В обороні гідності українців: У справі ЗАЯВИ Українського католицького університету (УКУ) з приводу Постанови № 642 Кабінету Міністрів України від 28 липня 2010 року «Про внесення змін до Положення про підготовку науково-педагогічних і наукових кадрів»
Подаємо три ключеві уривки із ЗАЯВИ УКУ, підписаної ректором, о. д-ром Борисом Ґудзяком:
«Міністерство освіти і науки ... поводиться як володар істини в останній інстанції. І тим самим демонструє, що для нього пошанування української мови не є ані справою національної гідності й честі, ані вимогою національної безпеки».
«Замість втілювати мудру й виважену державницьку політику в мовній сфері, він [Кабінет Міністрів, я.р.] пішов на поводі у політичних фігур, мовна позиція яких визначається виразною українофобією».
«Тому ми закликаємо ректорів вищих навчальних закладів України, зокрема її південно-східних регіонів, зайняти чітку громадянську позицію і висловитися за гідне місце української мови у сфері підготовки наукових кадрів для навчальних закладів вищої освіти».
Коментар солідарності:
«Injustice anywhere is a threat to justice everywhere»
Вищеподані цитати з ЗАЯВИ ректора УКУ, д-ра Бориса Ґудзяка, з 9 серпня 2010 року, ілюструють парадоксальність ставлення уряду держави до своєї державної мови, чим доказують фактичне ломання власної конституції й своє нелеґальне існування на території тієї країни.
Постанова № 642 Кабміну й міністра освіти й науки України, М. Табачника, це жорстко й жорстоко продуманий засіб постепенного добивання української мови й убивання її творця й носія. Це ніщо інше, як варіянт Валуєвського й Емського указів російських царів 19-го століття та Кремлівських комісарів – виконавців лінґвоциду й етноциду в Україні 20-го століття. На довшу мету Постанова № 642 й подібні «циркулярі» міністра Табачника й подібних йому міністрів – це програма вбивства корінного народу даної території, але вже рафінованими засобами 21-го століття.
Першим і найболючішим прицілом «регіональної» влади в Україні – це конституційна мова держави – українська мова. Хитро й по-північному грубо, вона зупиняє відросійщування України, яке почалося з проголошенням незалежності в 1991-му. Починається затирання основної характеристики нації, яке реалізується цілою владною апаратурою з однієї округи – президентом держави, його міністрами й його парламентом та ... при співпраці п’ятої колони – людей, які служать чужій державі.
Арґумент Табачника й усіх причетних, для приховання інтенції Постанови № 642 – це: «оптимізувати фінансові витрати вищих навчальних закладів». Арґумент міністра дуже «на часі», який є звичайною популістсько-демагогічною ширмою. Це Табачникова й Кабінету Міністрів і самого Президента – маска для одурманення недумаючих і безробітних громадян, про яких влада забула.
Коли слідкувати за найновішими подіями в Україні, то це взагалі влада антиконституційна, антизаконна й відверто україноненависницька, яка працює для власної наживи, для чужих інтересів, вносить у суспільство розлад і розбрат і розвивається в поліційну державу.
Про її вчинки – нехтування й ломання демократичних, людських і національних прав – і всього, що торкається людської й національної достойності – необхідно інформувати демократичні уряди світу, президента й парламент Об’єднаної Європи, міжнародні засоби комунікації й найвищу інстанцію – Об’єднані Нації, щоб пригадати, що «Несправедливість будь-де є небезпекою справедливості всюди».
Ми солідаризуємося з позицією ректора Українського католицького університету, д-ра Бориса Ґудзяка й д-ра Сергія Квіта, президента Національного університету Києво-Могилянська академія та інших університетів, які захищають науку від ідеологізованих і тенденційних політиків та формують несплямлених громадян своєї держави.
Підтримуємо їх становище відносно гідного й належного місця української мови у власній демократичній державі та академічну й самоуправну автономність університетів; приєднуємося до їх морально-принципового голосу в обороні гідності кожного українця, де б він не знаходився.
