Дія перша

Рогозін (супутникове включення): Война в 1942 году была страшная. Мы не хотели учиться на уроках истории.

(Ви і нині не хочете вчитися, пане Рогозін. Самі співпрацюєте з НАТО, а Україні – зась! Це ж навіть не по-дружньому. Це – продовження стосунків метрополії і колонії – дуже вже Вам прагнеться, щоб так було і надалі. – Б. З.).

Яворівський: «Самый простой человек» (так називала сталінська пропаганда самого Йосифа Віссароновича. – Б. З.) ни во что ничего не ставил. Мы выиграли мясом эту войну. Человек не ставился ни во что.

Лєвчєнко (Для Ніколая Лєвченка не існує ані української нації, ані української мови. Завдяки такій “принциповості” він здобув скандальне реноме. Тож для ведучого цей українофоб – просто знахідка. – Б. З. ): Я таких оценок и боялся. Фильм порождает вот такие агрессивные настроения к нашей истории. Сегодня сапогами вытаптываем эту память. Речь идет о том, какая заплачена цена.

(Суть кінострічки: йдеться про те, що найвищі воєначальники упродовж війни, у даному разі – в боях під Ржевом, буквально завалили трупами совєтських солдатів поле бою. Тобто кидали їх у бій як гарматне м’ясо. – Б. З.).

Рогозін. Я не разделяю тех оценок критических… наша армия под Ржевом не струсила. Мы никогда никому не сдавали ни одного пункта. Это был массовый подвиг. Фильм Алексея очень честный…

(Іще б пак: В. Яворівський перед тим сказав, що у битві за Дніпро совєтські воєначальники буквально загатили ріку тілами вбитих, ненавчених військовому ремеслу українських хлопців. Тож пан Рогозін з ним не погодився, ну а з автором фільму – був змушений. Як кажуть, «братство по оружию» зобов’язує).

Лєвчєнко. Фильм этот великий. Но то, что сказал господин Яворивский … Он начал клеймить все. Ставить под сомнение победу за Днепр…

Рогозін. Вопрос не просто провокационный (чи були, нагадуємо, Сталін і Гітлер братами по духу? – Б. З.). Часто ассоциируются народ и лидер. Преследуются вполне конкретные цели. А зачем вы задали этот вопрос? Хотят пересмотреть итоги ВОВ. А значит – Советский Союз должен быть приравнен к немецкой Германии. А значит – и заслуг в СССР не должно быть…

(Справді, ну як СССР міг існувати без заслуг? А оскільки СССР в умах багатьох був тотожний терміну «Raschen», – пана Рогозіна можна зрозуміти. Насправді ж ідеться ось про що: не напав би Гітлер на СССР, – Сталін розпочав би війну. Просто нацисти випередили. Річ ясна, ніхто не відкидає мужності людей, які знищили, здавалось, нацизм. Здавалось. Але це – тема іншого матеріалу. – Б. З.).

Коротич. Мы по-русски говорим? Да? (запитує чи то Шустера, чи присутніх, чи гостей з Росії. – Б. З.) В 1933 году в Германии был избран канцлером Гитлер; в 1933 году в США – Рузвельт. В 1933 году Сталин развернул Голодомор. Это был старт. Поле войны знали: кто от кого уходил.

(Дуже багатозначно звучить остання фраза українсько-російського публіциста. Втім ця багатозначність притаманна чи не всій творчості Віталія Коротича, зокрема його огоньковсько-московському періодові. Побував він, щоправда, згодом і на Вашингтонській орбіті, яку свого часу натхненно критикував, але саме за яку доволі успішно зачепився. – Б. З.)

Шуфрич. Давайте будем корректны с точки зрения исторической правды. (Цікаво, що коли Шуфрич став біля головного мікрофона, на екрані з’явилося уточнення під його прізвищем–«історик». – Б. З.) … мы сегодня стали на очень опасный путь сравнения Сталина и Гитлера. Слава богу, сегодня Алексей показал ответ еще на один вопрос (ще раз нагадую: висловлювання дійових осіб вистави передаються дослівно – Б. З.). Один послал войска нападать, а другой послал войска – защищать.

Катеринчук. Очень важно, что фашизм не стал ведущей идеологией в этом мире. Осознанно показан советский солдат. Уникальный фильм и очень современный. Это – две личности. И очень провокационный вопрос. Их объединяли миллионы смертей. С точки зрения Сталина – это была оборонительная война.

Жванія. Сталин – это имперское крыло, которое состояло у власти. По духу Гитлер и Сталин были очень схожы.

Яворівський. Це не є провокація... Абсолютно нормальна постановка питання (почули ми нарешті українську мову на начебто українському каналі, що в Україні. – Б.З). Злочини Сталіна були спрямовані проти власного народу. Тому вони були більшими.

Лєвчєнко. В СССР против фашистской Германии была стихийно организованная партизанская война.

В’ятрович. Історики вже давно порівняли Гітлера і Сталіна. Що сіамські близнюки – фашисти і більшовики. Які їх риси об’єднували? Особиста диктатура, єдина партія, мілітаризм, нехтування правами людини, роздутий пропагандистський апарат – НКВД або гестапо. Мене дивує, що тут говорять про «коректність» чи «не-коректність». Наші політики не готові до історичних дискусій.

(Має рацію пан В’ятрович, кандидат історичних наук, завідувач Галузевого архіву СБУ: дискусія може бути цивілізованою серед науковців, які мислять. У цьому й полягає провокативність «Шустер LIVE»: прилюдно з’ясовувати – не науковцями, а політичними шулерами, політикамами й демагогами від політики – чи були Сталін і Гітлер духовними братами. Треба думати, що це і є головною метою власників телеканалу, які, вочевидь, зобов’язали пана Шустера запрошувати на передачу шуфричів, коновалюків і К ^о – войовничих українофобів, заводити їх на хамську боротьбу з представниками інших політичних сил. А коли їхнє хамство та українофобія, врешті-решт, переступають межі коректності, дозволеного й цивілізованості, то пану Савіку надане право поблажливо перебивати їх, щоб провокатори від політики дещо охололи та заспокоїлися. Ведучий – «на коні»: він, мовляв, спрямовує розмову, яка вже «горить», у конструктивне русло. І так чи не в кожній передачі. Скажімо, у шоу від 24 квітня, пан Шустер разом із послом Ізраїлю в унісон соромили наших урядовців з МЗС, повчали їх, як вони мали себе вести на міжнародній конференції, на якій виступав президент Іраку. Мовляв, треба було вийти, як це зробили деякі європейські посли й дипчиновники. Цікаво, а чому це на телепередачі не громадяни України вирішили вчити українських держслужбовців? За яким це правом?

У країні, яка себе поважає, ці люди були б на другий же день «випрошені» з країни. А ми – толерантні. Згадаймо, як провіщав двадцять літ тому один із чільних діячів НРУ, збудуємо в Україні, мовляв, з часом таку державу, в якій росіянам житиметься краще, ніж у Росії, а євреям – краще, ніж на Землі обітованій. Так і сталося. Мав чоловік слушність.

Тим часом останні події в Європі насторожують. Передусім – депортація зі США до Німеччини українця, але американського громадянина, Івана Дем’янюка. «Напро­шується висновок, –– вважає Марта Онуфрів, – німецькі чинники провели широкомасштабну акцію, спрямовану на дискредитацію України на міжнародному рівні» (Онуфрів Марта. Дискредитація України // Суботня пошта, – 2009. – 16 травня.). З якою метою? Про ставлення Німеччини до бажання України увійти – бодай з часом – у ЄС помовчимо. «Німецький тижневик «Der Spiegel» вважає, що гітлерівцям вдалося під час Другої світової війни втілити в життя Голокост, адже їм допомогли інші країни. Видання серед «помічників» називає зокрема українських жандармів, литовських поліцейських і польських селян. Шеф Бюро національної безпеки Польщі Алєксандер Щиґло вважає, що публікація «Der Spiegel» – це чергова спроба замінити місцями катів і жертв: «Якщо так піде далі, то за якийсь час виявиться, що це поляки розпочали Другу світову війну, що поляки несуть відповідальність за всі нещастя тієї війни; а німці стануть головними жертвами, адже їх було переселено після програної війни». На думку маршала Сенату Польщі Боґдана Борусевича, публікація тижневика «Der Spiegel» вписується в контекст перегляду історії Другої світової війни, який можна упродовж певного часу спостерегти в Німеччині». – повідомляє польське радіо http://www.polskieradio.pl/zagranica/ для закордону. Цікаво, чи не правда. До речі, хто є засновником бігбордів у Відні з таким написом: «Україна та Грузія в НАТО – це ІІІ Світова війна!»?

Словом, в українському випадку, так би мовити, є всі підстави бачити сплановану в’язанку/букет провокацій – скандал із міністром Луценком у німецькому аеропорту, повідомлення про терористичний акт на території Німеччини, який начебто мала здійснити 16-річна українка (!) Тетяна О. – з тієї ж «бочки». Комусь нині це конче потрібно. Адже неспроста з подачі колишньої метрополії за допомогою розмаїтих п’ятих колон українським патріотам чіпляють прикладки «нацизм», «фашизм». Якщо українець хоче в себе вдома розмовляти українською, навчатися українською – це, виявляється, нацизм, фашизм. У дефініціях розберіться, шановні, врешті-решт. – Б. З.).

Сімонов. Нам сильно повезло, что не в феврале или марте 43-го началась война, когда собирался наступать Сталин. Я не могу принять имя «Россия» в виде Сталина. Для меня это неприемлемая формула. Это результат нашего рабства, что Сталина на третье место народ избрал.

Шуфрич. Коллеги, давайте остановимся!

(Отут починається найцікавіше: громадяни України вчать росіян, як вони мають ставитися до Сталіна, до його діянь! – Б. З.).

Сімонов. Мы готовились начать войну в 1942 году .

Лєвчєнко. Вы верите, что советский человек мог напасть на другую страну?

(А Польща, країни Прибалтики, Фінляндія? Важко коментувати таке. – Б. З.)

Шуфрич. Коллеги…

Жванія. Это провокация, потому что о Дне Победы говорим.

Шуфрич. Сегодня в истории наших народов – объединение: в этот святой день – дать оценку… До чего мы уже договорились. Один из лидеров этой страны уже приравнен к Гитлеру. Это уже маразм.

(Справді, маразм. Тільки в кого? – Б. З.).

Хтось (не розчув, хто, бо в телестудії зчинився галас): Це ж дурниці (про слова Шуфрича. – Б.З.)

Шустер. А вы уверены (це до Шуфрича. – Б. З.), что вы не скажете глупостей? А я не уверен.

Дія друга
(Ян Табачник грає на акордеоні мелодію воєнного часу)

Шуфрич. В войне не может быть хорошо. (У цей момент, про що вже йшлося, знову випливає крупним планом під прізвищем нардепа – «історик». – Б.З.). К сожалению, так получилось, что военачальники не были готовы до 22 июня… Но… чтобы этот праздник объединял. И сегодня нельзя сравнивать с агрессором. Не согласен, что нам повезло, что на нас 22.06.41г. напали. Даже если был бы этот сценарий, то движения советских войск было бы воспринято как освобождение. Но сравнивать этого подонка, преступника Гитлера с теми, кто организовал эту Победу, – это кощунство и преступление.

(Тут дуже доречно подати слова Карла Маркса, гадаю пан Шуфрич його твори знає і поважає: «В кровавом болоте московского рабства, а не в суровой славе норманнской эпохи стоит колыбель России. Сменив имена и даты, увидим, что политика Ивана ІІІ и современной московской империи являются не просто похожими, а и тождественными... Политика России – неизменна. Русские методы и тактика менялись, и будут меняться, но путеводная звезда российской политики – покорить мир и править в нем – есть и будет неизменной. Московский панславизм – это лишь одна из форм московского захватничества». Відтоді, як писав ці слова Маркс, нічого не змінилося. Врешті, пам’ятаємо події в Угорщині 1956 року, «празьку весну» 1968 року, пізніші події в Польщі, у вісімдесятих).

Жванія. Всех поздравить. У меня оба деда участвовали в ВОВ. Молодых политиков, которые спекулируют на этом, становится все больше и больше... Вы – что с ума посходили все?

Млєчін. Я удивляюсь: Германия не должна была дойти... Как это произошло?

До честі російського публіциста згодом, вже в Росії, в одному з інтерв’ю пан Млєчін сказав про п’єсу-передачу: «Там брали участь переважно українські політики, депутати Ради, багато хто з них – ненависники Ющенка, постійно робили закиди президенту й обзивали його останніми словами, ледве не лайкою. На що ведучий м’яко, інтелігентно говорив: «Зараз ми не про президента говоримо. Я розумію, що ви маєте претензії. Але все таки зверніть увагу на те, що є нагода все це при ньому висловлювати по телебаченню, і взагалі вас ніхто не обмежує». Як бачимо, в Україні – свобода не обмежена ніким – тим паче, що комусь би хотілося, аби вона залишилася територією, на якій усі можливі протяги гуляють.

І ще про дискусію Леонід Млєчін висловлювався так: «Ось сидять депутати Верховної Ради. Нічим не відрізняються від наших депутатів, нічим абсолютно. Противники Ющенка, союзники Ющенка, за радянську владу, проти радянської влади. Жоден не має поняття про історію навіть на рівні шкільного підручника. Я, каюся, втратив над собою контроль, я їм почав казати: «Хлопці, – я вже просто озвірів, – даруйте, я завжди думав, куди діваються ті, хто у школі зовсім не вчився. Бачу, в депутати йдуть. Ви бодай шкільний підручник читали? Хоч якесь маєте уявлення мінімальне про історію? Нічого нема». (День. – 2009. – 13 трав.).

Російський публіцист, мабуть, того і не підозріваючи, показав непривабливу, м’яко кажучи, роль ведучого у підборі дискутантів, точніше – його скерованість супроти добра для України.

Рогозін. А что – на стороне немцев только немцы воевали? И венгры, и румыны, и прибалты... Ни в коем случае не стесняйтесь нашей великой истории.

Добкін. Я дождался микрофона, как советский народ – Дня Победы. Выиграли войну не Сталин и Жуков. Выиграл народ. Сравнивать Сталина и Гитлера – совсем не корректно...

Коротич. Ни одного слова об организации украинской державы в планах Гитлера не было.

Фільц. Українська молодь була на примусових роботах у Німеччині: «Как здесь чисто и опрятно, – говорили вони, – Какие хорошие дороги!».

Шустер. Ну, это же нацистский пропагандистский фильм (показували в студії. – Б.З.).

Коротич. Это было действие с совершенно точными планами. Какого кошмара мы избежали. Багато кого з молодих би не було, якби Гітлер переміг. Ми не повинні сцепляться друг з другом.

(І справді було б чудово, якби публіцист Віталій Коротич дещо підівчив земляків-політиків розуміти історію. Як на мене, він її знає непогано. – Б. З.).

Дія третя
(Ян Табачник знову грає мелодії воєнного часу)

Лєвчєнко. Я хочу защитить нашу историю. Это два разных персонажа. Гитлер вышел за рамки Германии. Сталин был за то, чтобы распустить Коминтерн. Они никакие не братья по духу! К власти вообще нельзя допускать художников. Гитлер действовал, как скульптор. Он творчески смотрел на создание мира. Он был монументальным художником... Сталина правильно было бы сравнивать с Робеспьером, Дантоном, но никак не с Гитлером. Репрессии начались с Петра І. Мы не должны осовременивать историю.

(Важко бодай щось коментувати з почутого. Бо тим часом російський президент Медведєв вирішив цензурувати історію. Як повідомило 19 квітня 2009 року інтернет-видання «Українська правда», Дмітрій Медведєв підписав указ про комісію при президенті Російської Федерації з протидії спробам фальсифікації історії на шкоду інтересам Росії.

Заступниками голови комісії призначені заступник міністра освіти і науки Ісаак Каліна і помічник керівника адміністрації президента Ігор Сірош, відповідальним секретарем комісії став начальник департаменту управління президента з внутрішньої політики Іван Демидов. До складу комісії увійшли представники адміністрації президента, МЗС, ФСБ, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства юстиції, Мінкультури, Роснауки, Росархіву, Держдуми, а також представники наукових кіл. Комісія опікуватиметься узагальненням і аналізом інформації про фальсифікацію історичних фактів і подій, спрямовану на применшення міжнародного престижу РФ. До завдань комісії входить підготовка відповідних доповідей президенту, а також пропозицій глави держави по здійсненню заходів, спрямованих на протидію спробам фальсифікації історичних фактів і подій, що наносять збиток інтересам Росії.

Засідання комісії проводитиvenmся не рідше двох разів на рік. Напередодні Дня Перемоги президент РФ у своєму відеоблозі заявив, що нікому не дозволено брати під сумнів подвиг радянського народу у Великій Вітчизняній війні, і застеріг від спроб історичних фальсифікацій цих подій: «Ми стали частіше зіштовхуватися з тим, що називається зараз історичними фальсифікаціями. Причому – і, напевно, багато хто з вас це помітив – такі спроби стають усе більш жорсткими, злими і агресивними»).

Фільц: Гитлер никогда не тусовался в бомонде венском. Он был бродягой. І Гітлер, і Сталін – це ірраціональний страх смерті і небуття. Обидва вони використовували цинізм влади для власних цілей подолання свого небуття. Це був специфічний спосіб захисту.

Лєвчєнко. Сталин был аскетом. Гитлер построил роскошную резиденцию, обожал роскошь... Сталин был аскетом, жил в Кремле, чтобы не блокировать улиц (Без коментарів.– Б.З.).

Палій. Ідентичність між двома режимами існує. Сталін вдвічі гірший за Гітлера.

Шустер. Я не хочу мерять кровь ведрами.

(Це образне мислення режисера Шустера? Наскрізь фальшиві емоції. – Б. З.)

Палій. Сталін почав фактично Другу світову війну. Хто напав на Фінляндію, на Прибалтику? Треба прийняти жертву людей.

Волга. Любое занятие должно быть социально. Коллеги из России не понимают, почему мы так встречаем обвинения? В Украине фашизм начинает поднимать голову (Схоже, що можна ставити діагноз. – Б. З.). У Львові – «Галичина». Не лейте сейчас воду на фашизм в Украине. (А що з цього цього приводу думають українські психологи й психіатри? – Б. З.).

Яворівський. Українська інтелігенція дуже мало лила воду на млин Гітлера. Вона була знищена Сталіном.

Лєвчєнко. Подлое сравнение: при Гитлере уничтожили столько, а уничтожение при Сталине оспаривается. Вот до чего ваша власть довела.

Шустер. Я думал, что мы готовы к дискуссии: ХХ век – век крайностей. Что в ХХІ веке будут уважать права отдельного человека. А в итоге ми меряем кровь литрами. (Як бачимо, без справжніх. незаангажованих науковців годі обійтись. – Б. З.). [...]

Коновалюк. Я благодарен ветеранам... Я пытаюсь понять, как они смотрят эту передачу. Такого грязного и провокационного шоу на канале еще не было.

Шустер. Вы – грязно...

Коновалюк. Мы глумимся над памятью прошлого... Остановитесь!...

Катеринчук. С точки зрения права и морали – оба преступника. Они убивали людей. И они преступники поэтому. Дискуссия полезная... Это дискуссия демократического европейского уровня.

Шустер. Я хочу Шуфрича к микрофону...

Лєвчєнко. (не витримує) Гитлер говорил о новом порядке для всех. Сталин сосредоточил свое внимание на своем государстве. К власти нельзя допускать таких людей, как художники. Гитлер смотрел творчески на карту мира (І Гітлер, і Сталін планували виселити чи винищити українську наці. – справді «художній, творчий» підхід до справи. – Б. З.)... Мы сегодня имеем пример такого романтика, который считает, что вся страна должна говорить на украинском языке (Ніколай, мабуть, не знає, що в Німеччині «вся страна» розмовляє німецькою, у Франції – французькою, в Польщі – польською. Мабуть, таки погано вчився. – Б. З.)... Сталин – функционер, вышел из тусовки революционеров. Это блестящий функционер, который сумел навести порядок, свой порядок (в результаті якого лиш українців загинуло звиш 10 млн. Справді, «свій порядок» навів генералісімус. – Б. З.).

Шустер. Это лучшее (не без іронії резюмує ведучий) ваше выступление, которое я когда-либо от Вас слышал .

Лєвчєнко (не зупиняється на досягнутому). Ни одно из государств не уничтожает свою историю... В Америке не говорят об этом!... Вся наша история, весь наш материк залит кровью (що правда – то правда. Варто було б тільки уточнити: хто і для чого це робив. – Б. З.).

Фільц. Гитлер никогда не тусовался в высоком бомонде.

Шуфрич. (аж заходячись від сміху). Это правда, что он (Гітлер. – Б. З.) любил пчел разводить?

(Сказавши цю фразу, якою прагнув познущатися з Віктора Ющенка, він інтенсивно завертів головою, вивчаючи реакцію присутніх на його, як йому здавалося, блискучий дотеп . – Б. З.).

Фільц. Страх смерти и небытие, страх исчезновения... И первый, и второй использовали власть... С психологической точки зрения оба могли использовать власть для преодоления своего страха небытия. Это был специфический способ защиты...

Лєвчєнко. Сталин был аскетом. Гитлер имел уже в 41 году блестящую, роскошную резиденцию. Гитлер обожал роскошь. Я – не фанат Сталина. Сталин совершил много ошибок.

Палій. Ідентифікація між двома режимами існує. Щодо суті порівняння. Сталін удвічі гірший за Гітлера, бо в результаті політики Сталіна було знищено 12 млн. людей, а в результаті політики Гітлера – 6 млн.

Шустер. Я не хочу мерять кровь ведрами. Я поставил вопрос – «по духу».

Палій. Фактично Сталін почав Другу світову війну. Ми забули про Фінляндію, про Прибалтику. Відзначаємо подвиги людей, але треба засуджувати злочини режиму. Ми говоримо про українців.

Волга. За сегодняшний день будут выпиты тонны корвалола.

Шустер. Да перестаньте, не все такие слабаки...

Волга. Проблема в том, что вот в Украине фашизм начинает поднимать голову. (А що з цього приводу кажуть правоохоронні органи? – Б. З.). И во Львове сейчас поразвешивали дивизию СС «Галичина» как социальную рекламу. (Кожен воював за Україну по-своєму. Історики про це прекрасно знають. Щодо громадянина Волги, то його позиція – відома: українці не повинні знати своєї історії, не повинні мати своєї пам’яті. І про цю позицію, як і про позицію Коновалюка чи Шуфрича, добре знає ведучий. І через те й запрошує їх постійно на свої антиукраїнські передачі. – Б. З.).

Не лейте сейчас воду на фашизм в Украине.

(Консультації у психологів й психіатрів, схоже, таки необхідні. – Б. З.).

Яворівський. Інтелігенція українська була, як правило, розстріляна в 37 році (На жаль, з якихось причин голова Національної Спілки письменників України не зумів/не захотів дати гідну відсіч провокаційним виступам українофобів. – Б.  З.).

Лєвчєнко. Это было некорректно – такое подлое сравнение. Сам процес уничтожения при Сталине сегодня оспаривается... Когда Украина, вошла во Вторую мировую войну, из Украины вывозили... После Смерти Сталина это была Украина, население которой превышало довоенное. А сегодня? Как вы оцениваете? 52 млн. – и теперь едва 40. Вот ваша власть до чего довела!

Віктюк. Все несчастье в том, что я живу в квартире Сталина. Там энергетика плохая. В этой квартире был Виссарионович и жена Василия... Я первый в театре Вахтангова поставил пьесу о Сталине. Это была первая правда! ... В Сталине есть тайна. Тайна творца и поэта. А вы его принижаете до быдла (без коментарів. – Б.З.).

Михаил Ульянов, он своим сердцем укорачивая свою жизнь, сказал правду. В этой квартире я слышу голоса. И в то же время великий артист современности (нагадую: так іменує себе Роман Віктюк. – Б. З.) пришел в гости к Сталину. Он сказал, что хочет встречи на два часа с теми, кто занят и политикой и искусством... Сталин сказал, что он этого ничего не знал. Вот приходит к нему Зюганов. Их диалог феноменален. Он эго уничтожает. Он пытается понять. И не может... приходит Жванецкий, дежурный по стране. Приговор: живой диалог сегодня.

Один взгляд его испепелил бы эту абсурдную стыдную ситуацию... на хера вам творчество. Вы его обос...ли моментально. У вас масса слов бессмысленных. Вы полчаса говорите глупости о его жизни… Одновременно встретились Гафт-Сталин и Гафт-Гитлер, чего не было никогда. Но они постоянно встречались. Нам на это нас…ть. Мы все равно будем говорить, как мы думаем (феноменальний монолог, справді – артистичний. – Б. З.).

Коротич. Хорошая выстава… Мы должны отказаться от стереотипизации нашего создания. Отказ от современных мифов позволил создать самоубийственный спектакль… В Украине нет ни одного фильма, ни одного спектакля на эту тему. Україна за роки незалежності не змогла створити нічого про свою долю, землю. І проплакати.

(А може, й справді? Щоб не тільки Гафт говорив зі Сталіним, у спектаклі Віктюка. А, скажімо, і Симон Петлюра, і Євген Коновалець, і Степан Бандера… Гарна б розмова вийшла – чи не так?. – Б. З.).

Фільц. Львів – то є місто. І там є різні люди. І Росія – то, напевно, теж не тільки Петро І, а й Алла Пугачова. Сталін і Росія, Франція і Наполеон – це не ідентичні речі. Народи і особистості – це не тотожні речі.

Яворівський. Не плутаймо це з націями і народами, які стоять за двома лідерами.

Шуфрич. Війна, на жаль, має і негативні наслідки. А щодо Львова…

Добкін. Львов – прекрасний город. Но там много есть придурков, от чего мы должны очиститься… Не было бы победы в 1812 роду, – не было бы и точно такой победы в 1945 году. Все берегут такие победы, как зеницу ока. Да мозги надо просто этим людям очистить…

Шустер. Я не хочу, чтобы вы мне не давали знать…

Добкін. Но Сталин построил страну, которую ныне продают…

Шустер. А страны которая выиграла, – нет. А та страна, которая проиграла войну, – есть.

Добкін. Если Шухевич – герой, если Бандера – герой… если сегодня воспевают дивизию СС «Галичина», которая воевала за фашистов. Сегодня во Львове пишут «Они сражались за Украину». За какую Украину они сражались?

Шуфрич. Есть Нюрнберг…

Добкін. Я фашистов не люблю…

Півоваров. Знать потихо? Что это?

Добкін. А то, что этот военачальник оказался неграмотным  – вы полюбите немецких военачальников, которые лучше воевали.

Півоваров. Я с большим уважением начал относится к ветеранам. Они вопреки это сделали, но не благодаря товарищу Сталину.

Добкін. Войну выиграл не Сталин, а народ.

Півоваров. Войну выиграл простой солдат. Вопреки этим условиям, в которые был поставлен.

Добкін. Зачем пытаться затмить великую победу?

Шустер. (до росіян запрошених, передусім – до Півоварова): Вы не удивляйтесь. Это Украина. (Цікаво, що саме мав на увазі пан Шустер?! – Б. З.).

Жванія. С таким настроением Шуфрич – потенциальный эммигрант.

Сімонов. Есть опасность, что будущее поколение вырастет нравственными инвалидами.

Лєвчєнко. Мы все вырастим нравственными инвалидами. (Схоже на те, що багато хто вже виріс. – Б. З.).

Шустер. Ровно так же мыслила инквизиция.

Лєвчєнко. Мы себя не должны хлопать ушами по затылку. Нельзя постоянно гнобить самих себя.

Сімонов. Если отец подонок – дети бывают и хорошие.

Шуфрич. Гитлера как собаку застрелили, закопали и сожгли. А Сталина признал весь мир как победителя.

Ян Табачник. Я пока нейтральный музыкант в этом зале. Но: Рейган – актер, Клинтон – саксафонист, Кондолиза Райс – пианистка. Наши политики, которые не имеют никакого отношения к искусству, черчиллями не стали. Аккордеон – один из символов нашей победы. Это – трофей Победы, завезен из западных стран. У Евгения Винокурова есть стихотворение об аккордеоне: «Как плакал он по-русски, простой аккордеон».

Шуфрич. Хочется надеяться, что агрессия начнет уходить из современной политики. Давидушка (звертається по-єзуїтськи, прикриваючись «дитячою дружбою». – Б. З.), да вы меня в 2004 и 2005-м и послать, и посадить хотели. Главная ошибка – была война. Не мы ее навязали. На нас напали... Но мы победили.

Корчинський. У 1941-му Одеську область зайняли румуни... Гітлер любив німців, Сталін вважав сміттям і своїх найближчих соратників, друзів, власну армію і весь радянський народ. Вони захищали людину, яка вважала сміттям і їхніх дітей. Що хорошого тут можна сказати про Сталіна? Сталін був великим негідником. Бо примушує 64 роки говорити про війну в тих категоріях, які він нав’язав. Гітлер був правдивою людиною.

Лєвчєнко. Гитлер – хороший? Это вообще абсурд, что Гитлер любил немцев.

Млєчін. Это фильм о джентльменах. Ребята, это про вас фильм...

Жванія. Невежество – от неведения... Я достаточно долго изучал этот сегмент истории – феномен Сталина... Сталин – он появился в связи с тем, что власть, после приезда на броневике Ленина, была проплаченная извне. И нужно было взять ее в свои руки. Необходимо было избавиться от зависимости... Европа перевернула страницу... Мы ж после ВОВ жили многие годы в Системе. Поэтому мы пока несостоявшиеся... нужно приглашать интеллектуаллов, чтобы мы могли тоже перевернуть страницу...

Лєвчєнко. У любого преступника есть всегда мотив.

Жванія. Они не собирались объяснять.

Лєвчєнко. После 1917 года начали народу очень агрессивно объяснять. Это абсолютно.

Жванія. Не знаю, о чем идет речь. Гитлер собирался создать привилегированные части. Обсудить в кругу интеллектуалов, не политиков. Не на лидерах построить общество, на знаниях.

Віктюк (кричить). Что вы болтаете? Ну что вы за люди?

Добкін. Гитлер – не герой, а исчадье ада.

Коротич. Шмідт мені казав: «Я стояв і в бінокль розглядав Москву. Але ми навчилися встидатися. Треба трохи поплакати». Тобто «чувство собственного достоинства» має бути.

Жванія. Сталин и Гитлер – две личности, которые можно сравнивать.

Млєчін. Не надо жить с мифом. Немножко уважения к России у вас можно попросить?

Яворівський. Зовсім інший сьогодні світ – і ми повинні його збагнути. В жодних арміях світу не було «загороджувальних загонів». Це не принижує ветеранів. Це – страшна правда.

Лєвчєнко. В японской армии были «заградотряды»... На лжи строится вся идеология.

Яворівський (відповідаючи на звинувачення Лєвчєнка). У цього чоловіка бувають приступи...

Шуфрич. Були «заградотряди» і в інших арміях.

Яворівський. Є правда. А велич перемоги також є. Честь і слава ветеранам.

Коротич. Все перепуталось. В Киеве был страшный Бабин Яр. В конце войны нацисты привезли военнопленных, которые на шпалах сжигали трупы... Ключи для спасения живих лежат в карманах мертвых.

Півоваров. Мне к этому добавить нечего. Мы в таком огромном долгу перед ветеранами.

Завіса

Замість післямови. Як завжди, наприкінці передачі, пан Шустер визначав, точніше кажучи, просив технічних працівників показати, які висловлювання учасників теледійства одержали максимальну підтримку аудиторії, а які найбільше розкололи «народ». Максимальну підтримку дістала фраза п. Рогозіна: «Они не уступали ни одной пяди врагу», мінімальну – сентенція Лєвчєнка: «Мы все вирастим нравственными инвалидами». І розколов найбільше людей той же Лєвчєнко з Донецька: «Речь идет о том, какая заплачена цена».

Шустер також виголосив не менш геніальну фразу: «Мы этот вопрос (Чи були Гітлер і Сталін братами «по духу». – Б.З.) проголосуем через десять лет». Не дай Боже, аби ще десять років шустерівський корабель плавав у водах України. Вона тоді, справді, не виживе, хоча чужинецький журналіст-варяг і великодушно повчає: «Если Украина желает сохраниться как государство, на эти темы надо уметь говорить». «Треба, – пане Шустер. – Але в своєму національному колі, а не «на нашій не своїй землі».

Ви все добре розумієте, пане Шустер. Ба більше, Ваша прикінцева теза «А я считаю, что народ не готов», засвідчує, що ледь заретушований на ТРК «Украина» Великий Задум дуже хочуть зреалізувати ті, хто за Вами. Та я переконаний: цього разу підступний антиукраїнський проект буде розвінчано, демонтовано й викинуто на звалище історії.

Записав і прокоментував дійство
Богдан ЗАЛІЗНЯК