Частина перша
ПОДОРОЖ

Ніс фелюги розвернувся у бік відкритого моря, вітрила наповнилися, і вздовж борту заклекотіла вода. Стоячи біля низенького планшира, Петро Шкурин напружено вдивлявся в бік щойно зниклого берега й тільки після того, як упевнився, що у темряві немає ні вогника, ні будь-якого іншого натяку на погоню, пішов до каюти.

За щоглою Петро віч-на-віч зіткнувся з хнобородим власником фелюги, який одразу поблажливо торкнувся його плеча:

– Ну що?.. Усе яхши, бачка?..

– Не кажи гоп, – відсторонився Петро. – Морська сторожа й наздогнати може.

– Вай, нащо кисле слово казати. Алі гроші брав, Алі тебе в Істанбул доставляй...

Зібравши обличчя в суцільну посмішку, хазяїн явно лаштувався на довгу балачку, але Петро рішуче рушив далі.

Двері каюти вперто не бажали відчинятися. Петро двічі роздратовано натискав на клямку, а потім щосили вдарив плечем по мокрих дошках і ввалився досередини. В першу мить навіть не второпав, у чім річ, але, побачивши масляний ліхтар, що випромінював благеньке світло, одразу сахнувся назад. Причинивши спиною двері, вихопив з кишені «бульдога» і тихо, але виразно, наказав:

– Виходь, сволото...

У темряві, позаду ліжка, хтось ворухнувся, зігнута навпіл постать стала чіткішою, Петро зробив крок назустріч, і раптом невідомий пірнув йому просто під руку. Зведений курок зіскочив, ніби сам собою, «бульдог» вистрілив, і одразу ж на двері каюти навалився хтось іззовні. Петро метнувся вбік, готовий стріляти в будь-кого, однак у тісне, наповнене пороховим димом приміщення вдарив потужний світловий промінь, і на порозі виріс капітан Алі власною персоною.

Петро повільно запхнув «бульдога» назад у кишеню і презирливо запитав:

– Що, капітане, пограбувати мене наказав?..

– Вай, нащо кисле слово казати... – на обличчі Алі виникла погрозлива відчуженість. – Краще Мустафу запитати...

– Ефенді... – жалісно заскиглив непроханий відвідувач. – Мустафа їсти хоче...

– Трошки їсти, трошки пити, це незгірше...

Цупкий погляд Алі перебіг по каюті, на якусь мить затримався біля ліжка, на розкритому саквояжі Шкурина і нарешті, злетівши вгору, завмер. З півхвилини капітан перебував у цій молитовній позі, потім відступив на крок і щось коротко вигукнув. Одразу ж до каюти заскочили два матроси і по-собачому втупилися у хазяйське обличчя. Незрозумілою мовою Алі упівголоса вимовив коротеньку фразу, цокнув язиком і знову звів очі до стелі.

Мустафа з вереском відскочив у кут і замахав перед собою щойно вихопленим стилетом. Однак матроси виявилися спритнішими. Бійка тривала недовго. Після відчайдушного спротиву Мустафа зойкнув, тіло його об’мякло, матроси підхопили вбитого і, витягнувши з каюти, без зайвих балачок кинули за борт.

Почувши негучний сплеск, Алі на мить заплющив очі, і на його обличчі знову заграла азійська посмішка.

– Бачиш, бачка, Мустафа до Аллаха поплив... Твоя тепер спи спокійно...

І він відступив за поріг, нечутно причинивши двері, на яких у такт набігаючим хвилям погойдувався зірваний гачок...

Продовження в журналі