Зрештою Ющенко зрадив народ України вже двічі. Перший раз — на парламентських виборах 2002 року, коли, покладаючись на його обіцянки та любов до України, незважаючи на шалений тиск адмінресурсу, погрози та шантаж, більшість виборців віддала свої голоси за блок “Наша Україна”, який очолював Віктор Андрійович. Але дуже скоро виявилося, що пан Ющенко зіграв роль “троянського коня”, у якому безперешкодно в’їхала у Верховну Раду велика кількість депутатів, котрі зовсім не сповідували задекларованих “Нашою Україною” ідей і дуже швидко полишили саму фракцію. Що казати, якщо навіть другий після Ющенка у списку виборчого блоку — Олександр Стоян — і той втік з “Нашої України”, поповнивши лави її конкурентів. Отак, отримавши від народу велику квоту довіри, блок Ющенка не зміг сформувати більшість у Верховній Раді і сьогоднішній політичний розклад у парламенті значною мірою є наслідком нерозбірливості і невміння Ющенка формувати свою команду.

Потім були вибори 2004, коли всім хотілося вірити, що затяжна епоха Кучми нарешті відійде у небуття. Вибирати треба було між Віктором Януковичем та Віктором Ющенком. На тлі кримінального минулого першого кандидата Ющенко виглядав доволі виграшно зі своїми обіцянками покласти край беззаконню в країні. І більшість українців, свідомо забувши, як Ющенко ще недавно називав Кучму батьком, знову йому повірила. Немало було й тих, хто вже тоді не мав жодних ілюзій стосовно нового Президента, але все ж навіть вони сподівалися, що для Ющенка інтереси України візьмуть гору над його “синівською любов’ю”. І тому також пішли на Майдан. І навряд чи на помаранчевому Майдані, де, як по оголених нервах, били месіянські обіцянки торжества демократії і справедливості, хтось міг навіть припустити, що менше, ніж за рік, народ розчаровано і болісно видихне — обдурили знову…

Власне, його обдурили не тільки тепер і не тільки сьогодні, коли Ющенко підписав меморандум з Януковичем, уже названий журналістами “українським пактом Молотова—Ріббентропа”. Вірність своєму “політичному батьку” Кучмі проходить червоною ниткою через усі вісім місяців правління Президента Ющенка. З “Семи кроків назустріч народу”, задекларованих Ющенком у передвиборній програмі, не зроблено жодного. Все, як і було, — бідність, безробіття, високі ціни, незахищені пенсіонери і пограбоване село. Не розкрито справу Гонгадзе, не названі прізвища тих, хто фальсифікував вибори, не знайдено навіть винуватців отруєння самого Ющенка. Так і хочеться запитати Віктора Андрійовича: то, може, і отруєння не було, і фальсифікацій не було, і він є нелегітимно обраним президентом?

Як гарно обіцяв Ющенко, що злочинно проведену приватизацію буде переглянуто, і поцуплені у держави підприємства буде повернуто назад. Але сьогодні він і тут уже домовився з Януковичем — реприватизації не буде. Тому зять Кучми спокійно отримує назад свої заводи, які намагався забрати у нього уряд. Та й сам Кучма дедалі частіше з’являється на телеекранах і повчає країну, як треба жити (!), а заодно й роздає телефонні вказівки “синові”, як це здійснювати на практиці (!). Новий же прем’єр-міністр уже розціловується з екс-президентом — ще б пак, як багато їх єднає, скільки вони зробили один для одного! То невже Ющенко знову привів до влади настільки бідну на персоналії команду, що на посаду прем’єр-міністра не знайшлося нікого іншого, як старого перевіреного кучміста? А де ж нові національні кадри? Де молоді професіонали, про які ми так багато чули і від Президента, і від його оточення? Хіба прем’єр-міністром України не повинен бути українець? Важко собі уявити прем’єр-міністром Франції нефранцуза, прем’єр-міністром Великої Британії неанглійця, а канцлером Німеччини ненімця. Чому ж тоді це має статися в Україні? Хіба вже забулися сумні уроки історії, коли при владі були неукраїнці?

Пригадую, як, прийшовши перший раз у Верховну Раду уже Президентом, Ющенко сказав, що більше ніколи у парламенті не купуватимуть голоси депутатів. Але всім очевидно, що там знову почалися ігри, знайомі з часів Кучми: тиск на депутатів, підкуп як грішми, так і обіцянками “посприяти бізнесу”, “притиснути конкурентів”, “допомогти партнерам” і т.п. Усе це вже було — згадаймо, з яким феноменальним результатом був обраний прем’єр-міністром Віктор Янукович. Мені, наприклад, відомо, що за голос “за Януковича” Олегу Тягнибоку пропонували 500 тисяч доларів, а депутатам Володимиру Черняку та Лілії Григорович по 400 тисяч. Вони не продалися, але ж знайшлося багато інших, хто сторгувався. Звідси і просте пояснення того, звідки у Верховній Раді взялося 300 мільйонерів. І ось цю ганебну практику торгівлі голосами нова влада так і не змогла припинити. Бо чим ще пояснити той факт, що між першим і другим голосуванням за Єханурова минуло лише два дні, але багато депутатів встигли за цей час кардинально змінили свою позицію. Тільки якщо при Кучмі за депутатський голос платили від 10 тисяч доларів, то при Ющенку почали платити від 30.

Багато обіцяв новий президент і в царині демократії та свободи слова. Та досить було репортерам розповісти про пристрасть президентського сина до розкоші, як це викликало у Віктора Андрійовича неприховане роздратування перед журналістськими “мордами”. А ось у США тільки за підроблений рецепт в аптеку племінницю Буша притягли до відповідальності, бо закон є закон, і всі перед ним рівні. Але яку демократію збирається побудувати Ющенко, якщо сам ці закони нехтує?

Віктор Андрійович повинен зрозуміти: хоча його ім’я було прапором Майдану, люди вийшли не за нього особисто, а за самих себе, за те, щоб покласти край беззаконню і деспотизмуі започаткувати нову епоху справжнього народовладдя і реального верховенства права. І він як президент має стати взірцем високої моралі і поваги до закону. Але… знову маємо те, що маємо.

Підписавши меморандум з Віктором Януковичем, Ющенко поставив Україну в один ряд з іншими корумпованими країнами на пострадянському просторі. Президент веде країну до міжнародної ізоляції. Оголошуючи амністію за фальсифікації на виборах, він відкриває і собі шлях до використання адміністративного ресурсу і махінацій на майбутніх виборах. Бо, як сказав у прямому ефірі 5 каналу лідер фракції “Наша Україна” Мартиненко, політик після виборів повинен думати про наступні вибори. От Ющенко і думає.

Мені часто доводиться спілкуватися з європейськими політиками, які шоковані і розчаровані тим, що відбувається в Україні. “Нас просто обдурили”, — часто чуєш від них. А дії Президента Ющенка вони розцінюють як виклик усім демократичним силам Європейської спільноти. Адже будь-який намір відвернути покарання за скоєний злочин створює прецедент беззаконня. Тут же такий намір здійснює Президент країни, що майже узаконює його. Зрада і беззаконня не може підняти престиж країни на світовій арені. Європейські політики допомагали українцям не для того, щоб зробити Ющенка президентом, а щоб в Україні перемогла справжня демократія. А справжня демократія — це не можливість говорити, що тобі тільки спаде на думку, а верховенство права, рівність усіх перед законом. Політики демократичних країн дуже добре знають, що таке “закон понад усе”. Багатьом з них спроби обійти закон уже коштували кар’єри. І посада значення не має: простий чиновник чи президент — усі рівні перед законом, дивись вище приклад з племінницею Буша. Нерідко і члени королівських фамілій мусять відчути на собі силу закону. Так повинно бути і в Україні, де Конституція не дозволяє навіть президенту змінювати закони чи робити якісь винятки з них. Право змінювати закони має тільки Верховна Рада. Після ухвалення закону йому підпорядковуються всі — і народні депутати, і президент.

А ось Медведчук, Пінчук та Янукович тільки вітають кроки Ющенка. Схоже, що тепер хлопці керуватимуть країною разом, адже президентська команда мало чим відрізняється від них. Як і раніше, високі посадовці ігнорують закони незгірше від найщиріших кучмістів. Секретар РНБО Петро Порошенко за якісь півроку загруз у скандалах не менше, ніж Віктор Медведчук за кілька років свого закулісного правління. Святослав Піскун “прокурорив” за Кучми, Генеральним прокурором він і в Ющенка. Міністр транспорту Червоненко, дуже добрий приятель Людмили Кучми, і на “Формулу 1” з’їздив, і цілі порти пороздавав дружнім фірмам. А прокуратура бездіяльна як тоді, так і тепер.

І за такої ситуації президент запевняє, що все йде за планом, ситуація поліпшується. Для нього і його сім’ї справи справді йдуть на краще. Та хай він спитає простого українця з вулиці, як живеться в країні, турбуватися про яку є його священним обов’язком. Де верховенство права, якщо сам Президент порушує закони ледь не щодня? Де незалежність судів, якщо сам Президент визначає, хто винен, а хто ні? Де повага до “четвертої влади”, якщо сам Президент на всю країну принижує журналістів? Корупція і хабарництво ніде не поділися, а “тарифи” ще й зросли, бо доводиться доплачувати за ризик. Український народ повинен покласти край цій новій деспотії, яка ще тільки зароджується. Кучма також починав на хвилі піднесення та ентузіазму, проте всі ми були свідками, яким нечуваним свавіллям завершувалося його правління.

Тепер уже відомо, що саме Президент Кучма давав розпорядження вивести війська проти Майдану. І тільки відмова генералів стріляти в людей не допустила кривавих подій.

“Політичного сина” Кучми треба вчасно зупинити, щоб у майбутньому не пролилася кров, бо надто схожим на “батьківський” стає початок його правління. Чи буде другий Майдан? Буде, якщо Ющенко не залишиться з народом і не почне виконувати обіцянки, які так легко роздавав на Майдані. Треба ще і ще раз питати його: чи сидять бандити по тюрмах? Чи затримані і покарані організатори масштабних фальсифікацій, про які так любив розповідати пан Ющенко? Саме організатори, а не ті нещасні виконавці, за яких нема кому заступитися нагорі і яких зараз роблять цапами-відбувайлами.

Чи багато незаконно або за безцінь приватизованих підприємств повернуто в державну власність? Держави з перехідною економікою, які не поспішали розпродувати (а фактично роздавати) заводи і фабрики в приватні руки, досягли серйозного економічного прогресу. Погляньмо на Китай, де процес роздержавлення поставлений у дуже строгі рамки. Тут у роздержавленому підприємстві приватний капітал може мати не більше 49% акцій. Або сусідня Білорусія, де справді підтримується вітчизняний виробник і жителі якої не потерпають від нечуваних цін на цукор. Коли хотіли приватизувати азотний завод недалеко від Гродно, держава поставила чіткі умови: всі працівники зберігають свої робочі місця, школи, дитячі садки і ясла повинні працювати і далі. Охочих вкласти гроші в завод зразу поменшало! Дивно, що за всі роки радянської влади українці так і не зрозуміли, що капіталіст буде турбуватися тільки про свої прибутки, а не про людей. Тільки національно свідомий уряд може піклуватися про соціальний захист і зайнятість населення. У капіталіста на першому місці — прибуток.

Пан Президент дуже любить багато говорити про палку любов до України, часто згадує її історію і схиляється перед гетьманами. Якось я був у Батурині, і мені розповіли, що Ющенко особисто опікується відбудовою гетьманської столиці, зруйнованої російським царем. Але які уроки історії виніс для себе Президент — чи не думає він, що так підступно зрадивши не тисячі, а мільйони людей, він перетворюється на полковника Носа, відкривши у своїй країні двері корупції та беззаконню?

На жаль, Віктор Ющенко вже не зможе стати справжнім батьком і об’єднувачем нації. Він залишився сином Кучми. Проте будемо сподіватися, що теперішнє президентство пана Ющенка є лише перехідним етапом до справжньої демократії в Україні, коли влада дійсно буде належати народові, а верховенство права не буде порожнім звуком і набуде реального змісту. Найгірше, що може нам зараз статися, — це розчарування і байдужість. Робота тільки починається.