«Авторитарні й диктаторські країни будуть копіювати поведінку Сполучених Штатів у Венесуелі», – переконаний Юрій Щербак, Надзвичайний і Повноважний Посол України, письменник, кіносценарист, номінант на Шевченківську премію 2026 року.

Спецоперацію США у Венесуелі Юрій Щербак називає «повним крахом міжнародного права». На його думку, ІІІ світова війна вже почалась і попереду світ чекає ще чимало воєнних конфліктів.

Якими інтересами керувався Трамп, атакуючи Венесуелу? Що буде з Кубою, Колумбією та Мексикою? Чого чекати від заворушень в Ірані? Що означають словосполучення «війномир» та «перемогопоразка», які присутні в книгах Юрія Щербака?

Про це та про інше наша розмова з шановним Юрієм Миколайовичем.

Спогади Юрія Щербака про Венесуелу

– Почнемо з дипломатії і геополітики. Що відбувається зараз? На порядку денному Венесуела, Гренландія… Сполучені Штати роблять те, що роблять… Коаліція охочих збирається, Європа намагається стати самостійною, суб’єктною. Як це працювало тоді, коли ви були амбасадором?,

– 2026 рік почався з різкого старту. І недаремно, тому що це рік вогняного коня. Ми недовго були в стані святкування і роздумів, тому що відбулися події всесвітнього історичного значення, без перебільшення. І річ не в тому, що було арештовано президента формально незалежної країни Венесуели. А річ в тому, що ця подія ще викличе неймовірні наслідки, які ми сьогодні навіть не можемо передбачити.

Це подія, яка змінює світову історію. І не тому, я повторюю, що був заарештований Ніколас Мадуро. Це подія, яка виходить за межі конфліктних ситуацій, які щоденно відбуваються в світі, невеликих локальних воєн і так далі.

Передусім я хочу сказати, що мені пощастило побувати в Венесуелі. Я в ній провів майже місяць. І більш прекрасної, чудової країни, в якій мав би бути розміщений рай людський, не бачив. Це було достатньо давно, але тоді вона справила на мене неймовірне враження не тільки сонячною атмосферою, не тільки надзвичайно привітними людьми, не тільки тим, що це квітнуча тропічна країна, а просто своїм духом, оптимізмом і своїм потенціалом. Ця країна тна той час виглядала дуже багатою, оскільки були високі ціни на нафту. Американські компанії добували нафту. Я був у нафто видобувному районі поблизу озера Маракайбо, звідки відпливали величезні танкери з венесуельською нафтою, які тримали курс на Сполучені Штати і на інші ринки. І взагалі середній клас і вищий клас процвітали на той час, коли я там був. І, звичайно, була велика маса людей упосліджених, людей бідних, які жили в фавелах, в жахливих умовах. Я побував в тих районах, у Каракасі, в горах, де туляться ті хібарки. І побачив тих бідних людей нещасних. Тоді там була величезна злочинність.

Про зовнішню політику США щодо Венесуели

Але я побачив цю країну, полюбив її і тепер нинішні події я сприймаю як людина, яка небайдужа до долі Венесуели. Отож хочу сказати, що у світі такі події є амбівалентними, коли, умовно кажучи, янголи і дияволи сидять на одному дереві і цим деревом є Венесуела. І ми не можемо оцінити тільки з позицій приємних, з позицій тої радості, яку ми з вами переживаємо в зв’язку з тим, що ліквідовано одного із світових диктаторів, одного з членів материка зла, який створили Росія, Китай, Північна Корея, Іран й прилучили до них латино-американську країну Венесуелу, не тільки там. І Куба належить до цього материка. Наше почуття – радість. Нам приємно, що принаймні нейтралізовано одного з великих диктаторів і злочинців цього світу. І ми екстраполюємо цю подію. Я розумію це почуття, але давайте побачимо цю подію глибше, проаналізуємо і побачимо, що вона несе за собою, крім радості.

Всі почали розмірковувати, що й Путіна може чекати така доля, що тепер він боятиметься. Але подумаймо про інші аспекти цієї ситуації. Я назву один із головних аспектів, які приголомшили світ і а результаті чого подія стала світовою. Йдеться про повний крах міжнародного права. Звичайно, ця епоха, не почалася 3 січня 2026 року. Але ця подія засвідчила повний крах міжнародного права в тому його вимірі, який був сконструйований після закінчення Другої світової війни. Ми вже не будемо казати про те, що вчинила Росія, яка розтоптала європейську і світову безпеку своєю кривавою агресією супроти України. Зараз повертаються події XIX століття, але в XIX столітті не було ядерних держав. У XIX столітті не було таких глобальних процесів, які відбулися в XХ і XXІ столітті. І здавалося б, що ця традиція, ця епоха імперіалізму вже закінчена. До речі, варто перечитати працю Володимира Леніна «Імперіалізм як вища стадія капіталізму». Зараз дуже багато ліваків перечитують цю працю, оскільки там були сказані дуже серйозні важливі речі. Ми думали, що ця епоха вже минула. Але вона повернулася, вона призвела до того, що тепер Китай, Росія й інші авторитарні і диктаторські країни копіюватимуть поведінку Сполучених Штатів. Ми можемо радіти з приводу арешту Мадуро, але й можемо чекати таких самих раптових нападів із застосуванням грубої сили щодо України, щодо інших країн, коли можуть бути викрадені чи заарештовані, чи вбиті навіть президенти, керівники тих країн, які були об’єктом агресії. І це дуже небезпечний прецедент. Я хочу сказати, що ця подія, яка відбулася, є короткочасовою, але неймовірно добре зіграною військовою операцією. В она продемонструвала повну поразку Росії, російських спецслужб, російської протиповітряної оборони, бо на території Венесуели і в Каракасі були зосереджені ППО російські С-300 системи та багато інших систем.

Там перебували російські військові. Там зараз перебуває 30 000 кубинських військових. Було знищено 32 кубинця в в результаті того атаки на палац, де був заарештований Мадуро і його дружина. Треба детально проаналізувати, що сталося, чому не спрацювали російські радари. Як стверджують спеціалісти, це застаріла техніка, 1їхнє програмне забезпечення застаріле. Тому було зведене нанівець діями нових засобів радіоелектронної боротьби, які застосували американські збройні сили. Американські конвертольоти – поєднання літака і гелікоптера – летіли дуже низько над рівнем моря і були не помічені російськими радарами.

У цій операції брали участь лише 200 військових Сполучених Штатів, які пробилися до палацу, точно знаючи, що тієї ночі Мадуро та його дружина ночуватимуть саме там.

Така блискуча операція підтверджує чутки, що венесуельські військові закрили склади зі зброєю, аби кубинці не вчинили опір. Ймовірно, був підкуп венесуельських діячів і мала місце зрада тощо. Але ця військова операція, вона повністю показала нікчемність і технологічну відстарість російської зброї.

Про інтереси США у Венесуелі

Дуже важливий елемент цієї операції полягає в тому, що мета Сполучених Штатів абсолютно не прихована. І Трамп про це говорив. Я, до речі, дивлюся всі прес-конференції за участю Трампа і наперед знаю, що він скаже, бо він постійно повторюється. Але дуже цікаво, як ця людина, цей самозакоханий нарцис, часто вибовкує те, чого не треба робити американському президентові. Так ось, перший і могутній такий посил Трампа – це гроші. Він поведений на грошах. Ми всі знаємо, як він любить заробляти гроші. Тож якщо об’єднаються нафтові компанії Сполучених Штатів, а «Шеврон» уже почав діяти в Венесуелі і почав відновлювати тамтешню нафтову інфраструктуру, це дасть американцям приблизно 50% світового ринку нафтопродуктів. А треба сказати, що венесуельська нафта дуже цінна тим, що вона важка. Американські нафтопереробні заводи пристосовані до перероблення цієї нафти на дизель. А дизель в Сполучених Штатах дуже цінне пальне. Дизельне пальне дорожче, ніж бензин. Дизель – це продукт потрібний для транспорту, для промисловості. Тому венесуельська нафта додасть до американських запасів нафти, які вважається найбільшими в світі.

Про «доктрину Монро» та ризики Третьої світової війни

Геополітична ситуація полягає в тому, що Сполучені Штати через офіційну заяву Трампа повернулися до доктрини Монро. В 1823 році президент Сполучених Штатів Монро сказав, оголосив доктрину, яка полягає в тому, що весь американський континент, Північна і Південна Америка є внутрішнім двором США і вони керуватимуть цією частиною світу. Це дуже знакова подія. Її у Вашингтоні одразу перейменували і назвали доктрина Дон Ро – Дональда Трампа. Ця модифікована доктрина несе з собою величезні ризики Третьої світової війни. Вона проголошена офіційно. Своєю чергою Росія почала вимагати приблизно такої ж доктрини для себе і запропонувала Сполученим Штатам обміняти Україну на Венесуелу. Дуже небезпечний момент і ми повинні дуже серйозно задуматися над цим.

Як розвиватимуться міжнародні події надалі? Що буде з Кубою, Колумбією та Мексикою?

Державний секретар США Марко Рубіо призначений намісником США у Венесуелі. Він є сином кубинських емігрантів, який ненавидить комуністичний режим Куби і ненавидить прокомуністичний режим Венесуели. Я далекий від думки, що панові Рубіо легко вдасться керувати за відсутності військової окупації цієї країни. Що буде далі? Ми можемо чекати абсолютно неймовірних, якихось раптових, драматичних подій, які розвиватимуться в зв’язку з цією невизнченою ситуацією.

І останнє. Венесуела породила чергу країн, які чекають американського вторгнення. Я дивився прес-конференцію Дональда Трампа на борту Air Force One його літака, де він прямо сказав, що можливо буде вторгнення і на Кубу. Для них зараз це номер один, тому що на Кубі також терористично-наркотичний режим. А ця країна тепер через брак венесуельської нафти піде на дно дуже швидко. Кубу очікує банкротство, бо вона існувала тільки завдяки венесуельській нафті. На Кубі величезна криза, у Венесуелі величезна криза. Там неймовірна інфляція. Від нестачі їжі потерпає 75% людей. Там 8 млн біженців, які втекли з цієї країни. Я був на кордоні з Колумбією, ми переїжджали в цю країну. Я бачив, що там коїться, який колумбійський наркотерористичний режим. Там наркокартелі правлять цією країною. І Колумбія також в американському списку. І Мексика. А Мексика – це дуже велика, прекрасна країна. Як американці впораються з тими викликами, з владою наркокартелів у Мексиці ми не знаємо. Тобто ми стоїмо перед непередбачуваними подіями в світі, в якому стара епоха знищена, з’явилася нова епоха і ми не знаємо, чим вона закінчиться.Крім латиноамериканських країн, на черзі стоїть

Гренландія, тобто частина європейського союзника, члена НАТО Данії, до речі – вірного друга України. Важко уявити, яку світову кризу викличе загарбання Гренландіі Сполученими Штатами. І все це – плід діяльності однієї марнославрої божевільної людини...

Про вплив США, Росії та Китаю на інші країни

– Я нещодавно побачив у соціальних мережах мапу світу, де оприлюдена ця концепція, де вся західна півкуля – це сфера впливу Сполучених Штатів. А Європа з Африкою – це суцільна Росія. Все, що за Уралом, – суцільний Китай. Чи й справді, на вашу думку, світ прийде до реальності такої схеми?

– На мій погляд, це умоглядна схема. Схема, яка оприявнює російські бажання і китайські бажання. Китай, безперечно, розглядає ту частину величезну Росії, багату на ресурси, на схід від Уралу, як свою частину. Тому що колись ці території, в принципі, належали Китайській імперії, і вони досі вважають їх своїми територіями. І так й буде, на мій погляд. Прийде час, коли Росію розчленують і розділять на частини, і вона перестане бути величезною імперією.

Щодо російських впливів у Європі, то Європа зараз, по-моєму, вже прокинулося від блаженного сну добробуту, процвітання, миру в глобалізованому світі, в світі подорожей, відпочинку тощо. І, по-моєму, Європа вже почала розуміти небезпеку переходу під владу путінської імперії. Тому я не думаю, що ця схема буде реалізована. Я не думаю, що Сполучені Штати, попри всі повороти американської непередбачуваності в зв’язку з президентством Трампа, так легко можуть віддати Україну на поталу Путіну.

Поясню, чому. В основах американської політики два генії американської аналітичної думки: Збігнєв Бзінський і Генрі Кісінджер. Вони після Другої світової війни сформулювали ідею, згідно з якою жодна країна на території Європи не може домінувати над іншими країнами. Обоє мали на увазі насамперед Німеччину, яка була причиною двох світових воїн, і Радянський Союз, який також призвів до Другої світової війни своєю поведінкою. Вони висунули теорію, виходячи з різних міркувань і з різними формулюваннями, але однакову по суті: не можна дозволити якійсь країні домінувати на нашому континенті.

Ця ідея – серед головних фундаментальних принципів американської зовнішньої політики в тій глибинній державі, яка існує і яка існуватиме доти, доки існуватиме американська федерація і американська республіка.

Що означають словотвори «війномир» та «перемогопоразка». які Юрій Щербак використав у назвах своїх книг?

– А тепер, пане Юрію, я хотів би поговорити власне про вашу літературну творчість. Вона останні роки надзвичайно активна. З’являються переклади польською, німецькою мовою ваших творів. Один з них, «Мертва пам’ять», номінований на Шевченківську премію 2026 року. Книга підсумків і пророцтв. І знаєте про що, Юрію Миколайовичу, я хотів вас запитати? Про деякі слова, точніше словотвори, які ви використовуєте у назвах книг, – «війномир» та «перемогопоразка». Ось такі гібриди, які деякі сучасні футурологи називають Khaape, що два явища в одному, два тренди одночасно і падіння, і підйом. Ми живемо в епоху, коли одним словом неможливо нічого назвати. Все існує водночас. Як тоді в цьому світі орієнтуватися?

– Ви точно дуже визначили мою позицію. Я вважаю, що ми живемо в світі таких складних ситуацій. І дуже часто вони не сьогодні виникли, а виникали упродовж усієї історії людства, коли одним словом позитивно-негативно чорне біле не можна визначити подію. І тому я вжив такі словотвори, коли писав свою книгу, і пишаюся тим, що зміг зробити це.

Книга, яка називається «Третя світова українська війна», де показана роль України в двох світових війнах попередніх і в тому, що я вважаю, що Третя світова війна фактично почалася. Це слово – оксюморон, це як гаряча крига. Я назвав це «перемого-поразка» України. І думаю, що це дуже точно. Це те, про що я казав, коли оцінював ситуацію, пов’язану з Венесуелою.

Не можна однозначно радіти, хоча ми радіємо, ми емоційні люди і не можемо спокійно ставитись до таких історичних подій. Але я вже намагався дати короткий аналіз ситуації, де є позитивні і дуже негативні сторони явища, яке не можемо передбачити. Сьогодні, скажімо, уряд, військові Венесуели оголосили мобілізацію.

Як будуть американці здійснювати владу над нафтовими родовищами Венесуели, невідомо, чи там не виникне партизанський терористичний рух і так далі. Так само з Україною.

Безперечно, я переконаний, що в стратегічному, великому всесвітньо історичному плані Україна вже перемогла Росію. Є багато дужеміжнародних аналітиків, які так само стверджують, що Україна перемогла Росію за великим історичним рахунком. З іншого боку, це величезна національна трагедія і національна поразка України, знищення її промислового потенціалу, а насамперед загибель людей. Я не знаю конкретних цифр, тільки дані ООН щодо цивільного населення, але вони далеко не повні. Але я думаю, що йдеться про сотні тисяч загиблих, поранених, покалічених людей. Я вже не кажу про тих дітей, які щоночі, щодня переживають страх перед бомбардуваннями і носять в собі цю психологічну, психічну травму. Тобто в цьому плані ми зазнали поразки, але стратегічно ми перемогли

Про зовнішню політику Ізраїлю та чого чекати від заворушень в Ірані?

– Пане Юрію, на мить відволікшись від України, я попросити вас поглянути на Схід. Ви були послом в Ізраїлі. Ви добре знаєте той геополітичний театр. Зараз заворушення в Ірані. Ізраїль і США, я впевнений, дуже уважно спостерігають за цими процесами. Чого чекати, на вашу думку?

– Я уважно відстежую ситуацію і події в Ізраїлі. Щодня дивлюся ізраїльське телебачення, два канали, і роблю висновки. Там є цікаві російськомовні канали, які дуже добре висвітлюють внутрішню політику Ізраїля. І мені дуже цікаво, що там відбувається. Звичайно, Ізраїль стежить за Іраном, бо Іран – це головний ворог. Іран головний спонсор терористичних організацій Хезбала і Хамас. Ізраїль готується до удару по Ірану. Після того, як ізраїльтяни разом з американцями завдали дуже серйозної шкоди ядерному комплексу Ірана. І тепер американці знову погрожують Ірану.

Хочу нагадати, що в Ірані неймовірно важка економічна ситуація. В країні величезна інфляція. Там паперові гроші люди носять кілограмами, зростають ціни. Можемо очікувати, що навесні будуть дуже серйозні події. Аятола Хаменеї – це стара, немічна людина. Там керують військові, зокрема так звані стражі ісламської революції.

Аятола збирається тікати і єдине місце, де його приймуть – це Москва. Ширяться чутки, що там йому готують місце. Якщо почнуться вирішальні події, битва за владу. Іран дуже неоднорідна країна, там є багато азербайджанців, два десятки мільйонів. Там Белуджистан, який має сепаратистські настрої. Там курди, які постійно повстають проти іранської влади. Іран переважно шиїтська країна, але там є суніти, які також мають свої вимоги. І тому ця країна бурлить. Для України було б дуже добре, як і для всього світу, якби впав режим аятол, який уславився кривавими репресіями і повним провалом економічним. В Ірані й раніше були спалахи повстань і опозиційних рухів, які, на жаль, нічим не закінчилися. Будемо сподіватися, що ця спроба закінчиться перемогою опозиції.

Про книгу «Мертва пам’ять. Голоси і крики. Книга підсумків і пророцтв» Юрія Щербака

– Юрію Миколайовичу, хочу повернутися до однієї з ваших книг. Це «Мертва пам’ять». Голоси і крики і книга підсумків і пророцтв. Про неї нещодавно було сказано кілька промовистих, надзвичайно речей.

Так, академік Микола Жулинський сказав дослівно таке: «Книгу Юрія Щербака читати страшно». Тарас Кремінь, до речі, назвав її книгою Маривом. Це таке у нас майбутнє, про яке читати тепер може бути тільки страшно? Чи ви просто так любите антиутопію як жанр?

– Я сам боюся своїх передбачень і пророцтв. Це не умоглядні судження, коли можна сидіти за письмовим столом і конструювати, що завгодно, писати, що завгодно. Бо папір усе стерпить. Ні, це плід мого бачення, інтуіції, моїх фантазій. Мої передбачення – це також плід глибокого осмислення міжнародної дійсності, яку я вивчав, будучи амбасадором. Я мав неймовірну кількість інформації і досі намагаюся бути в потоці новин та стежити за подіями не лише в одній країні, але в комплексі, тому що всі події взаємопов’язані. Я, звичайно, боюся своїх пророцтв. І коли вони збуваються, зовсім не радію. Я не бачу радості в тому, що можу бачити в темряві майбутнього. На жаль, там багато криється страшних неймовірних речей. Я просто хочу мобілізувати волю людей, аби вони, розуміючи виклики, розуміючи небезпеки, які стоять перед ними, могли протиставити, могли свідомо підготуватися до цього. Зараз ми живемо в хаотичному світі, в якому стара повоєнна Ялтинська доба закінчилася. Той світ уже не існує. Українська держава число один, яка була створена в 1991 році, великою мірою закінчилася у вогні цієї війни, яку Путін розв’язав проти України. І нам треба думати про будівництво нової держави. Я хочу просто застерегти наших людей від легковажного ставлення до державності, легковажного ставлення до майбутнього. Я хочу, щоби ми були готові до різних викликів – геополітичних, економічних, військових, технологічних, щоб ми ми стали великою світовою нацією. На Україну зараз дивиться весь світ. Більш відомої країни у світі на сьогоднішній день не існує. Ми повинні зберегти потенціал доброго ставлення до нас, але ми повинні вижити в світі величезної конкуренції. Якщо не будемо розвивати технології, не станемо передовою технологічною країною, якщо ми залишимося олігархічною країною, це означатиме смерть для нашої нації, для нашої держави. Ось про що я хочу сказати. І ще одне дуже важливе, що я закладав в роман «Мертва пам’ять». Йдеться про питання історичної пам’яті. Я дуже боюся того безпам’ятства, в якому виростають люди, в якому уже жи ве Росія. Вона в повному безпам’ятстві. Там знищені всі раціональні опори національної пам’яті. Там перетворена перемога в Другій світовій війні на якийсь вигаданий фетиш.

Я хочу, щоби українці зберігали історичну пам’ять. Для мене прикладом країни, яка живе такою пам’яттю, є Польща, поляки. В Україні, на жаль, немає журналів, які б читало все суспільство. Польща тримається на тих журналах, я їх читаю регулярно, щотижня виходить серія різних журналів, і там немає журналу, в якому б не було сторінок історичної пам’яті. Поляки прекрасно пам’ятають і знають вікопомні дати своєї історії. Вони знають, що таке Московія, якою була окупація Варшави і Польщі. Вони пам’ятають німецьку окупацію. Це народ, який живе історичною пам’яттю.

Тож мій роман «Мертва пам’ять» передусім присвячений тому, щоб люди, не дай Боже, не забули історичну пам’ять. А щодо історичних деталей, що там придумані, то я сказав своєму внуку Олесю (він уже такий дорослий, майже парубок), який мені дуже допомагає з електронікою, з різними гаджетами: «Коли будеш дорослим, ти перечитаєш мою книгу і сміятимешся, бо це інше, ніж прочитати будь-який фантастичний роман».

У творі є дуже кумедні ефекти, але головне не деталі побуту чи чогось іншого. Я, до речі, намагався про них не так уже і багато писати, бо люди не змінюються, характери залишаються ті ж самі. Я просто хотів висловити пересторогу, щоби люди не забували своє минуле, бо на минулому будується майбутнє. Минуле треба пам’ятати, але треба йти вперед, бо стріла життя і еволюція спрямовані вперед.

Що нас чекає? Штучний інтелект. Які його перспективи, які небезпеки? Ми повинні над цим думати. Ми повинні думати про майбутнє України і нашої держави.

Чи буде ще один інтербелум – міжвоєнний період?

– Пане Юрію, стисло на завершення. Чи буде іще один інтербелум?

– Буде. От зараз ми переживаємо світовий шторм, оце бурління. Ми в центрі епохи змін, епохи воєн. На жаль, на наше, на моє покоління вже меншою мірою, але на ваше покоління, на покоління наших дітей і внуків припав цей приплив чорної хвилі воєн, неспокою, змін, хаосу тощо. Це новий час. Але я переконаний, що через певний період ця хвиля знову утихне, почнеться відплив і буде великий період мирного існування, в якому Україна повинна свій шанс не втратити, не дай Боже не повернутися до країни олігархів, до несправедливостей, які мали місце в попередній державі, до тих помилок, які вона накоїла. Я за своєю суттю державник і для мене святе мати державу, бо тільки держава може захистити людей, націю, народ від усіляких негараздів. Ми повинні бути сильними, повинні бути добре озброєною нацією. Ми повинні навіть в мирний час зберігати пильність і зберігати зв’язки з союзниками нашими, європейськими країнами насамперед і Сполученими Штатами так само. І ми повинні думати про майбутнє, будувати і готуватися до мирного періоду. Але мирний період не означає період спокою, період стагнації, а навпаки – це період боротьби за достойне місце в світі. Ми повинні вибороти дуже високе місце. В цьому плані також має велике значення ідея української цивілізації. Це те наше духовне надбання, наша історія, наше мистецтво, наша література, музика, пісні. Все це все ми повинні презентувати світу, щоб світ знав Україну не тільки як країну дронів, країну мужніх воїнів, а й країну митців, країну високої філософії, високого мистецтва.

Розмову вів Роман КОЛЯДА

Вікторія О. Романчук, PhD,
зробила внесок до цієї публікації

Січень 2026 року