З огляду на небезпеку, що загрожує Донбасу, Європа має негайно чинити тиск на Росію

Український артилерист веде вогонь по російських військах поблизу Покровська, Україна, жовтень 2025 року. Анатолій Степанов / Reuters

Росія планувала захопити українське місто Покровськ, логістичний центр у Донецькій області, до листопада 2024 року. Її війська відстають від графіка на рік. Українські захисники, незважаючи на значну чисельну перевагу супротивника, наполегливо боролися за утримання оборонної лінії на Донбасі, вбиваючи при цьому понад 20 000 російських солдатів на місяць. Зараз Росія, здається, знаходиться на межі закріплення контролю над руїнами міста, оскільки вона направляє все більше військ у зруйновані будівлі Покровська, а російські дрони відрізають українських захисників від постачання.

Покровськ — це не ізольована битва. Російські війська повільно перетворюють українські позиції на півночі та півдні на «кишені» і знаходяться на околицях Костянтинівки. Не менш тривожним є те, що російські війська використовують нові безпілотники з дротовим наведенням та планерні бомби, щоб знелюднити міста, які потрапляють у зону їхньої дії, полюючи на цивільних у Краматорську, так само як вони знелюднили місто Херсон на півдні України. Недавнє просування на північ уздовж річки Дніпро загрожує піддати економічний центр Запоріжжя цим терористичним тактикам. Якщо Донбас впаде, агресія Росії перекинеться на друге за величиною місто України — Харків.

Трагічна іронія останніх дев'яти місяців війни полягає в тому, що хоча міжнародні дискусії були зосереджені на перспективах переговорів і перемир'я, Росія посилила інтенсивність бойових дій. На фронті, а також під час ударів по українських містах з великої відстані, Кремль прагне зламати опір України. Україна була відкрита до переговорів, але нездатність її партнерів чинити тиск на Росію дозволила російському президентові Володимиру Путіну виграти час, щоб змінити ситуацію на місцях.

Поки повномасштабне вторгнення Росії в Україну наближається до четвертого року, обидві сторони виявляють ознаки втоми, але жодна з них не готова до миру. Незважаючи на місяці дипломатичних зусиль з боку США, Путін не пішов на жодні поступки щодо своїх максималістських вимог, згідно з якими Росія припинить бойові дії лише за рахунок суверенітету України. А оскільки Україна захищається, рішучість Росії продовжувати атаки не залишає Києву іншого вибору, як продовжувати боротьбу.

Поведінка міжнародної спільноти спровокувала Росію продовжувати свою агресію. Зменшення військово-технічної допомоги з боку США дало Кремлю надію, що він зможе вичерпати запаси боєприпасів України. Тим часом, зосередження Європи на тому, що вона чинитиме після припинення вогню — з «коаліцією бажаючих», яка обіцяє ввести війська в країну — зробило для Росії продовження війни найкращим засобом, щоб запобігти інтеграції України в європейську архітектуру безпеки. На Кремль треба буде чинити інший тиск, щоб змусити його переоцінити свої перспективи.

ПЕРСПЕКТИВИ ПУТІНА

Свою стратегічну мету підкорення України Росія наразі бачить у трьох етапах, але тільки перший передбачає бойові дії. Передусім Москва прагне окупувати або знищити частину української території, щоб забезпечити економічну життєздатність решти країни лише за згодою Кремля. Російські стратеги вважають, що цього можна досягти, утримавши чотири області, які Москва по суті вже анексувала, а ще додасть до них Харків, Миколаїв та Одесу, що по суті відріже Україну від Чорного моря. За таких умов Кремль прагнутиме перемир’я, вірячи, що зможе перейти до другого етапу, на якому він використовуватиме економічний вплив і політичну війну, підкріплені загрозою повторного вторгнення, щоб встановити контроль над Києвом. На третьому етапі Росія втягне Україну у свою орбіту, подібно до Білорусі.

Однак на даний момент Росія ще далека від досягнення першої з цих фаз. Її військові сподіваються, що якщо їм вдасться виснажити Збройні сили України, їхні територіальні здобутки на полі бою прискоряться. Росія веде наступальні дії вже два роки, і тиск на Україну зростатиме в міру зменшення чисельності українських захисників. Кількість піхоти в українських підрозділах зменшується з кожним місяцем, навіть якщо загальна чисельність українських військ залишається стабільною.

Але Росія незабаром зіткнеться з власними проблемами, пов'язаними з формуванням додаткових сил. З середини 2023 року Росія підтримує війну, використовуючи добровольців, які вступили до лав армії в обмін на великі премії та обіцянку значних виплат їхнім сім'ям у разі їхньої загибелі. Росія набрала близько 420 000 осіб у 2024 році і понад 300 000 у 2025 році — цифри, які дозволили їй проводити безжальні, хоча і дорогі, піхотні атаки. Але кількість чоловіків, для яких фінансові стимули є привабливими, зменшується. Восени 2025 року показники рекрутингу впали, і в деяких регіонах Москві довелося вдатися до примусових засобів набору. Щоб підтримувати нинішній темп наступальних операцій, Кремль повинен розробити спосіб ведення бойових дій, який краще захищатиме життя його солдатів, або знайти нову модель набору солдатів.

Водночас здатність російської держави продовжувати наступальні операції визначається наявним оборотним капіталом. Доки Росія може продавати нафту, газ та інші сировинні матеріали, вона має засоби для отримання готівкових коштів на фінансування озброєння та набору новобранців. Але падіння цін на нафту в 2025 році вичерпало російські резерви. Тим часом посилена кампанія України з завдання ударів по нафтопереробних заводах почала значно впливати на внутрішню нафтопереробку та доступність палива. Питання полягає в тому, наскільки поєднання санкцій та ударів створить проблему з грошовими потоками для Кремля у 2026 році.

Дотепер російська протиповітряна оборона змогла збити до 95% українських дронів, а з огляду на невелику вантажопідйомність українських боєприпасів, лише близько половини дронів, які досягли цілі, фактично завдали значної шкоди. Однак є підстави вважати, що Україна може підвищити ефективність своїх ударів у 2026 році. По-перше, Росія витрачає більше перехоплювачів протиповітряної оборони, ніж виробляє. Україна також накопичує запаси крилатих ракет вітчизняної розробки. Вони не тільки мають достатню кінетичну енергію, щоб пошкодити набагато більше типів цілей, ніж дрони, але й, загрожуючи більшій кількості типів цілей, вони ефективніше розсіють російську протиповітряну оборону, створюючи в ній більше прогалин. Якщо Україна активніше атакуватиме російську інфраструктуру експорту нафти, Росія відчує наслідки.

ЗУПИНКА ТІНЬОВОГО ФЛОТУ

Для міжнародних партнерів України питання полягає в тому, чи готові вони підтримати її кампанію проти нафтової інфраструктури Росії реальним, а не показовим тиском на російську економіку. Передусім це означає націлювання на тіньовий флот Росії: сотні старих танкерів, що працюють під зручними прапорами, часто без страхвання та навченої команди, для перевезення нафти до Індії та Китаю. Для цього треба буде заблокувати 80% російського морського експорту нафти, що проходить через Данську протоку, та погрожувати вторинними санкціями проти портів, де розвантажуються судна тіньового флоту.

Досі заходи Європи та США в цьому напрямку були боязкими. Судна піддавались санкціям, але механізми для їх виконання були слабкими. Це прикро. Ефективне обмеження тіньового флоту є найшвидшим способом чинити реальний тиск на Кремль, і це не спричинить значних збурень на міжнародному ринку чи цінового шоку, зважаючи на зростання видобутку нафти країнами-членами ОПЕК, які не матимуть заперечень проти заміщення частки Росії.

Деякі європейські уряди, зокрема Данія, посилаються на Копенгагенський договір 1857 року, міжнародну угоду, яка встановила безмитний транзит комерційних суден через данські води, як на юридичну перешкоду для дій. Але це скоріше виправдання, ніж реальна перешкода. Країни, що мають вихід до Балтійського моря, за винятком Росії, могли б укласти новий договір, який вимагав би від суден дотримання певних стандартів страхування та сертифікації для отримання дозволу на плавання Балтійським морем — наприклад, з міркувань екологічного захисту. Оскільки застарілі судна тіньового флоту не відповідають цим вимогам, такий договір заборонив би їм вхід у протоки. Це не порушувало б принцип безмитного транзиту комерційних суден через даньські води.

Ба більше, втрата доступу до Данської протоки є проблемою, яку росіяни не зможуть швидко вирішити. Готовність держав, що оточують Балтійське море, вжити таких заходів є показником їхньої серйозності щодо тиску на Росію.На своєму східному узбережжі Рсія не має інфраструктури для транспортування нафти до портів. Експорт нафту через Чорне море може стати мішенню для українських безпілотних надводних суден. Сухопутні маршрути для транспортування до Китаю також обмежені за браком інфраструктури.

Наразі Кремль вважає, що може дозволити собі продовжувати боротьбу. Тільки поставивши Росію на чіткий шлях до економічної кризи в середньостроковій перспективі — ситуації, в якій економічні та політичні ризики тривалого конфлікту переважають очікувані вигоди — міжнародні партнери України зможуть переконати Путіна, що він має погодитися на перемир'я. Така стратегія буде успішною лише за умови, що Україна протриматися до 2026 року.

БІЛЬШЕ ЗБРОЇ, КРАЩА ПІДГОТОВКА

Оскільки Україна готується до четвертої воєнної зими, її здатність протистояти подальшому вторгненню Росії залежатиме від трьох основних факторів: матеріальних ресурсів, людей і волі. Зараз Європа взяла на себе відповідальність забезпечити Збройні сили України боєприпасами, необхідними для продовження бойових дій. Це місія, яку взяли на себе європейські уряди, і обіцянки європейських лідерів щодо інвестицій у оборонне виробництво нарешті почали переходити від риторики до реальності. Починає розширюватися виробництво снарядів, а також підсистем для крилатих ракет, дронів та іншої зброї, хоча виробництво засобів протиповітряної оборони залишається недостатнім.

Сполучені Штати практично припинили постачання обладнання в Україну. Ключове питання полягає в тому, чи дозволить адміністрація Трампа надійно закуповувати американське озброєння в тих сферах, де міжнародні партнери України не мають власних можливостей, зокрема перехоплювачі Patriot, керовані ракетні системи залпового вогню, 155-міліметрові снаряди з лазерним наведенням та інші спеціалізовані військові товари, такі як запасні частини для F-16. Матеріальне становище України є нестабільним, але за умови відповідних інвестицій — керованим.

Евакуація цивільних осіб з Костянтинівки, Україна, листопад 2025 року. Анатолій Степанов / Reuters

Існує велика плутанина щодо ситуації з людськими ресурсами в Україні. З одного боку, вона має достатньо людей, щоб продовжувати воювати. На національному рівні немає проблеми з людськими ресурсами. Але кількість боєздатної піхоти в Збройних силах України зменшується вже майже два роки. У якийсь момент вона досягне рівня, який унеможливить утримання фронту, якщо Київ не змінить свій підхід до формування збройних сил.

Проблема полягає не стільки в тому, щоб залучити людей з вулиць, скільки в тому, щоб поліпшити якість і ефективність підготовки та інтеграції української піхоти в бойові бригади. Сьогодні в українській армії служить більше людей, ніж будь-коли упродовж війни, але військові не в змозі підготувати свій персонал до виконання бойових функцій на передовій. Щоб вирішити цю зростаючу проблему, новостворений Армійський корпус України повинен запровадити ротацію бригад і дозволити кращим підрозділам допомагати в підготовці менш досвідчених.

Це сфера, в якій міжнародні партнери України можуть зробити значний внесок. Багато з них упродовж останніх трьох з половиною років брали активну участь у підготовці українських військ за межами країни, але це дало слабкі результати, оскільки не дозволяє підрозділам узгоджувати свої дії з тактичним командуванням, а також через те, що Україна не має обладнання для перевезення навчальних парків за межі країни. Крім того, мирні правила в Європі не дозволяють належним чином використовувати значну частину обладнання.

БЕЗПЕКА ШВИДШЕ

Існує краща модель європейської допомоги в навчанні, яка також може підготувати ґрунт для можливого припинення вогню. Європейські обіцянки щодо безпеки після війни стали серйозною перешкодою для переконання Росії припинити бойові дії, навіть якщо війна розвивається в несприятливому для Кремля напрямку. Росія не хоче, щоб Україна інтегрувалася з Європою та її системами безпеки — російське вторгнення бере свій початок у 2013 році, коли Москва тиснула на тодішнього президента України Віктора Януковича, щоб він не підписував угоду про асоціацію з ЄС.

Найкращим способом подолати цю перешкоду є повне відокремлення питання розгортання європейських сил в Україні від питання про припинення вогню. Натомість європейські сили могли б негайно розпочати цей процес різними способами. По-перше, Польща та Румунія могли б попросити Україну про дозвіл на ураження в українському повітряному просторі цілей, які наближаються до кордону НАТО, так само як Ізраїль перехопив багато іранських дронів Shahed-136 у повітряному просторі Йорданії. Не створюючи зобов'язання для Польщі, Румунії та інших країн щодо ураження цілей над Україною, такий дозвіл створив би передумови для усунення конфлікту між європейськими літаками та українською протиповітряною обороною. Таким чином, європейська коаліція могла б швидко розгорнути повітряні сили в Україні.

Важливо, що європейські держави також могли б проводити військове навчання в Україні. Щоправда, присутність європейських інструкторів в Україні стала б привабливою мішенню для Росії. Але це явно керований ризик, який міг би відіграти ключову роль у формуванні підрозділів, необхідних Україні для підтримки своєї лінії оборони.

Окрім того, що такі кроки європейських держав підсилять сигнал Кремлю про те, що продовження війни ще більше зашкодить інтересам Росії, вони також сприятимуть конкретизації їхніх гарантій безпеки після війни. Це зміцнить волю України до опору сьогодні і додасть їй впевненості у досягненні угоди, коли умови будуть сприятливими. Внутрішній фронт України потребує приводів для оптимізму, оскільки країна вступає в, ймовірно, найважчу наразі фазу війни.

ХОЛОДНИЙ ФРОНТ

Ця зима може стати вирішальною. Росія виробляє більше ракет, ніж будь-коли раніше, а пошкоджена енергетична мережа України вже не в змозі забезпечити електроенергією всю країну. Навіть у центрі Києва щодня упродовж кількох годин немає електроенергії. Наразі опалення працює, але температура падає, і Україна повинна готуватися до значних перебоїв у постачанні комунальних послуг протягом холодних місяців. Якщо Росія зможе прискорити свої успіхи — можливо, завдяки поєднанню виснаження оборонних ліній України та депопуляції великих центрів поблизу фронту — вона 2026 року візьме курс на примушення України до капітуляції.

Але це навряд чи є заздалегідь визначеним результатом. Якщо Україна зможе об'єднатися із західними державами, щоб чинити реальний тиск на економіку та енергетичну інфраструктуру Росії, перемир'я може бути досягнуто до кінця наступного року. Зупинена українськими військами завдяки їхній посиленій системі підготовки і зіткнувшись з падінням експортних доходів (Україна продовжує завдавати шкоди нафтопереробним заводам і транспортній інфраструктурі Росії), Кремль нарешті зрозуміє, що наближається до кінця злітної смуги без достатньої підйомної сили.

Вашингтон має усвідомити, що перемир'я не буде досягнуто символічними жестами та поступками Москві. Щоб змінити розуміння Кремлем своїх перспектив, потрібні постійний тиск і дисципліна. Особистих домовленостей між лідерами недостатньо. Для Європи риторична войовничість повинна супроводжуватись чіткою політикою. Україна все ще має можливість виграти час, аби тиск на Росію дав результат. Але вона не може чинити опір нескінченно.

Автор: ДЖЕК ВОТЛІНГ — старший науковий працівник з питань сухопутних військових операцій у Королівському інституті об'єднаних служб у Лондоні.

Foreign Affairs

11 листопада 2025 року

Переклад Вікторії О. Романчук, PhD