Тривалий час ГК РФ у столиці Галичини перебувало в новому мікрорайоні Сигнівка на вул. Патона. На іншому кінці вулиці розташоване найбільше оборонне підприємство Західної України — ЛОРТА. Традиційно у таких “спальних” районах Львова понад 90 відсотків мешканців — українці. Так що іноземне представництво мало чудову нагоду ближче пізнати братній народ.

Але ГК РФ, очевидно, ставило зовсім іншу мету. Бо після призначення послом Росії в Україні Віктора Чорномирдіна, такого собі генерал-губернатора Малоросіі, російські дипломати, не ставлячи до відома українську сторону, зайнялися інтенсивними пошуками іншого приміщення для Генконсульства у Львові. Більш престижного, поближче до центру міста, поближче до “своїх”.

Припав їм до вподоби розкішний особняк, що на вул. Костя Левицького, 95. Очевидно, не випадково. В ньому, як розповідають старожили, свого часу мешкав совєтський (читай — російський) генерал. Навколишній район упереваж заселений “рускоязичнимі”. Тими, що прибули до Львова після 1944-го, та їх нащадками. Символічно, що майже навпроти височить будинок, де жив Володимир Івасюк — жертва українофобів, а неподалік розкинувся совєтський військовий меморіал (є там і поховання сумної слави енкаведистів) — місце традиційних російських шовіністичних збіговиськ 9 травня і 7 листопада. У цьому ж кварталі — райдержадміністрація, а з тильного боку Генконсульства — військова частина.

З допомогою “Анни” (орендодавець — об’єднання співвласників багатоквартирного будинку) Генконсульство хутенько оформило оренду (подейкують, за неймовірну ціну). Після капітального ремонту, без зайвого розголосу, тишком-нишком, не поставивши до відома українську владу, 29 липня 2002 року російські дипломати почали переїзд на нове місце постою. І лише восени, після появи до болю знайомого імперського символу — двоголового орла на цегляній стіні біля розкішних кованих воріт, перехожі довідалися про нову адресу ГК РФ.

Але ні міський голова Любомир Буняк, ні голова облдержадміністрації Мирон Янків не забили на сполох. Більше того, на запит українських республіканців вони не змогли дати з цього приводу жодних конкретних пояснень. Висновок один — або у нас немає влади, або в цієї влади відсутня політична воля, або ж влада — не українська, яка вважає, що ми й далі живемо в одній спільній з Росією державі.

Але суть цієї скандальної справи полягає навіть не в тому, що черговий раз зневажено українську владу, а в тому, що у сусідстві з будівлею, в якій зараз перебуває ГК РФ, дислокується Управління Західного напрямку Прикордонних військ Міноборони України — в/ч А1084 (!). Так ось, розташування у безпосередній близькості з військовим об’єктом іноземного представництва суперечить чинному українському законодавству щодо захисту інформації та нормам міжнародного права, зокрема Віденській конвенції 1963 р. про консульські зносини. А знаючи особливий потяг московських дипломатів до чужої інформації (уже в постсовєтський період мали місце неодноразові висилання з країн Заходу російських диппрацівників, звинувачених у шпигунстві), неважко здогадатися про особливі функції Генерального Консульства Російської Федерації у Львові.

Варто нагадати, що згідно із ст. 17 Конституції України забезпечення інформаційної безпеки є однією з найважливіших функцій держави. Натомість ГК РФ місцеву владу просто проігнорувало. І не тільки місцеву. Переїзд ГК на нове місце офіційно не погоджувався з Українською Стороною. Діяли посланці “бєлокамєнной” за Фьодором Достоєвскім: “Там, де стала московська нога — є московська земля”.

Щоправда, подейкують про якісь кволі протести від МЗС України, військових та спецслужб — їхнім наслідком, очевидно, стала пропозиція Російської Сторони від 5 листопада 2002 року зберегти за ГК РФ у Львові нове місце в обмін “на відшкодування нею витрат на проведення компетентними органами України заходів з технічного захисту інформації у будинку, де розміщується Управління військ Західного напрямку” (цитується за офіційною відповіддю першого віце-Прем’єр-міністра України М. Азарова Голові Верховної ради України В. Литвину за № 29-5178/4 від 13 грудня 2002 р. на запит народного депутата А. Шкіля, який, до речі, був підтриманий у ВРУ лише за третім разом).

Найцікавіше, що військові спеціалісти називають астрономічні суми коштів, необхідних для встановлення систем інформаційного захисту. Але якщо до цього дійде, то як уже не раз бувало, всі видатки ляжуть на... державний бюджет України. Справді, “пусти свиню під стіл…”.

Зрозуміло, що Генеральне Консульство Росії у Львові з вулиці Костя Левицького нікуди не переїде. Жодних ілюзій тут бути не може. Українські власті ще раз продемонстрували брак політичної волі, ще раз впіймали облизня.

P.S. Днем неофіційного відкриття російського консуляату можна вважати 7 листопада, коли обласні організації УРП “Собор”, УНА-УНСО, “Єдність” та інші провели пікетування з вимогою виведення російських окупаційних військ з Чечні та на знак протесту проти бездарного, з численними жертвами “звільнення” заручників у Москві під час сумновідомих подій в “Норд—Ості”.

Від редакції “Універсуму”:

Якось Міхаіл Любімов, полковник зовнішньої розвідки Росії у відставці в розмові з шефом Центру із зв’язків з громадськістю служби зовнішньої розвідки Російської Федерації генералом Юрієм Кобаладзе поцікавився: “Як обійтись без інформації від джерел, що стоять поруч з Назарбаєвим або Кучмою?” На що Кобаладзе відповів: “Якщо влада, якщо Президент поставлять перед нами завдання працювати по Україні або Казахстану, значить, ми будемо працювати… І взагалі давайте виходити з того, що є дружні країни, але немає дружніх розвідок. Що стосується СНҐ, то, не проводячи агентурної розвідки, ми збираємо і відстежуємо офіційну інформацію, аналізуємо її і прогнозуємо події…”

Да уж… — як мовлять росіяни. Генеральне Консульство РФ у Львові дістало унікальну можливість на значно вищому і якіснішому рівні збирати й відстежувати, опрацьовувати й аналізувати офіційну (і не тільки, ясна річ) інформацію. Народному депутатові Андрієві Шкілю, приміром, стало відомо, що поруч із нинішнім приміщенням ГК РФ сусідять не лише прикордонники, але й військова розвідка.

Ветерани КҐБ з ностальгією згадують: “Бил парядок, било уваженіє к органам…”. Цікаво, що думає з цього приводу СБУ і та ж Українська військова розвідка?