У числі 11-12 “Універсуму” за 2002 рік я писав про соціально-медичні причини вимирання української людності. Тепер варто поговорити про морально-етичні.

Мораль є сукупністю правил і норм поведінки, які забезпечують людській спільноті загалом і кожному індивідууму зокрема можливість існування в цьому світі. Дві кардинальні підвалини лежать у будівлі людської моралі: стосунки сильного і слабкого та стосунки чоловіка і жінки, що забезпечують продовження роду. Зосередимось на другій підвалині — продовженні, або відтворенні роду. Маємо два види статевих стосунків у людській спільноті: полішлюб, або полігамію та моношлюб, або моногамію. В первісному суспільстві, яке тривало мільйони років, переважала полігамія; починаючи з т.зв. стародавнього світу (5-4 тис. р. до н.е.) перевагу мала моногамія. Кажемо саме про перевагу якогось із видів статевих стосунків, бо в абсолютному виразі вона ніколи не існувала. Можна припустити, що і в первісному суспільстві зустрічались двоє закоханих, які не уявляли собі статевого життя з іншим, так само як і в найбільш суворих суспільствах, де подружня невірність каралась або карається смертю, завжди знайдуться, як казав мій знайомий Микола, “влюбливі”, які не задовольняться єдиним коханням. Отже, йдеться про співвідношення полігамії і моногамії на різних етапах існування людини та про їхній вплив на відтворення людності.

Полігамія є характерною моральною нормою первісного суспільства, в якому люди живуть племенами і в силу примітивних засобів для існування можуть тільки колективно вижити.

Поступовий перехід від рослинної їжі до полювання на диких тварин, згодом приручення і домашнє розведення їх (тваринництво), далі землеробство, поділ праці і спеціалізація занять, перетворення сильними слабких у рабів як джерело статків привели до накопичення багатства, яким сильні не захотіли ділитися зі слабкими, отож виникає приватна власність з атрибутами, які мали її захистити: сім’єю і державою. Сім’я — це організована форма моногамії, моральною стає вона.

Нас цікавить питання, чи існують стосовно відтворення людських спільнот розбіжності між полігамією й моногамією. Існують і дуже великі, я б сказав, вони діаметрально протилежні. Полігамія не сприяє відтворенню людського роду, моногамія — навпаки. Причин тут багато, найвагоміші такі. По-перше, біологічні. Жінка, яка знає багатьох чоловіків, відносно рідше вагітніє у порівнянні з тією, що знає одного чоловіка. Це пояснюється біологічною природою запліднення, більшою інтенсивністю руйнування статевих клітин, що надходять від багатьох чоловіків.

Полігамія є першопричиною цілого букета статевих хвороб: трихомоніазу, гонореї, сифілісу, хламідіозу, а тепер й СНІДу. Усі ці болячки ведуть до захворювань статевої сфери і безпліддя, передовсім серед жінок.

Порівняно недавно генетики відкрили таке явище, як телегонія. Суть його полягає у зв’язку цноти з якістю суспільства. Вирішальним є вплив на дитину першого в житті жінки чоловіка. Саме він закладає генофонд, навіть коли жінка народжує дитину від іншого чоловіка, тобто він є генним батьком її майбутніх дітей.

Видатний учений Ломброзо, досліджуючи родоводи багатьох відомих і простих людей, довів, що доброчесні характеристики батьків передаються у спадок менше, ніж згубні, передаються також і хвороби, причому в гіршій формі.

По-друге, соціальні причини. Полігамія, коли вона стає аморальною, призводить до такого явища, як штучне переривання вагітності. Людям, що живуть у полігамії, не до народження дітей. Статевий акт для них — не засіб продовження роду, а задоволення, нарівні з вином, гулянками тощо.

Єдиним критерієм правильності теоретичних міркувань є практика. Історія відтворення людської спільноти дає переконливі докази наведеним постулатам.

Перші сучасні людські цивілізації виникли в стародавніх Єгипті, Китаї, Індії, Вавилоні та Ассирії. Показовим є порівняння їх. Усі вони зробили неоціненний внесок у розвиток науки, культури, мистецтва. Була, однак, між ними одна суттєва різниця — ставлення до сім’ї. В Китаї та Індії сім’я була культом, її охорона стала першим державним пріоритетом. Згідно із законами Ману, кожного, хто прагнув одружитися, ретельно досліджували як чоловіка. Жоден брамін не одружувався з дівчиною, що мала спадкові хвороби, якою б багатою вона не була. У трактатах з медицини в давньому Китаї та в індійських Аюр-ведах (науках життя) цілі розділи відведено питанням шлюбу та дотримання сексуальної гігієни.

Нічого подібного не бачимо в давньому Єгипті. Тут процвітає полігамія, більше того, буденним є подружнє життя між близькими родичами. Так, діти фараонів брали шлюби між собою, щоб легше утримати владу. Шлюб між близькими родичами призводить до виродження потомства.

Отож людність у Китаї та Індії потужно збільшувалась, а в Єгипті занепадала, поки не була звойована арабами і не розчинилась в їхньому морі.

Тут можна зробити певний відступ і навести цікавий історичний факт. У Х ст. Християнська церква заборонила шлюби між родичами аж до сьомого коліна, виходячи з історичного досвіду. Особливо вона пильнувала за коронованими сім’ями, і це слід поставити в заслугу церкві. В школі нас учили, що київський князь Ярослав діяв мудро, породичавшись з монаршими династіями Європи. Він справді був мудрим політиком, але в даному разі йому нічого іншого не залишалось; та й не він слав сватів до Польщі чи Франції, а навпаки, до нього засилали, бо церква на той час мала в тих країнах значно міцніші позиції.

Повчальні ідеї щодо відтворення людності знаходимо в давніх Греції та Римі. У Спарті допускалась полігамія. Якщо чужа жінка подобалась молодому чоловіку, він міг жити з нею, правда, попередньо спитавши дозволу у чоловіка. Платон висуває ідею добору подружніх пар. На його думку, найкращі з чоловіків мали поєднуватись з найкращими із жінок і такі шлюби мала підтримувати держава, шлюби гірших мали всіляко обмежуватись. Ми й досі захоплюємось зображеннями давньогрецьких атлетів, їхніми містами з ваннами й лазнями, але давні греки залишили нам на своїх вазах та чашах і сцени п’яних оргій, що стали масовим явищем і не сприяли відтворенню людності.

У давньому Римі розвинулись гірші традиції попередників. Чистота сімейних стосунків тут була зневажена. Римським внеском у відтворення людності став погляд на шлюб як на тяжку ношу, яку варто нести лише заради матеріального збагачення. Тут народилась традиція, яка в кінці XIX ст. у Франції набула форми афоризму: “робіть не дітей, а заощадження”. Вільні люди Риму обмежували дітонародження, широко застосовували аборти, життя проводили в любовних утіхах і гулянні. Результат відомий: коли прийшли варвари, Рим, що шість віків владарював над світом, не було кому захищати.

На рубежі нової ери виникають три найбільші світові релігії-буддизм (V-VI ст.), християнство, іслам (VII ст. н.е.) Усі вони стали на захист моногамії, правда, іслам — з особливостями. Час панування й розквіту цих релігій став і періодом найбільшого поширення моногамії та стрімкого зростання числа усіх людей на планеті. З I до початку XIX ст. людство зросло до одного мільярда, або більше ніж у 60 разів. Можуть заперечити, що цьому сприяли досягнення науки, зокрема медицини. Ні, до XIX ст. медицина залишалась абсолютно безсилою щодо зниження смертності людей, в першу чергу, від основної причини — епідемічних хвороб. Саме переселення народів, хрестові походи, безперервні війни призводили до масового поширення епідемічних хвороб. У XIV ст. епідемія чуми під назвою “чорна смерть” знищила четверту частину тодішнього людства. Не медицині, а християнству має завдячувати свій порятунок людність Європи. Утвердивши високі моральні сімейні цінності, подолавши згубні традиції відтворення нащадків у давніх Греції і Римі, Європа потужно нарощувала число своїх мешканців.

Про сімейну мораль цього періоду можна довідатись із праць багатьох видатних мислителів, як-от Томас Мор чи Томмазо Кампанелла. Зокрема, про те, що особам, які мали статеві стосунки до шлюбу, вступати в нього заборонялось, на них накладалось суворе стягнення; батьки, що не уберегли цноту своїх дітей, були поганьблені. До шлюбу допускались здорові пари. Подружня невірність першого разу каралась тюрмою, а повторна — смертю. Усе, що стосувалось відтворення потомства, мало бути першочерговою турботою держави. Звісно, на практиці не всі ці норми дотримувались, але відповідна громадська атмосфера була забезпечена.

Разом з усіма європейськими народами у цей період потужно зростала й українська народність. Прийнявши в Х ст. християнство, українці послуговувались його заповідями, як-от: “шануй батька свого і матір свою”, “не убий” (у тому числі в утробі матері ), “не перелюбствуй”.

Перелом настав у ХІХ ст. Велика французька революція проголосила нові моральні цінності. Її гасла — свобода, рівність, братерство; кожна людина — коваль свого щастя. Держава як апарат пригнічення людини мала вмерти. Франція — християнська держава, і її ідеї поширились переважно в християнському світі. Реалізація ідей французької революції пішла двома шляхами. Хронологічно перший полягав у тому, щоб поновити колективну власність (як у первісному суспільстві) і зробити всіх людей рівними й щасливими. Реалізувати цей шлях у Західній Європі не вдалося, в Росії, як виявилося на наше горе, вдалося.

Моральний кодекс будівничого диктатури пролетаріату, соціалізму і комунізму формально не визнав повернення до полігамії як моральної норми за колективної форми власності, але фактично було зроблено все, щоб ця полігамія переважала у відносинах чоловіка і жінки. Згадаймо, християнська мораль у нашій країні була розтоптана, духовні храми знищено. Мільйони, переважно чоловіків, надягли однострої і пішли на “гражданскую” та інші війни; мільйони, переважно чоловіків, були заслані в табори, що призвело до різкої диспропорції у співвідношенні чоловіків і жінок. Формально моногамна молода сім’я, однак, перші 10-15 років подружнього життя, коли й відтворюється потомство, жила по “общагах”, нерідко в різних кімнатах. Досі не можу второпати, чому щорічно мільйони радянських чоловіків і жінок за профспілковими путівками порізно їздили в санаторії й курорти (сімейні путівки починались десь на рівні обкому партії). Доходило до анекдотів. Пам’ятаю, у Вінницькому медінституті, де я навчався, трапився такий випадок. 1954 рік, освоєння цілини. Щоб виконати рознарядку з відправки випускників на цілину, чоловіка посилають у Казахстан, а жінку —в Чернігівську область. Молоді лікарі кажуть: “Ми — подружжя”, — показують документи, а їм відповідають: “Вы знали, на что шли”. У тому сенсі, що вони служили партії, і куди вона посилала, туди треба було їм йти.

Уся оця руйнація повернула нам полігамію, з усіма її наслідками. Річ не лише в масовому поширенні так званих “випадкових статевих зв’язків”, а в шлюбній реальності. Наводжу дані за 2001 рік: в Україні зареєстровано 309602 шлюби і 181334 розлучення, або 58,6% числа шлюбів. Отже, переважна більшість шлюбів розпадається, потім повторюється в новому варіанті, ще раз повторюється (правда не у 100% випадків ). І так далі. Я запитав своїх 18-19-літніх студентів: якби сьогодні підійти з мірками Т. Мора, який відсоток шлюбів мав би бути заборонений? Вони мені щиро відповіли: 90-95%. Полігамія стала нормою в нашому суспільстві.

З поверненням у ХХ ст. в Україну полігамії, вбивства дітей в утробі матері (аборти) набули гігантських розмірів і з початку 60 років перевищили дітонародження; венеричні хвороби зросли в сотні разів, пияцтво й наркоманія збільшилися в десятки і сотні разів. Все це врешті-решт призвело до вимирання нації (з 1991 р.), темпи якого наростають.

Бути чи не бути — це драматичне запитання стосовно української нації нині розв’язується на наших очах. З одного боку, бачимо як християнські церкви різних конфесій прагнуть поновити високі християнські моральні цінності, з іншого, диявольські сили роблять все, щоб знищити ту мораль дотла. Біда в тому, що влада в Україні здебільшого належить не українцям, а антиукраїнцям. Засоби масової інформації, переважно електронні, теж у їхніх руках. Отож вони практично цілодобово потужно розкладають нашу націю. Якщо зіставити фінансові і кадрові потужності церкви та антиукраїнських сил, що володіють інформацією в країні, то сили явно нерівні, перевага на боці антиукраїнців. До того ж християнські конфесії поборюють одна одну, що поглиблює духовний розлам нації та її занепад.

Антиукраїнці здебільшого складаються з людей, які не люблять подавати своєї національності, а їхні лідери послуговуються псевдонімами. Вони насаджують нам “інтернаціоналізм”, глобалізм, гудять національну обмеженість, сміються над патріархальними сімейними традиціями. Це — для нас, а придивіться, що вони залишають собі. Пропагують ті ж моральні цінності, зокрема полігамію? В жодному разі. У них панує моногамія, причому на твердій етнічній основі. Моногамія, але поліетнічна, трапляється у них як рідкість і заохочується в єдиному випадку, коли треба імплементуватись в короновані родини, починаючи від Сталіна і, закінчуючи Кучмою. Звісно, нам би треба мати власну голову на плечах, не слухати все це, роззявивши рота, але десь маємо тяжкий генетичний дефект.

Україна — не єдина вимираюча нація. Вимирають і наші одвічні вороги — північно-східні сусіди. До того ж 2050 року росіян залишиться 70-80 млн. (із теперішніх 140). Дивує їхня агресивна шовіністична налаштованість. Рятуватися треба, а вони по-колишньому марять “приращением” земель. А хто ж на теперішній велетенській території залишиться господарювати?

Зупинився природний приріст людності в Європі. Після французької революції, врахувавши досвід жовтневої революції, її народи стали на шлях побудови т. з. громадянського суспільства. Вони уникнули багатьох руйнацій, що їх перенесли ми, тепер об’єднуються, але мораль уражена там лицемірством, подвійними стандартами і, особливо, давньоримським синдромом. Меншою мірою, але їхнє майбутнє теж примарне із врахуванням таких цифр. Тепер на планеті проживає 6 млрд. людей. Один мільярд належить до країн, де людність вимирає або практично зупинилась у своєму природному розвитку. Це — країни Європи і Північної Америки. Цей мільярд, що становить 16% людської спільноти, споживає тепер 90% земних благ. У стосунках чоловіків і жінок тут переважає тіньова полігамія. Решта п’ять мільярдів відноситься до країн, де людність потужно зростає. Це передовсім Китай, Індія та мусульманський світ. Тут панує моногамія. Співвідношення двох діаметрально протилежних спільнот 1:5. Але вже через п’ять десятиліть воно зміниться до 1:8, а далі ще зменшуватиметься не на користь теперішнього мільярда. Цей мільярд, поки що має вирішальну перевагу в технологіях, але набуття їх — річ наживна. Гадаю, що за ці п’ять десятиліть різниця в технологіях зникне, і доля цього мільярда повторить долю давніх Єгипту і Риму. Якщо для нас, українців, це може стати втіхою, то хай буде так.