У Конґресі взяли участь понад 400 представників із 28 країн світу та всіх областей України. Серед них визначні діячі світового українства: Евген Чолій – президент Світового Конґресу Українців, Ярослава Хортяні – голова Європейського Союзу Українців, Марія Шкамбара – голова Світової Федерації Українських Жіночих Організацій, Дмитро Павличко – голова Української Всесвітньої Координаційної Ради, Юрій Гнаткевич – народний депутат України, Терезія Яценюк – голова Наглядової ради Міжнародного благодійного фонду «Open Ukraine», Голови українських товариств з Австрії, Азербайджану, Бразилії, Білорусії, Греції, Естонії, Італії, Іспанії, Казахстану, Латвії, Португалії, Придністров’я, Росії (Архангельська, Єкатеринбурга, Кірова, Краснодара, Петрозаводська, Петропавловськ-Камчатського, Саратова, Ставрополя, Сургута, Тули, Уфи), Румунії, Угорщини, Хорватії, а також науковці з Німеччини, Великобританії, США, Канади, України.

З доповідями виступило понад 300 учасників, серед яких представники українських громадських, культурно-освітніх організацій, науковці, духовенство, політики, представники міністерств, відомств, вищих навчальних установ. Працювало вісім секцій:

1. Стратегія та моделі співпраці України з діаспорою

2. Збереження національної ідентичності українців зарубіжжя

3. Новітні явища світового українства в контексті східної діаспори та нової хвилі еміграції

4. Освіта українського зарубіжжя: сучасний стан та перспективи

5. Культура і мистецтво українського зарубіжжя: сучасний стан та перспективи

6. Місце і роль ЗМІ діаспори у просуванні та захисті українських національних інтересів у міжнародній спільноті

7. Церква як центр збереження та формування духовності українця за кордоном

8. Лемки як складова світового українства

Беручи до уваги пропозиції СКУ та рекомендації секційних засідань, конґрес ухвалив звернення до Кабінету Міністрів та Верховної Ради України з клопотанням: 1) Створити законодавчу базу для реалізації програм підтримки світового українства; 2) Продовжити практику проведення щорічних парламентських слухань з питань світового українства; 3) На основі пропозицій від світового українства розробити, затвердити та реалізувати Державну програму співпраці з закордонними українцями на період 2011-2015 років (близько сотні рекомендацій, відпрацьованих на засіданнях секцій, додано до ухвали в якості пропозицій до майбутньої програми; як відомо, програма «Діаспора-2010» виконується незадовільно); 4) При підготовці законів про держбюджет України на наступні роки передбачити належне фінансування програм для здійснення співпраці із закордонними українцями та їх громадськими організаціями.

Першу доповідь виголосила голова оргкомітету, директор МІОК, доцент Ірина Ключковська. З доповіді стає зрозуміло, яку титанічну роботу впродовж останніх п’яти років проводить невеликий колектив державної установи. У виступі пані Ключковська торкнулась проблем, що виникають у сфері стосунків діаспори й держави. Наголосила на великих потенційних можливостях їхньої співпраці.

Якби кожна державна, напівдержавна чи громадська установа так творчо як МІОК підходила до розв’язання проблем, то й справді можна було б говорити про роль діаспори як чинника утвердження України у міжнародній спільноті…

Учасники конґресу прийняли доповідь президента СКУ Євгена Чолія (Канада) за основу для оцінки подій в Україні та для визначення напрямів подальшої діяльності світового українства. Доповідь була змістовною і добре структурованою, що допомагало сприйняттю складного тексту. Найголовніше – містила інформацію про конкретні заходи СКУ та пропозиції посадовцям України. Наприклад, президентові Віктору Януковичу на зустрічі 21 червня були передані чотири меморандуми щодо співпраці СКУ з міністерствами України та висловлене занепокоєння з приводу таких проблем: загроза втрати контролю над стратегічно важливими галузями промисловості; угода про продовження терміну перебування російських військових баз в Україні; ситуація з вступом до Євросоюзу і НАТО; впровадження de facto другої державної мови; порушення людських прав і основних свобод; переписування історії, зокрема, стосовно Голодомору; відновлення пам’ятників Сталіну; порушення людських та національних прав українців Росії; резолюція Європарламенту щодо посмертного нагородження С.Бандери званням «Герой України» і її ігнорування.

Доповідь голови Європейського Конгресу Українців (ЄКУ) Я. Хортяні (Угорщина) прозвучала більш емоційно, але в тональності доповіді Є. Чолія.

Дисонансом за змістом і за формою стала доповідь голови Української Всесвітньої Координаційної Ради (УВКР) Дмитра Павличка. На пленарному засіданні він демонстрував неповагу до регламенту та до присутніх. Двадцяти хвилин доповідачу забракло, і, нехтуючи неодноразовими зауваженнями ведучої засідання та обуренням у залі, продовжував говорити мало не вдвічі довше. Голова УВКР, схоже, так звик до виступів на мітингах і в парламенті, що не здатен перейти на діловий тон науково-практичної конференції.

За словами Д. Павличка винні всі: колеги-демократи у зраді; колишні президент і уряд у безпорадності; чинний президент та уряд в демонтажі державності; олігархи – у всьому іншому. Навіть адміністрації США перепало за те, що не захистила Україну в карколомні моменти. У запалі виступу заявив, що упродовж дев’ятнадцяти років незалежності України саме діаспора «вирвалася вперед» в становленні її державності… Безневинним виявився сам Д. Павличко, до порад якого не прислухалися, бачте, Ющенко-Тимошенко. Можна було здогадатися, що безневинною є й УВКР, оскільки її голова жодним словом не обмовився про діяльність найвищого органу світового українства за останні чотири роки, не сказав і про план дій та пропозиції, які треба обговорити на конгресі. Замість цього хвалив голову СКУ за доповідь і заявив, що вона (доповідь) має стати основою для подальшої роботи.

Дивно. Адже СКУ є складовою частиною УВКР, а не навпаки. Якщо ж голова УВКР має тотожні з СКУ ідеї та пропозиції, то чи не варто було б обговорити їх заздалегідь і зробити спільну доповідь? Дивно й те, що серед організаторів конгресу не значилася УВКР. Тим паче, що з часу останнього Всесвітнього Форуму українців минуло чотири роки і вже треба проводити новий.

Я розшукав текст виступу Д. Павличка на конгресі діаспори у Львові 2008 року. З ще більшим здивуванням прочитав:

«Скажемо відверто: те, що повинна б виконувати УВКР, виконує СКУ. Його діяльність не втрачає, навпаки, набирає значення єдиної світової української організації, здатної позитивно впливати на утвердження й формування самостійної, соборної, демократичної європейської України».

Далі ще несподіваніше:

«Не покидаючи українського материка, а саме з його допомогою, СКУ в теперішній ситуації мав би поставити своєю метою згуртування навколо сучасних завдань нашої держави велетенського зарубіжного українського космосу. Громадські організації, які від імені 20 мільйонів закордонного українства входять до СКУ, перебувають у слабкому зв’язку, бо замало визнавати СКУ своїм центром, ходити до нього за порадами і допомогою. Необхідно, щоб СКУ мав своє постійне представництво в Києві, при УВКР, щоб поступово привчати українців світу чути столицю України, а в перспективі Київ має стати осідком штаб-квартири СКУ. Треба нам разом не раз на рік, а щодня і спільно підганяти українську владу до розв’язання проблем життя планетарної української громади».

Як один з членів «планетарної громади» запитую:

«Що має трапитися, щоб керівники СКУ переїхали на постійне проживання з США чи Канади до Києва? Хіба СКУ вже сьогодні не має представництва в Україні у вигляді «парасолькової організації» УВКР? Хто заважає УВКР «щодня підганяти українську владу» і хіба це не є її статутним завданням? Чому упродовж двох років (2008-2010) голова УВКР лише підтримує пропозиції СКУ замість того, щоб взяти на себе і ініціативу і відповідальність? Якщо СКУ має організувати «представництво при УВКР», то яка ж роль буде у самої УВКР? Невже роль «весільного генерала»?

Вранці останнього дня роботи конгресу Д. Павличко запросив до розмови присутніх членів президії УВКР та голову оргкомітету. Серйозної розмови не вийшло. Замість ретельного аналізу ситуації, не кажучи про розробку плану дій, прозвучала жорстка критика з боку Дмитра Васильовича обох президентів, уряду, Верховної Ради за погане фінансування роботи з діаспорою. Ще звучала м’яка самокритика окремих членів президії УВКР за свою бездіяльність, яку пояснювали тим, що Секретаріат УВКР не складає планів роботи...

Д. Павличко закликав «реанімувати УВКР», однак за годину «ліг на дно» і не з’явився на підсумкове пленарне засідання та не брав участі в прийнятті ухвали. Не з’явилися для прийняття ухвали і представники центральної влади, яка так чемно вітала учасників конгресу. З цього приводу голова СФУЖО М. Шкамбара сказала: «Янукович пише нам те, що ми хочемо чути, а діє інакше…»

Не брав участі в роботі конгресу і голова напівдержавного «Товариства зв’язків з українцями за межами України» Іван Драч. Не приїхав і не прислав свого представника, хоча доповідь була включена у порядок денний.

Ще кілька роздумів-зауваг. Йдеться про неналежне використання сучасних можливістей інформаційних технологій. З 10 березня на інтернет-сайті http://www.miok.lviv.ua проводиться опитування «Який напрямок у роботі Третього конґресу для Вас пріоритетний?». 38,3% з тих, хто відгукнулися, назвали «Держава Україна – діаспора. Механізми співпраці». 30,5% обрали напрямок «Освіта українського зарубіжжя». Лише на третьому місці (13,8%) «Новітні явища світового українства…». Звертаю увагу: на 19 липня відгукнулося лише 167!..

Разючим є недостатнє використання «Української всесвітньої інформаційної мережі» (УСІМ). яка вже п’ятий рiк поспіль надає можливості не лише для поширення інформації, але й для покращення організаційної роботи українських товариств та установ (інтернет-конференції тощо). Учасники секції «Місце і роль ЗМІ діаспори…» порекомендували конгресові що саме треба зробити аби відчутно зменшити витрати на проведення майбутніх конгресів чи семінарів з одночасним підвищення їх ефективності. Не всі делегати зрозуміли про що йдеться і ще менша кількість висловила підтримку цій рекомендації...

7 липня був оприлюднений черговий випуск новин УСІМ (http://usim4.eukrainians.net/ua/archive/2010/novyny161.htm). Їхній редактор, делегат конгресу Д. Славов, помістив чимало текстових та відео-матеріалів про роботу конгресу. Це дозволяє ознайомитися з перебігом засідань не лише тим, хто не зміг приїхати до Львова, але й делегатам, які не могли одночасно відвідувати кілька секцій. Однак, за 13 діб, що минули після появи в інтернеті новин, їх подивилися від 4 до 23 осіб (залежно від конкретного сюжету). Найбільше зацікавлення (23 відвідин) викликав виступ співака Василя Зінкевича на концерті. No comment.

Повернувшись додому, я зробив такі висновки:

1. Конгрес у Львові, попри його широке представництво і енергійну роботу, не став каталізатором єднання діаспори і держави Україна, не став каталізатором єднання керівних органів діаспори.

2. З огляду на зрив проведення чергового Всесвітнього Форуму, на ігнорування більшості звернень попереднього конгресу (Львів, червень 2008 р.) до державних структур, на формальне проведення слухань з питань діаспори у Верховній Раді (жовтень 2009 р.), на ігнорування представниками держави участі в прийнятті ухвали цьогорічного конгресу можна зробити висновок: проблеми української діаспори (дехто стверджує, що це третина українців у світі) за 19 років незалежності не стали пріоритетними для держави.

3. Українська діаспора в сучасному вимірі не стала вагомим чинником утвердження Української держави в міжнародній спільноті. І проекція у майбутнє цього процесу досить невизначена.

4. Практика проведення Форумів українства та роль УВКР як провідної організації діаспори вичерпали себе.

5. Перед загрозою асиміляції, яка шалено прискорюється, та з огляду на масову еміграцію світове українство як єдина спільнота виявилося неспроможним до самоорганізовування, до визначення основних завдань та планів їх здійснення. Навіть за бажання українських можновладців підтримувати діалог з діаспорою, у неї нема ефективного органу для переговорів і втілення в життя прийнятих рішень.

6. Структури, які могли б претендувати на роль координаторів і «мозкових центрів» українських організацій світу (зокрема, СКУ, ЄКУ, МІОК), на жаль, не мають належних повноважень і ефективних важелів впливу.

7. Провід СКУ у меморандумах до українських міністерств та на зустрічах з президентом України висуває, як пріоритетні, питання моніторингу та забезпечення захисту інтересів закордонних українців згідно з міжнародними конвенціями та законодавством країн їхнього проживання. Таке звуження проблем українства за кордоном вигідно не лише владі країн перебування, але, схоже, й українській державі. З практики роботи Спілки українців Латвії та з прикладів боротьби за свої права поляків Литви знаю, що морально-політична підтримка держави часто-густо важливіша аніж проведення концертів артистів з України.

8. Звуження напрямів роботи призводить до зневіри, до замкнення в колі дріб’язкових проблем, врешті-решт до втрати авторитету організацій діаспори і до їх зникнення або «приватизації». Замість розв’язання нагальних проблем та використання потенціалу діаспори держава і частина самої діаспори вдаються до суто декоративних заходів.

Володимир СТРОЙ,
член латвійської делегації

P.S.

Пам’ятаю, яка боротьба точилася на перших Всесвітніх Форумах за перенесення координуючого органу світового українства до Києва. І держава, і РУХ наполягали, щоб першу скрипку грали не СКУ чи регіональні об’єднання, а новий координуючий центр УВКР, що перебуватиме в Києві. Нині модно критикувати за бездіяльність УВКР не українські організації, котрі створили цю структуру, а Українську державу. Та невже можна припустити, що в разі переносу осідку УВКР до Вашингтону чи до Брюсселю інші держави більше перейматимуться українськими проблемами?