За міліметри до смерті

Олег Завада зробив кілька кроків назад і чи то спинним мозком, чи “третім оком” відчув фокус ворожих поглядів. Озиратися не було коли: прямо перед ним, у вічку фотоапарата, була голова колони Соцпартії. Клац — і журналіст на когось наштовхнувся. Оглянувся. Це були молоді стрижені люди в шкірянках. Один із них вів зйомку відеокамерою. “Оперативники”, — припустив Олег. І не помилився.

— Хлопці, — запропонував він незнайомцям, — не будемо заважати один одному. Ви робіть свою роботу, а я — свою.

Несподівано, мов за командою, невідомі молодики накинулися на нього. Один професійним рухом заломив Олегову ліву руку. Намагаючись вирватися з чіпких лабет, журналіст водночас якимось чином приловчився продовжити фотографування вільною правицею. Тільки тепер, ясна річ, намагався знімати не демонстрантів, а нападників.

— Я журналіст! — закричав Завада. — Ось моя прес-карта! Пред’явіть свої посвідчення! Ви хто такі?!

— Громадяни України! — сказонув хтось із стрижених.

Фантасмагоричний діалог урвався, коли Олега пронизав гострий біль: він зазнав підступного удару в скроню. В очах потемніло. Здалося, що провалюєшся в прірву.

Та через кілька миттєвостей Олег прийшов до тями. Й усвідомив, що йому капітально пощастило: кілька міліметрів нижче — і все. Хана!..

Поки він брив обличчям бруківку обіч пам’ятника Грушевському й оговтувався, до цієї купи малої кинулися демонстранти та колеги. Нападників спробувала відтягти від жертви Олена Омецинська. Ця літня жінка виявила надзусилля, проте марно. Народний депутат Юрій Луценко зажадав од невідомих пред’явити посвідчення й припинити свавілля.

Кінець кінцем, ті відпустили журналіста. Але заявили, що заберуть його до міліцейського управління. Мовляв, він побив їм відеокамеру. Коли б усе це відбувалося в темному провулку, бозна яким був би фінал. А то ж сцена розігралася серед білого дня, на очах десятків демонстрантів, журналістів і перехожих! Переконаний у невинуватості Завади, Луценко вирішив їхати з “правоохоронцями”, які вперто відмовлялися пред’явити свої посвідчення.

На місці, в бастіоні правопорядку, Олегові стало дуже погано.

— Я попросив співробітників міліції викликати “швидку”, — розповідає Завада. — Та вони відмовилися це зробити. Слава Богу, в мене був мобільник. Я спромігся видзвонити 03 сам. Медики зафіксували струс мозку й прямо звідти забрали мене до Лікарні швидкої допомоги. Згодом діагноз підтвердив академік-нейрохірург Микола Полішук.

Через день після неймовірного інциденту головлікар ЛШД Юрій Гайдаєв сказав у розмові зі мною:

— Щастя Завади, що він потрапив у наші руки. Ми — поза політикою. Наше діло — подавати кваліфіковану допомогу будь-якій людині. Й ми робимо це професійно.

Залишається подякувати всім рятівникам, які поставили журналіста на ноги.

Живий? То не мороч голову!

34-річний Олег Завада — журналіст зі стажем. Тривалий час був репортером 1-го Національного телеканалу. Громадянин України, він близько 2-х років працює міжнародним кореспондентом канадської телестудії “Роджерз”. Водночас Завада є членом Всесвітньої організації періодики, а також позаштатним співробітником Міжнародного інституту преси (Відень) — однієї з найавторитетніших у світі правозахисних структур у галузі свободи слова.

Саме на прохання австрійських колег Олег вів моніторинг опозиційної акції, що стартувала на другу річницю з дня вбивства Георгія Гонгадзе. 12 жовтня Завада вирішив відзняти на фотоплівку рух однієї з трьох колон, що синхронно прямували з різних пам’ятних місць Києва до Європейської площі. Його вибір випав на блок Соцпартії. Чому? Не в останню чергу тому, що Канаду він вважає напівсоціалістичною країною. А Австрію — тим більше. Цікаво було вживу познайомитися з новочасними лівоцентристами України, їхніми ідеями, намірами, гаслами. Провести порівняльний аналіз, зробити прогностичні прикидки.

— Мені й у кошмарному сні, — каже журналіст, — не могло привидітися, чим обернеться моя фахова місія. Якби в Канаді поліція спробувала перешкодити журналістові робити його роботу, це обернулося б грандіозним скандалом. А її напад на працівника мас-медіа призвів би до політичної кризи. Гадаю, до відставки уряду, до нових виборів. Та що казати: там подібне просто немислиме!

А тут, у нас? Генеральний секретар Міжнародної правозахисної організації “Репортери без кордонів” оперативно написав листа міністру внутрішніх справ України Ю. Смирнову з проханням узяти справу Завади під пильний контроль. Проте на нашому Олімпі її досі не хочуть помічаюти. Живий? То й живи собі на здоров’я...

Та де ж воно, те здоров’я? Під кінець дня в Олега починаються головні болі. Не все гаразд із лівою рукою. Пропав сон.

Міське бюро судмедекспертизи зробило висновок, що “ушкодження спричинені тупими предметами”. Водночас воно констатує: “Комплекс ушкоджень в ділянці голови у вигляді синців, ЗЧМТ (закритої черепно-мозкової травми. — Авт.), струсу головного мозку відноситься до ЛЕГКИХ тілесних ушкоджень, що викликали короткочасний розлад здоров’я (понад 6 днів, але менше 21 дня)...”

Немає підстав сумніватися в ретельності експертизи — крім хіба що дивного підпису під висновком: “К. Ф. Ворошилов К. Ф.” Однак від Віталія та Володимира Кличків я знаю: після нокдауну боксер-профі проходить реабілітацію до 6 місяців, а після нокауту — до року. Олег явно зазнав нокауту. Причому від удару не кулаком у боксерській рукавичці, а “тупим предметом”.

Чим саме і чому — має з’ясувати слідство.

До суду далі, ніж до Канади

Audiatur altera pars! — вимагає славнозвісне правило усної античної публіцистики. Сповідуючи його, я спробував з’ясувати точку зору другої сторони конфлікту — міліції. Звернувся до Головного управління МВС у Києві. Мене прийняв заступник начальника Центру громадських зв’язків Олександр Наумов. Він занотував два конкретні запитання: чому співробітники міліції вчинили саме так і, головне, чи мали вони право на самостійні дії під час маніфестації?

Усної відповіді я не почув. Натомість полковник запропонував надіслати електронною поштою запит. Він пообіцяв аналогічним чином передати офіційну відповідь за результатами службового розслідування.

На моє прохання текст запиту підготувала й відправила на електронну адресу ЦГС юрист Інституту масової інформації Марія Самбур. На жаль, на час здачі матеріалу до друку відповіді не було. Тож досі не можу зрозуміти, чому не можна було дати пояснення усно...

Тим часом прокуратура Шевченківського району провадить досудове слідство. Олег Завада виявився твердим горішком. Замість того, щоб вилетіти до Канади, він затримався в Україні, щоб домогтися покарання своїх кривдників.

Як повідомила прокуратура Інститут масової інформації, “порушено кримінальну справу за ст. 365 ч. 2 КК України за фактом перевищення влади або службових повноважень”. Викликає подив, що про статтю 171-шу не йдеться. А вона передбачає покарання за перешкоджання професійній діяльності журналіста...

І тут не можна не визнати, що Заваді пощастило. Може, це звучить дико, але зважте: його били привселюдно. А отже, він, по-перше, надав прокуратурі зроблені ним фотокадри: нападники засвітили плівку, та половина відзнятого матеріалу все-таки вціліла. По-друге, інцидент зафіксували відеокамери трьох телеканалів. По-третє й головне, є живі свідки ганебної події.

Справа просувається повільно. Можливо, навіть занадто повільно. Щоб прискорити досудове слідство, Олег Завада вручив комплект матеріалів Генеральному прокурору Святославу Піскуну. Особисто в руки. Сталося це під час парламентських слухань зі свободи слова. Одразу після виступу Генпрокурора, який закликав журналістів повідомити йому конкретні факти тиску влади на пресу...

Залишається дочекатися судового процесу. Як не прикро, його можна умовно назвати “Громадянин України — проти держави Україна”...