Почалося це зразу ж після розпаду СРСР. Саме з того часу певні сили в Росії (як їх не називай: імперськими, реваншистськими, якось інакше – вони були й залишаються впливовими в російській політиці) розгорнули широкомасштабну атаку на міждержавні та міжнародні угоди, які закріплювали цілісність території України в реально існуючих на той час кордонах. Атака велась і на рішення Верховної Ради СРСР 1954 року про передачу Криму Україні. Чорноморський флот ці сили вважали свосго головною опо¬рою в досягненні далекосяжних політичних цілей – відірвати Крим, Севастополь від України, повернути їх у лоно «матушки-Росії». Однією із серйозних перепон на шляху до цих цілей стало формування Військово-Морських Сил України. З перших днів формування було сприйняте імперськими силами, зокрема командуванням ВМФ РФ, Чорноморського флоту, сепаратистами в Криму, Севастополі з неприхованим роздратуванням і злобою. Вони рішуче відкинули ідею про рівноправне партнерство, дружню взаємодію в охороні південних морських кордонів Росії та України, вважаючи це прерогативою лише ЧФ.

Відверто кажучи, ВМС України були сприйняті ними як ворог номер один. І Росія зробили все, щоб перешкодити будівництву, становленню ВМС України. Велике значення у вирішенні цього завдання відводиться розвідці Чорноморського флоту. Бо щоб ворога перемогти, його треба знати. Саме тогочасний командувач ЧФ, а нині 1-й заступник плавкому ВМФ Росії адмірал Ігор Касатонов, пригадується, назвав ВМС України «ворожою організацією».

Тільки-но почав формуватися штаб українських Військово-Морських Сил, у квітні– травні 1992 року рухомий розвідувальний комплекс ЧФ, обладнаний на базі автомашин ГАЗ-66, став здійснювати систематичну розвідку радіомереж і радіовипромінювань зв’язку ВМС. Відтоді розвідка Чорноморського флоту Росії, можна сказати, цілком легально, бо їй ніхто не перешкоджає з української сторони, здійснює свою діяльність на території України.

Десятки і сотні людей щодобово несуть вахту в 3-му розвідзагоні, в 530-му інформаційному центрі ЧФ, виконують свою повинність у групах забезпечення агентурної розвідки. Під їхнім невсипущим контролем перебувають не тільки відкриті, але й закриті канали зв’язку. Вони прослуховують ефір практично на всіх діапазонах, на всіх частотах. Ними фіксується кожний зліт і посадка літаків базової української авіації на морському узбережжі. Досвідчені шифрувальники і дешифрувальники передають і перехоплюють радіограми.

Так добувається й поставляється кому потрібно цінна інформація про Збройні Сили України, в тому числі і про наші ВМС.

Особливу активність російська розвідка виявляє тоді, коли ВМС беруть участь у різних навчаннях та інших спільних з іноземними флотами заходах у рамках програми «Партнерство заради миру».

Упродовж останніх ось уже чотирьох років зафіксовано чимало фактів безпрецендентних дій «бійців невидимого фронту» ЧФ, спрямованих проти наших ВМС. Ось тільки деякі з них.

Другого липня 1993 року вертоліт МІ-8 ВПС ЧФ вчинив небезпечний обліт і фотографування військового містечка окремого батальйону морської піхоти ВМС України та інших об’єктів. Наступного дня підрозділи бригади морської піхоти ЧФ зосередили свою бронетехніку по Севастополю. 12 липня 1993 року патрульною службою ЧФ на КПП на в’їзді в Севастополь здійснювалась незаконна акція затримання і перепису військовослужбовців ВМС України з виявленням номерів військових частин, командного складу та інших даних.

Ще в перші місяці формування ВМС України колишній командувач Борис Кожин неодноразово обурювався тим, що про всі рішення командування ВМС у той же день дізнавалися на ЧФ. Спроби виявити впроваджені розвідкою ЧФ «очі» та «вуха» у ВМС, на жаль, досі залишилися безрезультатними.

Розвідуправління ЧФ – досить розгалужена мережа, що налічує близько двох з половиною тисяч осіб. У її складі сформовано спеціальну структуру, до функцій якої входить збір інформації про ВМС України та інші її військові формування.

Антиукраїнська спрямованість діяльності розвідки ЧФ засвідчує, що вона наполегливо втягувала й продовжує втягувати Чорноморський флот у «холодну війну» не тільки проти ВМС України, але й проти Української держави. Багато фактів також переконливо свідчать, що в Росії, Криму і Севастополі, на ЧФ є сили, дуже зацікавлені в тому, щоб ця війна з холодної в будь-який момент могла перерости у збройний конфлікт.

І це могло статися вже не раз. Таке, наприклад, могло трапитися ще в липні 1992 року, коли особовий склад комендатури Севастопольського гарнізону вирішив прийняти українську присягу. Тоді всі частини морської піхоти ЧФ було приведено в повну бойову готовність. Особовому складу видали броиежилети і боєприпаси до штатної зброї, а десантно-штурмовий батальйон морської піхоти ЧФ захопив комендатуру. Фактично тоді людей готували до бою, до збройного конфлікту, і тільки завдяки надзвичайному терпінню, витримці військовослужбовців ВМС України вдалося уникнути кровопролиття.

У неоголошену війну проти України, її ВМС бійці «невидимого фронту» роблять вагомий внесок, постачаючи командуванню необхідну інформацію навіть про настрої окремих офіцерів ЧФ, так би мовити, про потенційних «перебіжчиків» до ВМС, про «неблагонадійні» підрозділи, екіпажів кораблів тощо.

Це, зрозуміло, з їхньої подачі командуванню ЧФ і Кримської військово-морської бази, наприклад, у липні 1992 року заздалегідь стало відомо про те, що екіпаж СКР-112 вирішив прийняти українську присягу і перебазуватися до Одеси. І знову події розгорталися на грані збройного конфлікту. По отриманні від розвідки цієї інформації з командного пункту надійшов наказ командирові МДК-184 перекрити бонові брами. Проте СКР-112 все-таки встиг вийти в море. Тоді за ним було організовано погоню. Групі переслідування, до складу якої увійшли малий протичовновий корабель (МПК-93), малий десантний корабель (МДК-184) і ракетний катер (РК-260), наказали затримати «бунтівний» сторожовик, не пропустити його до Одеси.

Виконуючи цей наказ, МДК-184 чотири рази відкривав вогонь по курсу СКР-112. З ракетного катера, також по курсу, скидалися швартові кінці, щоб вивести з ладу стернове управління СКР. У повітря було піднято два літаки Чорноморського флоту Б-12. Із флотського командного пункту їм надійшов наказ імітувати торпедну атаку на СКР-112.

Найгостріша ситуація виникла, коли в момент переслідування СКР «Разительный», що надійшов, перебуваючи попереду за курсом із приспущеним правим якорем, раптово різко дав задній хід, щоб таранити СКР-112. На боці «Разительного» перебувала озброєна група захоплення.

Командування Чорноморського флоту не раз демонструвало прагнення вирішувати на свою користь різні питання силовими методами, не виключаючи і застосування зброї. Більшість із таких спроб не відомі широкій громадськості. Їх, як і антиукраїнську діяльність розвідуправління ЧФ, теж можна віднести до «боїв невидимого фронту».

Чи не про це свідчить, наприклад, ситуація, що склалася наприкінці травня 1993 року в Ізмаїлі? Бригаду річкових кораблів ЧФ, що базувалась там у той час, було приведено в повну готовність. Особовий склад катерів і берегових баз отримав зброю, боєприпаси і бронежилети. 6 катерів з повним запасом палива і продуктів були завантажені різним майном і перебували в розгорнутому бойовому порядку.

Поспішні і нехарактерні для звичайного режиму служби заходи в бригаді були обумовлені наказом про готовність негайно, при отриманні відповідної команди, перебазувати катери на російське узбережжя, в Азов. Тільки своєчасне втручання керівництва військового відомства України, суворе попередження про припинення подібних дій охолодили гарячі голови в командуванні ВМФ і ЧФ, перешкодили їм здійснити задуману і ретельно сплановану операцію.

Свою готовність у будь-який момент розв’язати воєнний конфлікт командування ЧФ переконливо продемонструвало і в квітні 1994 року в Одесі, коли екіпаж гідрографічного судна «Челекен», по-злодій-ськи завантаженого гідрографічним обладнанням, тримав військовослужбовців ВМС під прицілом заряджених автоматів, погрожуючи натиснути спускові гачки.

Кожна запланована і здійснена широкомасштабна антиукраїнська акція ЧФ, як правило, випереджається, супроводжується підсиленою активізацією розвідувальної діяльності. Вельми характерними в цьому плані стати розвідувальні заходи при спробі «поцупити» з Ізмаїла річкові катери і перебазувати їх в Азов.

Авіацію ЧФ тоді заздалегідь переведено в цілодобове чергування. Розвідувальні літаки ЧФ посилили контроль за пересуванням техніки і Збройних Сил ВМС України. Помітно активізувалась за цей час розвідувальна діяльність ЧФ, а й Головного розвідуправління РФ і розвідуправління ВМФ Росії. До збирання інформації про Збройні Сили України прилучилися московські та смоленські пункти. Новоросійський пункт було перетворено на розвідувальний центр і укомплектовано офіцерами з розформованих частин на Кавказі. У Криму, Севастополі з’явився ряд досвідчених оперативних працівників російської розвідки.

Нещодавно депутатська група «Державність» направила звернення до Верховної Ради України у зв’язку з розглядом законопроектів, шо стосуються Автономної Республіки Крим, оборони і безпеки України. У цьому документі підкреслюється, що одним із головних методів агентурної роботи Головного розвідувального упрашііння (ГРУ) і федеральної служби безпеки (ФСБ) Росії є впровадження в ряди офіцерів, які повертаються після розвалу Радянської Армії в Україну, своєї агентури, а також вербування агентів з числа тих військовослужбовців, які залишались на території України. Найбільш сприятливі умови для цього створювались в силу багатьох відомих причин у Криму, Севастополі. Тут, спираючись на нібито спільний російсько-український Чорноморський флот, російська розвідка почуває себе надто привільно.

З початком активних сепаратистських процесів у Криму деякі структури військової розвідки ЧФ було розширено й посилено. У Новоросійську розгорнуто морський розвідувальний центр, якому було передано дані на агентуру військової розвідки в Криму, Одесі, Миколаєві. Створилася парадоксальна ситуація, коли агентурою на території України став керувати розвідувальний орган із Росії. Головними завданнями цієї агентури стали збір інформації та спецпропаганда серед населення за допомогою листівок, різних антиукраїнських написів на фасадах будинків і парканах, публікацій у засобах масової інформації. На початок розподілу Чорноморського флоту до штату деяких газет, що видаються в Криму, було введено співробітників відділу спецпропаганди ГРУ Генерального штабу Міністерства оборони Росії, після чого сторінки цих газет зразу ж заповнились відкритими антиукраїнськими виступами. Крім того, повідомляється у зверненні депутатської групи «Державність», свідченням діяльності ГРУ в Україні стало відкриття так званого польового відділення російського державного банку в Севастополі. З’явилася можливість нелегально фінансувати тут розвідувальну діяльність, підтримувати «потрібних» кандидатів у виборчих кампаніях, «корисних» політичних діячів і ін.

Найбільш «яскраві» вияви агентурної роботи ГРУ у Криму, Севастополі спостерігаються в періоди різкого загострення тут соціально-політичної ситуації. Так було, наприклад, під час активізації конфронтаційних дій з боку колишнього командування ЧФ адмірала І. Касатонова, а також «президента» Криму Ю. Мсшкова і в багатьох інших подібних випадках.

Підготовка агентури для роботи в Криму, зазначається у зверненні, здійснюється в спеціальних навчальних установах, розташованих на території Росії. За свідченням захопленого в полон у Чечні службою безпеки Д. Дудаєва офіцера ФСБ РФ, під час його навчання з таких спецшкіл неподалік Воронежа разом з ним проходили підготовку декілька груп, призначених для перекидання в Крим. Разом з тим, Росія створила глобальну систему радіоелектронної розвідки вздовж усіх кордонів з Україною, вздовж узбережжя Чорного моря.

Подібні дії російської розвідки в Криму, Севастополі при спиранні на розвідку ЧФ ведуться, починаючи з весни 1992 року і до сьогодні. Немає сумніву в тому, що вони не припиняться і після розподілу ЧФ доти, доки його російська частина перебуватиме на території України.

Розвідка, як відомо, працює не сама на себе. її послуги по збиранню інформації завжди затребувані і стабільно оплачуються Росією. їх потребують ті державні, політичні, військові діячі Росії, у яких далекосяжні цілі перегляду державного кордону України, відриву від неї Криму, Севастополя. Ось чому їм дуже треба якнайдовше зберегти на її території Чорноморський флот. Якщо не вдалося повністю, то хоча б в урізаному після розпаду вигляді. Бо це нині їхня єдина реальна опора тут, реальна сила.

Саме під прикриттям Чорноморського флоту екстремісти різних мастей безкарно ось уже який рік ведуть свою антиукраїнську діяльність у Криму, Севастополі.

Саме наявність Чорноморського флоту дозволяє час від часу «наєзжающім» сюди російським емісарам типу Затуліна, Бабуріна, Лужкова і багатьох інших безапеляційно заявляти про те, що Севастополь був, є і буде завжди російським.

Саме завдяки базуванню російського Чорноморського флоту на території України Державна Дума РФ, а потім і Севастопольська міська Рада на порушення міжнародних норм і міждержавних угод могли прийняти принизливе для національної гідності українців рішення про російський статус Севастополя.

Тільки завдяки підтримці командування ЧФ свого часу міг стати, хоча й ненадовго, президентом Криму ставленик Москви Юрій Мєшков. Тільки завдяки тому, що чимало депутатів Верховної Ради Криму, міської Ради Севастополя – нинішні та колишні адмірали і офіцери ЧФ, у них створились досить впливові проросійські лобі.

Тільки завдяки наявності Чорноморського флоту російські вербувальники вільно роз’їжджають по Криму, Севастополю і оформлюють бажаючим російське громадянство, вербують наших юнаків у військові та інші навчальні заклади, а також на роботу в Росію. І так триватиме доти, доки Чорноморський флот Росії залишатиметься в наших базах, на нашій території.

Чи не образливо це для держави? Чи не є це загрозою її суверенітету, територіальній цілісності, безпеці? Питання риторичні.

Як повідомив нещодавно в інтерв’ю агенції «Інтерфакс-Україна» голова комісії з питань оборони і державної безпеки Володимир Мухін, Кабінет Міністрів України передав проект закону про статус іноземних військ на території України. Хочеться сподіватись, що депутати Верховної Ради при розгляді цього важливого документа глибоко, вдумливо проаналізують досвід чотирирічної неоголошеної війни, яку веде Чорноморський флот Росії проти України, її національних інтересів, територіальної цілісності і зроблять необхідні висновки в інтересах своєї країни, свого народу. Щодо стратегічного партнерства, то діяльність спецструктур ЧФ свідчить, що це такий же міф, як і твердження, що ЧФ захищає південні кордони України.