Насправді ж це далеко не так. Доволі часто автори комп’ютерних вірусів поводяться так, як маленькі діти, а Інтернет, ця найбільша інформаційна система світу, для них лише ігровий майданчик. Карають їх за тим самим принципом, який можна порівняти з українським «Чим би дитя не тішилось...» А тим часом руйнівні наслідки таких забав виводять з ладу роботу не лише окремих користувачів, а цілі корпорації та державні установи.

Комп’ютерні експерти, які співпрацюють з правоохоронними структурами в цілому світі, іноді просто дивуються, наскільки часто у програмних кодах вірусів автори залишають підписи та сліди, за якими їх легко знайти. Мало того, вони ще й досить часто полюбляють відверто похизуватися своїми «подвигами» в інтернет-конференціях та в IRC-чатах.

«Справжні злочинці ніколи так не поводяться, – заявляє нью-йоркський полісмен у відставці Піт Енгонаста. – Я ніколи не бачив, аби грабіжник люб’язно залишав на місці злочину записку про те, що саме він здійснив цей злочин».

Однак, незважаючи на таке засилля доказів, авторів комп’ютерних вірусів не завжди вдається притягнути до відповідальності. Майже всі заарештовані злочинці здавалися правоохоронцям добровільно або інформація про них була здобута іншими комп’ютерними фахівцями і передана представникам влади. Річ у тому, що офіційні правоохоронці отримують не надто велику фінансову підтримку, а до того ще й завантажені виконанням своїх безпосередніх обов’язків щодо забезпечення порядку. Тому більшою мірою вони й сподіваються на допомогу добровільних «інспекторів». Відділи боротьби з кіберзлочинністю більше зацікавлені в роботі над пошуками таких правопорушень, як комп’ютерні крадіжки та дитяча порнографія, а віруси залишаються поза полем їхньої діяльності, як і їхні автори часто залишаються непокараними.

Однак певні набутки є й у цій сфері. Недавно було заарештовано авторів широко поширеного вірусу «Goner». Ними виявилось четверо ізраїльських підлітків. Вони увімкнули в код вірусу слово «Pentagone» і розпочали спілкування у чат-румі, назвавши його тим самим ім’ям. Системні адміністратори чату легко вистежили IP-адреси бешкетників і передали дані в поліцію.

Автор відомого на цілий світ вірусу «Анна Курникова» – Ян де Віт, запустивши своє творіння у Мережу, деякий час із жахом спостерігав за тим, як вірус скоро поширюється, але за декілька годин не втерпів: опублікував своє зізнання на власному сайті і пішов здаватися у поліцію.

Після того, як слідчі записали зізнання, суд визнав Яна де Віта винним, а мірою покарання йому назначили 150 годин суспільних робіт. Після того мер міста, в якому мешкав автор вірусу, запропонував розумнику посаду адміністратора міських комп’ютерних систем.

Філіппінський розробник вірусу «Lowe Bug» випущений на волю лише тому, що судове законодавство країни не передбачає покарання за такого виду злочини.

Аналітики в цілому світі пророкують погіршення вірусної ситуації. Очікується, що до 2013 року кожен другий електронний лист буде містити небезпечний код. На думку фахівців «Лабораторії Касперського» – провідної установи антивірусного забезпечення, оптимальним варіантом розв’язання цієї проблеми має стати поступове залучення в існуючі інтернет-технології нового обладнання та програмного забезпечення, яке сприйматиме й оброблятиме лише перевірену та сертифіковану інформацію. Вважається, що було б дуже добре надати персональні ідентифікаційні номери всім користувачам Мережі. Таке нововведення дало б змогу прослідковувати вірусні епідемії і запобігати їм, а також своєчасно локалізовувати авторів небезпечних програм і припиняти їхню роботу.

Однак навіть такі кардинальні заходи не гарантують успіху – дедалі частіше віруси надходять електронною поштою від добре відомих людей після того, як їхні комп’ютери стали жертвою цих вірусів. Тому виникає потреба у такій програмі, яка б уміла, окрім імені/адреси/, номера автора повідомлення, перевірити, чи саме ця людина надіслала повідомлення. На сьогодні ситуація і надалі залишає бажати кращого. Водночас для виробників антивірусних програм появився додатковий стимул до вдосконалення.

Підготував Тарас БАЛДА