Те, що вільні люди можуть жити у демократичних суспільствах, не є даром Божим, це щось, за що треба боротися кожного дня, в кожному кутку земної кулі, та насамперед у наших власних думках. Це мужність, почуття реальності та повага до прав людини.

Я переконаний, що жодна з держав на цій землі не піклується про демократію і права людини більше, ніж Сполучені Штати Америки. Так само ніхто не ставить під сумнів, що Федеративна Республіка Німеччини є визнаною демократичною державою. Демократія прийшла до моєї країни з американськими солдатами та цивілістами після Другої світової війни. Вони не тільки боролися проти нацистського режиму, але й допомагали нам створити правову державу, в якій би поважали права людини та особисту свободу. З того часу німці та американці мають спільну основу, базовану на наших фундаментальних цінностях, правах та ідеалах. Сполучені Штати і надалі залишаються країною необмежених можливостей та краєм надії, надії, яка стала реальністю, а не залишилася утопічною уявою.

Уряди приходять та відходять, люди залишаються. Я переконаний, що німецько-американська дружба перенесе тимчасові незгоди між нашими державами, спричинені насамперед сьогоднішнім німецьким урядом.

У 2007 році значно зміниться обличчя Європи. Після жахливих воєн двадцятого століття на Європейському континенті реальністю стала мрія про об’єднану та безпечну Європу з однаковими можливостями.

2004 року будуть приєднані перші нові члени ЄС.

2006 року декотрі з цих нових членів отримають нову валюту, євро.

2007 року розширяться права — робітники зможуть працювати в усіх європейських державах.

Більшість європейських народів житиме у близькому майбутньому в спільному європейському домі.

Колишній Федеральний канцлер Гельмут Коль сказав: “У нашому європейському домі всі люди житимуть у мирі та повинні мати рівні шанси та можливості”. Цікаво спостерігати такий розвиток за такий короткий період після Другої світової війни. Кордони перестали виконувати свою роз’єднувальну функцію. Вже існує спільний європейський ринок, спільна європейська валюта та європейський парламент. Незабаром розпочне роботу європейський уряд.

Помітно змінилася європейська мапа: розширений союз 25 країн з населенням понад 450 мільйонів та валовим продуктом близько 10 000 більйонів євро. Розширення приведе до зміни у відносинах не тільки з країнами Східної Європи, але також з інших частин світу. ВздовжУкраїни — найбільшої за територією держави Європи проходитиме новий європейський кордон.

Якщо Україна все ще прагнутиме стати членом Європейського Союзу, то реалізація цього прагнення буде залежати насамперед від її поступу та власних зусиль. Згідно з результатами опитувань, ідея інтеграції України до Європейського Союзу дуже популярна в Україні. Але урядових декларацій для цього недостатньо. Україні потрібне сильне лобі для досягнення мети. Ось три фактори, без яких суспільство не зможе пришвидшити інтеграцію до ЄС:

1) громадська думка;

2) малі та середні підприємства;

3) приватні організації.

В Україні жоден з цих факторів не справляє належного впливу на політичну думку.

Після набуття чинності договору про партнерство (1998) діалог між Україною та Європейським Союзом залишався на рівні голих декларацій, що викликало розчарування обох сторін. Як би там не було, необхідними кроками для успішної реалізації цього договору мають бути: стабільні ціни, консолідація бюджету, урядові субсидії до ВНП, людська гідність, верховенство права, рівні можливості, солідарність, індивідуальна відповідальність, демократія та мир, ринкова економіка та, що найважливіше, свобода преси.

Європейський Союз повинен розуміти, що Україна потребує підтримки на цьому довгому та складному шляху до членства в ньому. Послідовно мають демонтуватися залишки планового господарства. Для цього держава зобов’язана:

— приватизувати державні підприємства;

— відмовитися від власних інструментів економічного контролю;

— подавати ринкові імпульси для розвитку;

— допомагати малим та середнім підприємствам шляхом створення добрих передумов їх розвитку для поліпшення стану зайнятості та економічного процвітання.

Цього вимагає ліберальна правова система, вільна економічна система та демократична система управління.

Завдання українських політиків, громадян та особливо засобів масової інформації полягає у роз’ясненні того, що без самовідданої праці та проведення податкової реформи неможливий успішний розвиток національної економіки. Держава повинна гарантувати особисту та політичну свободу, самовизначення та особисту відповідальність. Нарешті, моральну згоду, включно з взаємоповагою та розумінням.

Не всі ці умови могли бути реалізовані. Українські журналісти зазнають тиску з офіційного боку і не можуть подавати об’єктивну інформацію. Не відбулося жодної зустрічі європейських організацій та українського уряду без обговорення свободи преси та незалежності українських ЗМІ.

З розширенням ЄС в 2004 році, коли приєднаються Кіпр, Чеська Республіка, Естонія, Угорщина, Латвія, Литва, Мальта, Польща, Словаччина та Словенія, настануть поважні зміни не тільки у самих членів ЄС, але й її нових сусідів. Україна опиниться на кордоні Європейського Союзу і таким чином наблизиться до нього. І все ж це призведе до деяких труднощів та обмежень, як наприклад:

— охочі в’їхати до ЄС потребуватимуть візу;

— для початку такий візовий режим буде встановлений з Польщею, Словаччиною та Угорщиною.

Проте культурного обміну між цими державами не повинна ускладнювати європейська чи українська бюрократія. Місцева транскордонна торгівля не може ввійти до зони ризику. Культурний та науковий обмін, головно між Польщею та Україною має зміцнюватися, а не занепадати. На особливу увагу заслуговує факт, що кордони покликані об’єднувати, а не роз’єднувати.

Україна потребує підтримки у підготовці до цієї нової ролі як держава, прикордонна з Європейським Союзом. Для традиційних прикордонних відносин нам необхідні відкриті кордони для очікуваного економічного зростання й динамічних ефектів для російської та української торгівлі і шлях до Європи має бути відкритим для України. З погляду європейської політики український уряд є досить відсталим. Навіть зараз Київ не акцептує статусу держави на кордоні з Європейським Союзом. Уряд наполягає на повному членстві в ЄС.

Розмови на цю тему не увінчуються успіхом. Найважливішим мотивом для ближчих стосунків з Європою є розвиток України як сучасної європейської держави. Ані ЄС, ані Україна не зацікавлені у побудові муру на кордоні. Він повинен бути відкритим, наскільки це можливо, в іншому разі весь розвиток буде істотно порушений.

ЄС зацікавлений у поліпшенні ситуації в Україні. Це стабілізує верховенство права, демократію, плюралізм та ринкову економіку в країні. Україна і надалі має особливу увагу приділяти розвитку добрих відносин з Росією. Не може бути заперечена спільна сімдесятирічна історія Радянського Союзу. Обидві держави залежать одна від одної. Наприклад, поставки енергії з Росії є життєво необхідними для України, водночас Росія використовує українську територію як транзит для свого природного газу на Захід. Слід пам’ятати про такий важливий фактор, як існування в Україні значного відсотка російськомовних громадян.

Існують ментальні відмінності між Росією та Україною: українці не забувають про чуже панування, яке часто забороняло їм розмовляти та писати їх рідною мовою; стосунки з Росією часто зазнавали тиску через енергетичну політику та ситуацію у Причорномор’ї та Криму; Росія як “старший брат” на східному кордоні все ще визначає українську внутрішню політику.

Таким чином, Україна повинна поєднувати свою прозахідну орієнтацію з нормалізацією стосунків з могутнім сусідом Росією та підтримувати з нею рівноправні інтелектуальні та політичні стосунки.

ЄС також природно зацікавлений у стабілізації та майбутньому поліпенні власних стосунків з Росією. Потенційне членство України в ЄС проголошує не тільки сама Україна, але й Європейський Союз. Площа України, що становить 600 000 квадратнрих кілометрів, є більшою, ніж площа Франції, Великобританії чи Італії, і це не беручи до уваги 10 мільйонів українців, що проживають за межами батьківщини. Свобода пересування та міжлюдські контакти мають зблизити Україну з Європою.

Історики та лінгвісти пояснюють назву “Україна” як “окраїна” чи “недосяжна”. Україна перебувала на межі Еллінської цивілізації, Римської та Османської імперій, колонізованих східних територій та християнства. Сьогодні Україна знову опинилася на межі. Але, на відміну від минулого, тепер її майбутнє здається добрим: країна здобула свободу та самовизнання; в ній розвивається демократія; на доброму шляху ринкова економіка.

Нашою візією майбутнього є те, що східний кордон України стане кордоном Європейського Союзу. І на це є вагомі причини: Україна є християнським Сходом, вона є часткою європейської історії — як в її добрих, так і поганих хвилинах, наші фундаментальні цінності базуються на християнських засадах. Українці є європейцями, як і ми, німці, французи чи поляки. Ми належимо один до одного.

Я бажаю, щоб ця візія стала реальністю, щоб ми цього добилися.