Сваволя й ілюзії уражають щораз більше людей і охоплюють усі сфери людського життя у вигляді аморальності, злочинності, екстремізму, містицизму, волюнтаризму, утопізму, обскурантизму тощо. Людям стає все важче розуміти один одного. Зловживання, тобто використання для творення зла засобів, що існують для творення добра, стає нормою життя. Люди погані живуть у кращому добробуті, ніж люди хороші. Українське суспільство тут не виняток, а, можливо, лише один із типових випадків.

Усе це та багато іншого подібного можна віднести до ознака не соціального прогресу, а соціального регресу. Людство, у тому числі й українське суспільство, має набратися сміливості визнати це, бо лише тоді воно звернеться до Новітнього Просвітництва, яке виведе його через Культурну Революцію на шлях соціального прогресу, як було, зокрема, у ХVII—XVIII століттях у Європі. Культурна Революція — це радикальна зміна стану волі й свідомості людей: від стану сваволі та ілюзій до стану узгодженості їх із законами Матері-Природи.

Якою ж має бути ідея Новітнього Просвітництва, аби вона була здатна зупинити соціальний регрес і започаткувати соціальний прогрес через Культурну Революцію? Нею має бути ідея, що є результатом розвитку ідеї Просвітництва XVII—XVIII століть, тобто її спадкоємницею. Просвітництво XVII—XVIII століть вивело цивілізацію з тодішньої кризи, викликаної поширенням серед людей сваволі й ілюзій, з допомогою ідеї підкорення волі й свідомості людей законам Матері-Природи, дія яких поширюється не лише на фізичні та біологічні, а й на соціальні явища. На цій ідеї ґрунтувувалась концепція природного права, з якої виводилися права людини, покладені тоді в основу соціального прогресу, зокрема прогресу європейської цивілізації. Таким чином, ідея природності соціального життя людей вилікувала людство від «комплексу» сваволі й ілюзій, завдяки чому була подолана криза, що виникла через відхилення соціального життя людей від законів природи, яким воно мало б підкорятися.

З цього випливає, на нашу думку, що результатом розвитку ідеології Просвітництва XVII — XVIII століть є соціальний натуралізм, який і має стати ідеологією Новітнього Просвітництва. Соціальний натуралізм — це світогляд, що виводиться з ідеї природної цілісності світу, за якою все, що існує на світі, має керуватись законами Матері-Природи. Виходячи з названої ідеї, воля і свідомість — це лише розвинуті у людини можливості пристосування її до законів Матері-Природи, а не те, що робить її незалежною від цих законів. Лише з допомогою волі та свідомості люди можуть жити у злагоді із законами Матері-Природи. У цьому полягає свобода волі людей та істинність їхньої свідомості. Якщо воля і свідомість не виконують свого призначення, то вони перетворюються на сваволю й ілюзії, які ставляться на місце законів Матері-Природи, тобто стають протиприродними. Вони і є джерелом усякої протиприродності у житті людей, яка і називається злом, у тому числі й соціальним, що має різноманітні симптоми. Для протидії всякому злу треба прагнути до того, щоб «комплекс» сваволі й ілюзій не виникав у людей та не підміняв собою волю і свідомість, що перебувають у нормальному стані, тобто у стані підкорення законам Матері-Природи. У цьому — основа соціального прогресу. Джерелом таких атрибутів соціального прогресу, як Добро, Істина, Краса, Справедливість, є не самі собою воля і свідомість людей, а Мати-Природа, що дає закони для волі і свідомості.

Продовження читайте в журналі