Сьогодні білоруський уряд узяв за орієнтир 1990 рік. Рік найвищого економічного світанку незалежної держави, хоча його не можна вважати точкою відліку. Білорусь була складальним цехом СССР у військово-промисловому комплексі, в текстильній галузі. Високим був рівень аграрної галузі. З розпадом СССР зникли замовлення, і збут виявився мізерним.

Білорусь єдина країна в Центральній Європі, яка не входить до Ради Європи. Робіть висновки самі! РБ оточена державами, які визнають і втілюють у життя економічні моделі. Отже, уряд РБ поза грою? Та ні. Чого тільки вартує перспектива союзної держави з Російською Федерацією. Ні для кого не секрет, що Росія для Білорусі є ринком збуту товарів вітчизняного виробника. Росія, своєю чергою, керується політичними міркуваннями. Та чи в білоруських інтересах союз двох держав?

Міждержавні угоди передбачають, що з 2005 до 2008 року роль єдиної валюти виконуватиме російський рубль, а далі в обігу буде так звана союзна валюта. Опрацьовується конкретний механізм переходу на рубль Російської Федерації. “На моє глибоке переконання, Білорусь повинна, поки не пізно, відмовитися від цієї ідеї як такої, що не відповідає нашим національним інтересам, — заявив екс-директор Національного банку РБ Станіслав Богданкевич в інтерв’ю газеті “Народна воля”. — І справу не тільки в несумісності з Конституцією. Просто в цьому кроці для нашої країни немає ні політичної, ні економічної вигоди, є лише фінансові й інші ризики” (3). Ще в пам’яті у всіх обвал вартості російського рубля у 1998 році. Для Білорусі, якби у той час вона користувалася російською валютою, це означало б національну катастрофу. Повторення в Росії подібного дефолту не виключене через можливе падіння цін на енергоносії на світовому ринку або яку-небудь техногенну катастрофу в енергетичній галузі і величезну зовнішню заборгованість. З позиції здорового глузду Росія ні з політичного, ні з економічного, ні з військового погляду не є тим партнером, об’єднання з яким в єдину державу було б виправдане вищими інтересами білоруського народу. Тим часом відмова від власного емісійного центру і перехід на російську валюту ставить під загрозу національний суверенітет. За оцінками багатьох білоруських аналітиків, найправильнішим для білорусів вибором на найближчі десять років років є відмова від вступу до будь-яких політико-економічних або військових союзів як на Сході, так і на Заході з одночасною економічною інтеграцією в обох напрямах, установлення режиму вільної торгівлі як з Росією і Україною, так і з ЄС. Це плани, над якими потрібно працювати вже сьогодні.

Під інтеграцією розуміється створення спільного економічного простору з єдиними для суб’єктів господарювання правилами гри, із погодженими параметрами макроекономічної, монетарної, податкової, цінової і торгової політики. Взаємовигідна співпраця з Росією можлива тільки за умови, що Росія і Білорусь будуть прихильниками демократії, відвертості, захисту приватної власності, вільної торгівлі і рівної конкуренції. Передумовою успішного проведення системних економічних реформ й інтеграції є трансформація політичної системи Білорусі у напрямі демократії і прав людини, дотримання принципу розділення гілок влади і незалежності судів. Разом з тим неприйнятними є політичні спекуляції на тему інтеграції. Взаємні звинувачення в тому, що одна країна живе за рахунок іншої чи дискримінує виробників іншої, небезпечні для розвитку взаємовигідних добросусідських стосунків між двома народами. Інтеграції Білорусі й Росії необхідно надати нового, загальноєвропейського напряму. Білорусь і Росія повинні взяти зобов’язання будувати спільний європейський дім. В основі інтеграції Білорусі з Росією мають лежати принципи, на яких базується Європейський союз.

Нам слід було б прийняти відому пропозицію президента Путіна і здійснити ревізію всіх підписаних між Росією і Білоруссю договорів та сформованих установ, — твердить пан Богданкевич. Замість скороспішного митного союзу, якого в реальності не існує, спочатку необхідно побудувати класичну зону вільної торгівлі між двома державами, в рамках якої передбачити скасування всіх (або майже всіх) заходів тарифного і нетарифного регулювання, відмовитися від адміністративного впливу на ціноутворення, коли йдеться про товари і послуги, переміщувані через кордон. З метою протидії контрабанді і впорядкування торгівлі товарами з третіх країн, а також у рамках підготовки до вступу у ВТО необхідно відновити митні кордони. Разом з тим доцільно продовжувати синхронізацію параметрів монетарної політики, рівня інфляції, девальвації тощо. Не можна заплющувати очі на те, що внутрішній економічний стан Росії нестійкий, базується на нестабільних цінах на енергоносії, має величезну зовнішню заборгованість, яка багатократно перевищує відносну величину держборгу Білорусі. Продуктивність праці, якість товарів і їх конкурентоспроможність невеликі. ВВП (внутрішній валовий продукт) РФ становить не небагато більше 1 відсотка загальносвітового рівня. За рівнем національного доходу на душу населення Росія сьогодні відстає майже в два рази навіть від сусідньої Польщі. Рівень ЖИТТЯ більшості російського населення низький, на межі злидарства. Корупція — значно вища, ніж у Білорусі, і одна з найвищих у світі. Триває відплив капіталу, інвестиції незначні. Країна перебуває в стані нескінченної війни в Чечні. Багато регіонів стрясають енергетичні кризи, кризи неплатежів. Країну захлеснув терор. Ослаблена економіка не в змозі підтримувати колишню військову потугу, що робить армію нестабільною, потенційно здатною на авантюри. Зберігається ризик приходу до влади антидемократичних сил, що ностальгують за імперіалістичним минулим. Сьогоднішня Російська Федерація — далеко не правова держава. Свободи і права людини у ній належно не забезпечені, рівень розвитку демократії і цивільного суспільства низький.

З другого боку, фінансове становище більш як половини суб’єктів господарювання Білорусі катастрофічне. Наприклад, розмір капіталу, переведеного з обороту суб’єктів господарювання в нереалізовані залишки готової продукції і дебіторську заборгованість, перевищує 5 млрд. доларів США. Низький рівень банкрутства та безробіття пояснюється головним чином системою пільгового кредитування. За таких умов відмова білоруської держави від власного кредитно-емісійного центру — вкрай ризикований крок.

Російський рубль є лише обмежено конвертованим. Для проведення розрахунків у зовнішньоторговельних операціях перехід на російський рубль ніяких переваг білоруському народові не принесе, оскільки він не є загальновизнаною світовою валютою. Її неможливо використовувати для платежів на вільному ринку. Лише на російському ринку, в розрахунках за енергоносії, що імпортуються з Росії, за сировину і товари нею можна буде користуватися безпосередньо. Проте для цього немає необхідності переходити на російський рубль, відмовлятися від національного суверенітету, змінювати Конституцію. Достатньо домовитися з російською стороною про визначення цін в рублях (а не в доларах США або євро) і, можливо, укласти додаткову угоду між центральними банками союзних країн. Відмова від національної грошової одиниці на користь російського рубля, від суверенного права на грошово-кредитну емісію, від курсоутворення і від процентної політики означає відмову від самостійної економічної політики.

Не слід білоруському народові живити нездійсненних ілюзій. Теза створення єдиної союзної держави із збереженням суверенітетів і рівноправності Білорусі та Росії від початку абсурдна, незалежно від того, на яких принципах відбулося б об’єднання. Збереження суверенітету Білорусі в разі об’єднання на принципах Євросоюзу практично недосяжне, оскільки економічна вага Білорусі майже в 20 разів менша від російської. Зрозуміло, Росія ніколи не піде на дотримання принципу рівноправності. І про це свідчить розроблений урядами і центральними банками сторін проект переходу Білорусі на російську валюту, з якого однозначно випливає, що монетарну політику, як і курсоутворення, з моменту переходу на російський рубль здійснюватиме Російський центральний банк. Причому, якби йшлося про входження Білорусі до складу Російської Федерації в ролі її суб’єкта, цей проект можна б було вважати оптимальним для білоруської держави. Передбачається, що для Білорусі російський центр встановлюватиме цілком прийнятні ліміти емісії, утримання апарату, капіталовкладення Національного банку й інші пільгові умови. Проте про рівність сторін тут говорити не доводиться.

Через ряд об’єктивних і суб’єктивних причин національний приватний капітал у Білорусі виявився несформованим. За оцінкою білоруських журналістів, найголовнішою причиною цієї проблеми є політика теперішнього президента РБ Олександра Лукашенка. Кожна людина повинна “нести свою валізу” і не “влазити” в чужі справи. За Конституцією в компетенції пана Лукашенка як діючого президента — тільки виконавська влада. Недавно в “Народній волі” опубліковано статтю з посиланням на швейцарську газету „Neue Zuerіcher Zeitung“ та радіо “Свобода”(8), в якій доводиться, що О.Лукашенко понад десять років тримає Білорусь під своїм залізним кулаком. Ті паростки демократії, які з’явилися зразу після розпаду СРСР, фактично загинули. Опозиція залякана і пригнічена. Проте називати Лукашенка “останнім диктатором Європи”, не роблячи певних обмовок, важко, — пише згадана швейцарська газета. Шанси, що хтось відбере владу теперішньому президентові, невеликі. Органи юстиції перебувають під впливом Лукашенка. Ніякої сили не має Конституційний суд. Політичні партії карликові й маловпливові. Тим часом білоруський керівник має сильний адміністративний цех. Маніпулюючи за допомогою грошей і погроз розправою, він досить легко утримує владу. Повернемося до теми приватного капіталу в Білорусі. Декілька слів про специфіку інвестування. За чинними у світі умовами інвестування достатньо сповістити місцеву владу про намір створити виробниче підприємство з певною кількістю робочих місць. Після цього влада добирає інвесторові ділянку землі у власність для реалізації проекту. В РБ потрібно протягом 1—2 років погоджувати проект, а ділянку доводитися шукати самому. Якщо інвестор має намір залишитися і не хоче втрачати час, йому доведеться організувати виробництво на умовах оренди з усіма ризиками для нього. Якщо у всьому світі першими в зону інвестування приходять компанія страхування, потім фінансові інститути і тільки після цього іноземний інвестор, то в Білорусі такий інвестор повинен йти першим, діючи без страховки і покладаючись на удачу(2). Стратегічні інвестори з далекого зарубіжжя через затримки із структурною перебудовою опинилися на ринках інших країн, що трансформуються. Все це робиться з метою особистої вигоди: створення нестерпних економічних умов в країні, після чого білоруський народ повірить, що один вихід із ситуації — союз з Росією. Після цього Лукашенко запропонує Кремлю “білоруську територію” як сферу впливу російської сторонои або, як зараз називають, суб’єкт господарювання взамін на балотування за рівноправних умов на пост президента вже союзної держави. Непоганий задум, чи не так? Все це в сукупності, за умов валютної інтеграції з Росією, приведе до практично повної втрати білорусами власності, переходу її у власність нецивілізованого олігархічного російського капіталу, до обвальних банкрутств та безробіття.

Не витримує критики теза про те, що рівність у визначенні й проведенні монетарної політики буде відновлена за допомогою створення в 2008 році так званого союзного емісійного центру і переходу від російського рубля на спільну союзну валюту. Очевидною є ілюзорність таких припущень. У Росії після впровадження на території Білорусі російського рубля не залишилося б ніяких стимулів для такого кроку. Особливо з огляду на економічну незіставність держав, що об’єднуються.

Альтернативою впровадженню російського рубля може стати жорстка прив’язка до нього білоруського. Хоча сам “якір” — російський рубль — через несамодостатність вимушений прив’язуватися до долара США або євро, що є ще одним підтвердженням його ненадійності. Разом з тим жорстка прив’язка білоруського рубля до російського за нинішніх умов може виявитися корисною для Білорусі. Зберігши можливість внесення необхідних коректив у таку прив’язку, залежно від конкретної ситуації в економічному розвитку, і навіть повне, при необхідності, “відв’язування”, Білорусь по суті перейде на російський рубль, зберігши свій національний одяг. І лише через 5—10 років, необхідних для повної уніфікації білоруських умов господарювання з російськими, з урахуванням накопиченого досвіду і розвитку ситуації, можна було б повернутися до монетарного питання. За нинішніх умов на жорсткій прив’язці білоруського рубля до російського Білорусі належало б і зупинитися.

Іншою можливою альтернативою є повна лібералізація білоруського валютного ринку — вільне використання суб’єктами господарювання у внутрішньому обороті нарівні з білоруським рублем російської валюти, а також євро і долара США. Економіка сама вибере найвигіднішу валюту. Це не потребує внесення будь-яких змін в чинну Конституцію.

Білорусь претендує на вступ у найближчій перспективі до Всесвітньої торгової організації (ВТО), в якій співпрацюють вже 147 держав. Членство в ній сприяє створенню в країні сучасної, ефективної економіки, забезпечує рівноправну участь у світовій торгівлі і надає ряд переваг. Їх отримання, на думку деяких економістів, і є прагматичною метою приєднання Білорусі до ВТО, що дозволить збільшити приплив інвестицій в країну, виведе якість білоруської продукції на світові стандарти, збільшить її експорт. Але є підстави вважати, що події розвиватимуться не за таким оптимістичним сценарієм. Білорусі загрожують розорення підприємств, масові звільнення. І причина цього, за оцінкою редактора газети “Брестський кур’єр” Володимира Яркова, насамперед у нерозвиненій системі кредитування і страхування, у низькому рівні зарплати. Прихід іноземного бізнесу супроводжуватиметься не стільки інвестиціями, скільки перерозподілом фінансових потоків, — твердить він (9).

Про конкурентоспроможність білоруської продукції на світовому ринку говорити не доводиться. Основним її споживачем є Росія. Машинобудівний комплекс на 85 відсотків завантажений замовленнями російських підприємств. Якість виробів навіть не європейського рівня, але росіяни ним задоволені. Добре це чи погано? З одного боку, добре: маємо стабільний ринок збуту. А з іншого — це ніяк не спонукає підприємства шукати інші ринки збуту, підвищувати якість, створювати нові види конкурентоздатної продукції в кооперації із західними країнами, — вважає Микола Борисенко (5). Автора статті, вміщеної у “Народній волі”, сумнівається, чи спроможна Білорусь виготовляти щось конкурентоздатне на своєму допотопному устаткуванні. За оцінками фахівців, щонайменше 60 відсотків виробничих потужностей потребують радикальної модернізації або заміни. Основні фонди на 90 відсотків морально застаріли, а на 75—85 відсотків — фізично зношені. Підприємства ще якось існують завдяки дешевизні російської сировини і енергоресурсів. Але ця “крамничка” скоро прикриється. Однією з умов вступу Росії у ВТО є вимога доведення тарифів на енергоресурси до світового рівня. Поза всяким сумнівом, вона буде виконана. Які “дивіденди” принесе це Білорусі — неважко здогадатися. Перед очима маячить “аргентинська пастка”.