Шановний пане Президенте,

Звертається до Вас один з організаторів боротьби за відновлення незалежності Держави в 90-х роках минулого століття, яку Ви тепер маєте честь очолювати. Спостерігаю за Вашими намаганнями прийти до влади в 2004 і 2010 роках, і пригадую філософські думки Оскара Уайльда: «В житті людини є дві трагедії. Перша, коли заповітна мрія не здійснюється, і друга – коли заповітна мрія врешті здійснилась. При цьому друга буває набагато важчою від першої».

Виповнилось вже півроку відколи Ви очолили Українську державу. За плечима вже десята частина відведеного Вам Конституцією терміну перебування на посаді. А обіцяних реформ немає. Поки що реформи замінені багатослів’ям про необхідність їх проведення. Відносини з Росією знову не на взаємовигідній основі, а на її користь.

Стосовно відносин з Росією. Я за рівноправні партнерські відносини. Не будемо зачіпати далеку історію, але проаналізуємо позиції сторін у динаміці, охарактеризуємо основні події часів незалежності.

Україна віддала Росії стратегічну і тактичну ядерну зброю, 176 МБР, 1240 ядерних боєзарядів вартістю в десятки мільярдів доларів. Скільки Росія Україні заплатила? Знижками на кілька десятків мільйонів доларів на ядерне пальне для українських АЕС. Адекватний кліринг?

Україна не ратифікувала нульовий варіант розподілу активів і пасивів СРСР, тобто і надалі має право на свою частку. Росія на офіційні запити України не надала інформації ні про їх обсяги, ні про їх структуру. Можу посвідчити з цього питання: я, як тодішній член Президії Верховної Ради України, мав неодноразові розмови з міністром економіки РФ паном Ясіним, який мені в очі сказав: «Ніколи і ні за яких обставин ми цієї інформації не розкриємо». Мабуть, після розкриття інформації Росія мала б поділитися не лише боргами, але й активами? І в таких обсягах, від яких Україна значно виграла б, і в чому Росія не була заінтересована. Що отримала Україна? Кілька приміщень під посольства, право власності на які Росія має намір оскаржувати.

Україна за часів СРСР давала в загальносоюзну «скарбничку» внесок, який становив близько 25 відсотків. Тобто, при чесному розподілі флотів Україна могла б отримати кораблі малопотужних Чорноморського і Балтійського флотів, разом узятих. Що отримала? Кілька десятків старих надводних посудин і підводний човен з настільки «дефіцитними і дорогими» акумуляторами, що всі чотири українські президенти не змогли ними укомплектувати субмарину і донині..

Рубльові збереження українських громадян були вивезені в Росію, а в Україні залишились тільки записи в бухгалтерських книгах як боргові зобов’язання перед громадянами України. Всі валютні збереження українських громадян були розміщені лише на рахунках в Зовнішторгбанку, в Москві, які там залишились і після проголошення незалежності. Це має подобатись українцям?

За яких часів це творилося? За часів керівництва країнами особистими друзями – Єльциним і Кравчуком. Тепер Кравчук зізнається: «Росія стратегічно виграє в усіх угодах з Україною».

Знаменита фраза Єльцина до російських політиків: «Проснувшись, ты должен подумать, а что ты сегодня сделаешь для Украины». Єльцин і Кучма були друзями. 17 січня 1996 – Держдума Росії в односторонньому порядку оголосила Севастополь російським містом

Чи відомо Вам, коли почав проектуватися газопровід «Північний потік» в обхід України? В 1997 році! За два роки до завершення президентських повноважень Єльцина і першого терміну Кучми. Тобто, в епоху дружніх стосунків Єльцина і Кучми. В епоху дружби України і Росії. Це взаємовигідна чи підступна «дружба»? І чого тоді вона варта?

Україна відмовилася від 42 важких стратегічних бомбардувальників: 23-х Ту-95МС та 19-ти ТУ-160, частину знищила, залишок передала Росії. Яку реальну компенсацію Україна отримала від Росії? Ніякої.

Кучма зробив «подарунок» Росії, продовживши перебування ЧФ Росії в Севастополі до 2017 року, і домігся відповідного запису в Конституції України. Другим його подарунком була згода на символічну орендну плату за базування. Яка подяка Україні від Росії? В дусі Росії – Росприроднагляд 19 грудня 1999 року видав дозвіл на будівництво морської ділянки російської секції морського газопроводу Nord Stream – «Північний потік» (Кучма був Президентом України до лютого 2005 року).

А Ви пам’ятаєте конфлікт з приводу статусу коси Тузла, Азовського моря Керченської протоки 2003 року? Хто тоді були правителі дружніх України і Росії? Слушно, дружні Кучма і Путін. Ви думаєте чому Кучма взяв курс на НАТО? Бо побачив, що Росія не цінує поступок України ні по ядерній зброї, ні по ЧФ, дружні поступки розцінює як слабкість України, побачив імперську зверхність і брехливість російського керівництва і небажання будувати рівноправні і взаємовигідні стосунки між нашими державами, усвідомив бажання Росії отримувати односторонні вигоди для себе і на збиток Україні. В разі незгоди України з такою позицією відчував грубий шантаж і агресивні дії. Кучма побачив, що не лише керівництво Росії, але й її населення є носієм імперських і антиукраїнських амбіцій. В результаті опитування громадян Росії (чого вони хотіли б більше – зберегти добрі дружні стосунки з Україною і відмовитися від претензій на Тузлу й Керченську протоку чи анексувати їх на користь Росії, незважаючи на протести України і наступне погіршення відносин) виявилося що 84% москвичів проголосувало за другий варіант! Ось Вам і слов’янський брат! Ось Вам і суспільний менталітет громадян Росії! Кучма чітко усвідомив, що «Україна – не Росія». Керував тоді Україною не ворожий Росії Ющенко, а нерозлучний друг її – Кучма.

За часів керівництва Ющенка і Путіна останній відчутно «взув» Україну, але цьому суттєво допоміг саме Ющенко, коли тверду ціну на російський газ (50 доларів за тисячу кубів), що мала не змінюватись до 2012 року, вимагав замінити на ринкову. Отримав ринкову, Україна «вдячна» Ющенку за «реформаторський» підхід, від якого й досі лихоманить економіку і суспільне життя України. І коли Ющенко заявляє , що він один з ліпших фінансистів світу, то це викликає лише іронію і скептицизм. Ющенко вмів мистецьки програвати там, де не було навіть шансу для програшу.

...

Проблеми майбутніх пенсіонерів і працевлаштування молоді. Пенсійний вік не слід збільшувати до моменту акумуляції всіх безробітних (в т.ч. громадян, що тимчасово емігрували на заробітки) у господарську діяльність в Україні. Інакше збільшиться безробіття саме серед молоді, яка будучи більш освіченою і мобільною, ніж пенсіонери, першою подасться на Захід, що за довгостроковими наслідками (науковими, демографічними) буде катастрофою, на порядок більшою, ніж нинішні проблеми пенсійного фонду.

Проблема недонадходжень коштів до пенсійного фонду штучно створена податковою, кредитною політикою і солідарною системою його формування та розподілу. Візьмемо для демонстрації передкризовий 2007 рік. Тоді українці офіційно здійснили покупок на суму вдвічі більшу, ніж офіційно заробили. Це при тому, що при купівлі автомобілів, житла їх вартість у договорах занижується, що частину продукції громадяни купують на стихійних і організованих ринках, де сума покупки статистично прямо не фіксується і чеками не оформляється. За той же 2007 рік громадяни України збільшили заощадження в гривні на 93%, в доларах – на 76%. Що це означає? Що легальні доходи громадян дорівнюють 1/3 всіх їхніх доходів. Це означає, що обсяг тіньової економіки вдвічі вищий, ніж легальний сектор – той, що сплачує податки платівками, а зарплату через запис у відомостях, а не в конверті. Тобто, якщо буде легалізовано 2/3 економіки, то надходження до бюджету взагалі й пенсійного фонду зокрема, а відповідно і розмір пенсій збільшиться втричі. Як цього досягти? Я описав у своїх пропозиціях, які надіслав на Ваше ім’я.

Недофінансування армії. Україна за обсягом експорту зброї постійно входить у шістку найбільших світових експортерів. За одержані від експорту кошти ми могли б мати шосту армію в світі за рівнем озброєння і технічного оснащення або бодай не голодну! Але за весь 2009 рік не змогли викупити в харківського заводу ім. Малишева навіть 10 нових і суперсучасних танків «Оплот» для нашого війська. Куди поділися кошти від експорту зброї? No comment. Правда, в цьому питанні вини саме Вашої команди немає.

Незважаючи на те, що я був і залишаюся Вашим ідеологічним противником, бажаю Вашій команді успіхів у реформуванні й піднесенні економіки, в забезпеченні радикального зростання життєвого рівня населення – до європейських стандартів. І кажу це Вам чесно і щиро, не лукавлячи, але й не прогинаючись під Вас. Бажаю Вам успіхів тому, що коли зумієте їх досягти, то буде ліпше жити всім людям без винятку: і бандерівцям, і НКВДистам з їх «п’ятою колоною» в Україні. І східнякам, і західнякам. І «біло-голубим» і «помаранчевим», партійним і безпартійним, православним і католикам, мусульманам і іудеям, україномовним і російськомовним, приємно буде і симбіозу комуністів–капіталістів з регіоналами (хоча керівні комуністи і регіонали вже й зараз живуть як при комунізмі). І УПівцям, які збройно виборювали незалежність України, і РУХівцям, які в 90-х роках минулого століття зорганізували процес мирного здобуття незалежності України. Правда, серед останніх двох категорій Ви не знайдете бодай одного доларового мільйонера, бо вони боролися за ідею, а не за гроші (можливо, винятком є хтось з тих, хто перейшов на службу в Партію регіонів). Правда, ті, чий політичний вибір залежить від грошей, ніколи не допустять свободи демократії. Тому, що гроші люблять тишу і спокій. Але глуха тиша – синонім цвинтарю і антонім свободі. Ті, хто продає свободу за гроші, не заслуговують ні на перше, ні на друге.

Будуть успіхи в економіці «для людей» – добре буде і коаліції, і опозиції. А від добра не відвертаються, від добра добра не шукають. Над цим варто працювати і коаліції, і опозиції. Правда, формат співпраці залежить виключно від Вас і від характеру Вашої діяльності.

І я, щоб не бути «голим критиканом», а конструктивним опозиціонером повідомляю, що передав в офіс звернень до Президента деякі пропозиції (на 22 сторінках) щодо вдосконалення економіко-правових відносин в Україні. Якщо зацікавитесь, можу надати більш розгорнуту версію. Якщо ні, то остаточно усвідомлю, що «нє царскоє ето дєло».

Для того, щоб мої пропозиції не «заникали» в канцеляріях, а передали саме Вам, – пишу цей відкритий лист, хоча й розумію, що лист для Вас не зовсім приємний. Але знаю й те, що Ви навчились тримати удари, не любите сухої канцелярської, академічної мови і термінології, тому написав це послання живою мовою, якою Ви самі часто послуговуєтеся. Свобода слова. І свобода слова не лише для Президента, але й для нас «маленьких українців». Поки що... Цивілізовані керівники цивілізованих держав навчились жити і працювати в умовах нищівної критики як зі сторони опонентів, так і громадськості й ЗМІ. Ви ж позиціонуєте себе цивілізованим керівником.

Нагадаю, що на запитання: «Як вірно служити государеві?» – ще Великий Конфуцій відповідав: «Не обманюй і не давай йому спокою».

Шановний пане Президенте, Україна за економічними можливостями – це «Клондайк». Якщо Ви повернете її розвиток на користь Держави, то її громадяни матимуть змогу гордитися своїм громадянством, своєю Державою, своїм добробутом, своїм Президентом.

Але Україна й за обсягами розкрадання – теж «Клондайк», і якщо Ви його не припините, то її громадяни не зможуть в майбутньому гордитися ні своїм статусом, ні своїм Президентом.

Ваша діяльність уже вписана в історію Української держави, буде вписана і в світову історію, але Вас має турбувати, якими буквами, в підсумку, буде здійснено цей запис: золотими чи чорними.

З повагою,

Володимир ПИЛИПЧУК,
8 вересня 2010 року

Повну версію читайте в журналі