Нині Україна в «гібридній» російсько-українській війні боронить свою національну державність. Фактично ця кривава війна йде за українську ідентичність, за існування українців як нації. Якнайгостріше стоїть питання бути чи не бути Україні як державі в цьому жорстокому та прагматичному сучасному глобалізованому світі. Черговий раз за всю історію українського державотворення ми – українці – знову «ходимо по лезу козацької шаблі», відстоюючи право мати свою державу.

Проаналізувавши історію України, усі історичні воєнно-політичні процеси українського державотворення, а особливо у ХХ та першій чверті ХХІ ст., беззаперечно й однозначно доходимо висновку: гарантом існування незалежної соборної України є її армія. Це один із найважливіших соціальних інститутів існування держави.

Військова присяга є юридичним документом, що зобов’язує до гідного виконання військового обов’язку громадян України, які вступають на військову службу, перед своєю державою, народом і військовими структурами. Вона символізує відданість військовій службі, вірність Батьківщині та готовність виконувати функціональні обов’язки навіть за рахунок власного життя. Адже головний сенс військової служби полягає в збройному захисті Української держави й українського народу.

На початку ХХ ст. в Україні відбувалось активне пробудження національної свідомості українців і прагнень до відновлення своєї держави. На підтвердження цієї тези процитуємо Івана Франка:

Не пора, не пора, не пора
Москалеві й ляхові служить!
Довершилась України кривда стара,
Нам пора для України жить.

У національно свідомої частини українців було розуміння, що лише за допомогою власних збройних сил можна реалізувати задумане. Навіть за мінімально сприятливих умов українці творили власні військові формування. Приміром, Легіон Українських січових стрільців (Легіон УСС) – українське добровольче військове формування у складі австро-угорської армії в роки Першої світової війни, що став предтечею та прообразом української національної армії.

Історичні джерела повідомляють, що 3 вересня 1914 року в Стрию Легіон УСС склав військову присягу на вірність Україні, адже головна мета стрільців полягала в боротьбі за самостійну Україну. Ця військова присяга стала першою українською присягою ХХ ст., маркером усвідомленого прагнення до утвердження власної ідентичності. Із цього історичного моменту починається нова доба – доба збройного служіння українському народові.

Власне про цю та інші українські військові присяги у своїй книжці «Українські військові присяги. Історичні нариси» розповідає Петро Костюк – голова Львівської обласної організації ВГО «Спілка офіцерів України», полковник у відставці. Варто зауважити, що автор мав причетність до напрацювання проєкту Військової присяги, затвердженої Постановою Верховної Ради України від 6 грудня 1991 року. У цьому варіанті були сформульовані найважливіші на той час вимоги, що висували до військовослужбовця, та яких він повинен був неухильно дотримуватися в інтересах національної безпеки України.

Книжка Петра Костюка «Українські військові присяги. Історичні нариси» (Львів: Простір-М, 2026. – 160 с., іл.) відкриває цікаві сторінки мілітарної історії України, сприятиме подальшому формуванню та утвердженню національних цінностей, національно-патріотичному вихованню, розвитку в суспільстві національної свідомості. Ця праця стане добрим путівником для учнів і студентів, курсантів та офіцерів вищих військових навчальних установ, учителів, викладачів, науковців, усіх, кому цікава українська мілітарна історія в контексті сьогодення України.

Микола МЕЛЬНИК,
генерал-лейтенант у відставці,
один з творців Національної гвардії України (1991–1998 рр. – заступник Командувача НГУ),
обіймав посаду першого заступника начальника ГУР Міноборони України