ХХ століття було періодом жертовної, драматичної і трагічної боротьби за незалежну Українську державу. Її виборювали мільйони українців: одні зброєю, інші – словом, одні в бою, інші – в концтаборах чи у вимушеній еміграції. Наш святий обов’язок розповідати про тих людей і ті події. Бо внаслідок активної радянської пропаганди для більшості українців ця сторінка історії визвольного руху ХХ століття досі малознана і спотворена.

21–22 листопада виповнюється 70 років з часу проведення першої Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії. Це вперше, коли народи, які стали заручниками німецької та радянської окупації, об’єдналися та задекларували свої зусилля у спільній боротьбі за незалежність.

Влітку 1943 року під керівництвом Романа Шухевича почалася еволюція ідейно-програмних засад ОУН. У серпні, в умовах німецької окупації, відбувся III Надзвичайний Великий Збір Організації Українських націоналістів, де чітко були сформульовані ідейно-програмні засади Української Національної Революції і висунуто ідею міжнародної системи боротьби за національний та соціальний лад поневолених народів. «ОУН бореться за УССД (Українську Самостійну Соборну Державу), за те, щоб кожна нація жила вільним життям у своїй державі. Знищення національного поневолення та експлуатації нації нацією, система вільних народів у власних самостійних державах – це єдиний лад, який дасть справедливу розв’язку національного і соціального питання в цілому світі»¹.

Тим самим ОУН задекларувала своє безкомпромісне ставлення до нацизму і більшовизму та до імперіалізму взагалі. Відтоді організація виразно виступає як організатор боротьби поневолених народів проти імперіалістів у Європі та Азії.

При Проводі ОУН було створено Референтуру зовнішніх зв’язків (кодова назва «Р-33»). Її завданням було налагодження контактів із поневоленим народами щодо порозуміння й співпраці та інформування про національно-визвольну боротьбу в Україні. З утворенням УГВР в 1944 році функції Референтури зовнішніх зв’язків перебрав Генеральний Секретаріат закордонних справ УГВР.

Нагальною стала потреба скликання конференції поневолених народів.

У листопаді 1943 року за ініціативою ОУН на основі виробленої на цей час політики було скликано Першу конференцію поневолених народів Східної Європи та Азії. Це стало новим етапом боротьби за Україну в непростих умовах окупації.

Етнічно УПА була українською військовою формацією, проте її командування намагалось залучити до повстанських рядів представників інших народів, які через обставини опинились на українських землях. В ідейно-політичній боротьбі проти нацизму та більшовизму УПА звертає особливу увагу на пропаганду визвольної боротьби серед поневолених народів.

Ще у червні 1943 року командування УПА звернулося із закликом до національних частин, котрі служили у німецькому війську, з пропозицією перейти до українських повстанців². УПА приймала в свої ряди всіх тих військовослужбовців, незважаючи від їх національності, які втікали з німецького полону. Іноземці воювали пліч-о-пліч з українцями. В УПА були організовані частини за національним принципом. Якщо це були сотні, то входили до складу котрогось із куренів УПА, а якщо курені, то до складу загону УПА. Кількість національних частин на осінь 1943 року в складі Української Повстанської Армії становила 15 куренів. Ці військові формування виявилися не менш боєздатними, аніж власне українські, про що засвідчили бойові дії. Вояки таких формувань мали високий рівень військової підготовки, яку отримали за час служби у Вермахті або Червоній Армії. Важливим був і психологічний фактор. Адже грузини, узбеки, литовці, білоруси та інші боролися в складі УПА і за інтереси своїх націй, своєї батьківщини. Українські націоналісти були переконливі у твердженні, що тільки УПА веде справедливу війну, а не нацистська Німеччина чи СССР. Їм вдалося переконати представників інших народів, що тільки в лавах УПА поневолені народи мають можливість боротися за свою незалежність.

Назагал збройні формування неукраїнців за період Другої Світової війни склали майже 20 тисяч осіб. Неукраїнські частини (так звані легіони) у складі УПА – унікальний приклад мілітарної співпраці народів за національне визволення. Таким чином, народи СРСР та Східної Європи включались у спільну боротьбу проти поневолювачів за власні незалежні національні держави, за власні національні та соціальні інтереси. Існування таких держав обумовлювалося правом кожного народу жити у національній державі, а не в «імперії райху» чи «союзі».

Спільна боротьба народів Європи та Азії у лавах Української Повстанської Армії була практично єдиним і унікальним явищем в історії Другої Світової війни. Вона стала каталізатором історичної події – скликання 21–22 листопада 1943 року Першої Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії в селі Будераж Здолбунівського району на Рівненщині, розташованого за 50 км від міста Рівне, де на той час розмістилась резиденція гауляйтера Еріха Коха. Вибір місця проведення Конференції був не випадковим. Вона відбувалася на території, яку контролювали численні відділи Української повстанської армії на чолі з командиром військової округи Петром Олійником («Богуном») в умовах посиленої конспірації.

ОУН поширила дезінформацію, що проведення Конференції відбудеться на Житомирщині. Це було зроблено настільки вміло, що ввело в оману німецькі та совєтські спецслужби.

Багато делегатів прибули на Конференцію з рідних земель, долаючи численні труднощі при переході лінії фронту. Серед них були 10 представників різних національностей³. Клич «Свобода Народам і Людині!» набував реального звучання.

У місцевості, де мала відбутись Конференція, 20 листопада 1943 року німецький батальйон розпочав каральну операцію. Пліч-о-пліч з вояками УПА представники багатьох національностей стали до бою. У ньому взяли активну участь й делегати Конференції⁴. Загони УПА розбили німецький підрозділ, перешкодивши знищенню навколишніх українських сіл.

Конференція поневолених народів проходила в сільській школі. У ній взяло участь 39 делегатів, які представляли 13 народів. Зокрема, прибуло шестеро азербайджанців, шестеро грузинів, п’ятеро узбеків, четверо вірмен, четверо татар, двоє білорусів, двоє осетин. По одному представникові було від казахів, кабардинців, чувашів,черкесів та башкирів. Українську делегацію очолював Ростислав Волошин (псевдоніми «Стеценко», «Павленко», «Горбенко», «Левченко») – член Бюро Головного Проводу ОУН. У Конференції також взяли участь Роман Шухевич – Головний командир УПА, Яків Бусел – член Головного Проводу ОУН, Омелян Логуш – референт пропаганди Крайового проводу ОУН Південно-східних українських земель, Дмитро Клячківський – Крайовий провідник ОУН Північно-західних українських земель, Катерина Мешко – член Крайового проводу ОУН ПСУЗ та інші.

21 листопада о 9 годині ранку в залі, прикрашеній національними прапорами й портретами національних героїв і лідерів визвольних змагань поневолених народів, під спільним революційним прапором почала свою роботу перша Конференція поневолених народів Східної Європи та Азії⁵. Присутні хвилиною мовчання вшанували пам’ять полеглих борців за волю поневолених народів⁶.

Головуючий Ростислав Волошин надав перше слово грузинові «Карлу». Очевидці згадували, що він підійшов до президії, з гуркотом поклав на стіл кулемет і промовив: «Тут кується воля поневолених червоною Москвою народів! Ми будемо до останнього битися за свободу поневолених народів!» Делегати Конференції стоячи, гучними оплесками привітали цей заклик побратима.

Робочою мовою Конференції була українська. І хоча частина неукраїнців послуговувалися у своїх виступах російською, це аж ніяк не стало на заваді загальному порозумінню. Слід зазначити, що цей факт лише зайвий раз підкреслює атмосферу толерантності, яка панувала на Конференції.

ЇЇ делегати, що представляли народи, окуповані совєтським режимом, задекларували створення єдиного фронту боротьби народів Центрально-Східної Європи та Азії проти німецького та російського імперіалізму.

Було виголошено та обговорено ряд доповідей. У доповіді «Оцінка сучасного політичного становища» було затавровано «дволику гру німецького націонал-соціалістичного і російсько-більшовицького імперіалізмів до поневолених народів»⁷. Зазначалось, що ці народи ніколи не погодяться зі станом поневолення, а вестимуть боротьбу за самостійне життя у власній державі.

У доповіді «Політичні завдання поневолених народів» йшлося про відмінність між нацистським та більшовицьким режимом, про нищівну політику більшовиків стосовно поневолених народів⁸. Велике історичне завдання цих народів шляхом збройної національної революції визволитись та принести світові мир⁹.

З доповіді «Організація і практичні цілі єдиного фронту поневолених народів» випливала доцільність координування дій поневолених народів за допомогою збройних сил і посилення діяльності політичних організацій. З цією метою треба було утворити Комітет, який складався б з представників революційних організацій.

«Комітет Поневолених Народів має організувати Національні Повстанчі Армії, відтягти людей своїх національностей з Червоної Армії¹⁰, організовувати національно-політичні сили на власних територіях і на українській території, де знаходиться багато представників поневолених народів»¹¹.

Гасла Конференції: «Свобода народам і людині!» та «За Самостійні держави всіх поневолених народів!». Була задекларована повага до «політичних прав кожного народу», що «дасть кожному народові повні можливості культурного й економічного розвитку». У світі це був перший вияв організованого міжнародного опору німецькому та радянському тоталітарним режимам одночасно.

Після тривалого обговорення доповідей учасники конференції прийняли ряд ухвал і відозв до народів Східної Європи та Азії, до бійців Червоної армії і національних батальйонів, які перебували в окопах. У відозвах на повний голос звучить заклик до спільної боротьби проти гітлерівського і сталінського тоталітарних режимів, до боротьби за незалежність народів. Фінальним акордом прозвучало гасло: «Смерть Гітлерові й Сталінові!».

Успішний досвід спільної боротьби поневолених націй під стягами УПА уможливив оформлення координаційного центру (насамперед політичного), що ставив за мету об’єднання спільних зусиль і керування силами й потугами українського та інших поневолених народів у війні. На Конференції було прийнято рішення про створення постійно діючого Комітету поневолених народів та формування визвольних національних відділів на окупованих землях, які б вели боротьбу на теренах усього Радянського Союзу. 22 листопада уповноважений орган Конференції – Резолюційна комісія – склала Постанову та Відозву.

У Постанові Конференції дається оцінка німецькому націонал-соціалізму та російському більшовизму. У тексті йдеться про те, що ці дві ідеології несуть у собі імперіалістичні ідеї, які «заперечують право народів на їх вільний і політичний і культурний розвиток»¹². Розв’язання цієї проблеми вбачається у проведенні національних революцій.

У Відозві наголошується, що головним ворогом на шляху до незалежності поневолених націй є Радянський Союз. Зокрема, зазначено: «Своєю героїчною боротьбою ви проганяєте німецьких імперіалістів з рідних земель. Ви стали в ряди передових бійців проти імперіалістів. Однак ви виконали лише половину роботи. За плечима у вас жирує на народному горі другий імперіалізм – сталінський»¹³.

Завершилася Конференція виступом Дерманського хору, який виконав низку повстанських та українських народних пісень.

Конференція заклала підвалини тривалої співпраці поневолених народів у боротьбі за їхнє самостійне існування, яку заповзялися вести спільним фронтом до перемоги. Був організаційно оформлений спільний антибільшовицький фронт (військовий і політичний) поневолених націй Сходу Європи і Азії. Єдина тактика боротьби мала спричинити у відповідний момент одночасну хвилю національних революцій на окупованих землях. Вперше на теренах Радянського Союзу було задекларовано об’єднання народів, альтернативне союзу радянських республік.

Ідеї, проголошені у Будеражі, дали поштовх створенню 16 квітня 1946 року об’єднання визвольних політичних організацій – Антибільшовицького блоку народів, який очолив Голова Проводу ОУН (б) Ярослав Стецько.

Упродовж свого існування АБН вів активну міжнародну діяльність за повалення СССР. 1967 року АБН став співзасновником Світової антикомуністичної ліги.

Конференція поневолених народів дала початок їхньому організованому опору за будь-яких умов, з використанням найрізноманітніших методів боротьби. Починаючи з 1953 року, це засвідчили спільні повстання у концтаборах ГУЛАГу та міжнаціональна взаємодопомога під час друку та поширення неформальної преси наприкінці 1980-х рр.

Ідеї Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії про повалення тоталітарного СРСР зсередини, шляхом підняття національних питань, втілились у життя наприкінці 1980 – початку 1990 рр.

Історія Радянського Союзу цього періоду засвідчила, що розпад тоталітарної держави відбувся саме внаслідок неможливості вирішення національних питань поневолених народів. Однак слід пам’ятати, що цьому розпадові передували десятиліття безперервної боротьби (у різноманітних її виявах) ідейних сподвижників учасників першої Конференції поневолених народів.

Конференція у Будеражі є важливою сторінкою в історії становлення незалежних держав на пострадянському просторі, вона яскраво продемонструвала прагнення українців до незалежності.

Актуальність шляхетного гасла ОУН «Свобода народам! Свобода людині!» незаперечна. В незалежній Україні заслуговує гідного вшанування на державному рівні День проведення Конференції поневолених народів Східної Європи та Азії.

Примітки

¹ Дещо з історії українського націоналізму / за розділом 5 «програми» № 1 «виховання і вишколу» і з «вказівок для навчання». – 1948 р. – С. 19. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/1277/

² Киричук Юрій. Український Національний рух 40–50-х років ХХ століття: ідеологія та практика. – Львів: Добра справа, 2003 . – С. 142.

³ Перша конференція поневолених народів Східної Європи і Азії. – Без дати. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/3968/

⁴ Перша конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, що відбулася 21-22 листопада в Україні (неповний текст). – 1944. – С.2. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/3963/

⁵ Там само.

⁶ Вісті ч. 5. – С. 7. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/2190/

⁷ Там само. – С. 8.

⁸ У липні 2009 року Парламентська асамб­лея ОБСЄ винесла резолюцію, в якій прирівняла злочини сталінізму в СРСР до злочинів нацистського режиму в Німеччині. Резолюція, названа «Возз’єднання розділеної Європи». Вона підкреслює, що обидва тоталітарні режими завдали серйозної шкоди Європі, в обох режимах спостерігалися прояви геноциду і злочини проти людства. Одним із закликів резолюції ОБСЄ до держав-учасників є припинення вихваляння тоталітарних режимів, включаючи проведення публічних демонстрацій в ознаменування нацистського або сталінського минулого, а також відкриття історичних і політичних архівів. 23 серпня названо Загальноєвропейським Днем пам’яті жертв сталінізму та нацизму в ім’я збереження пам’яті жертв масових страт і депортацій. Папа Іоанн Павло II також порівняв дві тоталітарні системи XX століття: сталінський СРСР і нацистську Німеччину: «Деякі вважають, що Сталін був кращим лідером, ніж Гітлер. З моральної точки зору, вони обидва були жахливі».

⁹ Вісті ч. 5 . – С.8. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/2190/

¹⁰ «Совєтська армія не може бути переможена тільки ззовні, війною чи інтервенцією. Вона насамперед мусить бути зсередини переможена революцією, здійсненою її вояками. У цьому секрет перемоги над большевизмом та російським імперіялізмом узагалі. Совєтська армія як інструмент совєтського російського імперіялізму – наш ворог, але вояки совєтської армії, неросійської національности особливо, для яких наші ідеї стають їхніми ідеями – це наші друзі, наші спільники в боротьбі проти большевизму. Цим воякам совєтської армії належить одна з найважливіших ролей у вирішальній боротьбі наших народів із силами большевизму та російського імперіялізму взагалі». Стецько Ярослав. Українська визвольна концепція. – Мюнхен, Видання ОУН, 1987. Т. 1. – С.260.

¹¹ Вісті ч. 5. – С. 8. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/2190/

¹² Перша конференція поневолених народів Східної Європи і Азії, що відбулася 21-22 листопада в Україні (неповний текст). – 1944. – С. 11. [Електронний ресурс]/ Режим доступу: http://avr.org.ua/index.php/viewDoc/3963/

¹³ Там само. – С.14.