Ставлячи за нову мету “формування сильної держави”, документ зовсім не пропонує шляхів вирішення таких проблем, як беззастережне забезпечення прав і свобод людини, побудова громадянського суспільства, вивільнення людини від свавільного насильства з боку держави, яке безперервно триває й донині ще з радянських часів. Виходить, що нині маємо слабеньку таку собі державу в особі її глави — “слабкого” Президента та “безпорадних” підпорядкованих йому адміністрацій, а також “кволих” репресивних органів — прокуратури, органів внутрішніх справ, податкової служби, СБУ, — і тепер наперед висувається завдання зміцнення усіх цих органів з метою “формування сильної держави”. Суспільства країн, що належать до європейської спільноти, в основу свого суспільного розвитку завжди клали інший принцип — принцип прав і свобод людини, який зі свого боку був ефективним стримувачем спокус і спроб створити “сильну державу”, яка б протистояла незахищеній людині чи знущалася над нею безконтрольно.

Найпереконливішим доказом лицемірства Президента Кучми стосовно майбутнього вступу України до Європейського Союзу є поставлене завдання здійснити конституційну реформу, основою якої мала стати “імплементація результатів Всеукраїнського референдуму” 2000 року. Адже хіба особисто Кучмі, а також тим членам робочої групи, що опрацьовували документ — від Мінюсту (Л.Павліковська) та МЗС (О.Чалий), — не відомо, що головні європейські інституції — Європейський Союз та Рада Європи — свого часу вже висловили своє негативне ставлення як до самої ідеї проведення референдуму в Україні як приводу для конституційної реформи, так і стосовно руйнівних наслідків для демократії в Україні в разі реалізації його результатів? Адже саме в Рекомендації ПАРЄ 1451 (2000), присвяченій питанню українського референдуму, неоднозначно наголошується, що Асамблея виражає свою глибоку стурбованість з приводу “можливих наслідків референдуму для поділу влади, якими може стати різке руйнування системи стримувань та противаг, спрямоване на істотне посилення ролі Президента та істотне послаблення ролі Парламенту”. Чи усвідомлює Кучма, що вже понад два роки такі речі є неприйнятними для Європи, бо вони по суті є несумісними із європейськими стандартами?

Апофеозом лицемірства та брехні з боку Кучми, а непрофесіоналізму — з боку авторів, є посилання на критерії членства в ЄС, визначені Європейською Радою як “копенгагенські критерії”, до яких у Посланні Президента віднесено “верховенство закону”. Категорично заявляю: серед “копенгагенських критеріїв” такого поняття, як “верховенство закону” немає. Слід пам’ятати, що в основі розвитку суспільств європейських країн та функціонування їхніх демократій у повоєнний час був і є принцип верховенства права, а не закону. Принциповою відмінністю європейської демократії від азійської, африканської чи латиноамериканської є неприйнятність принципу верховенства закону та заміна його на принцип верховенства права як торжество справедливості. Принцип верховенства закону своєю чергою був наріжним каменем таких режимів, як гітлерівська Німеччина та сталінський Радянський Союз.

Мені та моїм однодумцям прекрасно зрозуміло, для чого Кучмі потрібна “сильна держава”, “імплементація референдуму” та “верховенство закону”. Це саме ті ідеї, на яких він хоче створити підвалини увічнення в Україні не європейської, а азійської моделі авторитарної держави, осердя якої становило б кримінально-корумповане чиновництво, яке, зловживаючи своїм владним становищем, спирається на репресивний апарат силових структур і розправляється із будь-ким із “неугодних”, хто на перешкоді — чи то чесний працівник, чи незалежний в позиції журналіст, чи політик, що обстоює ідеали правди та справедливості, чи бізнесмен, який хоче вести свою справу за прозорими та чесними правилами. Але водночас ми прекрасно розуміємо і те, що такі плани Кучми не мають нічого спільного із європейськими цінностями. Обгорнувши цукерку свого документа в “європейський вибір”, Кучма фактично продовжує справу на вкорінення в Україні авторитарного режиму зразка азійської деспотії.

Багато хто з новообраних народних депутатів свою виборчу кампанію вів під гаслами саме європейського вибору. Тому їхнім завданням має стати відчайдушний спротив будь-яким подальшим спробам Кучми та його поплічників ввести в оману український народ та європейську спільноту щодо європейського вибору України чи спекулювати на ньому задля досягнення своїх корисливих цілей.

Меті “сильної держави”, що означає деспотію, слід протиставити боротьбу за міцне громадянське суспільство, права і свободи людини і відповідальну перед народом владу.

Меті “імплементації референдуму” слід протиставити конституційну реформу, наслідком якої стане запровадження в Україні європейської моделі організації влади, за якої уряд формується самим народом через своїх обраних представників у парламенті.

Меті “верховенства закону” слід протиставити принцип верховенства права, закріплений нашою Конституцією, що власне і є надбанням європейської конституційної спадщини.

Всі зусилля правдивих прихильників європейського вибору мають бути і надалі скеровані на боротьбу із кучмізмом як українською формою авторитаризму та деспотії, а також на подолання його наслідків заради якнайшвидшого приєднання українського суспільства до європейської спільноти, основу якої становить система європейських цінностей.