Голова Комітету ВРУ з питань гуманітарної та інформаційної політики Микита Потураєв на своїй сторінці у Фейсбук написав: «Під тиском поки невідомих мені функціонерів та/чи експертів Ради Європи (уповноважених від Єврокомісії за наші переговори щодо членства у ЄС по «першому кластеру» – дотримання фундаментальних прав і свобод людини), змусили віце-прем’єра з питань євроінтеграції Тараса Качку та Голову Державної служби з етнополітики і свободи совісті Віктора Єленського зняти з розгляду Верховної Ради урядовий законопроєкт №14120. Це проєкт закону «Про внесення змін до деяких законів України у зв’язку з оновленням офіційного перекладу Європейської Хартії регіональних або міноритарних мов». І важливо зазначити – сталося це вже вдруге (перший раз уряд вже подавав і змушений був відкликати цей документ у 2024 році – під тим самим тиском з Брюсселю та Страсбургу)» .

Пояснення цьому «мовному парадоксу» банальне. Росія завжди розуміла цементуючу роль мови у державному будівництві – не лише суто комунікативну, але і як ефективну політичну зброю. Згадаймо, як на початку «нульових» Людмила Путіна безкомпромісно наголошувала: «Російська мова містить у собі ресурс для розвитку росії». Мовляв, «треба утверджувати, відстоювати та розширювати мовні кордони російського світу... Утвердження кордонів російського світу – це і відстоювання, і зміцнення національних інтересів росії».

І московія завзято утверджує та зміцнює свої національні інтереси далекими від цивілізваних правових норм методами, зокрема завдяки широкій агентурній мережі в європейських країнах.

Тож не дивно, що прибічники «рускава міра» у Верховній Раді та ЄС зчинили політичний ґвалт довкола Законопроєкту №14120 від 13 жовтня 2025 року, який пропонує лише виправити невідповідність тексту мовної Хартії, ратифікованої українським парламентом у 2003 році, з офіційниим документом, виконаним англійською (the document is in English), або французькою мовами. Бо семантичний «ляп» дозволив включити російську мову до списку «мов меншин», які потребують захисту та підтримки з боку Української держави.

На жаль, нехіть «слуг народу» до мовної політики вже є політика. І до того ж найгірша. Надто в умовах війни. Для влади Зеленського захист української мови – питання другорядне. В умовах війни це може сприйматися і як зневага до українців, що аж ніяк не надихає для безкомпромісної боротьби з ворогом …

Видатний український історик Ярослав Дашкевич зазначав: «Значну частину України захопили під свою владу російські шовіністи та їх колаборанти, які глузують з прав теоретично державної української нації, ведуть ніким не приборкувану антиукраїнську кампанію... Парадокс? Ні, не парадокс, а свідчення того, що в Україні здійснюється намагання, незважаючи на формально проголошену незалежність, продовжувати панування чужоземної російської меншини (що підібрала собі для допомоги денаціоналізованих, зрусифікованих функціонерів) над українською нацією... Немає в світі жодної національної держави, жодного національного уряду і адміністрації, які не те що нехтували б правами власної нації, але своєю бездіяльністю і корумпованістю сприяли б переслідуванню власної нації».

У 2005 році Герой України Борис Олійник наголошував: «Маємо не забувати, що титульною нацією в нашій країні є українці. Тож метою собі ставимо не допустити, щоб етнічні українці у владі були меншістю». При цьому Борис Ілліч наголошував, що українцями можуть бути і євреї, і росіяни, себто люди, які вважають себе патріотами цієї землі.

10 квітня 2006 року на сторінках львівської газети «Поступ» своїми спостереженнями поділився журналіст Ярослав Барбара: «Переді мною список 186 депутатів нового складу Верховної Ради від Партії Регіонів. Серед них понад сто неукраїнців – переважно росіян, а такоє євреїв, татар тощо. З інших 80-ти більшість малоросів – тобто ще не росіян, але вже й не українців. Серед регіоналів такі яскраві українофоби, як Богуслаєв, Колесников, Кушнарьов, Азаров, Клюєв, Ківалов, Костусєв, Добкін, Васильєв, Саламатін, Калашников, Табачник… З-поміж 450 депутатів Верховної Ради 5-го скликання 47 народилися в Росії, тож можна не сумніватися, чиї інтереси вони захищатимуть. Хочу звернути увагу на реальну загрозу існування України як держави…».

Під час круглого столу «Україна: криза еліт чи відсутність еліт» 4 жовтня 2006 року тодішній народний депутат, заступник голови комітету ВР у закордонних справах Микола Яковина заявив: «Згідно з опитуваннями депутатів Верховної Ради України п’ятого демократичного скликання, лише 37 відсотків з них вважають себе українцями».

Про нинішніх «слуг народу» помовчимо...

Невеличкий екскурс в історію. 16 жовтня 2008 року під час виступу на ХІХ конференції Донецької обласної організації Партії регіонів її лідер Віктор Янукович відверто визнав (сам того не усвідомлюючи), що в Україні триває політика русифікації: «Ті знущання, які терплять люди, діти, які пішли в перший клас, і яких змушують говорити українською, потрібно припинити. Діти в сльозах, не хочуть йти в школу. Студентів з південного сходу стало менше, тому що вони не можуть пройти тест з української мови».

Виникає логічне запитання: чому «сьогодні у перший клас йдуть діти, які не знають жодного слова українською»? чому студенти «не можуть пройти тест з української мови»?

Два варіанти відповіді: або діти неповносправні й розумово відсталі, або ж ЗУМИСНЕ, СВІДОМО НЕ БАЖАЛИ І НЕ БАЖАЮТЬ оволодіти державною мовою . Хто ж це, сякий-такий, «утискує» «вєлікій і магучій»?..

Віктор Янукович добре знав, що йому треба робити, аби припинити «українізацію». Мовляв, «як тільки ми прийдемо до влади, по-перше, я, як кажуть, мітлою вимету цього міністра Вакарчука». 22 жовтня 2008 року в ефірі державної телерадіокомпанії «Крим» у Сімферополі лідер регіоналів заявив, що його партія докладе всіх зусиль для імплементації Європейської хартії регіональних мов.

Сподвижникам Януковича, як і багатьом депутатам Верховної Ради западло було познайомитись з «Експертним висновком про відповідність Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин» від 15 травня 2003 року № 802-IV та проекту альтернативного Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин», надрукованому 2006 року в «Донецькому Віснику НТШ. Мова. Література. т.II» [Донецьке відділення Наукового товариства імені Т. Шевченка. Донецьк. Український культурологічний центр. – С.78–82]. У висліді представники тодішньої влади вчинили не просто лінгвістичне шахрайство, а державний злочин. Тож попри те, що збігло два десятиліття, притягнути до відповідальності винуватців і причетних до мовної афери таки варто – буде чудова наука і застереження українофобам типу бужанських і Ко.

Відомий мовознавець і перекладач, доцент кафедри теорії і практики перекладу з англійської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Віталій Радчук ще в квітні 2006 року в інтерв’ю «Народній газеті» наголошував: «Хартії з такою назвою взагалі нема, це фальшивка горе-перекладачів, що її у нас аж двічі ратифікували, не заглянувши навіть в автентичний текст. Є Хартія малопоширених місцевих мов, що має на меті захистити мови, які перебувають на грані зникнення, і тим самим зберегти в Європі мовне розмаїття. Сказати б, це Хартія загрожених мов, які тут виступають як самоцінності – так само, як рідкісні рослини чи тварини. Такі мови є і в нас – гагаузька, кримськотатарська, ідиш тощо. Це може видатися комусь громом серед ясного неба, але російська мова за Хартією якраз виступає загрозою мовному розмаїттю. Цього ніяк не втямлять ті, хто заклинає Хартією. До речі, ми маємо і найдемократичніший у Європі закон про національні меншини, за яким нашим росіянам гарантовані найширші мовні права. Але русифікованих українців цей закон не стосується. Держава не зобов’язана коштом платників податків полонізувати угорців чи євреїв, російщити греків, кримських татар чи українців» (Чому в Москві не продається газета «Бандерівський пластун у Росії» – https://universum.lviv.ua/magazines/universum/2008/3/bander.html).

Стаття Віталія Радчука «Захід є Захід, а Схід є Схід… Про ціну буквалізму й домислу», що була надрукована 2008 року в журналі «Універсум» (https://universum.lviv.ua/previous-site/archive/journal/2004/radch_5_06.html), на жаль, анітрохи не застаріла. У час російсько-української війни вона сприймається не лише як аргументоване викриття мовних і логічних недоладностей, але й звучить застереженням щодо безвідповідальності, нефаховості чи зумисних дій тлумачів/тлумача. Це припущення підтверджує навіть невеличкий фрагмент зі згаданої статті авторитетного мовознавця і перекладача: «Першу ратифікацію мовної Хартії, що відбулася 24 грудня 1999 року, скасував Конституційний Суд. Другу 15 травня 2003 року провели у Верховній Раді знову кавалерійським наскоком, без належного перекладу Хартії, не вчитуючись навіть у кривотлумачення-фальшивку, – та так бездумно й неграмотно, що виконавча влада за голову схопилася: що робити з цим шедевром безвідповідальності й безглуздя? Мін’юст, щоб зберегти нашій країні гідне обличчя, звернувся до експертів з проханням дати висновок про те, як виглядає другий закон про ратифікацію на тлі автентичного тексту Хартії. А заодно і співвіднести з оригіналом Хартії проект третього закону – про зміни (чи «ремонт») попереднього. <…> За Хартією сьогодні в Україні російську мову можна тлумачити лише як загрозу – і не лише мовному розмаїттю, а й українській державності, тоді як паханат і вітренки заклинають Хартією і крутять нею, як дишлом, аби роздмухати удільносепаратистські й імперреваншистські настрої та назбирати собі тут і в Росії «грантів» на вибори. Природно, культурні спілки етноменшин і свідоме українство протестують проти перебріхування Хартії. Однак більшість громадян ні сном, ні духом не відає, що Верховна Рада двічі ратифікувала підробку, підсунуту з чиєїсь подачі горе-перекладачами».

До речі, офіційні тексти тексти Хартії французькою та іншими мовами можна знайти на сайті Ради Європи https://www.coe.int/en/web/conventions/full-list?m... (англійською – https://rm.coe.int/1680695175, французькою – https://rm.coe.int/168007c07e.

P. S.

Ні на мить не сумніваючись у тому, що самостійна Україна має право на буття (це, мовляв, закономірний процес), Юліан Бачинський, сучасник Івана Франка, автор книжки «Україна irredenta», котрий пристосував марксизм до національної держави, був переконаний, що «зукраїнізувати» росіян, євреїв і поляків, які проживають в Україні, можна тільки економічно. «Боротьба за політичну самостійність України не відноситься також виключно лише до українців – народу, а взагалі до всіх, що замешкують Україну, без огляду на те, чи се автохтон-українець, чи колоніст: великорос, поляк, жид чи німець. Спільний інтерес зукраїнщить їх, змусить їх усіх стати українськими «патріотами»».

Лінгвісти (і не лише лінгвісти) добре знають, що серед багатьох параметрів мови (демографічний, політичний, культурний, технічний, науковий, освітній, ідеологічний, інформаційний тощо) економічний параметр визначається потужністю економіки країни.

Яка мова домінує у світі? Правильно. Англійська. Бо США разом із Великобританією випускають чверть світової продукції. Наполегливо раджу познайомитися нашим урядовцям (і не тільки) бодай однією діаграмою, представленою в Музеї лінгвістики КНУ імені Тараса Шевченка, яка наочно ілюструє економічну потужність мов (так, на англійську припадає 32,2%, на японську – 17,8%, на німецьку – 9,6%, французьку – 5,9%, китайську – 2,7%, а на російську аж 1,3%). За мовнополітичною потужністю російській мові належить 3% , англійській – 54%, французькій – 30%...

Підкинута антиукраїнськими силами теза доконечної потреби функціонування офіційної російської мови доти залишатиметься одним із факторів соціальної напруженості, доки не матимемо конвертованої гривні з високою купівельною спроможністю, доки не вироблятимемо продукції, котра за якістю буде ліпша, ніж, німецька, японська, американська, за якою потягнуться покупці зі всього світу, комфортно їдучи добротними українськими автобанами, хайвеями і фрівеями.

Це можливо. Цілком. Після неминучої Перемоги над ворогом. А наразі маємо утвердитись у світі завдяки звитягам на кривавім бойовищі.

Без коментарів

В одному з нічних клубів Одеси увімкнули пісні виконавців країни-агресора РФ. Про це ввечері 1 листопада повідомив у Telegram начальник Одеської обласної військової адміністрації Олег Кіпер.

Олег К. РОМАНЧУК