Питання цивільного демократичного контролю є ключовим для розвитку сучасної держави. Україна, задекларувавши своє прагнення будувати демократичне громадянське суспільство, приділятиме багато уваги контролю над військовою організацією держави, спираючись на норми права. Переконаний, що без організації демократичного контролю над силовими структурами побудова правової держави практично неможлива. Україна залишається державою з однією із найбільших у Європі армій, численними органами правопорядку, в цілому вельми розгалуженою військовою організацією. її демократичне функціонування є запорукою подальшого інтегрування України до європейських інституцій.

Ще 19 червня 2003 року вступив у дію Закон України “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”. На мій погляд, тогочасна влада була змушена піти на суттєві поступки законодавцям, оскільки не мала змоги більше протистояти тискові як міжнародної спільноти, так і зацікавлених у створенні цивілізованої нормативної бази законодавців.

Цей закон став плодом зусиль депутатів — членів комітету Верховної Ради з питань національної безпеки та оборони, а також залучених фахівців та експертів. Не можу не відзначити доволі скептичного ставлення тогочасного керівництва Міністерства оборони до необхідності розробки та прийняття такого нормативного акта. На жаль, часом цей скепсис переростав у прагнення завадити розробці та ухваленню закону. Хочу зазначити, що розробники закону використали окремі положення модельного законопроекту про парламентський контроль над військовою організацією, підготовленого Парламентською асамблеєю Співдружності Незалежних Держав, який пройшов відповідну експертизу у Женевському центрі з питань цивільного та демократичного контролю за Збройними силами.

Крім того, ще на стадії розробки законопроект був обговорений на міжнародних “круглих столах”, що проводилися у Верховній Раді України у 2001 році, і отримав позитивну оцінку. Очевидно, що унормування цивільного контролю над військовою організацією було зумовлене певними факторами. По-перше, існувала необхідність привести законодавство України у відповідність з міжнародними правовими нормами. Наприклад, закон відповідає рамковому документу програми “Партнерство заради миру” та кодексу поведінки стосовно воєнно-політичних аспектів безпеки, в якому проголошується, що держави-учасниці розглядають демократичний і політичний контроль над військовими і воєнізованими силами, силами внутрішньої безпеки, а також розвідувальними службами і поліцією в якості незмінного елемента стабільності та безпеки. Це відповідає інтересам сучасної України.

Нагадаю, що наша держава взяла зобов’язання щодо забезпечення і підтримки ефективного, демократичного та прозорого керівництва і здійснення контролю над своїми військовими і воєнізованими силами і силами безпеки з боку конституційно встановлених органів влади, які мають демократичну легітимність. І у даному разі закон “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” має важливе, пролонговане в часі значення.

По-друге, існувала нагальна потреба законодавчо збалансувати обсяги повноважень різних гілок влади і суспільства в цілому, що сприяє ефективному розв’язанню військово-політичних проблем сучасної України та навколишнього середовища безпеки. Україна, що прагне бути одним з центрів стабільності та безпеки в Європі, цілком логічно доклала зусиль до законодавчого забезпечення прозорих принципів управління та розвитку військової організації.

По-третє, ухвалення закону дозволило впорядкувати військово-цивільні відносини, пов’язані з реформуванням Збройних сил України та інших військових формувань. Закон створив підвалини нормативної бази для здійснення ефективного контролю як з боку парламенту, так і громадськості та окремих громадян, які є платниками податків і на кошти яких утримуються силові структури, які підпадають під визначення військової організації. Це відповідає загальним демократичним стандартам та світовій практиці.

По-четверте, закон забезпечує дотримання прав військовослужбовця як рівноправного члена громадянського суспільства. Якщо врахувати той факт, що протягом десятиріч права людини у погонах не захищалися належним чином, можна сказати, що Україна зробила суттєвий крок вперед.

Але й сьогодні актуальним залишається питання: чи працює закон у повному обсязі? Як впроваджують його положення представники влади? Мушу констатувати, що сьогодні норми закону виконуються далеко не в повному обсязі, на що є об’єктивні та суб’єктивні причини.

За чотири останніх роки в Україні змінився вже четвертий міністр оборони, такі ж зміни відбулись і в інших силових структурах. На жаль, у силових міністерствах та відомствах склалася практика, коли відставка першої особи традиційно тягне за собою звільнення не лише управлінської верхівки відповідної структури, але і середньої ланки управління. Це практично призводить до гальмування процесів реформування Збройних сил України та інших складових військової організації нашої держави.

Нині Верховна Рада України як контрольний суб’єкт, що входить до системи цивільного демократичного контролю над військовою організацією, практично відсторонена від можливості впливати на кадрові питання у силових структурах. Поза процесом обговорення персонального складу керівництва структур, що входять до складу військової організації України, опинився і профільний Комітет Верховної Ради. На жаль, маємо реальну практику, коли окремі міністри, що очолюють силові міністерства, з незрозумілих причин не вважають за потрібне розпочинати діалог із парламентаріями, що відповідають за формування політики у царині національної безпеки та оборони. На мою думку, відсторонення законодавчої гілки влади від контролю над військовою організацією абсолютно не відповідає демократичним принципам розвитку держави. Відсутність ефективного діалогу між законодавчою та виконавчою гілками влади під час реформування та суттєвого скорочення складу Збройних Сил України, переходу значної їх частини на контрактну основу формування може призвести до суттєвих прорахунків, ціною яких стануть витрати Державного бюджету, гальмування процесу реформування воєнної організації. Кулуарні рішення у такій делікатній справі, як реформування, можуть спричинити якщо не невиправну шкоду, то відхилення українського суспільства з магістрального шляху демократизації та побудови громадянського суспільства.

Відсторонення законодавців від процедури цивільного контролю над діяльністю військової організації негативно позначилося на розв’язанні соціальних проблем військовослужбовців, членів їхніх сімей та пенсіонерів. Часта зміна керівництва Міністерства оборони призводила до безрезультатного пошуку винних у корупційних діях, тоді як обсяг проблем останнім часом лише збільшувався.

З метою посилення парламентського контролю за дотриманням конституційних прав і свобод громадян-військовослужбовців, пенсіонерів з числа військовослужбовців та членів їх сімей згаданим законом передбачає запровадження посади представника уповноваженого Верховної Ради України з прав людини у справах захисту прав військовослужбовців, якого має призначати Верховна Рада України. Це новий інститут для України, але він ефективно функціонує в багатьох країнах сталої демократії. На жаль, у нашій державі, попри наближення другої річниці ухвалення відповідного закону, посада омбудсмена з питань прав військовослужбовців так і не створена. Це викликає чимале занепокоєння через ескалацію соціальної напруженості всередині військової організації, збільшення нерозв’язаних проблем. Зокрема, питання оптимізації обсягів грошового утримання військових пенсіонерів, що вийшли на пенсію до 1992 року, сьогодні далекі від ефективного розв’язання, і це негативно позначається на атмосфері у Збройних силах та інших структурах. Лише прозорий та відповідальний діалог між владою та громадянами спроможний якісно змінити стан справ в українському війську, правоохоронних органах, врегулювати різні проблеми та протиріччя і не допустити виникнення їх у майбутньому.

Зараз у черговий раз практично з нуля розпочато процес реформування Збройних сил України, який сьогодні терпить на однобічність. Функції законодавчого органу в нинішніх умовах зведені виключно до затвердження граничної чисельності Збройних сил України, тоді як основні питання реформування військової організації розв’язуютьтся здебільшого президентськими указами. Хочу наголосити, що відсторонення Верховної Ради, громадських організацій від процесу реформування Збройних сил значно зменшує його ефективність.

Така ж ситуація і в інших силових структурах. Хочу від імені Комітету з питань національної безпеки та оборони Верховної Ради привернути увагу до того, що досі, всупереч Конституції України, не затверджено структуру та чисельність Служби безпеки України, що не відповідає принципам демократичного цивільного контролю над військовою організацією. Сподіваюсь, що це питання буде розв’язано вже найближчим часом.

Разом з цим слід відзначити, що упродовж останніх місяців значно зросли відкритість та прозорість у відносинах між військовою організацією та суспільством, зникло відчуження між силовими структурами та засобами масової інформації. Відкритість Збройних сил та силових структур дозволяє їм утримувати гідні позиції у рейтингу суспільної довіри, попри те, що у суспільстві ще немає критичної маси громадян, зацікавлених у забезпеченні демократичного цивільного контролю над військовою організацією.

На мою думку, необхідно здійснити ряд кроків, що відповідають нормам закону “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави”. Насамперед, це підвищення ролі парламентського контролю над Воєнною організацією до рівня, прописаного у законі. Законодавці повинні більш активно впливати на кадрову політику у силових структурах. Сподіваюсь, що це відбудеться після набуття чинності положеннями політичної реформи. Затвердження програм реформування Збройних сил України Верховною Радою України має відбуватися разом з ухваленням відповідного проекту Державного бюджету, що дозволить підвищити їх ефективність і реальність.

Доцільним здається і створення Білої книги про військову організацію, зміст якої має відображати погляди вищого державного керівництва на шляхи розвитку військової організації, надати суспільству докладну інформацію про шляхи її розбудови та стратегію подальшого розвитку. Доцільно закріпити функції цивільних організацій, наприклад, Комітету солдатських матерів, неурядових громадських організацій, що досліджують різні аспекти діяльності військової організації, законодавчо дозволити їм виступати в ролі експертів та радників як представників виконавчої, так і законодавчої влади. Необхідно законодавчо закріпити перелік адміністративних посад у Міністерстві оборони та інших структурах військової організації, що відповідають за служби забезпечення, планування та тилу, які повинні посідати цивільні особи.

Переконаний, що впровадження норм закону “Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави” стане лакмусовим папірцем для української влади, її готовності реформувати Збройні сили та силові структури, розбудовувати демократичну державу. Сподіваюсь, що новим урядовцям вистачить сил відійти від декларацій заради реальних дій щодо оптимізації розвитку українського суспільства та його важливої складової — військової організації.