Той, хто хоч раз побував у Запоріжжі, де й нині непроста мовна ситуація, зрозумі), який сильний треба мати характер, щоб витримувати морально-психологічний, а до того ж і матеріальний пресинг, щоб знов і знов виходити на сцену саме з українською піснею, щоб попри всілякі спокуси, принципово творити пісні рідною мовою, щоб, не вдаючись до екстравагантних витівок, збирати повні зали на презентації нових альбомів та концертних програм, які вражають запоріжців професіоналізмом та яскравістю і завжди розкривають нові й нові грані таланту Анатолія Сердюка. І те , що він зробив для України, справді гідне пошанування.

Початок творчої діяльності А. Сердюка був схожий на спалах боліда, настільки несподівано і вчасно увірвався він в українську пісенну культуру. Так, саме в переломному 1991 році Україна ожила з його піснею “Вставай, Україно, вставай!” на вірш Дмитра Павличка, яку й сьогодні можна поставити поруч з Гимном України (до речі, були пропозиції зробити Гимном її). Вона стала найкращою патріотичною піснею фестивалю “Червона рута-91”, а інформаційна програма Держтелерадіо України визнала її піснею-символом року. Відтоді розпочалася творча хода тепер уже визнаного співака й композитора. І в цьому йому, напевно, допомагала закоханість у пісню, яка додавала творчої наснаги й надихала продовжувати розпочату справу...

Кожен митець од Бога приходить, щоб ламати канони й стереотипи. Анатолій Сердюк не кинувся у нерозвідані хащі, він пішов битим шляхом і знайшов там таку глибину, яка дозволяє і вдень бачити зорі. І ця глибина — національний український дух. Саме ця риса, напевно, і вирізняє А. Сердюка серед багатьох і багатьох композиторів та співаків. Поштовхом до створення пісні для нього є сильний змістовний вірш. Тому його пісні настільки енергетично місткі, що часом здається, слова в них перестають бути словами, виконують лише роль ключів до слів. А настрій, запахи, чари, як не дивно, линуть разом з мелодією поруч і не вивітрюються з часом. Так щемливо-просто і надзвичайно відверто звучать слова пісні, які відразу вириваються за межі своєї суті й стають символічними началами розуміння душі людини.

Якби це були просто вірші, вони б, як вино, всотувалися через кров. Але це пісні, тому вони проникають прямо в душу:

Наче з душі сльоза, вийди ходою тихою,

Я не люблю тебе. Я вже тобою дихаю...

(сл. Г. Лютого)

Або:

Там, де грілись піснями, там, де голови клали,

Де у ямках од ліктів гнізда пташечки в’ють,

Землю предків своїх ми так яро кохали,

Що вона вже ніколи нас не зможе забуть...

(сл. Г. Лютого)

Або:

В нас меди найсолодші і дівчата найліпші,

Найвідважніші хлопці, наймудріші діди.

(сл. Л. Верьовки)

Почувши такі пісні А.Сердюка, тисячі українців могли б підписатися під словами молодої запорізької поетеси Світлани Аніщенко “Ти не знаєш, що правиш світом, коли скрипку береш до рук”.

Запорізькі письменники, на вірші яких написано більшість пісень А.Сердюка, влучно охрестили його “лицарем запорізької пісні”, “співцем запорізького краю”, “запорізьким соловейком”, бо саме він вперше створив пісенний образ запорізького краю, як історичного, так і сучасного. Анатолій Сердюк надзвичайно тонко пройнявся аурою історії запорозького козацтва, і, як результат, — пісенний альбом “Дух наш запорозький”. Неповторні колоритні сторінки махновської гуляйпільської вольниці вилилися в оригінальну концертну програму і компакт-диск “Гуляй-Поле”, в якому вперше в українській музиці був створений непересічний образ, напевно, найодіознішої постаті в історії України — Нестора Махна. Свіжо й по-новому було представлено Запоріжжя у його альбомах “Запоріжанки”, “Запоріжжя моє кохане”, “Я співаю для вас” та ін.

Сам А. Сердюк говорить: “Я хочу вдихнути житя в українську пісню в нашім краї, бо тут, у степах запорозьких, на землях козацьких, вона, як ніде і як ніколи, потрібна людям. Я тут народився й живу. Я тут творю, тут співаю. І нікуди не хочу звідси виїздити. Люди скрізь живуть, і немає сенсу мотатися по світах, коли є чим займатися вдома, що я й роблю.”

У Запоріжжі Анатолій Сердюк завжди перший. За ним йшли інші. Так, він першим на запорізькій естраді почав творити українською мовою. Першим звернувся до творів поетів Запорізького краю, і вони, покладені на музику, в його неповторному виконанні зазвучали на всю Україну, вдячно відгукнулися в душах людей, а найбільш відомі з них — “Скрипка”, “Яблучко” (сл. Г. Лютого), “Весняний вальс” (сл. Л. Геньби), “Ранок у місті” (сл. П. Ребра), “Бабине літо” (сл. В. Коваль) пішли в народ, бо в них пульсує спрага свого кореня, України.

Саме А. Сердюк вперше у Запоріжжі почав виступати з сольними концертами, які до того ж транслювалися місцевим телебаченням і звучали в запису на центральних каналах.

А “пробивати” сучасну українську естрадну пісню було непросто. Анатолій згадує, що коли він 1993 року готував свою першу сольну програму “Козацькому роду нема переводу” і мав провести її в центральному концертному залі — палаці “Дніпроспецсталь”, — його директорка була здивована, що він звернувся з проханням надати лазерну техніку: “Какіє лазєри? У вас же украінскіє пєсні!” У багатьох вираз “українська пісня” ще й досі викликає тільки етнографічно-побутові асоціації. А після сенсаційного успіху концертів директорка попросила вибачення, запропонувала свою підтримку. Надалі вона, як могла, сприяла концертній діяльності А. Сердюка і стала щирою шанувальницею його творчості.

У Запоріжжі саме Анатолій Сердюк першим почав записувати не окремі пісні, а альбоми, спочатку на аудіокасетах, потім на компакт-дисках. На сьогодні композитор видав 7 альбомів, записав понад 100 пісень, створив 7 оригінальних сольних концертних програм.

А. Сердюк знову ж таки першим став видавати нотні збірники. Пісенник “Запоріжжя моє кохане” розійшовся по бібліотеках Запоріжжя та області, школах, палацах культури і тепер став у пригоді творчим колективам, вокальним ансамблям, естрадним виконавцям, яким сьогодні так не вистачає сучасної української пісні.

Йдучи в ногу з часом , ще 1999 року А. Сердюк першим з митців Запоріжжя створив і презентував власний сайт в Інтернеті, який і досі залишається найкращим. Зайдіть на www.serduk.com.ua і переконайтеся самі.

Анатолій Сердюк — бажаний гість у трудових колективах, серед студентства, у школах Запоріжжя та області. Але не обходиться без курйозних ситуацій. І найчастіше через таку рису нашого характеру, як комплекс меншовартості, малоросійськості чи прагнення догодити хазяїну. Якось запросили співака взяти участь у святкуванні ювілею Пологівського олійного заводу. Але за умови співати пісні тільки російською мовою, бо, мовляв, власники цього підприємства з Москви, і треба їм зробити приємне. Сердюк, навпаки, розпочав виступ з добре знаної в цих краях пісні “Махно — цар, Махно — бог з Гуляйполя до Полог”. Місцеві замовники концерту перелякалися, але гості-москвичі сприйняли з розумінням, далі вже разом з артистом співали українські народні пісні, “Червону руту”... А коли наостанок він виконав свій єдиний російськомовний романс “Не покидай меня, любовь”, гості вирішили запросити А. Сердюка з концертом до Москви.

Подібна історія трапилась, коли він був учасником культурної програми Міжнародного аерокосмічного салону в Москві в концертному залі “Росія”. І знову ж таки за умови виконання російськомовної пісні. Романс “Не покидай меня, любовь” був сприйнятий прекрасно. Після концерту москвичі дякували і в той же час дорікали співакові: “Ми чекали, що ии будете співати українські пісні, вони ж такі мелодійні. У нас тут всі співають по-російському, нам так хотілося почути пісень з України...” Це були прості росіяни, як щиро оцінили виступ українського митця. А наші знов-таки побоялись: “Как би чєво нє вишло от етіх украінскіх пєсєн”.

Коли спілкуєшся з Анатолієм Сердюком, перше, що підкупає — щирість, інтелігентність, порядність, принциповість і патріотизм. Його творче кредо — оспівувати рідний край, щоб слава Запоріжжя лунала на всю Україну, аби був власний оригінальний запорізький витвір, в основі якого — твори письменників Запорізького краю.

Шанувальників творчості композитора й співака приваблює в ньому невгамовна працездатність, постійний пошук, прагнення щось зробити для людей, впевненість у непересічності української пісні.

Напевно, сьогодні вже можна сказати, що творча діяльність А. Сердюка поцінована не тільки шанувальниками його творчості, а й видатними майстрами українського мистецтва і визнана справді “унікальним явищем в українській культурі” (Борис Олійник). Він так і залишається вірним своєму кореню, Запоріжжю, своїй тематиці. І з гордістю за свою “малу батьківщину” можна твердити, що все, що робить Анатолій Сердюк, є нашим, запорізьким, фірмовим і, як зазначають журналісти, далеко не провінційним.

Донедавна його підтримувало авіапідприємство “Мотор Січ”. Була укладена угода про співпрацю: Сердюк рекламує торгову марку “Мотор Січ”, а підприємство сприяє творчій діяльності. Склалися взаємовигідні стосунки, та незабаром обидві сторони стали учасниками складних президентських виборів. І, на жаль, по різні боки барикад. Під час помаранчевої революції всім нам доводилося робити серйозний моральний вибір, щоб потім не соромно було дивитися в очі майбутнім поколінням. Людям відомим, митцям, до думки яких прислухався народ, цей вибір треба було зробити публічно, продемонструвавши своє громадянське сумління. Анатолій Сердюк співав на майданах і в Запоріжжі, і в Києві... Як сам зізнається, цей вибір дався йому нелегко, бо ж було поставлено на терези дуже багато речей, у тому числі конкретні творчі проекти, які обіцяв профінансувати “Мотор Січ”. Він відкрито став на сторону демократії й свободи, розуміючи, що прохідна підприємства після цього вчинку для нього буде зачинена...

Восени 2005 року Анатолій Сердюк відзначатиме 15-ліття своєї композиторської діяльності. Має багато нових пісень, у планах — запис нового альбому. Будуть ювілейні концерти в Запоріжжі і в Києві. Він вірить, що знайдеться фінансова підтримка, що українська пісня ще не раз звучатиме на радість людям.