Багата національним потенціалом Україна раптово, несподівано стала бідною — тотально бідною державою з тотально бідним населенням. Це не традиційно бідна держава, а держава, яка неочікувано та враз збідніла від двох струсів XX століття — Чорнобильської катастрофи та краху радянської імперії.

Аналіз стану та програми подолання бідності мають розглядатися на тлі політичної, соціально-економічної та соціокультурної ситуації в конкретній країні. Маємо, принаймі, такі типи моделей бідності:

1. Традиційна тотальна бідність — країна перебуває в тотальному стані бідності довготривалий період (півстоліттями, а то й століттями).

2. Раптова тотальна бідність — країна з стабільною економікою, достатнім ресурсним, технічним та інтелектуальним потенціалом раптово (неочікувано) стає тотально бідною.

3. Тимчасова масштабна бідність — в країнах, які розвиваються.

4. Підвищена бідність — в розвинутих країнах.

5. Стабільна мінімаксна бідність — високорозвинених країнах.

Україна — це не традиційно тотальна бідна країна, тому вона відноситься до другого типу. Світова практика має приклади, коли відносно стабільна країна з непоганим економічним, технічним, науковим та людським потенціалом раптово провалюється в стан тотальної бідності. Таке, як правило, трапляється після глобальних катастроф — воєн, революцій, розвалів (навіть мирних) великих імперій тощо.

Проблема бідності в Україні розпадається на дві основні підпроблеми:

1. Статистична: оцінка і аналіз сучасного стану бідності в Україні як наслідку політичної та економічної кризи та стагнації процесу реформ;

2. Динамічна: прогноз і пропозиції щодо зупинки розповсюдження, пом’якшення чи подолання бідності за двома сценаріями:

2.1. Стагнаційний сценарій: пом’якшення стану бідності та пріоритетні напрями соціального захисту найбільш збіднілих верств населення за умов, якщо політичні та економічні реформи не будуть проводитися в належних обсягах та енергійних темпах.

2.2. Реформаторський сценарій: пом’якшення та подолання бідності за умов динамічного реформування суспільства.

Феномени бідності в Україні

1. Раптовість, стрімкість і непослідовність зубожіння держави і громадян.

2. Раптовість викликала не- типові явища бідності, не характерні для іншого світового загалу.

3. Раптовість викликала неготовність і неграмотність державних і недержавних структур долати тотальну бідність держави і громадян в таких величезних масштабах і глибині.

4. Раптовість, неграмотність в ринковій та демократичній діяльності, пута радянського тоталітарного досвіду, а особливо відсутність політичної державницької волі, сміливості, відповідальності та ініціативи в усіх структурах, рангах і гілках влади ввели країну в глибокий кризовий ступор. Замість “риторики реформ” перейти до реформ реальності.

5. Розроблювані концепції і програми нової соціальної політики, плани боротьби з бідністю розробляються багатьма органами і організаціями без належної координації та опори на реформування економіки в цілому і виробництва зокрема, а особливо за наявності переважаючого тіньового сектора.

6. В Україні наявний надзвичайно сильний спротив вирішенню проблеми бідності на всіх рівнях і в усіх видах національної та місцевої влади. Цей спротив зумовлений блокуванням реформ.

7. Феноменальний стан українського суспільства полягає в тому, що воно стало суспільством тотального соціального захисту. З державного бюджету підтримується і виробництво (непрацюючі чи напівзупинені підприємства) і безробітні бідні та немічні громадяни. Коло фатально замкнулося — злиденна держава взяла під соціальний захист і джерело соціального захисту (виробництво) і об’єкти соціального захисту (нужденних громадян).

Особливості проблем бідності в Україні

1. Бідність і державність — одночасно будувати незалежну державу як фундамент боротьби бідності і долати тотальну бідність:

— ще й досі не відпрацьована мета, модель та програма трансформації суспільства; ми добре знаємо, “ким ми були?”, ледь усвідомлюємо, “що ми зараз?” і не маємо жодного уявлення про те, “якими ми хочемо бути?”

— відповідно цій ситуації Україна не має усталеної правової основи державної системи управління та самоврядування, отже вона нині формується спонтанно на радянському досвіді, зі слабким врахуванням простаків самоуправління та поточного досвіду, менталітету і волі державного, самостійного і незалежного від імперського центру мислення і діяльності;

— державній системі ніяк не вдається запустити головний двигун у боротьбі з бідністю — реформувати та налагодити роботу та розвиток сфери виробництва, основний рушій добробуту;

— криза і бідність утруднює процес становлення державності;

— замкнуте коло: “Запорукою виходу з бідності насамперед є сильна і платоспроможна держава. З другого, тотальна бідність перешкоджає будувати самостійне державне мислення, сильну та доброчинну державу”.

2. Бідність і громадське суспільство — неформовані інститути громадського суспільства не забезпечують необхідні підтримки при вирішенні проблем бідності.

У сучасній Україні тільки-но починають формуватися зародки громадського суспільства, різного роду недержавні організації — політичні партії, асоціації, спілки, фонди сприяння та соціальної допомоги. Їх структура та потужності вже варті того, аби їх враховувати при вирішенні проблеми бідності, але це ще досить слабкі структури, а потужності і можливості їх обмежені.

3. Населення деструктоване — відсутній середній клас, різке розташування на бідних і багатих зі зростанням розриву в достатках. Його нинішні верстви непевні та розмиті і тільки приблизно схоплюються соціологічними методами.

Як показує соціологічний моніторинг Інституту соціології НАНУ 1994 — 2002 року, матеріальний стан середньої української сім’ї падає у 2002 порівняно з 1994 роком за такими показниками: зменшилась частка квартир, які мають холодну та гарячу воду, каналізацію та центральне опалення, а при цьому погіршується рівень облаштування помешкань щодо холодильників, пральних машин, домашніх бібліотек. Правда, стало більше меблів, кольорових телевізорів, стерео-відеоапаратури. Більше 70% сімей у 2002 році відносять себе до бідних. 64% сімей терплять від нестачі м’яса та м’ясопродуктів, риби і рибопродуктів — 54%, фруктів і ягід — 42%, взуття — 54%, одягу — 52%, ліків — 43%. Якщо середньодушовий дохід на місяць за оцінками громадської думки становить 163 грн., то дохід 415 грн. населення вважає за межу бідності. А, відтак, нараховуємо лише більше 10% люду України, які “впевнені в завтрашньому дні”.

Правомірне запитання: а чи відповідають наведені дані реальному стану? На нього є три відповіді. По-перше, реальному стану не відповідають і “статистичні оцінки” рівня бідності, оскільки “офіційна” межа бідності встановлена з метою “зробити” рівень бідності у межах 25%.

По-друге, соціологія фіксує реальний стан повсякденної суспільної свідомості, яка відповідає повсякденним стратегіям виживання простого люду. Люди живуть не за нормативними показниками, а за поняттями власного досвіду і спостережень за оточенням.

По-третє, громадська думка стабільно, починаючи з 1994 року подає одну й ту ж частку бідних людей у межах 70 — 80% опитаних.

А останнє є найбільш загрозливим для суспільства. Раптова збіднілість переростає у повсякденно тривале явище. Отже якщо не вжити негайних заходів, наше суспільство вступить у фазу тривалої бідності зі всіма ознаками деградації: політичної, економічної, соціокультурної, демографічної, екологічної тощо. Бо бідних, по-перше, не цікавить майбутнє (треба вжити “зараз” і “тут”), а, по-друге, свідомістю бідної людини легко маніпулювати (вона вірить будь-яким обіцянкам і подачкам).

4. Бідність і майбутнє — населення знаходиться в стані тотального незадоволення і не визначеності: 1) невдоволеність всім і всіма; 2) нікому і нічому не довіряють; 3) повна невпевненість у майбутньому.

5. Бідність і чорнобильська катастрофа — з бюджету країни відволікаються величезні кошти на подолання наслідків катастрофи.

6. Бідність і людський потенціал — раптово збіднів високоосвічений професійно дуже грамотний і досвідчений людський потенціал в науці, техніці та соціальній інфраструктурі.

Показовий приклад. При зупинці Чорнобильської АЕС в першу чергу залишаться без роботи спеціалісти найвищої кваліфікації, які контролюють і керують найскладнішими операціями. А скільки таких високотехнологічних підприємств в Україні лежать у розрусі?

7. Бідність і зайнятість — майже одна третина працездатних фактично безробіття. Частина з них вирішує проблему бідності дрібною торгівлею та мілким нереєстрованим бізнесом. Вражаюча частка “тіньової економіки”.

8. Бідність і наука — припинилося фінансування науки зі всіх джерел, кращі вчені виїжджають за кордон, міжнародні фонди допомагають незначною мірою.

Фінансування науки, як відомо, йде з двох джерел:

1) державного — держава збідніла, об’єм фінансування скоротився в десятки разів;

2) відомчого — відомства збідніли разом з державою, підприємства стоять, нові потужні фірми ще не з’явилися, отже, майже цілком розвалилася прикладна наука.

З’явилося третє джерело фінансування науки — всілякі міжнародні фонди і найпотужніший з них фонд “Відродження” Сороса, але сума всіх грантів становить ледь відчутну частку того, що потрібно для підтримки української науки.

9. Бідність — освіта, культура і медицина — бідність громадян посилюється тим, що освіта, культура і медицина стають платними. Тотально бідне населення не має коштів на освіту, культуру і медицину, тому ці сфери має дотувати держава. Парадокс української дійсності:

1) держава збідніла і різко скоротила дотування цих сфер;

2) освіта, культура і медицина з майже безкоштовних послуг стають все більш і більш дорогими, а тому й недоступними для бідних;

3) збідніло населення.

Між збіднілим населенням і освітою, культурою і медициною катастрофічно зростає безодня недоступності.

10. Бідність і духовність — укорінена свідомість неімущого, безвідповідального, безініціативного, безсовісного і безсловесного раба нового зразка — “радянський раб” перетворюється в “пострадянського раба”.

По-перше, ця людина була абсолютно позбавлена всякої власності:

— на саму себе як індивід (в будь-який момент її могли знищити);

— на свою особистість і свій інтелект — все це належало виключно державі, а точніше партії (українським селянам до 70-х років ХХ століття не видавали паспортів);

— на будь-яку реальну форму власності — все належало державі, а точніше партії;

По-друге, із свідомості цієї людини викорінювалися не лише матеріальні, а всі інші ознаки “особистої господарності”, викорінювалося саме поняття “людина-господар”, а насаджувалося безлике: “суспільство-господар”, “колектив-господар” тощо.

По-третє, виховали дійсно безсовісну людину, головним регулятором її цінностей і норм був страх перед частковим або повним знищенням. З одного боку, це безбожна людна, отже не було вини ні остраху ні перед споконвічними загальнолюдськими цінностями та нормами поведінки. З іншого, ця людина, яка не мала ні конкретного засобу виробництва, ні конкретного господаря, бо поняття “общенародное”, державне, колгоспне чи колективне були надто абстрактні.

Крадіжка чи обман були звичайними способами виживання.

Праця не оплачувалась в повному обсязі, каторжна праця в колгоспах, майже не оплачувалась до 70-х років. Була робота не заради конкретного результату, а заради виконання і перевиконання абстрактного плану, тому скрізь і всюди процвітали “приписки” — частина виконаної роботи існувала тільки “на папері” — у звітних документах.

11. Бідність, корумпованість і кримінальність — поки що безупинно зростає злочинність та корумпованість влади, від чого відчутно потерпає населення. Не вирішується проблема бідності корумпованою владою, бідність посилюється корумпованістю і кримінальністю.

12. Бідність і демографічна ситуація — знижується народжуваність і тривалість життя, збільшується смертність, старіє населення.

Отже, при оцінці, аналізі та розробці програм пом’якшення та подолання бідності треба враховувати увесь спектр стану держави, громадянського суспільства та окремих соціальних та регіональних груп населення, аби побудувати дійсно комплексний і адресний підходи на різних рівнях управління.

Перспективне спрямування

Проблема бідності в Україні, якщо враховувати її масштабність та особливості, має вирішуватися двома шляхами:

1. Структурно-конструктивний шлях — створення всіх умов для того, аби якомога більша частина збіднілого населення переходила у категорію середнього класу як базису здорового суспільства. Ця мета побудови середнього класу в Україні має стати основою всіх політичних та соціально-економічних трансформацій у суспільстві. Це шлях перспективної структуралізації. Ясно, що основним механізмом її досягнення має бути підйом виробництва на базі найпередовіших технологій і нового ринку споживачів як внутрішніх, так і зовнішніх.

2. Синхронно-поточний шлях — пом’якшення бідності серед свого прошарку бідних, поліпшення їх стану всіма засобами соціального захисту.

3. Оскільки ми бажаємо мати сильну, незалежну і заможну Україну, пріоритетним має бути перший шлях при неперервному пошуку всіх засобів і механізмів щодо другого шляху.

А загалом, є лише один спосіб виходу з бідності — створення всебічних ефективних і, головне реально діючих умов для включення людського загалу в діяльність з життєво забезпеченими доходами — створювати умови якомога більшому загалу мати роботу і достойну зарплату.

Є взаємопов’язані два способи пом’якшення бідності: активний спосіб — підвищення доходів працюючих та пасивний — підвищення соціальної допомоги хворим, немічним та пенсіонерам.

Відомо, що економіка — це механізм переробки ресурсів у товари та послуги для громадян. А соціально орієнтована економіка творить з громадян власників власних умінь, діла, совісті — зрештою власників власної долі. Створення такого типу соціально-економічного свідомого власника долає масштабну бідність, отже, переведе нас із стану раптової бідності в стан зростаючого добробуту.