Два роки тому на сайті «Української правди» була вміщена моя стаття «Чи треба вивчати російську мову?». Серед упереваж схвальних відгуків був і коментар такого собі Андрея русича: «Долго мы вас, хохлов, тут терпели. Закончились ваши игры в нэзалэжность. Власть теперь наша. Еще немного, будете проситься по контракту в нашу армию, когда условия жизни на Украине станут не по силам. Наши в «уряде» и «президент» стараются. Мои друзья в России говорят, что денег на сериалы и фильмы про армию выделяют немеряно. Друг не успевает выполнять заказы. Так что смотрите телик и учите великий и могучий. Но учтите, вас будут брать младшим командным составом. Офицеры – только МЫ!» (pravda.com.ua/columns/2010/06/23/5165304/).

Ця маячня запеклого українофоба пригадалась після відвідин сайтів «Всеукраинской Ассоциации выпускников суворовских училищ» (Вестник Всеукраинской Ассоциации), «Фонда Возрождения кадетских корпусов в Украине», «Всеукраинской ассоциации «Кадетское содружество», «Львовского Суворовского клуба», інтернет-архіву «Кадетскій журналъ» тощо.

Я розшукав у своєму архіві промову начальника Генерального штабу Української Держави гетьмана Павла Скоропадського. Невеличкий уривок з неї також наводить на певні роздуми: «Настав час скинути маску і прилюдно сказати, що ми працювали, працюємо і будемо працювати на велику Росію».

Якщо на початку 90-х років минулого століття після розпаду СССР у Росії почалося інтенсивне відродження кадетських корпусів як елітних навчальних установ для відновленння геополітичної величі, то патріотчно налаштовані українці розуміли, що треба якомога скоріше дистанціюватися від імперської та совєтської спадщини й створити інші за духом військові навчальні установи, які б займались вихованням справжніх українських патріотів. На жаль, впереваж переміг формалізм – суворовські та нахімовські училища перейменували на ліцеї, деяким з них присвоїли імена українських героїв, заснували нові заклади з посиленою військово-спортивною підготовкою, але духу совдепії позбутися так і не вдалося. Ба більше. Під вивіскою кадетських почали реанімовуватись установи імперські за духом.

Які традиції та ідеологію ініціатори «Кадетского движения Украины» планують запровадити у виховний процес кадетських корпусів, можна зрозуміти, ознайомившись з «Положенем о поощрениях и наградах Всеукраинской ассоциации «Кадетское содружество» и «Фонда Возрождения кадетских корпусов в Украине» від 7 квітня 2011 року. Пропонується, зокрема, запровадити знак-нагороду «Кадетська слава II і I ступеня». Хто зображений на цьому знакові? Генералісимус Алєксандр Суворов. Символ українства? «Знак» должен в еще большей степени сплотить сегодняшних кадет, проживающих в Украине и за рубежом, вокруг своих главных исторических и православных символов, содействовать их единомыслию, утверждению единых целей и ценностей, а также принадлежности к единым воинским и историческим традициям, к идее более полного служения своей Родине». No comment.

Політики завжди використовували історію як інструмент. Керівництво нинішньої Росії взяло на озброєння зі старих імперських ідеологічних арсеналів політичне кредо Петра Столипіна: «Народ, не имеющий национального самосознания, – есть навоз, на котором произрастают другие народы». І це кредо прагнуть перенести на український ґрунт. Нинішні «кадетские инициативы» – це насправді виклик Українській державності в «Год русской истории», проголошений указом Дмітрія Медведєва. Питання в іншому: чому сучасні українські владоможці не беруть на озброєння досвід і традиції юнацьких військових шкіл, що були створені й успішно функціонували у часи Визвольних змагань 1917–1920 років, а протегують ініціаторам «Кадетского движения Украины»? Відповідь очевидна.

2011 року Президент України, Верховний головнокомандувач Зброй­них Сил Віктор Янукович підписав указ про створення Сумського «Кадетського корпусу». Було сказано: «Саме від вас, майбутніх офіцерів, залежатиме успішне будівництво нової, сучасної армії».

Все слушно. Які офіцери, таке й військо. Це аксіома. Зрозуміло, що ідеологія у вихованні хлопчаків-кадетів відіграє винятково важливу роль. Бо йдеться про те, які життєві цінності їм прищеплюють, які світоглядні принципи вони поділяють і кого та що готуються захищати. Виникає цілком закономірне запитання: на якій ідеологічній базі вишколюватимуть майбутніх захисників Української держави у згаданому Сумському «Кадетському корпусі»? Річ у тім, що «после революции Сумской кадетский корпус лишили полномочий и отобрали оружие <…> безоружным людям, присягавшим на верность царю, ничего другого не оставалось, как сражаться на стороне белогвардейцев или эмигрировать» (Юлія Лесина). Але це так. До слова.

Проблема ідеологічного виховання вкрай важлива. Наочний приклад. Луганський обласний ліцей з посиленою військово-фізичною підготовкою має назву героїв Молодої гвардії, а у Львові такого ж профілю навчальна установа – героїв Крут. Як бачимо, відмінність у сповідуваній освітніми закладами ідеології закладена вже у назвах: героям Крут і совєтським комсомольцям були притаманні діаметрально протилежні ідеологічні цінності.

З торішнього телесюжету на телеканалі «1+1» у програмі ТСН можна було довідатись, що почуття патріотизму ліцеїстам/кадетам Київського ліцею імені Івана Богуна прищеплює перегляд совєтських і сучасних російських кінофільмів воєнної тематики, а також кінострічка Нікіти Міхалкова «Сибірскій цирюльник». Принаймні у цьому запевнював генрал-полковника Педченка, тодішнього начальника Генерального штабу ЗС України, начальник ліцею полковник Романенко. Залишається тільки помовчати.

Українській державі потрібні герої, які б віддзеркалювали не чужинецьку ментальність, а власну, українську. Тим часом знову і знову екс­плуатується століттями апробована система російських імперських символів.

«Кадетскій журналъ» (з далеко не безневинними «і» та «ять» у назві) виконує роль ідеологічного механізму, який прищеплює цінності «єдіной і нєдєлімой», вболіваючи «за вєру… і атєчєство!». Зрозуміло, що вболіває не за віру українську і не за українську вітчизну.

Читачів щоквартальника, майбутніх офіцерів, привчають мислити за російськими мовними конструкціями. А мовне роздвоєння неминуче призводить до роздвоєння особистості, до ідеологічної деструкції. Хто в цьому зацікавлений найбільше? Отож-бо.

Ось, приміром, про що можна довідатись зі звернення до кадетів, опублікованого 2010 року в грудневому числі щоквартальника («Кадетскій журналъ» з барельєфом генералісимуса Суворова та написом російською мовою «Кадетское содружество» на обкладинці): «Кадети Миколаївського «Кадетського союзу» встановили пам’ятник О. Суворову. Члени Одеського «Кадетського союзу» встановили пам’ятник кадетам та офіцерам, які загинули в бою під Канелєм та відтворили історичний Прапор Одеського Великого князя Костянтина Костянтиновича кадетського корпусу. Кадети Криму провели ряд заходів по вшануванню пам’яті О. Суворова…». Який стосунок Алєксандр Суворов має до сучасної Української держави? Жодного. Але ми добре розуміємо, навіщо цей символ російської імперії потрібен Кремлю у XXI столітті.

Існує відзнака «Кадетська слава» (напис українською мовою) – значок-барельєф із зображенням профілю Алєксандра Суворова («Кадетскій журналъ» № 1 березень/март 2012 року). На сторінках щоквартальника в рубриці «Кадетский музей» можна побачити «погоны императорских российских корпусов». А ще можна довідатись про таке: «18 февраля 2012 года в Киевском военном лицее имени Ивана Богуна состоялся I-й Все­украинский съезд ассоциации «Ка­­детское содружество» <…> Повестка дня: Роль, место и задания Кадетского движения <…> Формирование организационно-духовных основ Кадетского движения Украины. Цель съезда: <…> популяризация лучших традиций выпускников кадетских корпусов, суворовских училищ и военных лицеев, а также системы кадетского образования и воспитания; <…> формирование организационно-духовных основ Кадетского движения Украины…».

На світлині, вміщеній в інтернеті, можна споглядати, як формуються «духовные основы»: український (?) кадет тримає в руках розгорнутий «Кадетскій журналъ» і уважно читає статтю «Александр Суворов», в якій виразно проглядаються портрети Кутузова та інших російських воєначальників, батальні сцени. Питання: де ж історія українська?

У цьому контексті більш ніж промовисто звучить матеріал під назвою «Рассеяны, но не расторгнуты»: «После революции 1917 года все корпуса Временным правительством были преобразованы в гимназии военного ведомства, а советской властью – закрыты вообще. Их питомцы или расстреляны, или рассеяны по лицу земли, а осколки корпусов, попавшие с Белой армией за границу, находились еще в стадии реорганизации (виділення наше. – О. Р.). <…> Каждые два года, начиная с 1967 года, зарубежные кадеты собирались на свои съезды. <…> Цель кадетских съездов была установлена с самого начала: поддержание более тесной связи между объединениями, сохранение традиций и памяти славных императорских и зарубежных кадетских корпусов (виділення наше. – О. Р.) и взаимопомощь. А главное – сохранение огня любви и верности Родине (тобто «єдіной і нєдєлімой Росії». – О. Р.)…».

Переважну більшість матеріалів «Кадетскій журналъ» готує на «общєпонятном». Досить лише прочитати заголовки статей: «Перші Міжнародні кадетські ігри. Віктор Янукович: «Я усіляко підтримуватиму цей проект». 67-а річниця Київського суворовського училища – Київського військового ліцею. Кадетское творчество. Нина Артамоновна Демченко: «Хлопцы, знаете, для чего я вас учу? Чтобы вы могли достойно исполнять свой долг». Освящение часовни в Мукачевском лицее. Ему рукоплескал Рим. Виктор Павлович Сидоров: «Мы в свое время вкладывали душу в то, что делали». Владимирский Киевский кадетский корпус. Звон «Кольчуги». К 280-летию со дня рождения А. Суворова».

Чи конче знати українським кадетам імена випускників «Владимирского киевского кадетского корпуса»: «Духонин Николай Николаевич – военачальник, главковерх Русской армии в 1917 г.; Самсонов Александр Васильевич – военачальник, командующий 2-й армией в Первую мировую войну; Данилов Юрий Никифорович – военачальник, исполняющий должность начальника штаба Северного фронта в Первую мировую войну; Дроздовский Михаил Гордеевич – военачальник Белой Армии, командир дивизии; Саранчов Андрей Михайлович – Генерального штаба генерал-лейтенант, директор Сумского и Владимирского Киевского кадетских корпусов; Щастный Алексей Михайлович – российский военно-морской деятель, командующий Балтийским флотом в 1918 г.; Филимонов Александр Петрович – атаман Кубанского казачьего войска…»

Це наша, українська, гордість?

Одне слово, підвалини «формирования организационно-духовных основ Кадетского движения Украины» більш ніж зрозумілі. Вони добре проглядаються і в тексті плану роботи «Всеукраинской конференции актива Кадетского движения Украины»: «Возложение цветов к памятнику А. Суворову и памятнику «Кадетам, суворовцам, военным лицеистам, погибшим на поле брани, умершим от ран и болезней и отдавшим душу свою за Веру и Отечество». Чи йдеться тут про українське державницьке ідеологічне підґрунтя?

Пропагування російсько-імперської символіки – не безневинні забави. Змінити свідомість молодого покоління українців, духовно дезорієнтувати його – надзавдання ворогів Української держави. Про те, що в Україні діє потужна п’ята колона – секрет полішинеля. Ця структура навіть не маскується, прагнучи якомога скоріше реалізувати кремлівський план повернення Києва в лоно новітньої російської імперії. Такі, як Юрій Саламатін, депутат Верховної Ради від КПУ, вже привселюдно дозволяють собі знущально говорити про українську «нєзальожность». Укотре доводиться констатувати, що замість формування власних образів й сенсів, Українська держава мовчки споглядає, як цією проблемою займається п’ята колона, творячи так званий «русскій мір». Не випадково агресивно пропагується «нове прочитання» Булгакова в російському телесеріалі «Белая гвардия», який, за влучною оцінкою Дениса Самигіна («Дзеркало тижня. Україна»), створив «самое звероподобное изображение украинцев за всю историю кинематоргафа». Цілеспрямовано ініціюється «международная героико-патриотическая акция» «Георгиевская лента-2012» таким собі «Общевойсковым союзом Украины» тощо.

Тож постає зовсім не риторичне запитання: яка частина вихованців кадетських корпусів в Україні невзабарі може заявити, що не потребує Української держави, що Україна для них нічого не означає і що своє майбутнє з Українською державою вони не пов’язують?

P.S. Дев’ять десятиліть тому головнокомандувач збройних сил півд­ня Росії генерал-лейтенант Антон Денікін напрочуд точно й концентровано сформулював політичне кредо Москви стосовно Києва: «Никогда, конечно, никогда никакая Россия, авторитарная или демократическая, республиканская или монархическая, не допустит отторжения Украины». Звучить актуально.

У наш час Владімір Жириновський (рупор Кремля) вдався до брутальної погрози, кинувши її з телеекрана народам, які не захотіли після 1991 року перебувати під омоформом «пєрвопрєстольной»: «На калєні – і в імпєрію!». Погрались, мовляв, у «нєзальожнасть» і досить. Чи достатньо таких одкровень, щоб отямились українські горе-політики й ті, хто гадає відлежатись на модерних печах, відсидітись в ошатних обійстях?