Народився майбутній письменник 10 (23) липня 1792 року в Лондоні у родині відомого негоціанта. Батько Фредеріка був людиною освіченою і, крім торгівлі, багато часу приділяв літературній творчості, яку вподобав і його син. Ще в дитинстві Фредерік відзначався неабиякою пам’яттю, дотепністю, веселим і незалежним характером. Після закінчення початкової школи продовжив навчання у класичному училищі, де ґрунтовно вивчалась грецька і латинська мови Не в силі терпіти несправедливого поводження учителів, майбутній письменник двічі намагався втекти з училища.

Познайомившись з бравим моряком – братом свого товариша по навчанню – Фредерік під впливом його розповідей прийняв рішення пов’язати свою долю з морем. Про свій намір він повідомив батьків, які не виявили особливого захоплення від почутого. Тоді, щоб якомога скоріше здійснити задумане, Маррієт почав робити все, аби його виключили з училища. Незабаром він добився свого, й батько був змушений забрали хлопця додому. Після року занять з приватним учителем чотирнадцятирічного Фредеріка, який нарешті одержав згоду батьків, було зараховано мічманом на військовий корабель, командиром якого був уславлений своїми перемогами на морі лорд Кокрен. Судно вирушило в Середземне море, де саме тоді точилися бої з французьким флотом. За три роки військової служби юний моряк взяв участь у п’ятдесяти битвах. Особливо він відзначився у Біскайській затоці, коли на одному з брандерів – кораблі, призначеному для підпалу ворожих суден, блискуче виконав вельми небезпечне завдання. Не менш геройськи проявив себе, рятуючи приречений корабель.

Життя моряка, сповнене небезпек і складних випробувань, загартувало Маррієта і зробило з нього справжнього «морського вовка». За роки служби на флоті майбутньому письменникові довелося побувати на багатьох морях, брати участь в численних битвах, був тричі поранений і неодноразово лише чудом залишався живим.

У 1812 році Фредерік Маррієт дістав звання лейтенанта. Це надавало йому право стати командиром корабля. 1815 року, після тривалого плавання, він одружився з Катериною Шарп – донькою колишнього посла в Росії сера Стівена Шарпа. Але подружнє життя лише на короткий час затримало Маррієта на суші. Незабаром він знову опиняється на капітанському містку, з якого не лише справно командує судном – у 1818 році Маррієт винайшов оригінальний рятувальний човен. За цей успіх винахідника було відзначено золотою медаллю. 1820 року командир шлюпа «Веосоп» Фредерік Маррієт одержав завдання вирушити на острів Святої Єлени, де перебував на засланні французький імператор Наполеон Бонапарт. Губернатор острова генерал Гудсон Ло, що «уславився» своєю жорстокістю у поводженні з Наполеоном, милостиво дозволив Маррієту намалювати портрет вінценосного засланця. Ця робота і донині вважається одним з найвдаліших портретів Наполеона. Після того, як в Англії стало відомо про смерть французького імператора, Маррієта відкликають додому.

1822 році він виявляє свої відмінні знання перської служби. Досконально розуміючись у всіх тонкощах морської справи. Маррієт пише книжку «Думки про знищення сучасної системи примусового набору на морську службу». В цій роботі Маррієт виступив як противник насильницького методу рекрутування на англійський флот. Книжка мала широкий резонанс. Чимало висловлених у ній міркувань були схвалені й взяті до уваги англійським парламентом, але, як згодом з’ясувалося, не англійським королем...

У 1829-1830 рр. Маррієт командує судном, що крейсерувало в протоці Ла-Манш і поблизу берегів Іспанії. Часи війн і морських баталій минули й капітан англійського корабля, сидячи за столом у своїй каюті, дістав можливість розпочати писати перший роман «Морський офіцер Франк Мілдмей». Цьому автобіографічному творові притаманні почуття гумору, а іноді й сатири. Читачі із захопленням зустріли появу нового імені на літературному небосхилі. Успіх першого роману окрилив початкуючого автора і вже через рік появляється новий твір – роман «Королівська власність». І знову успіх.

Письменницька праця й родинні обставини примусили Маррієта того ж таки року залишити морську службу й оселитися спочатку у графстві Норфолк, а затим у Лондоні. Тут він цілком віддався літературній діяльності. Упродовж наступних трьох років були написані найкращі його романи: «Пригоди Пітера Сімпля» і «Пригоди Якова Вірного».

Англійський король Вільям IV, прочитавши «Пригоди Пітера Сімпля», виявив бажання особисто познайомитись з його автором. Аудієнція відбулася у Букінгемському палаці, під час якої король довго розмовляв з письменником, всіляко виявляючи при цьому свою монаршу прихильність до відставного морського офіцера. Невдовзі після цієї зустрічі Фредеріку Маррієту була призначена урядова нагорода. Дізнавшись про те, що письменник виступив з критикою застарілих законів Британської імперії і є автором книжки, в якій критикується примусовий набір чоловіків на морську службу, король категорично заборонив нагороджувати «баламута».

Але Маррієт з цього не став робити жодної драми. З іще більшим запалом віддається письменницькій роботі. З-під його пера упродовж більше десяти літ щороку появляється один-три романи. А всього їх написано понад тридцять. Українською мовою вони не перекладались. До 1917 року в Росії було надруковано близько двох десятків творів.

Наразі дамо коротеньку анотацію п’яти найвідоміших романів письменника.

«Королівська власність » (1830). У творі розповідається про трагічну долю батька героя роману, що загинув унаслідок жорстоких законів, що панували в ті часи на англійському флоті. Залишившись круглим сиротою, маленький Віллі Пітерс, котрий одержав на фрегаті прізвисько Сеймур, став «королівською власністю», і все його наступне життя пов’язалося зі службою на військових кораблях. У книзі описано багато захоплюючих пригод, морських битв, особистих переживань юного Сеймура і, врешті, трагічна смерть героя від руки батька коханої дівчини.

«Пригоди Пітера Сімпля ». Наймолодший із нащадків знатного аристократичного роду Пітер Сімпль за чинними в Англії законами позбавлений прав на титул і на багатство, яким володіє старший нащадок у родині. Отож головний герой вступає на військову службу як мічман корабля.

Яскраве зображення захоплюючих пригод Пітера на морі, його поранення й полон, кохання до доньки коменданта французької фортеці і втеча з полону – все це майстерно поєднується із описом підступних дій Пітерового дядька.

«Пригоди Якова Вірного ». Роман про життя річкових моряків. Головний герой твору – Яків Вірний з дитинства залишився круглим сиротою. Завдяки чесності й працелюбності йому вдається вибитись в люди, стати заможним чоловіком. Новий соціальний статус не вплинув негативно на його характер: Яків назавжди зберіг свою любов до знедолених, всіляко допомагає їм за скрутних обставин.

Твір написано легкою, жвавою мовою. Чимало в книжці епізодів, які викликають у читача веселий сміх.

«Корабель-привид». В основу роману покладено легенду про «Летючого голландця». Цей гостросюжетний, подекуди містичний твір є одним з найкращих, які коли-небудь створювались на цю тему.

«Мічман Ізі». Роман про життя мічмана Джека Ізі. Цей забіяка за складом характеру водночас добрий і чутливий юнак. Але при необхідності виявляє належну рішучість і хоробрість. У творі розповідається про ігіго сповнену небезпечних пригод службу на морі. про зустрічі з різними людьми, про взаємне кохання до двічі врятованої ним дівчини і, насамкінець, щасливе повернення до рідної Англії

Роман написано із притаманним письменникові почуттям гумору, читається з неослабним інтересом від першої до останньої сторінки.

Фредерік Маррієт дуже багато працював. Напружена творча робота постійно вимагала від нього великих духовних і фізичних сил. Здоров’я письменника почало підупадати. До того ж у 1847 ропі, під час корабельної аварії, загинув його старший улюблений син. Трагічна звістка остаточно підірвала здоров’я письменника, і через рік – 9 серпня 1848 р. – Фредеріка Маррієта не стало.

Але ім’я капітана Маррієта – самовідданого до героїзму моряка, винахідника, художника і романіста – збереже у своїй пам’яті ще не одне покоління шанувальників його багатогранного таланту. Будемо сподіватися, що й українському читачеві нарешті стануть доступними твори Фредеріка Маррієта.

Микола ДІАКОВСЬКИЙ