Україна та її роль у боротьбі з тероризмом

Зовнішньополітична реакція України на події 11 вересня була оперативною і вельми активною. У перші ж години після терактів Україна взяла найдіяльнішу участь як непостійний член РБ ООН у розробці й прийнятті рішень Ради Безпеки. Вона ініціювала ідею проведення засідання РБ ООН на рівні міністрів з метою обговорення подальших кроків у боротьбі з міжнародним тероризмом, що знайшло одностайну підтримку членів РБ (засідання відбулося 12 листопада 2001 року).

З певним запізненням (24 вересня) Україна надала свій повітряний простір для військово-транспортної авіації США, приєднавшись таким чином до антитерористичної коаліції, очолюваної США.

У той же час внесок України є скромним як для стратегічного партнера США і особливо партнера НАТО порівняно з Росією чи Узбекистаном. І навряд чи можна сказати, що потенціал України був використаний повною мірою. Адже її внесок у підтримку стабільності та безпеки в Європі був безперечним.

Зближення Росії з Заходом — вплив на Україну

Тим часом така недостатньо активна позиція України може коштувати їй великих втрат на світовій арені.

Відомо, що Росія досить активно відреагувала на події 11 вересня, що привело її до тісного зближення із Заходом. Водночас чути розмови про те, що в обмін на зближення Росії із Заходом (а також згоду її на чергове розширення НАТО, зокрема й за рахунок Балтії) Захід може погодитися на одержання Росією політичного й економічного контролю або домінування над державами СНД, зокрема й над Україною. До того ж не можна виключати, що Росія намагатиметься використати новий механізм стосунків з НАТО для впливу на Альянс у сенсі перспективи членства України в НАТО. Такий вірогідний розвиток подій може завдати шкоди національним інтересам України.

Зміни у зовнішній політиці України після 11 вересня

Виходячи із згаданої реакції України на події 11 вересня, можна констатувати, до значних змін у зовнішній політиці не відбулося.

1. Навряд чи до таких змін можна віднести, наприклад, повернення офіційного Києва до формули “євроатлантична інтеграція” замість директивно запровадженої півтора року тому більш нейтрального формулювання “євроатлантичне співробітництво”. Офіційний Київ повернувся до формулювань, які впевнено звучали в Україні ще з середини дев’яностих років, але, повернувшись до слів, нинішня влада зовсім не повернулась до курсу на євроатлантичну інтеграцію, логічним підсумком якого передбачалося членство України а НАТО.

2. Внутрішньополітична криза 2000—2001 pp. продовжувала справляти значно більший (негативний) вплив на авторитет України та на її зовнішню політику, ніж події 11 вересня. У результаті зовнішня політика України втратила динамізм, стала пасивною й рефлекторною, впав її міжнародний авторитет.

Якщо для Росії події 11 вересня стали поштовхом де кардинальних змін у зовнішній політиці, які привели до тісніших зв’язків із Заходом, зокрема із США і НАТО, то для України, навпаки — продовженням помітного погіршення стосунків із Заходом, зокрема із США, і посиленням курсу на зближення з Росією.

Україна опинилася в тіні Росії, перестала бути впливовим фактором безпеки й стабільності ж центрально-східній Європі та Європі в цілому, знизився її потенціал регіонального лідера, зменшилося політичне значення України у стосунках ЄС, НАТО і США з Росією.

3. Особливо потерпіли стосунки із США, які за своєю суттю перестали бути стратегічними, вельми показовим з цього погляду є факт відсутності зустрічей на найвищому рівні, торговельно-економічні санкції з боку США.

4. Через поставки озброєнь у Македонію погіршились стосунки з НАТО. Декларації про європейську й євроатлантичну інтеграцію супроводжувались демонстративними візитами у країни Близького Сходу і Перської затоки.

5. Україна продовжує вести непослідовну зовнішню політику борсання між Росією й Заходом, недавні суперечливі заяви найвищого керівництва країни привели, наприклад, до можливості спекуляцій на тему того, що Україна повинна інтегруватися не в Європейський Союз, а в Євразійське Економічне Співтовариство (ЄврАзЕС), очолюване Росією. І це незважаючи на те, що офіційно проголошеним зовнішньополітичним пріоритетом України є інтеграція в ЄС.

6. Вже давно окремі політичні сили України ведуть спекуляції на тему “в Європу — разом з Росією. І це при тому, що Росія ніколи не заявляла про своє бажання вступити в ЄС. Одначе офіційна влада не поспішає вказати на абсурдність подібних лозунгів.

У цій ситуації обнадіює тільки те, що розвиток зовнішньої політики будь-якої країни прямо залежить від розвитку політики внутрішньої. А саме у внутрішній політиці України в останній час намітилися позитивні зміни.

На парламентських виборах у березні цього року впевнену перемогу здобула демократична коаліція, очолювана Віктором Ющенком. Вперше в історії незалежної України найбільшу підтримку виборців дістали не комуністи, а представники демократичних сил.

Новий склад парламенту в цілому є більш проєвропейським і проєвроатлантичним, ніж за всі попередні роки. Це створює унікальну ситуацію, коли парламент готовий підтримати зовнішньополітичні ініціативи Президента та уряду, спрямовані на подальший розвиток європейської інтеграції. Спостерігається зростання підтримки передумов для вступу Україна в НАТО (з 41,1 відсотка у вересні до 54,8 відсотка у грудні 2001 p.).

Якими повинні бути зміни у зовнішній політиці України

Те, що на сьогодні змін у зовнішній політиці України немає, не означає, що їх не повинно бути в майбутньому. На мій погляд, основними змінами мають стати такі:

1. Насамперд, необхідно вжити невідкладних заходів внутрішньополітичного характеру, які виправили б ситуацію), що привела до зниження авторитету України. Слід вдатися до заходів, спрямованих на практичну реалізацію курсу на інтеграцію в європейські структури безпеки, відновити стосунки стратегічного партнерства із США, активізувати співробітництво із сусідами, передусім з Польщею, пожвавити зовнішню політику.

2. Необхідно переглянути нинішню Хартію про особливе партнерство між Україною та НАТО й прийняти новий документ з новим механізмом спів-робітництва, кінцевою метою якого є членство. Такий документ має бути розроблений для підписання під час празького саміту НАТО у листопаді цього року. До України має почати застосовуватися план дій з приводу набуття членства (ПНЧ), що є одним з практичних механізмів забезпечення вступу в Альянс.

3. Слід чітко заявити про безальтернативність інтеграції в Європейський Союз, відкинувши заклики до інтеграції в інші економічні структури. Шлях інтеграції Україна має пройти самостійно, але при цьому повинен враховуватися досвід країн, що досягли на цьому шляху успіхів. Дуже цінним був би для України досвід Польщі на шляху її майбутнього членства в ЄС.

4. Стосунки України з Росією повинні бути позбавлені зайвої політичної риторики, пріоритетом має стати економіка. Не слід забувати, що від розвитку стабільного партнерства двох країн залежить безпека не тільки цих двох держав, а й всієї Європи і світу в цілому. Водночас Україна повинна перестати постійно оглядатися на Росію і твердо йти в майбутнє своєю власною дорогою.

5. Не менш важливим є й продовження розвитку ефективних двосторонніх відносин України з Польщею.

Україна і Польща можуть зробити в Східній Європі те, що Франція і Німеччина зробили в Західній Європі.

а) Нам належить продовжувати ті сфери співробітництва, які на сьогодні вже склалися з Польщею, й активно шукати нові.

б) Так, дуже перспективною є добудова вже діючого нафтопроводу Одеса-Броди-Гданськ. Таким чином Польща стане реальним учасником проекту “Євразійського нафтотранспортного коридору.

в) Польща й Україна можуть обновити дієву вісь у розвитку Балто-Чорноморського співробітництва.

г) Польща може взяти активну участь у діяльності об’єднання ГУУАМ (особливо у разі добудови нафтопроводу).

Таким чином, потенціальні сфери для підвищення ефективності зовнішньої політики України існують. Треба лише докласти дієвих зусиль, щоб використати ці сфери й можливості якнайповніше.

Виступ на конференції
“Польща і Росія після 11 вересня”. Варшава, 10.05.2002