У травні 2012 року тодішній секретар РНБО Андрій Клюєв повідомив, що в найближчі 5–7 років Україні не загрожуватиме військова агресія. При цьому він посилався на нову редакцію військової доктрини України: «Головний аспект, закладений у військову доктрину України, полягає в тому, що в найближчі 5–7 років збройна агресія в формі локальної або регіональної війни малоймовірна» . З твердженням А. Клюєва погоджувались силовики, зокрема, керівництво МО України та Генерального штабу ЗСУ. Відкрито запротестувала Спілка офіцерів України. Але ніхто не хотів її чути.

Часто можна почути, що Україна має стати мостом між Сходом і Заходом. Міст – це добре, але ніхто на мосту не живе. Треба триматись одного берега…

Минуло два роки. Україна опинилася під загрозою втрати незалежності. Президент Російської Федерації віроломно порушив засвідчений міжнародними договорами порядок в Європі. Крим окуповано. Агресія Росії проти України стала найбільшим викликом європейській та світовій безпеці з часу завершення Другої світової війни.

Події в Криму та на Донбасі засвідчили, що сьогоднішня Росія – це агресор та джерело конфлікту, напруги і нестабільності. Росія брутально порушила виконання зобов’язань згідно Будапештського меморандуму 1994 року після добровільної здачі Україною третього за потужністю в світі ядерного арсеналу.

Україна все ще сподівається на розуміння і підтримку інших підписантів Будапештського меморандуму щодо гарантування нашої національної безпеки – США, Великої Британії, Франції та Китаю.

Жодна країна не погодиться з анексією своїх історичних територій. Чи багато у нас варіантів забезпечити себе від подальших несподіванок? Можна знову отримати від когось певні гарантії, які у тяжкий для нас час знову можуть виявитись непевними, або ж творити чисельні потужні ЗС, що, безумовно, потребуватиме значного фінансування. Насправді є два реальні варіанти – вступ до НАТО або отримання ядерної зброї.

Для того, щоб захистити суверенітет і територіальну цілісність держави від посягань Росії та інших можливих агресорів, сьогодні вже не досить реформувати Збройні Сили та сектор безпеки і оборони назагал. За умов російської агресії в активній фазі Україна не може залишатись позаблоковою.

Окупація Російською Федерацією Криму не має слугувати аргументом для відкладання питання про вступ до НАТО. Адже маємо приклади: Туреччина й Греція (окупована частина Кіпру), частина Грузії окупована Росією (Абхазія і Південна Осетія).

Однак Грузія розраховує на те, що вже на вересневому саміті НАТО у Великобританії Північноатлантичний альянс підтримає план дій щодо її вступу до НАТО.

Україна за нинішньої ситуації може бути надійно захищеною лише коли набуде членства в Північно-Атлантичному Альянсі. Самого співробітництва замало. Торік у листопаді генеральний секретар Андерс Фоґ Расмуссен сказав, що НАТО не відповідає за безпеку держав, котрі до нього не належать.

Альтернативою цьому є отримання ядерної зброї. Другий варіант є реальним, але складним. Реальніше забезпечити територіальну цілісність держави через інтегрування в НАТО.

Виконання Україною Плану дій щодо членства (ПДЧ) в НАТО може тривати кілька років. Але з приєднанням до ПДЧ та перебування в процесі його виконання, значно зменшить ймовірність нападу агресора на Українську державу. 2008 року ми впритул підійшли до підписання плану дій щодо членства в НАТО. У декларації Бухарестського саміту було зазначено, що лідери країн НАТО домовилися, що Україна і Грузія «стануть членами НАТО». Однак графіку щодо приєднання цих країн до Північноатлантичного Альянсу встановлено не було. Тож Україна має підстави вимагати виконання рішень Бухарестського саміту 2008 року щодо набуття членства в НАТО.

Зараз маємо унікальний шанс закласти стратегічні підвалини нашої національної безпеки. Треба почати перезасновувати державу – прийняти рішення і внести відповідні зміни в законодавство України щодо позаблоковості та подати заявку про вступ у НАТО. Стосовно рішення про вступ України до НАТО, то його має приймати український народ на загальнодержавному референдумі.

Реальна система безпеки – це НАТО. Там діють єдині демократичні цінності, які сповідують члени альянсу, які мають взаємодовіру і у разі потреби діють скоординовано. Саме такої системи захисту, але глобальної, нам бракує. Небезпека військового вторгнення залишається. Росія намагатиметься в будь-який спосіб розхитати українську державність з подальшим підпорядкуванням собі України. Доки Кремль не позбавиться неоімперського синдрому, Україну чекають нелегкі часи.

Потенціал Росії, а також її наміри починати важливі військові операції без будь-якого попередження – серйозна загроза для безпеки і стабільності у всій Європі. Ніхто більше не може довіряти Росії та її гарантіям, які проголошує. Про це нещодавно заявив генеральний секретар НАТО Андерс Фог Расмуссен. Зокрема, у зв’язку з агресією Росії стосовно України, в Польщі планують додатково набрати 10 тисяч спеціально подготовлених добровольців, які у разі конфлікту можуть бути задіяні в контрдиверсійних операціях.

Щораз більше усвідомлюють нові реалії Швеція та Фінляндія, котрі досі визнавали й дотримувалися принципів і правил нейтралітету і самостійної обо­рони. Шеф генерального штабу шведських збройних сил генерал Сверкер Йорансон заявив, що Швеція могла б підвищити свій оборонний потенціал, вступивши до НАТО. Це була неофіційна заява генерала. Хоча кількість прихильників вступу до НАТО впродовж останнього року збільшилась на 7 відсотків.

У Фінляндії також не бракує прихильників НАТО. Зокрема, голова парламентської Комісії державної оборони Юссі Нійністе не бачить альтернативи концепції поглиблення співробітництва з НАТО, а в разі подальшого обмежування витрат на національну оборону – він не виключає можливості вступу до Альянсу.

Головнокомандувач військами НАТО в Європі Філіп Брідлав допускає, що Україна за певних умов може вступити в НАТО. Але при цьому він зазначив, що вибір за Україною, вона сама вирішує чи хоче приєднатись до НАТО.

Сьогодні більшість українців вважає, що між Росією та Україною триває війна. Значна частина українців нині підтримує євроінтеграційний вектор розвитку України. Вступ до ЄС підтримує 52,4% опитаних. Дослідження проведено соціологічною службою Центру Разумкова з 25 по 29 квітня 2014 року.

В той же час на питання «Якби наступної неділі відбувся референдум щодо вступу до НАТО, як би Ви проголосували?» 36,7% респондентів відповіли, що вони проголосували б за вступ, 41,6% – проти.

Під час опитування з цього питання були виявлені суттєві регіональні відмінності. Найбільш активно (67%) підтримують вступ до НАТО на Заході України. В Центрі висловили готовність приєднатися до НАТО 46,9% респондентів (27,7% – проти). Більшість респондентів Півдня і Сходу України проти членства в Північноатлантичному альянсі – 60% і 68,4% відповідно.

Водночас 56,5% опитаних переконані, що Росія проводить проти України недружню політику; 34,7% переконані, що Україна має зменшувати співробітництво з цією країною і залежність від неї, а 22,3% вважають, що співпрацю з Росією слід згорнути взагалі. Можна припустити, що ці цифри значно зросли з часу опитування.

Прем’єр-міністр Росії Дмитро Медведєв стверджує, що РФ не може і не збирається гарантувати територіальну цілісність України, оскільки Москва ніколи не брала на себе подібних зобов’язань. За повідомленням Російської служби Бі-Бі-Сі, в інтерв’ю Bloomberg російський прем’р-міністр заявив таке: «Ми нічого нікому не повинні гарантувати, тому що ми ніколи не приймали на себе ніяких зобов`язань на цю тему, але ми виходимо з того, що найголовніше завдання – заспокоїти ситуацію на території України, не гарантувати щось комусь, а заспокоїти цю ситуацію». За словами Медведєва, твердження про намір Росії приєднати до себе якусь частину України є пропагандою, а порівняння з ситуацією в Криму недоречно.

До речі, rолишній президент Росії Борис Єльцин гарантував територіальну цілісність України в договорі 1997 року.

«Тим часом, Європа опинилася перед фактом: безпека стала менш передбачуваною, а ситуація більш небезпечною», – зазначає генеральний секретар НАТО. Дії керівництва РФ ставлять під сумнів всю систему міжнародних відносин

Маємо усвідомити, що Росія чинитиме все можливе і неможливе для дестабілізації ситуації в Україні. Впевнений, що нарешті українці зрозуміли звідки виходить загроза. Для того щоб захистити територіальну цілісність, Україна повинна стати членом НАТО. Достатній рівень обороноздатності може бути досягнутий членством нашої держави тільки у військово-політичному союзі завдяки принципу взаємодопомоги.

Не можна відкладати на потім розв’язання важливих питань. Нинішня весна мала б уже навчити українців працювати на випередження .

За відповідної роботи всіх зацікавлених осіб – в уряді, неурядових організаціях, бізнес-структурах та ні., можливий ментальний переворот в обговоренні питань НАТО. Величезна відповідальність покладається насамперед на політичних лідерів, які надалі мають діяти разом, оскільки йдеться про безпеку України. Цим питанням не можна спекулювати на виборах. Це справа державників, які сьогодні в парламенті чи поза ним, це справа всього народу. Маємо, можливо, останній шанс, щоб убезпечити себе та наступні покоління від зазіхань країн-агресорів.

Якщо ж не НАТО, то треба починати процес набуття статусу ядерної країни. Ми вже переконались, що зупинити агресію при наявному озброєнні за умови невиконання підписантами Будапештського меморандуму неможливо.

Засобам масової інформації та недержавним організаціям необхідно здійснювати тиск на уряд, щоб він розпочав серйозну інформаційну кампанію. Маємо розпочати якісну й чесну суспільну дискусію. Сьогодні головне – єдність в досягненні мети, велика інформаційна та комунікаційна робота. Виклик для України – щоб вона змінилася у ставленні до своєї національної безпеки і змогла якнайшвидше приєднатися до НАТО.

Приймати рішення та діяти треба швидко, на випередження.