Серби і хорвати говорять однією мовою. Сербсько-хорватською. І ті, і ті слов’яни. І ті, і ті християни.

Скажіть, ви чули коли-небудь про «братушек»-хорватів?

Чому серби і болгари – «братушки», а хорвати – ні?

І Україна і Польща були в складі Російської імперії. І українці і поляки – слов’яни.

Чому українці – один народ, а поляки – інший?

В України зараз появився унікальний шанс. Такий шанс їй випав рівно сто років тому. Такі умови для самоусвідомлення себе як нації були в тисяча дев’ятсот вісімнадцятому. Тоді цей шанс було втрачено. Якщо упустити його і цього разу – боюся, треба буде ще сто років.

Естонія й Україна вийшли зі складу СССР в один і той же час. У Таллінні з російською мовою проблем немає. У Таллінні, щоб спокійно жити, не треба знати естонський. В магазинах, в ларьках, майже скрізь, можна без проблем говорити російською.

А ось в барах вже складніше.

Чому?

Тому що продавцями в магазинах працює старше покоління, а офіціантами в барах – молодше.

Через тридцять років після виходу з імперії молодь країн Балтії перестала розмовляти мовою імперії. Естонська – так. Англійська – так. Російська вже майже не використовується.

У мене в Таллінні є знайомий, який працює пожежником. Стовідсотковий росіянин. Нещодавно він став командиром розрахунку. Для цього йому довелося здавати іспит на знання естонської. Рівень В2, якщо не помиляюся. Пожежник мене поправляє – С1. Здавав він його близько восьми років тому. Здав. Така ось якість підходу до власної мови – навіть щоб працювати пожежником, треба знати мову на університетському рівні.

Взагалі, я вважаю, що якщо Україна хоче якомога швидше увійти в Європу, в ній повинні бути дві базові мови. Українська та англійська. А для чиновників англійська – в обов’язковому порядку. Щоб будь-який інвестор міг без проблем спілкуватися з чиновниками. Щоб будь-який турист міг без проблем купити квиток в метро. Але це так, відступ.

Зараз не йдеться про те, щоб вся Україна моментально перейшла на українську. Цього не станеться. Цього ніхто і не вимагає. Маячня про утиски російської мови я спростовувати не буду – за очевидністю. Старше російськомовне покоління як говорило російською, так і буде. Мало того, йдеться навіть не про наших дітей. Йдеться про те, якою мовою говоритимуть наші внуки.

Онуки естонців, які жили в СССР, говорять естонською. Риторика про братські совєтські народи навіть не виникає. Вона просто припинила своє існування за відмиранням.

Якби Росії вдалося насадити в Польщі російську мову – я вам гарантую, «мижебратья» обов’язково полізли б рятувати братський польський народ – не знаю, від кого там – від шляхтичів-фашистів.

Але говорити про те, що росіяни і поляки один народ не спадає на думку навіть Кургіняну. Тому що навіть знависнілий імперець покрутить пальцем біля скроні – ну який один народ, ми говоримо по-російськи, вони – по-польськи.

Коли Німеччина божеволіла, вона насамперед лізла приєднувати братський австрійський народ. Який розмовляє тією ж мовою, що й німці.

Мова – базис нації. Це настільки фундаментальне явище, що про нього, в принципі, навіть не має сенсу говорити. Як лікар-онколог не говорить про те, що для успішного лікування раку треба дихати. Можна приймати скільки завгодно хіміотерапії, але якщо ви не будете дихати, ефекту не буде. Це настільки очевидно, що ніхто з лікарів ніколи не прописує «дихання». Воно мається на увазі за замовчуванням.

У Раді вирішуватиметься питанрня, важливіше виборів президента. Важливіше парламентської, чи парламентсько-президентської або президентсько-парламентської республіки. Важливіше Зеленського або Порошенко.

Це цивілізаційний вибір.

Але ... Навіть цього мало. Навіть і це – недостатні заходи.

Сербсько-хорватською говорять багато південних слов’ян. Серби, хорвати, боснійці, чорногорці. Македонці, словаки і словенці, в принципі, теж одна база, але там відмінностей більше.

Так чому серби – «братушки», а хорвати – ні?

Є ще дві причини.

По-перше, серби – православні, а хорвати – католики.

А по-друге, в Сербії – кирилиця, в Хорватії – латиниця

Якщо проаналізувати писемність і релігію, можна зробити однозначний висновок – з усіх слов’янських народів «мижебратьямі» стають тільки православні з кириличною писемністю.

Словенія – католицизм, латиниця.

Словаччина – католицизм, латиниця.

Боснія – слов’яни, мусульмани, латиниця.

Хорватія – католицизм, латиниця.

Польща – католицизм, латиниця.

Чехія – католицизм, латиниця.

І:

Україна – православ’я, кирилиця.

Білорусь – православ’я, кирилиця.

Болгарія – православ’я, кирилиця.

Чорногорія – православ’я, з 2009 спроба переходу на латиницю, але досі за конституцією і кирилиця, і латиниця.

Македонія – православ’я, кирилиця.

Саме тому, до речі, багато хто з розумних людей кажуть, що наступною спробою після Чорногорії буде Македонія.

Збіг цих двох чинників – православ’я і кирилиці – є гарантованою підставою для «братньої допомоги». Там, де є тільки один з цих факторів, «мижебратсва» вже не існує. Про православну Румунію ніхто ніколи не чув, що вони – «мижебратскій» народ.

Про кирилицю все зрозуміли навіть в Казахстані. Який взагалі не православний і не слов’янський. Але небезпека існування однієї писемності з Імперією там добре усвідомили. І почали переходити на латиницю.

Гасло «Армія. Мова. Віра» на дивно чітко корелює з цим розподілом.

Але.

Якщо Україна вже напевно хоче піти з «мижебратскіх» обіймів, гасло має бути: «Армія. Мова. Католицизм. Латиниця»

Два останніх фактора – опційні. Але в умовах агресивного сусіда мова – це основоположний базис. Це атомарний рівень самосвідомості нації.

Мені, як російськомовному журналісту, повторюся, було б, звичайно, зручніше дві мови. Але я розумію, що мої проблеми – це мої проблеми. Що існування незалежної суверенної вільної України – важливіше.

А отже, якщо в України не буде своєї мови – «мижебратья» обов’язково полізуть цілуватися знову. Обов’язково полізуть рятувати «одіннарод» від фашистів і бандерівців. Років через десять. Через п’ятдесят. Через сімдесят.

Але – гарантовано.

Блог Аркадія БАБЧЕНКА,
російського журналіста

Переклад з російської