ьвівський художник Сергій Іванов назвав свою виставку у галереї “Триптих” на Андріївському узвозі (18—30 серпня 2005 року) символічно: “Mysteria Artis” — “Таїнство мистецтва”. В анотації до виставки, на якій представлені живопис, графіка та скульптура, він тлумачить цю назву: “Процес творення завжди загадковий, а його результат — концентрована форма реальності, реальності Духа”. Саме так і постає творчість автора: одухотвореною, такою, що спускається на кінчик пензля чи пера просто з неба, минаючи людське, земне тіло художника.

Сергій Іванов за освітою художник-графік, закінчив Українську академію друкарства. Понад десять років працював викладачем кафедри оформлення й ілюстрації книги, створив навчальні курси “Теорія композиції”, “Основи композиції видань”, “Естамп”, автор навчального посібника для вищої школи “Основи композиції видань”, співавтор підручника “Основи учбового малюнку та графіки”. Художник співпрацює зі знаними українськими видавництвами “Веселка”, “Каменяр”, “Таврія”, “Універсум” та іншими. Член Національної спілки художників України, постійний член Фонду Тейлора (Париж, Франція).

Твори Сергія Іванова експонуються на виставках з 1976 року. Неодноразово художник брав участь у міжнародних заходах, серед яких можна назвати Міжнародні бієнале екслібриса в Польщі, графіки в Іспанії, трієнале малої графіки, міжнародні виставки графіки та екслібриса тощо. З 1993 року Сергій Іванов мав близько десяти персональних виставок у всьому світі. Серед нагород — перша премія на конкурсі імені фламандського поета Guido Gezelle (Бельгія), друга премія бієнале графіки (Італія). Роботи зберігаються в приватних колекціях в Україні, США, Японії та інших країнах.

У творчості художника переважають біблійні сюжети (“Адам і Єва”, “Апокаліпсис”, “Каїн і Авель”), класична міфологія (“Орфей”, “Викрадення Європи”, “Дедал”, “Діана”), українська міфологія (“Лада”, “Дана”, “Дажбог”), теми, вічні й незмінні упродовж віків, — “Вогонь і вода”, “Музика”, “Подорож у часі”, “Леонардо да Вінчі”, “Бачу, чую, мовчу”, “Муза”. І в графічних роботах, і в картинах художник приділяє найбільше уваги деталям; саме завдяки яскравим подробицям задум автора опукло проступає на полотні, постає у цілісності та єдності.

Перше враження від нової виставки художника — надзвичайна легкість. Теплі кольори: червоний, жовтий. Порівняно з 2001 роком картини 2004 та 2005 років зробилися ще більш етерними, витонченими, надреальними. Світлі барви посилюють це відчуття. Навіть чорні контури не додають образам на полотні “тіла”, а лишень відтіняють їх — то ніби мереживна тінь від листя спекотної днини.

— Пане Сергію, останнім часом ваш стиль дещо змінився. Що було причиною?

— Художник не має права бути застиглим, він усе життя перебуває у творчому розвитку. Головне для нього — не обмежуватись одним-єдиним пластичним принципом, не використовувати знову й знову вже вичерпаний стиль, не зробитися рабом манери. З часом художник відкриває дедалі нові глибини творчості, і це змушує його шукати нові методи, новий матеріал. Художник може протягом життя працювати в різних манерах, але він повинен зберігати цілісність своєї творчості. Для мене в мистецтві головне — духовна його цінність, а матеріал лише доповнює, стає засобом для передачі внутрішнього стану. Мене не цікавить успіх сьогодні, не цікавить успіх завтра. Мене цікавить, перш за все, дух роботи, бо твір не розрахований на миттєвість. Я хочу, щоб мої твори штовхали на роздуми, щоб до них хотілося повертатися ще.

Ви можете собі уявити бронзову скульптуру, яка видавалася б пухкою, невагомою? Метал клубочиться, немов дим, в’ється, кільчиться. Бронза, цей монументальний, важкий матеріал, — летить! Я не знаю, яким чином цього досяг Сергій Іванов. Це одна із загадок творчості, та й чи варто намагатися розгадати те, що, мов світло, вливається в тебе на рівні емоцій, на рівні підсвідомості?

Наталя ТИСОВСЬКА, спеціально для часопису “Універсум”

Блазень у капелюсі з балабончиками. Душа, занурена у світ власних фантазій і переживань. Картина Сергія Іванова називається “Роздуми”. Кожна деталь на полотні видається, з одного боку, випадковою, а з іншого — виправданою внутрішньою логікою картини. Скульптурна голова позаду блазня має зав’язані чорною стрічкою очі: душі не потрібні очі, щоб бачити. Зміщені кути дивної форми кімнати, зміщене шахове поле підлоги: душа живе у власному світі, де не діють закони тривимірного простору. У кришталевій кулі під ногою блазня не віддзеркалюється майбутнє: душа сама знає все наперед.