Спостерігаючи за життям в Україні упродовж останнього, так би мовити, “незалежного” десятиліття, ми, незважаючи на глибоку економічну кризу, якої зазнали за минулі роки, і фатально низький життєвий стандарт середньостатистичного громадянина, повинні ствердити просто вражаючі успіхи України в сфері комп’ютеризації багатьох ділянок господарства, економіки, культури. Комп’ютерна інформатика глибинно увійшла в банківську сферу, бухгалтерію, поліграфію, торгівлю, адміністрацію, наукову діяльність, статистику, бібліотечну справу тощо. Як стверджують світові аналітики, хоча за абсолютним обсягом комп’ютеризованих робочих місць ми ще відстаємо істотно від провідних країн, то за темпами комп’ютеризації належимо до найуспішніших країн планети. Український ринок став дуже привабливим для провідних виробників комп’ютерної техніки. Хоча у нас домінує менш надійний, але здешевлений продукт з країн південно-східньої Азії то останнім часом ми посідаємо щораз престижніше місце в торговельному балансі таких гігантів, як “Майкрософт”, про що можна дізнатися з бізнесових сайтів цієї комп’ютерної імперії. Україна не відстає від багатьох провідних держав у використанні найсучасніших комп’ютерних програм. Хоча тут, нічого гріха таїти, домінує піратський неліцензований продукт, і це причина глибокого конфлікту України зі Всесвітньою торговою організацією, яка через свої структури погрожує нам великими торговельними санкціями. Перебуваючи, зокрема, в США, я зі здивуванням зауважив, що в Нью-Йорку численні користувачі комп’ютерів використовують значно старші та менш швидкі програми Wіndows, ніж наші колеги в Україні. Одним із відгалужень комп’ютерних технологій є, зокрема, пейджерний, та взагалі мобільний зв’язок. І тут ми спостерігаємо також вражаючі темпи розширення його використання. За неповними даними у нашій бідній країні налічується вже один мільйон триста тисяч користувачів цього доволі коштовного зв’язку. Важко сказати, що відіграє головну роль в його використанні: гостра ужиткова необхідність чи намагання перебороти комплекс меншовартості окремих індивідів. Як на мене, вирішальною є, мабуть, друга причина. Не випадково наші доволі добре забезпечені земляки в діаспорі дуже дивуються цій одержимості новоприбульців з України, для яких шкіряна куртка і... мобільник (незважаючи на його відносно немалий кошт) стають основними атрибутами modus vіvendі у цій новій для них країні.

Якщо раніше комп’ютерна техніка надходила головним чином для вжитку, насамперед приватних, не дуже великих за розмірами використання фірм, то тепер цей процес набуває масштабного характеру на рівні міністерств та відомств, про що можна дізнатися, зокрема, з веб-сайтів тієї ж корпорації “Майкрософт”, в яких вона повідомляє про свої дивовижні успіхи в експансії на східноєвропейському, зокрема українському ринку.

Враховуючи гостру критику України за потурання використанню неліцензованих комп’ютерних програм, виконавча влада вирішила вдатися до серйозних, хоча й дуже коштовних заходів для програмування та комп’ютеризації на ліцензійній основі, головним чином через “Майкрософт”. Як повідомляє на своїй веб-сторінці корпорація, 13 березня 2001 р. Державне казначейство України (хай Бог простить нашій владі офіційну назву цієї установи, яка повинна би називатися “Українською державною скарбницею”) здійснило за посередництвом “Майкрософту” великий проект модернізації своєї інформаційної системи з використанням найновіших версій програмного забезпечення корпорації. Далі, 23 березня повідомлено, що корпорація підписала велику угоду з Прокуратурою м. Києва на придбання і встановлення ліцензованого програмного забезпечення для офісних робочих місць і серверних станцій. Проте ці замовлення здаються дрібничками порівняно з грандіозним проектом інформатизації загальноосвітних закладів, затвердженим урядом В. Ющенка. Він стосується придбання у 2001—2003 рр. для сільських шкіл 30 тисяч персональних комп’ютерів із програмним забезпеченням, з яких буде складено 2900 класних комплексів. Кожний такий комплекс включає дев’ять комп’ютерів, із яких вісім призначено для учнів, а один — для вчителя. Кошти придбання цих комплексів становлять 170 млн. грн. Поза всяким сумнівом такі нові можливості виникли тільки протягом останнього року, внаслідок збільшення бюджетного ресурсу держави, пов’язаного з прозорими і чесними засадами управління економікою, впровадженими урядом Віктора Ющенка.

Здавалося б, як не тішитися з такого інформаційного прориву в державі, яка, незважаючи на економічні негаразди, робить справді дивовижний поступ у сфері сучасної інформатики. На жаль, уся ця вселенська програма комп’ютеризації має один суттєвий недолік, на який не звертали чомусь уваги наші “вітчизняні” фахівці з інформатики і який помітили, перевіряючи особливості замовлень України у “Майкрософті”, наші колеги в Нью-Йорка, з Комісії інформатики Наукового товариства ім. Шевченка США. Виявляється, що всі ці замовлення, які за масштабами закупівель до лиця не одній супердержаві, мають бути здійснені з використанням російськомовного програмного забезпечення! Випадок безпрецедентний для великої незалежної держави, яка має свою усталену тисячолітнім розвитком мову та зовсім сучасну і розвинену (не до порівняння, наприклад, з івритом) науково-технічну термінологію. Це стосується також комп’ютерно-інформаційної сфери, в якій створено спеціальні англо-українські словники, ведеться значна термінологічна та програмна робота. Зокрема, протягом останніх десяти років НТШ, із залученням фахівців університетів Львова, Києва та діаспори, провело вже чотири міжнародні конференції з українізації комп’ютерів, де всі термінологічні та операційні проблеми практично розв’язано.

Для всіх непосвячених у ці справи треба зазначити, що російська мова, на відміну від англійської, зовсім не відіграє ролі міжнародної інформаційної мови, й усі держави, в тому числі країни східної постсовєтської Європи, при формуванні державних програм інформатизації вимагають від світових виробників рідномовного програмного забезпечення, що досягається невеликими коштами. Зокрема, той же “Майкрософт” розробив програмні продукти національними мовами для Румунії, Болгарії, Польщі, Чехії. Цікава деталь: навіть словаки, незважаючи на близкість мови та тісні обійми чеського брата, домоглися в закупівельних контрактах словакомовного програмного забезпечення. Це стосується усіх, крім нашого казенного, допущеного до контрактів чиновника, який на запитання, чому він так діє, відповість своїм недоумоковатим “а зачєм і какая разніца?” А ми ще говоримо про державні пріоритети української мови, віддаючи на поталу русифікаторам останній, сьомий континент Інтернету та інформатики!

З цього питання в українському Інтернеті вже відбувається певна дискусія, зокрема моя інформація вміщена на сайті журналу “Ї”, викликала ряд відгуків, які засвідчують те, що в Україні нагромаджено значний потенціал розробок для формування україномовного програмного забезпечення. Цей потенціал міг би використати той же “Майкрософт”, якби мав чітке однозначене замовлення на наше рідномовне програмування, подібно до того, як це він робив у всіх інших національних програмах країн Східної та Південної Європи.

Так, зокрема, незнаний мені дотепер п. Сергій Кацан своїм електронним листом від 6 липня ц. р. вказав на ряд вже існуючих українізованих програм, які могла би використати та чи інша корпорація, реалізуючи програмне забезпечення для України. Хай мені вибачать читачі “Універсуму” специфічну інтернетну мову посилань на програми, вказані Сергієм Кацаном, які я тут наводжу для підтвердження вже існуючих українських програм, які можна вжити при створенні системного програмного забезпечення.

П. Сергій Кацан вказує, зокрема, на такі розробки, наявні в Інтернеті, що є доробком українського програмування.

1) http://ukrspell.vіrtualave.net — сторінка Тараса Доманського, присвячена українізації програмного забезпечення.

2) Локалізація Wіndows Commander 4.53, виконана Ігорем Бондарем (вondar@coral.kіev.ua) і Андрієм Зімичем (andrіі@fk.lutsk.ua), доступна на офіційному сайті програми

http://www.ghіsler.com/languages.htm.

3) Локалізація дуже популярного програвача mp3-файлів WіnAmp (різних версій, в тому числі й найостаннішої 2.76) доступна на сторінці http://go.to/ukramp

(її джерело http://jumвosoft.hypermart.net/ukramp).

За це спасибі пану Андрію Ковтуну (andy@errіu.ukrpack.net). Можна, в принципі, те ж саме скачати і з офіційного сайту програми http://www.wіnamp.com.

4) Абсолютно безоплатний, швидкий, компактний, сучасний текстовий процесор з україномовним інтерфейсом Abіword (скачати його можна за адресою: http://www.abіword.com). Його розробила компанія Abіsource. Текстовий процесор існує як для ОС Wіndows 95/98/NT, так і для ОС Lіnux з графічними оболонками KDE/GNOME.

5) Українізація ІCQ

http://іcq.avanport.cjm/download.php?іd=3.

6) Програвач відео (зокрема й MPEG-4) ВSPlayer versіon 0.834 (українізація входить до стандартного комплекту, і вона виконана вкрай недбало, але можна відредагувати файл українізації за допомогою Нотатника (Notepad)). Знайти плеєр можна на сайті http://bsplayer.cjb.net, а кому треба більше про нього знати, хай звернеться до http://www.іxbt.com/multіmedіa/mpeg4-qa.shtml).

7) З’явилася перша справді популярна гра, і не тільки в Україні, а й в Росії та в цілому світі: “Козаки — європейські війни”, розроблена київською фірмою GSC game world (http://www.gsc-game.com). Є українська версія гри, яку можна купити у Києві на “Петрівці” за 30 гривень.

Хочу ще раз підкреслити не тільки технічну спроможність створення технологічних основ українського програмного забезпечення для усієї держави, але також відсутність значних фінансових проблем при їх замовленні, оскільки створення нової національної версії стандартних вже у світі програм збільшує кошти замовлення лише на якихось 10%.

На великий жаль, абсурдність нинішнього стану справ краще відчувають від нас українці з діаспори, які вже скерували аргументований лист в корпорацію “Майкрософт”. В ньому вони не тільки протестують проти такого дискримінаційного трактування наших національних інтересів, але також логічно стверджують, що впровадження української операційної мови програмування значно ослабить піратський ринок російськомовного програмного забезпечення, який набрав, зокрема в Росії, особливих розмірів. Чільні представники нашої інтелектуальної діаспори (зокрема, голова НТШ в Америці д-р Лариса Онишкевич, ректор УВУ проф. Леонід Рудницький та інші) б’ють на сполох, звертаючись і вимагаючи реакції наших владних діячів у Верховній Раді, уряді, адміністраціях та партіях. Але наших діячів, особливо під сучасну пору урядових відставок (що мають характер політичних антиукраїнських репресій), наче заціпило. Сьогодні там думають насамперед про крісла та портфелі. І це не новий стиль мислення. Зважаючи на наслідки повзучої русифікації, яку ми мали навіть за діяльності останнього уряду, егзистенціалістські думки про утримання при портфелях та кріслах були генеральною лінією поведінки попередньо владного гуманітарного сектора. Саме судячи з того, як за останні півтора року прогресувала русифікація телебачення, зберігалося повне пригнічення української преси та книговидання, — інстинкт владного самозбереження був первинним для чиновництва, серед якого, як здавалося, було чимало “свідомих українців”, таких собі “наших хлопців”.

З порушеної проблеми, яку дуже вдало назвав у своїй публікації в “Шляху перемоги” Л. Боднарук “Комп’ютеризація плюс русифікація”, вже є багато звернень та тиску на урядові чинники, від яких залежить принципова позиція щодо державних замовлень перед корпорацією “Майкрософт”. Отже, велися розмови людей різних рівнів з, на щастя, уцілілим при зміні уряду Міністром освіти і науки Василем Кременем, на совісті якого, очевидно, лежить “гріх” такого собі урапатріотично, але вихолощеного з національної плоті замовлення на комп’ютеризацію сільських шкіл України. З цим питанням ознайомлений і вже ставив його перед Урядом голова Комісії ВР з питань освіти і науки академік І. Юхновський. Були розмови з діячами “Просвіти” (П. Мовчан, О. Пономарів), віце-прем’єром В. Семиноженком, далі з різними діячами в Києві — Михайлом Костицьким (Конституційний Суд), Миколою Жулинським, Віктором Пинзеником, Борисом Тарасюком, Михайлом Ратушним, Юрієм Костенком, Анатолієм Погрібним, Славою Стецько, Ярославом Яцківим та іншими. Отже, інформовані майже всі, кого це стосується, але чи будуть зрушення — побачимо! В Інтернеті вже з’явилася, зокрема, інформація, що Міністерство освіти і науки уточнює своє замовлення з вимогою української локалізації програм. Але в цій справі відчувається безмежне море безпринципності та чиновницької безвідповідальності (за якими все ж таки стоїть чорна тінь послідовних русифікаторів України). До песимістичних висновків спонукують, зокрема, найновіші інформації з Інтернету, серед яких дізнаємося про чергові звершення наших комп’ютеризаторів. Так, виявляється, своє спеціалізоване (і зрозуміло російськомовне) програмне забезпечення замовляє у “Майкрософту” Укрпошта. Також вже в червні в Інтернеті появилася інформація, що Академія державного управління при Президентові України закуповує в московському офісі “Майкрософту” системи для дистанційного навчання кадрів, зрозуміла річ, у тому ж російському виконанні. Та й взагалі склалася дивина ситуація: чому Україна як велика європейська держава не має, подібно до інших, навіть значно менших держав, свого локалізованого в українській столиці представництва “Майкрософту”, а користується послугами московського російськоорієнтованого представництва, для якого чомусь російська мова вважається базовою, а наші вимоги відносно української програмної локалізації — це якесь особливе замовлення, яким нехтують, чи за яке потребують додаткової плати? Чи не нагадує це вам тих недавніх часів “когерентного зв’язку” з центром, коли вихід на міжнародний телефонний зв’язок з Західною Європою чи Америкою здійснювався через централь... у Москві (“родіна слишит, родіна знаєт...”)?

Уже тривалий час, і на кожному кроці, ми зустрічаємося з такими проявами комп’ютерної русифікації, які, безумовно, є кричущим порушенням законів про державну мову, але це не викликає у свідомих громадян якоїсь адекватної реакції. Наведу три очевидні приклади.

В яку б закупівельну фірму ви не зверталися, практично ніде не знайдете в Україні комп’ютера з українською клавіатурою — вам запропонують англійсько-російський або англійський варіанти. Навіть у Львові, де ці тихі та скромні споживачі компютерної техніки власноруч пристосовують клавіатуру і програми до української абетки.

Чомусь ніхто не звертає уваги на те, що “Укрзалізниця”, яка є однією з найбільш процвітаючих галузей економіки, не спроможеться ввести в квиткових касах програмування, яке друкувало би на квитках дані про пасажирів, локалізацію місць та час руху поїзда українською мовою. На мої претензії щодо мови друку до касира у Львові я отримував стандартну відповідь, що в їхніх комп’ютерних комплексах саме таке, російськомовне програмування.

Цікава річ, але наш уряд дуже пасивно ставиться також до порушень мовного законодавства іноземними фірмами при ввезенні в Україну коміркових (мобільних) телефонів, які усі “говорять” російською мовою. Це стосується поголовно усіх: Mіcrosoft, ІDM, HP, Compaq, Lucent, Nokіa, Toshіba, які так успішно роблять бізнес в Україні. Чому ніхто також не котролює мовного режиму компаній мобільного зв’язку типу “Київстар”, що вихваляється великими успіхами на українському ринку? А в нас існує (на жаль, мертвий) закон про державну мову, є стандарт на українську клавіатуру (РСТ. УРСР 2019—91). Є Стандарт на кодування символів української абетки 8-бітними кодами. В принципі ми не повинні просити міжнародних виробників, а вимагати від них дотримання мовного режиму в сфері інформатики відповідно до наших стандартів, а несертифікованого інформаційного продукту не допускати на внутрішній ринок держави, як це робиться з іншими товарами чужоземних виробників.

Але, незважаючи на тривалу — упродовж усього другого кварталу цього року акцію українських фахівців (як в Україні, так і діаспорі) проти русифікації в інформатиці, наші чиновники практично не реагують на неї. Вони не зацікавлені ні в чому українському — воно їм “до лампочки”. Тут гармонійно поєднується несумлінність з браком патріотизму. От і множаться випадки, про який в своєму дописі в газету “День” написав 2 червня 2001 р. добре обізнаний з комп’ютерною справою український науковець Леонід Іваненко:

“Днями я зіткнувся з досить новим комп’ютером PENTІUM. Клавіатура — англо-російська. До речі, української фабричного виготовлення, де б були викарбувані наші літери, мені досі бачити не доводилося, хоча відповідний стандарт (я причетний до його розробки) було затверджено ще 23 серпня 1991 року.

Звичайно, можна писати українські тексти і латинкою, і російськими літерами. Останнє доводилося робити Тарасові Шевченку. Але в які часи! А наші діти й онуки в XXI столітті у “великій європейській державі” на сучасній і потужній техніці робитимуть те саме й говоритимуть на теми інформатики (як і решту “високих” тем) російською мовою.

Зауважу, що не є жодною проблемою зберігати в пам’яті машини й експлуатувати, в разі бажання чи потреби, будь-які інші версії — турецькі, арабські тощо. Але першою автоматично має пропонуватися своя — українська.

А які, до речі, функції віце-прем’єра з гуманітарних питань, держстандарту і зовнішньоторговельних відомств? Пильнувати за етикетками мила? Так тут у нас усе тіп-топ”.

Усвідомлюючи недолугість, а ще гірше непатріотичність наших чиновників усіх рівнів (включно з міністрами), ми повинні чітко зрозуміти, що ці, на перший погляд, можливо, стихійні та випадкові, основані на імперській інерції дії русифікаторів будуть переборені лише тоді, коли буде дія знизу, від мас наших споживачів та від лідерів наших громад усіх рівнів. Я маю, насамперед, на увазі український (зокрема, галицький) світ учених, ректорів, викладачів, письменників, патріотів-адміністраторів. Та й, зокрема, наше, таке зреформоване, хоча виховане на традиціях Павліка Морозова, вчительство, колишніх піонервожатих, які так істерично реагували на недавні, хоча провальні спроби дерусифікації українського правопису? Відповідь тут, здається, одна. Вона схоплена в геніальній, але жорстокій характеристиці Духовного батька нашої, на жаль, агонізуючої нації:

А ми дивились, та й мовчали

І мовчки чухали чуби

Німії подлії раби...

Від редакції

Активний тиск україномовних споживачів здобутків сучасної інформатики на безхребетних владоможців, відповідальних за інформаційну політику в Україні, а також неодноразові протести Наукового товариства імені Шевченка на адресу керівництва Майкрософту щодо дискримінаційного підходу американської корпорації стосовно України, здається, нарешті дали свої перші плоди.

5 жовтня офіційний представник Майкрософту на теренах СНД заявив, що, враховуючи перспективи українського ринку та переговори з урядовими колами в Україні, корпорація в 2002 році починає розробку україномовного програмного забезпечення.

Проте боротьба за український інформаційний простір у нашій державі на цьому не завершується: більшість принципових проблем колоніального статусу нашої інформатики, порушених у цій статті, й далі залишаються актуальними — змагання входять у вирішальну фазу.