Це те, що ми знаємо про смерть автократичних режимів

ОМОН затримав одного з демонстрантів під час акції протесту проти мобілізації військових резервістів 21 вересня в Москві (світлина AP)

Упродовж перших семи місяців російської «військової спеціальної операції» в Україні президент Володимир Путін намагався тримати конфлікт якомога далі від повсякденного життя пересічних росіян. Останні опитування показали, що інтерес росіян до війни все більше падає. Але схоже на те, що все змінилося після заяви Путіна 21 вересня про залучення 300 000 резервних сил для поповнити втрат в Україні.

Громадська реакція на цю заяву – політичне рішення, якого Путін довго уникав – була миттєвою. Антивоєнні демонстранти вийшли на вулиці по всій Росії, а платформи соціальних мереж демонстрували сцени з чоловіками призовного віку, які заполонили аеропорти, вокзали та пункти пропуску з метою уникнення відправки на фронт. Путін зіткнувся і з критикою підконтрольних державі російських мас-медіа, які почали припускати, що битва в Україні йде вже не так добре, як заявляли з самого початку. «Політичні яструби» почали наполягати на докладанні зусиль, аби зламати ситуацію на фронті.

Давайте поглянемо, що говорять дослідження про те, як помирають автократії, а також про те, що відбувається в Росії. Це дозволить зрозуміти перспективи повалення Путіна. Війна підірвала міф про його компетентність, який лежав в основі підтримки російського президента впродовж двох десятиліть.

Україна випробовує віру росіян у Путіна

Легітимність Путіна ґрунтується на міфі про те, що він компетентний абсолютно у всьому. Урядовий контроль над засобами масової інформації – включно з соціальними мережами – ґарантує, що його бачать як здатного керувати російським державним кораблем. Він представлений як захисник російської нації від агресивного і злого Заходу. А опитування громадської думки лише підтверджують таке уявлення. Вплив жодного іншого політичного діяча у Росії, що перебуває на волі чи у в’язниці, навіть не наближається до 83-відсоткового рейтингу Путіна станом на минулий місяць.

Персоналістські автократії, зосереджені на одному лідерові, мають як сильні, так і слабкі сторони. Путін досі вельми успішно приборкував будь-які виклики своєму лідерству. Але російські політичні інституції були спустошені до такого драматичного ступеня, що не здатні стримати його у прийнятті рішень. Російський парламент впливає на політику Путіна, але не гальмує його рішення.

Це підкреслює й одне з вразливих місць Путіна: відсутність інституціоналізації означає, що персоналістські автократії не налаштовані на успішне проведення політики. Частково ця динаміка допомагає пояснити невдалі військові дії Росії в Україні. Корупція та дисфункція, які впливають на решту російської бюрократії, вразили й військових.

Схоже на те, що путінська Росія після дорогої та масштабної військової модернізації, проведеної упродовж останнього десятиліття, має вражаючі технічні можливості та зброю. Однак спроможність ефективно використовувати це озброєння заважає корупція, а також погана організація й виконання політичних рішень. Погані показники успіхів російської армії в Україні та особливо її втрати під час нещодавнього контрнаступу ставлять під загрозу міф про компетентність, який допоміг Путіну втриматися на посаді так довго.

Якими є три шляхи від путінізму?

Як помирають автократії? Є три основні шляхи: 1) демократичний перехід – автократа вигнано, а демократично обрані лідерів отримують повну перемогу на вимогу народу; 2) увічнення режиму – автократа скидають оточуючі його еліти (або ж він помирає на посаді) й одна з них замінює його; 3) виникає нова форма автократії – автократ і його найближче оточення замінюються новою групою автократичних еліт.

Рідко можна побачити, як сучасні автократії йдуть першим шляхом і створюють ліберальну демократію шляхом соціальної революції. До прикладу, Барбара Геддес показує, що після Другої світової війни менше 25 відсотків автократичних «поломок» призвели до демократичних переходів, а 75 відсотків призвели до увічнення автократії вже при новому лідері (згадайте Ніколаса Мадуро у Венесуелі після смерті Уго Чавеса в 2013 році). В інших випадках відбувається заміна однієї форми автократії іншою (Іран після падіння шаха в 1979 році та піднесення Ісламської Республіки).

В Росії одне самодержавне правління може призвести до іншого

Незважаючи на раптове зростання протестів проти війни, народне повстання найближчим часом навряд чи покінчить із самодержавством у Росії. Увічнена автократія – а це, по суті, путінізм без Путіна на чолі – може стати більш репресивною всередині країни та ще агресивнішою щодо війни в Україні.

Однією з явних можливостей є те, що якщо Путін помре на посаді, – за чутками, у нього рак чи хвороба Паркінсона, – то в такому разі група еліт, які вважаються найближчими до нього, правитиме як хунта. Йдеться про голову Радбезу Росії Ніколая Патрушева, главу російської зовнішньої розвідки Сєрґєя Наришкіна й голову Федеральної служби безпеки Алєксандра Бортнікова, які лише продовжать суть політики Путіна.

Однак проблема полягає в тому, що жоден із цієї трійки, здається, не зможе правити так, як це робить Путін і не матиме такого авторитету. Таким чином, хоча вони нібито й будуть справжньою владою і перебуватимуть «на престолі», однак все ж покладатимуться на більш дружнього до нації такого собі «фронтмена» – когось на зразок мера Москви Сєрґєя Собяніна. Однак автократичний режим, по суті, продовжуватиме існувати, не вносячи жодних змін у політику часів Путіна, включно з війною в Україні.

Порівняльні дослідження про кінець автократії також говорять нам, що іншою, найбільш вірогідною можливістю для Росії після Путіна, є просто інша, можливо, більш м’яка форма автократії на чолі з іншою групою еліт. Це мала б бути якась група, не заплямована невдачами Путіна в Україні. Вона може складатися з незадоволених олігархів, можливо, більше зацікавлених у припиненні війни шляхом домовленостей, щоб отримати доступ до власності та активів, які вони придбали упродовж останніх двох десятиліть і які зараз перебувають під санкціями. Але зовсім мало причин думати, що така група буде схильна до відмови від привілеїв, якими вони користувалися під час автократії Путіна на користь більш справедливої ліберальної демократії. Найкращим наслідком за цим сценарієм була б менш репресивна форма автократії та, можливо, швидше врегулювання українського конфлікту.

Таким чином, дослідження показує, що шанси 3 до 1 на користь того, що російську персоналістську автократію буде просто замінено іншою автократією – лише без Путіна. Незважаючи на останній сплеск соціальних протестів проти мобілізації резервних сил для ведення війни в Україні, таке припущення виглядає найбільш імовірним сценарієм.

Кетрін Стоунер

27 вересня 2022 року

Is Putin vulnerable? One autocracy in Russia may lead to another.
Here’s what we know about how autocratic regimes die.

The Washington Post

Analysis by Kathryn Stoner
September 27, 2022

Кетрін Стоунер є директором Центру з демократії, розвитку та верховенства права та професором політології Стенфордського університету. Її остання книга – «Відроджена Росія: її сила та мета в новому глобальному порядку» (Oxford University Press, 2021). Слідкуйте за нею в Twitter @kath_stoner.

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук ,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)