6 січня 2003 року виповнюється 80 літ від дня народження і 55 років наукової, педагогічної та громадської діяльності видатного українського вченого в галузі лісівництва, екології лісів, регіонального природокористування і лісової економіки, керівника лабораторії екологічних проблем, професора кафедри лісівництва Українського державного лісотехнічного університету, доктора сільськогосподарських наук, академіка, лауреата Державної премії України і лауреата Міжнародної премії та Золотої медалі IUFRO в галузі лісівничої науки Степана Антоновича Генсірука.

Народився Степан Генсірук 6 січня 1923 року у селі Будках, неподалік Почаєва на Кременеччині. В рідному селі закінчив початкову школу, потім Кременецьку гімназію, а згодом там же, у Кременці — лісовий технікум. Під час Другої світової війни, маючи чудовий голос — дар природи, працював головним солістом Тернопільської хорової капели, яка обслуговувала концертами (1944-1945 роки) прифронтові військові частини і місцеве населення, звільнене від німецьких фашистів у західних районах України.

Вищу освіту Степан Генсірук здобув у Львові. 1949 року він закінчив лісогосподарський факультет Львівського сільськогосподарського інституту, а одночасно й Львівську консерваторію (клас професора Соломії Крушельницької), причому обидва вузи з відзнакою.

Ліс і пісня... Два ці слова увібрали в себе життя і долю унікальної особистості, людини виняткового таланту і невичерпної енергії — Степана Антоновича Генсірука. Здавалося б, звичайна доля, ординарна. Та річ у тім, що Степан Генсірук так чудово співав, маючи сильний, дуже приємний лірико-драматичний голос, що у лютому 1949 року на Міжнародному конкурсі вокалістів у Москві одержав перше місце серед тенорів і рекомендацію журі конкурсу відрядити талановитого співака до вокальної Мекки світу — Італії на подальше навчання співу. Однак на радянських чиновників віртуозний виступ Степана і рекомендація журі враження не справили. Поїздка не відбулася: Степана вважали сином куркуля. Україну, Європу, світ позбавили насолоди почути високе вокальне мистецтво. Лишилась пісня — на все життя — особистою любов’ю і болем Степана Антоновича. Навзамін вщерть сповнилось життя не менш чарівним, пристрасним чуттям — любов’ю до лісу. Живого, мінливого, трепетного і... беззахисного перед споживацькою байдужістю. На захист лісу став Степан Генсірук — учений, патріот України, цілеспрямована і мужня людина. У 1955 році він успішно захистив кандидатську дисертацію на тему: “Смеречини Карпат і особливості господарства в них”. На основі глибокого вивчення природи карпатських лісів, їх росту, відновлення та використання С. Генсірук розробив наукові основи комплексного лісового господарства в гірських умовах. За наукову розробку проблем боротьби зі стихійними лихами в Карпатах (вітровалів і паводків), а також захисту лісів від надмірного використання С.А. Генсірука нагороджено Великою Срібною медаллю ВСГВ у Москві. Потім його запросили на наукову роботу у Київ у Академію наук. С.А. Генсірук пише ряд наукових статей, в яких глибоко обґрунтовує закономірності лісовідновних процесів у дубових, букових і смерекових лісах Карпат, розробляє систему лісогосподарських заходів щодо створення біологічно стійких і високопродуктивних лісостанів і оптимізації лісокористування. Його монографія “Ліси Українських Карпат та їх використання” стає настільною книгою карпатських лісівників.

У 1966 році С. Генсірук захищає докторську дисертацію, отримує диплом доктора сільськогосподарських наук, потім професора і стає керівником відділу проблем лісових ресурсів і охорони природи Ради з вивчення продуктивних сил України Академії наук у Києві, який очолює до грудня 1986 року. Вперто долаючи байдужість тодішньої влади до збереження лісових багатств України, Степан Антонович пише цілу серію капітальних наукових праць: “Комплексное лесное хозяйство в горных условиях” (1970). “Лісові ресурси України, їх охорона та використання” (1973), “Леса Украины” (1975 перше видання), “Комплексное лесохозяйственное районирование Украины и Молдавии” (1981), “Охрана лесных экосистем” (1984), “Зелені скарби України” (1990), “Ліси України” (1992 — друге видання), “Регіональне природокористування” (1992). Щоб написати такі фундаментальні праці та кількасот наукових статей, С.А. Генсіруку треба було проводити довготривалі наукові, комплексні дослідження в Українському Поліссі, Лісостепу, Карпатах і Гірському Криму; упродовж 20 років він зібрав великий експериментальний матеріал, на основі якого були розроблені теоретичні основи раціонального природокористування, формування єдиної мережі — екологічної системи природоохоронних територій, системи заходів з підвищення продуктивності та біологічної стійкості лісів, раціонального використання лісових ресурсів, обґрунтування зміни лісистості і породного складу лісів України за останнє тисячоліття. Поряд з тим Генсірук С.А. у своїх монографіях вперше обґрунтував теоретичні основи комплексного лісогосподарського районування, регіонального природокористування, збільшення ресурсно-екологічного потенціалу, закономірностей розміщення і відновлення лісів та створив ряд інших екологічних розробок для охорони навколишнього природного середовища та лісового господарського виробництва України. С.А. Генсірук зібрав і узагальнив дані, які дали йому змогу створити серію з трьох оригінальних карт, які відображають зміни лісистості території України, починаючи з першого тисячоліття нашої ери. Він опрацював питання еволюції лісів, стану і надмірного використання лісових ресурсів, починаючи з ХVI століття, визначив наслідки для України надмірного лісокористування. Наукові роботи вченого органічно поєднуються з проблемою охорони природи, збереження її багатств для майбутніх поколінь. У 1968 році завдяки його науковим розробкам і наполегливим старанням зменшено обсяги головних рубок лісу в Україні у три рази (з 15 млн.м³ до 5 млн.м³ деревини на рік), що дало змогу зберегти 660 тис.га стиглого лісу із запасом деревини 200 млн.м³. У 1982-1986 роках С.А. Генсірук очолював комплексні наукові експедиції провідних учених Академії наук України і Білорусі по вивченню наслідків великомасштабних осушних меліорацій у Поліссі і обґрунтував необхідність повного їх припинення на сільськогосподарських землях і частково — в лісовому фонді.

У 1986 році С.А. Генсірук повертається до Львова, де працює професором в Українському державному лісотехнічному університеті, читає студентам лекції з лісівництва та лісової історії на лісогосподарському факультеті і очолює лабораторію екологічних проблем природокористування. Наукову і організаційну роботу С.А. Генсірук поєднує з активною громадською діяльністю. Він член трьох спеціалізованих Вчених рад з присудження вчених ступенів кандидатів і докторів наук. Вчений успішно веде підготовку наукових кадрів, під його керівництвом захистили кандидатські дисертації 25 чоловік, а докторські — чотири. С.А. Генсірук створив і успішно розвиває нові наукові напрями — лісове ресурсознавство, регіональне природокористування, сталий розвиток в лісовому господарстві, які сприяють збереженню лісових багатств і охороні природного середовища України. Численні монографічні праці С.А. Генсірука є вагомим внеском у розвиток вітчизняної і світової лісівничої і екологічної науки. За цикл монографій з лісівничих проблем України Президія академії наук ще у 1976 році присудила С.А. Генсіруку премію імені О.Г. Шліхтера.

У 1991 році Степана Антоновича обрано дійсним членом чотирьох спеціалізованих академій: інженерної, екологічної, лісівничої і технологічної кібернетики. Науковий доробок вченого — 498 наукових праць, у тому числі 28 монографій. Як ученого зі світовим іменем його часто запрошують на міжнародні симпозіуми, лісові конгреси (Польща, Чехія, Угорщина, Болгарія, Бельгія, Голландія), де його доповіді користуються заслуженим успіхом. У 1993 році С.А. Генсіруку присвоєно почесне звання Заслуженого діяча науки і техніки України, у 1998 році він став лауреатом Державної премії України в галузі науки і техніки, а також лауреатом премії ім. В. Вернадського за десять солідних монографій з проблем раціонального лісокористування і охорони природи в Україні.

7 серпня 2000 року Президент IUFRO професор Дж. Барлей на ХХI Світовому лісовому конгресі в Куяле Лумпур (Малайзія) вручив Степану Генсіруку найвищу Міжнародну наукову нагороду — Диплом лауреата і Золоту медаль IUFRO за цикл нових його монографій з екологічних і лісівничих проблем України. Учасники лісового конгресу тривалими оваціями вітали науковий подвиг колеги. Ця висока відзнака є також і визнанням світовою науковою громадськістю досягнень лісівничої та екологічної науки України.

А ще С. Генсірук — фундатор, укладач і головний редактор фундаментальної праці першої двотомної української енциклопедії лісівництва. Вісім років наполегливої безоплатної праці вченого потрібно було, щоб з невеличким колективом завершити непосильну роботу. Здолав, завершив, зумів організувати й видання. Вийшов чудово оформлений, щоправда, поки що лише перший том. Та Степан Антонович не втрачає оптимізму. Обнадіює особисте вітання Президента України з нагоди присудження С.А. Генсіруку Державної премії України. Додає сил і енергії світове визнання: Міжнародна спілка науковців-лісівників світу (IUFRO) вперше за сто років нагородила українського вченого золотою медаллю і дипломом лауреата IUFRO. Слід зазначити, що сьогодні є гостра потреба в лісівничій енциклопедії, її потребує незалежна українська держава, представницькі інституції, науковці, студентська молодь. Підготовка і видання Степаном Генсіруком енциклопедії — це патріотичний подвиг, бо держава не надає жодної матеріальної допомоги. Все, чого досягнув Степан Антонович, — результат великої працездатності, наполегливості всупереч різним перешкодам. Найбільша для нього нагорода — визнання у світовій науці і в Україні. Непересічний його дар — невтомно працювати для України, її народу — нести людям правду про стан рідної природи і лісових багатств. У цьому Степан Антонович вбачає сенс свого життя. Він прагне зберегти одвічне джерело сили і краси — матінку природу. Усе життя С. Генсірук поєднував кращі риси талановитого вченого зі світовим іменем і відомого українського співака, великого патріота України і її чудової природи, за збереження якої він віддав усі свої сили і розум. Степан Антонович — чуйна і добра людина, який усім завжди без винятку допомагає, особливо молодим науковцям і схиляє голову перед старшими інтелігентними людьми. Мав велике щастя у спілкуванні і дружніх стосунках з видатними вченими академіками: П.С. Погребняком, А.Б. Жуковим, І.Д. Юркевичем, Д.М. Гродзінським, В.З. Гулісашвілі, Г. Вінцентом, А. Златником, Ф. Кшисіком та ін. Своєю довголітньою працею на ниві науки, лісівництва зокрема, Степан Антонович здобув заслужену шану, визнання серед науковців світу. Віримо, що ще не одна праця вийде з-під пера невтомного вченого-лісівника. Побажаємо йому довгих літ життя, плідної праці на благо незалежної України. А ще можна додати, що Степан Антонович закоханий у пісню, він володар чудового тембру лірико-драматичного тенора, який у 80 років звучить сильно і чисто, як сама його душа.