– Свої погляди на військову доктрину я вже не раз викладав у пресі, – сказав генерал Лавренюк на початку розмови. – Та сьогодні військова доктрина нічого не значить для держави, вона – формальна і не кличе народ України до захисту своєї держави. В ній не передбачено – від кого захищати державу, яке треба мати військо, яке озброєння. На цей час іде високотехнологічне, 7–8-го покоління озброєння. Сталося так, що закони збройної боротьби, де тактика підпорядковується оперативному мистецтву, а мистецтво – стратегії, втратили, на жать, своє значення. Зараз озброєння, побудоване на критичних технологіях, може дозволити розв’язувати стратегічні завдання, обминувши тактичні й оперативні. Так було в Іраку, де тактика не виявила себе як оперативне мистецтво, а виявили себе стратегія і вища політика. Там Шварцкопф був реальним командувачем, а президент США – реальним головнокомандувачем. Однак навіть люди на високому стратегічному рівні по-різному оцінювали вплив стратегічного керівництва, і Шварцкопф, який добре знав озброєння, техніку, розумів стратегію як суто професійну частину політики, виконавши завдання, не спочив на лаврах слави, а змушений був піти у відставку. Цього не розуміють в Україні. В нас, будуючи Збройні Сили, не враховують сучасного рівня розвитку озброєння, техніки, наукової думки, можливої війни. Військова доктрина зовсім не визначила, якою може бути загроза війни для України.

– Скажіть, як сталося, що Україна, володіючи могутнім військовим потенціалом, зараз, по суті, залишилася роззброєною? А якщо армія не здатна захистити державу?.. Одне слово, як ми дійшли до такого життя?

– Ви поставили складне запитання – швидше політичне, ніж військово-професійне.

Група військ, яка перебувала в Україні в часи СРСР, була другою за могутністю і потужністю після групи військ, що дислокувалась у Німеччині. В колишньому Радянському Союзі не було сильнішої групи військ від тієї, що розміщувалась в Україні. Що сталося? Вищі керівники СРСР вже розуміли, що Союз розпадається, і вони змусили Україну перегнати за Урал близько 700 танків, близько тисячі БМП, бетеерів і самохідну артилерію. Це був перший етап, і ніхто не підозрював, шо коїться. Ще при Горбачові та його команді були знищені оперативні ракети радіусом дії до 500 кілометрів. Були перекинуті в Росію літаки, гелікоптери, забрані радіостанції, радіолокаційні комплекси. Нібито все бралося на ремонт, а насправді це робилося, щоб знекровити Україну.

Другий етап був тоді, коли Україна стала незалежною. У президента Клінтона є радник – жінка, яка консультує його з секретних питань. Три роки тому вона заявила, що з українськими ЗС треба вчинити так, як зробили з Київським військовим округом. Так вийшло, що до Києва вона приїхата за два дні до того, як було прийнято рішення про скорочення округів. Я б не хотів говорити, яку роль вона в цьому зіграла. Та хочу наголосити, що все, що робиться в Україні, дуже чітко сплановано: демонтувати Збройні Сили, демонтувати військово-промисловий комплекс і найголовніше – дискредитувати Збройні Сили та генералітет, прищепити людям неповагу до армії, зрівняти генералів з офіцерами, офіцерів – із сержантами і солдатами. Тому не випадково 80 тисяч офіцерів не мають квартир. Заробітна плата генерал-лейтенанта, начальника управління сьогодні менша, ніж командира взводу початку 90-х років. Це робиться з однією метою: генерали мають піти зі Збройних Сил, вчені повинні також піти, усі, хто пов’язаний з розбудовою ЗС, мають повернутися до цього завдання спиною, переїхати в інші держави, знайти собі роботу в торгівлі, комерції і т. д. Це дуже добре спланована акція, яка ще має і третю складову.

Під приводом того, що бракує грошей, почали скорочувати Збройні Сили не шляхом зменшення кількості гарнізонів, а зменшуючи кількість батальйонів і рот і, по суті, всі полки, батальйони, дивізії перетворили в сторожів, котрі охороняють велику кількість гарнізонів. Але в разі потреби вони не воюватимуть, бо їх нема як боєздатних одиниць, а є маса всіляких структур, які ніхто не скорочує. А треба зробити так: є, приміром, 10 тисяч структур – скоротити їх до трьох тисяч, а полки, укомплектовані на 30 відсотків, укомплектувати на 90, щоб у будь-який момент, коли в цьому виникає потреба, – Президент віддає наказ, і війська відразу діють. А нині вони діяти не можуть.

Інший момент. Забороняється призивати офіцерів, сержантів і солдатів запасу на перепідготовку. Ніхто впродовж п’яти років не бачив військових спеціалістів на перепідготовці. У пошуках шматка хліба вони перебувають у Москві, Тюмені, а в нас думають, що в Україні є грізне військо. Насправді сильної армії, яка повинна захищати Батьківщину, в нас нема, та армія, яка зараз є, покликана лише забезпечити розгортання ЗС. Основне завдання мали б розв’язувати ті, хто буде призваний, а їх треба щороку навчати…

– То що ж ми все-таки нині маємо?

– Наша армію – це натовп людей у військовій формі, напівголодний, напівроздягнений, яким ніхто не керує. Для того, щоб розвалити і дискредитувати армію, заборонили політичне виховання під приводом впливу партій і рухів. В основі політичного патріотичного виховання є зовсім інше: бажання людини захистити Батьківщину. Жодна структура в нашій державі, починаючи з Президента, Голови Верховної Ради, Прем’єр-міністра, нічого не робить для того, щоб згуртувати народ України у важкий час для захисту держави. Ви не знайдете жодної спрямованої на це директиви, постанови, ні виступу по радіо чи телебаченню. А українське військо чекає уваги від перших осіб держави. Нинішнє керівництво Збройних Сил – небезпечне для України, адже воно залишило напівголодними і без житла людей, у руках котрих є зброя. В цивілізованій державі таке ставлення до озброєної маси недопустиме.

– Яка армія сьогодні потрібна Україні?

– Збройні Сили України, які маємо сьогодні, не є національною, народною армією, а саме така армія потрібна нашш державі. Я наполягаю, щоб армія була етнічною, щоб у військових вузах навчалися переважно українці, командні пости займали українці і уряд був – український. Тому що уряд і армія – це одне ціле. Як уряд сприймає військо, таким воно і є. Які війська мають становити основу національної народної армії? Сухопутні війська і війська протиповітряної оборони, військово-повітряні сили, військово-морський флот. Щодо сухопутних військ, то обов’язково мають залишитися округи, армії, дивізії, полки, їх не можна ліквідовувати, тому що історично всі гарнізони будували для полків, дивізій та армій. Ми вже знищили Київський округ, що вкрай шкідливо для національних інтересів. Нам потрібен третій округ – Центральний, якщо він не може бути в Києві, то нехай буде трохи далі – в Полтаві чи Дніпропетровську. Ним треба охопити Чернігівську, Донецьку, Харківську та Луганську області. Саме в цих областях областях розташовані головні мобілізаційні ресурси України. Це промислові райони, там – важливі інтелектуальні ресурси збройних сил.

Спробую обгрунтувати, чому для безпеки України потрібні саме три військові округи. По-перше, коли в нас на західних кордонах виникла б біда, то повинні розгорнутися (наприклад, у румунському напрямку) Західний і Приморський округи. Коли доведеться тримати оборону на півдні, а це 1200 кілометрів, то розгорнуться Центральний та Приморський округи. А коли б нам загрожувала небезпека на сході чи півночі, то ми розгорнемо Приморський і Центральний. Тобто в кожному випадку в нас два округи буде на першій лінії і один у резерві.

По-друге. Якщо ми збережемо округи, то тим самим підтримаємо військову науку, бо вона тоді вивчатиме стратегію, оперативне мистецтво, а коли ми округи «поріжемо», то опустимося лише до вивчення тактики і зачатків оперативного мистецтва, бо корпуси – це оперативно-тактична одиниця.

Якщо в Україні будуть три військові округи, то й працюватиме військово-промисловий комплекс, щоб мати армію, оснащену на критичних технологіях. Та якщо ми армію зведемо до княжих дружин, котрі житимуть за рахунок областей – п’ять корпусів на 25 областей, – то ми повертаємося в XVI століття. Звідси – наслідки. Уявіть собі, що коли вийде на захист чи Заходу, чи Сходу п’ять дружин-корпусів і не буде керівництва стратегічного рівня, то як це оцінити? Я прослужив у Збройних Силах 35 років і вже давно маю звання Генерала, та тепер думаю, шо краще б не дожив до цього часу і не бачив тієї ганьби, до якої докотилися українські воєначальники, виконуючи чужоземні замовлення. Адже йдуть вони виключно із-за кордону, бо і НАТО, і США, і Росії дуже вигідний розвал Української армії. Всі вони хотіли б бачити Україну на колінах. Україна розташована ніж Євразією, яку представляє Росія, та Європою, тобто в такій геополітичній точці, від миру в якій залежить спокій у всьому світі. Якщо в Україні будуть три військові округи і генералітет відповідного рівня, то спроба роздробити Україну за федеральним принципом приведе до спротиву, інтелектуального тиску на керівництво дер¬жави. Та досить все звести до корпусів, тобто розірвати військо на шматки, і це будуть сили, неспроможні захищати цілісність держави. Тоді, враховуючи те, шо в нас 5 атомних електростанцій, сотні небезпечних заводів, НАТО чи Росія під приводом захисту Європи може ввести свої «миротворчі війська» і назавжди позбавити український народ незалежності. За цим стоять ґео-стратегічні інтереси багатьох держав, передусім Росії, США, країн НАТО, яким не потрібна сильна Україна. Та ми – українці, вільний народ; ми не ставимося вороже до інших народів, але мусимо пам’ятати нашу історію. Не конче казати, хто ворог, але треба знати історію – мало XX століття, зазирнімо в XIX, XVIII або в княжі часи. Хто знищував нашу державність? Ми знаємо, хто зазіхає на українську землю і сьогодні.

– Пане генерале, що, на Вашу думку, слід зробити негайно для порятунку армії і держави, щоб не опинитися біля розбитого корита?

– Перше. Прийняти Закон і створити Національну народну армію України. Навіть у сьогоднішніх умовах можемо за один рік підготувати таку армію (навіть за відсутності нового озброєння, модернізувавши для цього наявне), яка буде справжнім щитом для народу України. Є в нас і технології сучасні, і техніка відповідна.

Ще одне. Ми не повинні говорити про Збройні Сили України. Це помилка. Слід говорити про військову організацію нашої держави, в яку входять і Прикордонні війська, і Служба безпеки, і Національна гвардія, і Внутрішні війська. Лише баланс цих сил зробить їх невтратними для держави. Не треба нам 640 тисяч осіб в міліції, бо це нагадує поліційну державу, нам не треба 147 тюрем і таборів. Це також проблема оборони держави. Нам треба 450 тисяч військовослужбовців, з них – 90 тисяч офіцерів, 10 тисяч – прапорщиків, щороку – 100 тисяч призовників, щоб за десять років підготувати до захисту Вітчизни 1,5 мільйона чоловічого населення. Ніхто наразі не знає, коли і де доведеться воювати...

Розмову вела Марія БАЗЕЛЮК

«Універсум», № 3-4, 1996