У 2022 році ми дізналися кілька не дуже очевидних речей про Росію, Україну та Захід

Окрім повторного вивчення очевидного, що війна – це пекло, у 2022 році ми дізналися й кілька не дуже очевидних речей про Росію, Україну та Захід.

1) Росія є реваншистською, імперіалістичною, геноцидною та фашистською державою, яка дуже нагадує нацистську Німеччину. Російсько-українська війна розвіяла наші ілюзії щодо руху Росії до якоїсь форми внутрішньої нормальності та зовнішньої рівноваги. Відомо, що Рональд Рейган назвав Радянський Союз «імперією зла».

Російська Федерація – це потенційна імперія зла, яка може бути ще гіршою. Потенційні імперії розширюються та починають війни, в той час як усталені імперії, як правило, задоволені статус-кво. Хоча Росія не може виграти свою війну проти України, ця війна закінчиться остаточно лише тоді, коли вона перестане бути реваншистською, імперіалістичною, геноцидною та фашистською державою. Переговори нічого не дають; лише поразка може спричинити кардинальні зміни в Росії та її відносинах із сусідами та світом.

2) Російський президент Володимир Путін може бути (а може, й ні) розгубленим. Але цілком напевно, що він є другосортним гравцем у світових шахах, а не гросмейстером, яким його намагалися зобразити. За 20 з гаком років перебування при владі Путіну вдалося побудувати нежиттєздатний, крихкий режим; викорінити ринкову економіку та її професійні класи; перетворити Росію на глибоко корумповану та неефективну нафтову державу; відчужувати друзів і союзників Росії; заплямувати ім’я Росії, пов’язуючи її з військовими злочинами; і втягнути її в руйнівну війну, яка вважатиметься однією з найбільших стратегічних помилок історії.

Але найбільшою помилкою Путіна може бути те, що він зробив себе втіленням і стрижнем російської політичної системи. Коли він зовсім постаріє, росіянам буде важко сприймати його як образ своєї нації. А коли він піде, а він напевно піде, системі буде важко вижити без нього.

Україна, ймовірно, стане головним гравцем у європейській і, можливо, навіть євразійській геополітиці

3) Російська армія, як і російська держава, суспільство, економіка й культура, – це безлад. Гроші, які мали піти на його модернізацію, вочевидь, розікрали путінські друзі. Його тактика, стратегія, командування й контроль застаріли, а його озброєння та важка техніка значно гірші, ніж хтось міг собі уявити. Російське суспільство переживає глибоку кризу, оскільки мільйони професіоналів середнього класу втекли від режиму Путіна, щоб шукати щастя за кордоном, а занепад економіки обмежує перспективи для тих, хто не може або не хоче виїхати.

Російська культура була викрита як колонізаторська та супрематистична, а її представники скомпрометували себе, не спромігшись зайняти етичну позицію проти Путіна, його режиму та війни в Україні. Усі ці протиріччя становлять глибоку біду для Російської Федерації як держави. Невже дні Росії полічені? Ряд російських, українських і західних аналітиків вважають, що це може бути так. Розпад Росії на безліч дрібніших держав стає все більше можливим.

4) Українці шокували світ своєю стійкістю, мужністю та відданістю демократії та свободі, а також своєю здатністю протистояти, а згодом і відбити російський напад. Корумпована та глибоко роздроблена країна, яка вселяє втому у своїх західних прихильників (такий образ України панував до війни) не змогла б пережити вторгнення Путіна, геноцид і війну. Зрозуміло, що українці дуже віддані своїй країні, незалежно від того, де вони живуть і якою мовою розмовляють.

За іронією долі, українська держава, армія, суспільство, культура та національна ідентичність стануть значно сильнішими вже після закінчення війни. Хоча на відновлення української економіки можуть знадобитися десятиліття, Україна, ймовірно, стане головним гравцем у європейській і, можливо, навіть євразійській геополітиці.

5) Путін розпочав війну через свою одержимість абсурдною «українською загрозою» для Росії. Твердження було абсурдним, тому що Україна була – і досі – не в змозі загрожувати безпеці чи існуванню Росії, тоді як те, що Росія загрожує Україні, є очевидною правдою. Захід зробив деякі помилки щодо інтеграції Росії після холодної війни та розширення НАТО. Але давно пора відкинути розмови про те, що розширення НАТО та потенційне членство України в альянсі спровокували війну.

Швеція та Фінляндія приєднуються до НАТО і тим самим розширюють його з цього року, а Росія не заперечує. За кілька тижнів до війни всі в Росії, Україні, Європі та Північній Америці знали, що в України немає шансів приєднатися до НАТО принаймні ще упродовж двох десятиліть. Путін і його пропагандистська машина спиралися на імперську російську та радянську ідеологію з метою демонізувати українців за те, що вони не хочуть бути росіянами, і підпорядкувати свою країну примхам Москви.

6) Західні політики й аналітики вкрай неправильно оцінили Росію, Путіна, Україну та Зеленського. Хоча західна військова, фінансова та гуманітарна допомога Україні виявилася незамінною для її здатності відкинути росіян, на початку війни Захід вважав, що Росія сильніша, Путін компетентніший, Україна слабша, а Зеленський зовсім некомпетентний. Тому здатність Заходу прорахувати наслідки можливого розпаду Росії слід розглядати з недовірою. Значна частина Євразії може бути втягнута у тривале кровопролиття, як це сталося після розпаду імперської Росії. Але так само можливий мирний кінець Російської Федерації за лінією розпаду Радянського Союзу.

7) У будь-якому разі, поразка України означатиме тріумф реваншизму, імперіалізму, геноциду та війни, а отже, катастрофу для стабільності, безпеки, демократії та лібералізму – загалом і для Євразії зокрема. Навпаки, українська перемога завдасть удару по всьому, за що виступає Путін, його товариші та прихильники.

Якщо 2022 рік є орієнтиром того, що має відбутися у 2023 році, то ми маємо очікувати, що перемоги України на полі бою продовжаться, а внутрішні та міжнародні труднощі Росії збільшаться. Оскільки українці не мають вибору, окрім як боротися за виживання своєї нації, то 2023 рік легко може стати повторенням 1917 року, коли програна війна, економічний колапс, народне невдоволення, некомпетентність правителя та нелегітимність еліти призвели до кінця Росії. Чи побачить ще Путін, що справа його життя зазнає краху?

Олександр МОТИЛЬ,
американський історик, політолог

«Главком»

Джерело: The Hill

Переклад з англійської Вікторії О. Романчук,
відповідального секретаря журналу «Універсум»,
членкині Національної спілки журналістів України,
членкині Organisation Mondiale de la Presse Periodique (Brussels, Belgium)