При всіх позитивах нашого книговидання над українською книжкою висить Дамоклів меч російської книжки. Вона монополізувала майже всі книгарні в Україні. Навіть у Львові, у цьому, як дехто називає, “Українському П’ємонті” книгарні центру міста захопила російська книжка. Ще два роки тому ці ж “українські” книгарні не хотіли брати української книжки, бо, мовляв, “її не купують”. На Львівському вокзалі ще два роки тому у кількох кіосках продавалася лише російська книжка, і лише в одному з них було декілька українських. Цьогорічний стан цих книгарень нам не вдалося перевірити.

Така книговидавнича політика стає у нашій державі нормою. Останні два роки Львівський форум видавців засвідчив дуже переконливо, що його організатори орієнтують Форум головним чином на Москву, сприяють експансії російської книжки в Україну, зокрема у Львів.

Неознайомлений український читач здивується такому твердженню, а організатори Форуму закинуть авторові цих рядків “український націоналізм”, “шовінізм” і “національну упередженість”. Які аргументи на підтвердження цієї проросійської орієнтації Форуму? Ось вони:

“Урочисте” відкриття 12-го Форуму видавців відбулося у перший день, 15 вересня, у театрі імені Марії Заньковецької. Після вручення дипломів (і жодних книжкових нагород) читацькій молоді майже з усіх регіонів України сцену закриває завіса. За хвилину її відкривають. І що ти бачиш на сцені, читачу? Ліворуч — велика реклама горілки (так горілки, а не якоїсь переможної книжки), а у центрі кілька столів...з кількома десятками пляшок горілки із закусками! Ведучі викликають на сцену представників Львівської влади і... “зірку” Форуму — московську детективну письменницю. Для представника української книжки, українського письменника (відомого або й менш відомого, але українського) на сцені місця не знайшлося. Першу до слова запрошують московську письменницю. Вона дивиться дивними очима на дивну львівську аудиторію, дивиться на ведучих і пошепки каже “Я буду... російською”. Ведучі переривають її — “Будь ласка, будь ласка”. І вона виступила, виголосила патріотичну російську промову. Це, мабуть, вперше на Львівському форумі на офіційному відкритті лунала російська мова. Тоді виступали й інші (можна дивуватися, чому у такій обстановці вони не перейшли на російську). А після цього дійства ведучі пригощали цілий зал Форуму книжки...горілкою. Так, горілкою. , Вони дали народові пляшку і ОДНУ чарку. Випивши з тієї самої чарки, пляшку і ту ж саму чарку мали передавати наступному...

Для багатьох це був шок. Дехто покинув зал, а дехто, кого запрошували на сцену, не вийшов. Тоді запросили журі, вони вручали нагороди, а опісля і їх посадили за горілчані столи...

Шановний читачу, не забувай — ти на Форумі видавців, на Форумі тих людей, які пишуть, видають і розповсюджують українську книжку. Але тобі, мабуть, здається, що ти попав у якесь найбільш відстале село в Україні, у якому так відзначають день Перемоги або іншу радісну подію совєтських часів.

Урочисте відкриття Форуму випереджає на кілька годин відкриття фестивалю російської книги у Львові. І подумайте лише, де цей “фестиваль” відбувається! Не в Палаці мистецтв, не в палаці Потоцьких, не в російському Центрі у Львові. Ні, не там. Для цього “фестивалю” будують зразу під самим пам’ятником Шевченку спеціальну трибуну. І саме там, біля Шевченка відбувається Фестиваль російської книги. Це на глум і всім нам на сором, російська книжка вибрала пам’ятник Тараса Шевченка. Це, мабуть, для того, щоб показати, що у Львові панує не українська, а російська книжка, що орієнтація Форуму не на європейську культуру, до чого нас закликав Микола Хвильовий, а на Москву. Вектор вибрано не європейський, а азіатський. Я можу собі тільки уявити, якщо б тут і в цей час з’явився Шевченко або Хвильовий, як вони почувалися б.

“Фестиваль” російської книжки біля Шевченка закінчився, але наші брати росіяни не залишили у спокої ані Шевченка, ані українського покупця книжки. Наступного дня, на тій самій сцені, перед пам’ятником Шевченку, відбувається творчий вечір одного російського письменника, а згодом ще одного. І наш Кобзар не удостоївся тієї честі, щоби біля його пам’ятника відбувся фестиваль української книжки або щоб біля цього пам’ятника виступив хоч один український поет. За програмою Форуму, його організатори запланували і подбали, щоб біля пам’ятника Шевченку звучала лише російська мова і в жодному разі — українська.

Для організаторів Форуму не вистачило приниження Шевченка. Треба було підкреслити і наголосити орієнтир Львіського форуму. Хтось геніально придумав: “паруймо” у Львові українських поетів з російськими, назвавши це “спарингами”, “парними” читаннями, щоб ще раз підкреслити, що Україна навіки з Росією. Таких “спарингів” не удостоїлася жодна інша слов’янська країна. Ми “паруємося”, “спарингуємося” лише з російськими поетами. Що там польські, чеські, болгарські, білоруські чи інші! Що там (о, це недосяжна мрія) “спаринги” чи пак “парування” з німецькими, французькими, англійськими чи американськими поетами? Львівський форум видавців включив у свою І програму аж п’ять таких українсько-російських “спарінгів”. Мабуть, організатори Форуму сліпі і не бачать, що за цим всім криється. Це виразна російська політична акція, експансія російської естрадної музики і книжки на Україну, а в останні два роки посилено — і на Львів. Монополізувавши книжковий ринок у Донецьку, Харкові, Одесі й у Львові, російські книжкові технологи вирішили втопити українську книжку у всеросійському книжковому морі. Перший крок нівеляції української книжки — це на сцені не книжка, не українська книжка, а пляшка горілки, а біля Шевченка — не українське слово, а російське.

Камо грядеши Львівський форуме видавців?