Це публіцистика високої професійної майстерності, бо статті Олега Романчука базуються на аргументованому виясненні ґенези і суті осмислюваної проблеми і обов’язково передбачають оприявлення авторської позиції. Таким чином, Олег Романчук не тільки прагне переконати читача в справедливості своєї позиції, але й відкриває шлях до дискусії, до вияву своєї думки, своїх переконань. Нерідко він наводить реакцію читачів, заявлену в «Коментарях», що свідчить про прямий і оперативний діалог автора з читачем. А проблеми, які порушує автор, народжені, як то кажуть, самим життям, передусім сучасним станом України, яка ніяк не може відв’язатися від «російського воза» – від російських енергоносіїв, від «Русского мира», від цієї химерної абревіатури – СНД, від російської естрадної попси…

Здається, Олег Романчук у своїй публіцистичній діяльності не оминув жодної важливої проблеми, що їх «викрешує» конфліктно пульсуюча дійсність, напружена передусім намаганням Росії втягнути Україну в пащу Митного союзу і не дозволити українцям увійти в якісно новий стан цивілізаційного розвитку.

Чітко прослідковується поривання автора розглядати проблеми з позицій системного аналізу і прогнозування – згадую його статті «Система, або Де криються причини наших невдач» та «Ретросистемні загрози для України». І це не випадково, що Олег Романчук прагне обґрунтувати важливу для України як національної держави перспективу розвитку – від дезорганізації до самоорганізування. І цей процес передбачає відмову (руйнування) від старих структур та перехід завдяки впровадженню певних законів і правил – завдяки самоорганізуванню в новий цивілізаційний вимір, в нову самоорганізувальну соціальну систему з новими формами взаємозв’язків. Думаю, що було логічним і необхідним включення до книги «У пошуках універсуму» розділів з оригінального навчального посібника «Системний аналіз у журналістиці» (автор – Олег Роман­чук), бо інформаційний простір, як і будь-яка розумна самоорганізовувальна система, має бути відкритою для обміну, взаємодії і розпросторення в часі. Тому Олег Романчук і порушує важливу проблему, заявлену в назві статті «Українська держава: система сумісна чи несумісна?», бо той «стан невизначеності й несумісності», в якому перебуває дезорієнтоване, розколоте українське суспільство, надзвичайно ускладнює проведення ефективних, в інтересах української людини економічних політичних і культурно-інформаційних реформ. Тому питання інтелектуалізації життя в Україні, гуманізації та гуманітаризації освіти, науки, нарощення інтелектуального потенціалу є необхідними передумовами успішного самоорганізування такої складної системи, як Українська держава. І очевидно, що розвиток українського суспільства, його модернізація не можливі без «очищення» суспільної свідомості, індивідуальних умонастроїв від рецидивів комуністичного мислення і стереотипів поведінки, без системного проведення таких акцій, як деколонізація, десовєтизація і дерусифікація.

По суті, мова йде про подолання ретросистемних загроз Українській державності. Цій проблемі присвячено багато матеріалів у книзі «У пошуках універсуму», а нова, правда, з включенням статей із попередньої книги, збірка статей «Перезаснування України» (2013) значною мірою присвячена осмисленню шляхів упровадження ефективних засобів і прийомів задля модернізації соціально-економічної та політичної системи. Олег Романчук відмовляється від модного нині терміну «перезавантаження», бо переконаний, що мова має йти про кардинальні зміни, вірніше, про кардинальну заміну соціально-економічної і політичної системи.

На мій погляд, це надзвичайно складний маневр, здійснити який здатні тільки сконсолідовані патріотичні політичні сили з чітко визначеною програмою дій, системою цінностей і пріоритетів розвитку України. І цей процес «перезаснування України» не може відбуватися в одній лише площині – політичній. Він має захоплювати всі сфери життєдіяльності української людини задля досягнення якісно нового – європейського – рівня цивілізаційного розвитку. Олег Романчук повсякчасно наголошує на пробудженні національної свідомості, на пріоритеті в державній політиці науки, освіти, культури, на побудові громадянського суспільства, бо зміцнення української державності передбачає віднайдення, як Ви стверджуєте, «стійких варіантів організації процесів у системі», якою є держава.

Одним із таких «стійких варіантів» успішного самоорганізування такої складної системи, як українське суспільство, є формування цілісного національного соціокультурного простору, що має ґрунтуватися на повноцінному функціонуванні української мови як державної в усіх сферах суспільного життя, на пріоритеті національних базових цінностей, на забезпеченні громадянських прав і свобод, громадянської єдності на основі демократичних принципів та загальнонаціонального проекту спільного майбутнього.

Саме ці стратегії суспільного і духовного розвитку України упродовж двох десятиліть розробляє і пропагує Олег Романчук у своїх статтях, публіцистичних роздумах і футурологічних візіях на шпальтах газет і журналів. Саме тому я високо оцінюю його книгу публіцистичних статей «У пошуках універсуму», вважаючи її гідною такої високої державної оцінки і сподіваюся, що Олег Романчук, її автор, буде удостоєний звання лауреата Національної премії України імені Тараса Шевченка.