1

– Невже з них ніхто не вцілів?

Командир ні до кого конкретно не звертався і тому члени екіпажу мовчали. Лише Головний Мозок корабля безпристрасно відчеканив:

– Голуба планета, третя планета в системі Жовтої зірки, що вводить у Місцеву Зоряну систему, на жаль, мертва, – у словосполученні «на жаль» ніякого жалю, звісно, не відчувалося. Кібермозок вжив його автоматично. – Розумних істот, які населяли цю планету, більше немає. – Вони самі себе знищили.

Командир з трудом відірвав зір від оглядового екрану і стомлено відкинувся на спинку глибокого крісла. Члени екіпажу зберігали мовчанку і вона була красномовніша будь-яких слів. Заплющивши очі, Командир пучками пальців масажував через повіки очні яблука. У центральній рубці запанувала тиша, тільки чути було, як рівномірно цокотів хронометр, відраховуючи корабельний час та з шерхотом, схожим на шепіт працювали електронні прилади. На численних табло, змінюючи одна одну, миготіли цифри та спалахували різнобарвні лампочки контрольних індикаторів.

«Невже з них ніхто не вцілів?» – подумав Командир і зітхнув. Міжгалактичний корабель ілірійської цивілізації закінчував дев’ятий виток, аж зненацька серед чорних згарищ, що тяглися внизу на тисячі й тисячі кілометрів, серед великих міст, перетворених у бетонне кришиво з погнутими балками й покрученою арматурою, що вже заростали бур’янами і де блукали не то дикі звірі, не то здичавілі свійські тварини й кружляли якісь чорні птахи, серед жовтих пісків на місці родючих нив і садів, серед пусток, де іноді пропливали обвуглені кістяки дерев (усе, що залишилося від колишніх лісів), серед усього того руйнівного хаосу раптом мигнув на оглядових екранах крихітний, зелений – неймовірно зелений! п’ятачок життя.

– Квадрат 075-018! – доповів Головний Мозок. – Єдина оаза Голубої планети, яку пощадив катаклізм! Радіація його обминула.

– Підготувати експедиційний планетохід! – розпорядився Командир і в голосі його забриніла слабка надія. – Зі мною полетять Штурман і Біолог. Решті членам екіпажу залишатися на своїх місцях і далі здійснювати обліт планети.

Зелений острівець зник унизу, наче втік від корабля, знову потяглися згарища з обвугленими кістяками дерев, зруйновані міста і невдовзі корабель пірнув у ніч. Незабаром він вирнув з чорного мороку над східною півкулею, й сріблом спалахнувши у яскравому сонячному промінні, вийшов на десятий виток. Тільки-но далеко внизу вигулькнув зелений острівець й потрапив на оглядових екранах в координаційну сітку, планетохід оранжевим птахом відірвався від материнського тіла корабля й рушив по спіралі униз назустріч планеті.

Через кілька миттєвостей він опинився в центрі квадрату 075-012.

Продовження в журналі