Рівень інформаційної безпеки держави вже давно став одним із головних чинників визначення загального оборонного потенціалу, а здатність протидіяти інформаційному впливу у переважній більшості країн набула ознак ключового пріоритету у забезпеченні безпеки. Саме на цей аспект хотілося б звернути увагу в книжці О.Романчука. «Держдума дала старт психологічній війні, ескалації напруженості між Україною та Росією», – такою цитатою Костянтина Грищенка, на той момент заступника міністра закордонних справ розпочинає автор книги главу «Україна – Росія: «холодна» війна чи закулісні ігрища?» Як ця глава, так і інші рясніє цитатами, з яких видно не тільки напруження у відносинах, а й системне протистояння. Наприклад, у главі про «стратегічне партнерство» слушно згадується генерал Олександр Скіпальський, один з фундаторів Служби безпеки України та Головного управління розвідки Міністерства оборони України, який ще в 1997 році зазначив: «Активність російських спецслужб в Україні добре помітна». Пізніше, у 2008 році пан Скіпальський зауважив: «… Є такий термін: «нелегальна розвідка». Нелегали, іноземці приїздять в Україну, легалізуються, видають себе за українців, з незрозумілою легкістю тут освоюються, користуючись тим, що їх ніхто тут не перевіряє».

Далі розмову з читачем веде сам автор книги. «Стратегічне партнерство» з Росією, крім технічної сторони, має ще й ідеологічну – інформаційну війну, яку Кремль веде проти Української держави», – каже Олег Романчук. І далі додає, що Росія має непоганий ринок збуту своєї поліграфічної продукції на території України. Після автор згадує цілу низку матеріалів з антиукраїнським підтекстом, та певну кількість книжок «російського походження», які бульдозером пройшлися по українській ідеї. Розвиваючи, зокрема, іншу ідею, – «руського міру». Автор дійшов висновку: «П’ята колона існує. І не тільки у Верховній Раді». З метою переконати у цьому читача О.Романчук цитує слова з виступу президента РФ Дм. Медведєва на розширеному засіданні колегії ФСБ 29 січня 2009 року: «В ряде соседних государств сохранилась нестабильная социально-политическая обстановка, не прекращались попытки расширения НАТО, в том числе и за счет так называемого ускоренного вступления в альянс Грузии и Украины. … Все это, разумеется, потребовало четкой и слаженной работы всех специальных силовых структур, правоохранительных органов и весьма высокого уровня координации их деятельности. Должен сказать, что Федеральная служба безопасности в целом успешно выполнила поставленные перед ней задачи. При проведении отдельных операций сотрудники службы проявили подлинное мужество и героизм».

Цікаво висловився про книжку письменник Юрій Щербак, зазначивши, що «У пошуках універсуму» є унікальною енциклопедією українознавства, українорозуміння, україноболю і українолюбові». Та додавши, що це «своєрідний підручник анатомії (патологічної анатомії) української політики, детальна мапа наших больових точок». За визначенням самого О.Романчука, «Гуманітарна політика перетворилась на зброю антиукраїнської пропаганди Кремля. Треба чітко усвідомити, що російська мова в Україні – це не культурний фактор, а ідеологічний».

Справді, важко не погодитися із автором, що без «українізації» державність України постійно ставитиметься під сумнів. Це, до речі, розуміли в УРСР у 1920–ті роки навіть такі одіозні радянські діячі. Саме тому здається, що така праця як «У пошуках універсуму», має загальнонаціональний масштаб. Хоча б тому, що він переконливо визначає і загрози національній безпеці, і шляхи їх подолання. А також тому, що має чисельних союзників – серед тих посадовців та експертів, чиї думки він вже зафіксував у своїй книзі.