— Вікторе Івановичу, Ви працювали мером, головою обласної держадміністрації, тепер у парламенті. Чого навчилися на кожній з названих посад?

— Коли я йшов на посаду мера, то думав, що там людина керує, виконує свої обов’язки. А виявилось, що на цій ділянці бракує розумово-управлінського потенціалу, до того ж маємо фінансовий стан, який є у цілому в державі й на місцях. Бракує коштів. І ці два показники, коли нема підготованих управлінців, менеджерів, нема коштів — це найстрашніше для будь-якої адміністративної одиниці району, міста чи області. Для мера і керівника адміністрації — це напруження з ранку до ранку, коли думаєш про те, щоб люди були задоволені роботою твоєї команди, тобто, щоб був якісний підхід до розв’язання господарських, соціальних чи якихось інших проблем. Посада нардепа дає можливість більше себе реалізувати на вищому державному рівні. У законодавчому органі зовсім інший рівень проблем, інший підхід до них. Це посада колективна. Сьогодні депутат у ВР один нічого не вирішує. Сьогодні, якщо ти не в команді, якщо не підпорядковуєшся принципам командного підходу, то ефективності від твоєї роботи не буде. Це перше. А друге — для того, аби вникнути у таку роботу, а вона пов’язана з політичними аспектами, само собою, потрібен час. І тому говорити про те, як я цю роль освоїв, ще не можу. Я її ще не обняв руками, не відчув. І не відчуваю того задоволення, яке було на посаді міського голови, керівника облдержадміністрації, людини, яка знає, що те і те залежить від тебе, від твоєї команди, яка приймає рішення і за них відповідає. У парламенті рішення можна ухвалити сьогодні, а відповідати за нього через 20 років.

— А що було для Вас найскладнішим на кожній з цих посад?

— Я би не хотів сьогодні говорити, що для мене є найскладнішим на посаді народного депутата. Тому, що осмислення того, що було доброго, а що поганого, прийде пізніше, можливо після чотирьох років. А щодо обласної держадміністрації, то найважче було досягти розуміння людей, які тебе оточують, довести собі, що робиш саме ту справу, яка потрібна їм. А ще необхідно бути терплячим. Бо не всі проекти рішень дають ефект протягом місяця. Оце найскладніше. Щоб була віра у команду, яку ти очолюєш.

— А ви самі, я думаю, маєте, як мінімум, два стимули: перший — це здоровий інтерес людини, яка вчиться, і зараз оволодіває загальнодержавним рівнем, а другий — це можливість впливати на розвиток краю, бо одна справа, коли Ви були тут, а зовсім інше у парламенті. Там можливості, що не кажіть, більші.

— Це однозначно. Але, знову ж таки, багато залежить від того, яку політичну силу ви представляєте, які бачите перспективи. Думаєте про сьогоднішній добробут чи про майбутнє. Це все переплітається. Звісно, що можливості набагато більші на державному рівні. Але, з другого боку, хотілося б, щоб усі народні депутати від Закарпаття, незалежно від їхніх політичних уподобань, ухвалюючи рішення, що стосуються розвитку краю, стояли монолітами. Якщо говорити про загальнодержавний рівень, а ми про це повинні думати як народні депутати, то тут можна кожного дня переходити із фракції у фракцію, шукаючи, насамперед, добра для себе. Але якщо ми думаємо про перспективу, про політичну стабілізацію, на базі чого можливе поліпшення життя у всіх сферах, то “перебіжками” цього не досягнеш. Сьогодні ми з вами чекаємо, як той чи інший депутат буде вести себе на виборах президента: кого підтримувати, як працювати, хтось змінить свої позиції, хтось ні. І від того залежатиме, що ти можеш зробити. З практичного погляду сьогодні більшість депутатів від “Нашої України” працюює на перспективу.

— Які напрями діяльності нині для Вас пріоритетні? Як для депутата ВР.

— Як для депутата найпріоритетніші, повторюсь, — командний підхід, участь у команді “Нашої України”. Якщо ти в команді, то ті питання, що стосуються твоєї області, само собою, твоя команда підтримає.

— Скільки разів Ви виступали у ВР, подали запитів, брали участь у розробці проектів законів?

— У ВР я виступив у березні. А от запитів дав багато — 12. Я запропонував законопроект по СЕЗ — доповнення до закону зі сплати податків для підприємств, які знаходяться у цій зоні. Йдеться про спрощену систему оподаткування. Проект є у порядку денному цієї сесії і найближчим часом розглядатиметься.

— Як Ви оцінюєте роботу десяти закарпатських депутатів у Верховній Раді?

— Я б не хотів оцінювати, тим паче, що є депутати, з якими нам не по дорозі, та й з етичних і політичних міркувань. Кожен депутат має свій світогляд, але розуміння проблем по Закарпаття є у 90%. Більшість обранців від Закарпаття — нові. Треба на це зважати. Свого потенціалу вони ще не використали. Але я впевнений, що найближчим часом вони розкриють його.

— На чому побудована коаліція депутатської шістки ( Балоги, Іванча, Миговича, Матвійчука, Кеменяша, Маркуш) ?

— Передусім на закарпатському менталітеті, на тому, що ми закарпатці і повинні все—таки триматися разом. Так сталося, що якраз ті шість депутатів, які є і в “Нашій Україні”, і в компартії, і серед позафракційних, не входять у більшість. Це не значить, що ми не підтримуємо більшість у прийнятті тих чи інших рішень. Ми з повагою ставимося до прем’єра Януковича, до уряду, до президента. Річ в іншому: ми хочемо відстоювати інтереси Закарпаття системно. І системно підходити до розв’язання всіх тих проблем, які штучно створює теперішня обласна влада.

— Цей союз ситуативний. Чи надовго?

— Я думаю, що цей союз якраз є постійним, особливо стосовно проблем Закарпаття. Ми могли не збиратися, адже все одно розуміємося. Але, коли є системний підхід — це плюс. Ми можемо домовитись про спільні дії тощо.

— Усі десять депутатів від Закарпаття спілкуються між собою?

— Усі спілкуються.

— Як Ви розцінюєте тотальну заміну керівників силових структур області ?

— Тут проживає дуже багато людей, які давно чи не дуже приїхали сюди. Всіх їх ми любимо, і край у нас багатонаціональний, і ніколи не було проблем з тим, звідки ти прибув. Якщо ж ми хочемо, щоб і наші люди розвивалися, то повинні надавати їм змогу керувати й ставати кваліфікованими спеціалістами-професіоналами. Але коли ми бачимо, що на рівні середньої керівної ланки призначають лише чужих людей, то розуміємо, що це робиться з політичною метою. Зрештою, використання “своїх” людей не є вирішальним аспектом. Проблема в нинішній моралі. Адже ми не даємо можливості розвиватися місцевому населенню, ростити управлінців. Оце найстрашніше. Завтра-післязавтра така практика нам серйозно відгукнеться.

— Це проект Адміністрації Президента, певної партії?

— Гадаю, що так.

— Якої Ви думки про останні політичні процеси у державі та області?

— Я би оцінив політичну ситуацію у державі як недостатньо стабільну. На це багато чинників впливає. Само собою сюди я відношу і напруженість у відносинах з Америкою, яка вже трохи вщухла. Хотілось би, щоб з провідними державами світу ми мали добрі стосунки.

— Ви прихильник євроатлантичного вектора зовнішньої політики України. Мабуть, тому, що такий вибір у програмних документах блоку “Наша Україна”.

— Якраз у програмних документах “Нашої України” цього нема. Наш політичний блок прагне гармонізації зовнішніх відносин України як з державами сходу, так і в західному напрямку. До речі, з ініціативи керівництва нашої фракції підготовлено проект постанови про розвиток україно-російських взаємин. Ми хочемо, щоб у Росії люди, які впливають на політичні процеси, знали, що партія Ющенка не є антиросійською. “Наша Україна” переконана, що Росія й надалі буде одним з головних наших стратегічних партнерів. Фракція нормально налаштована на співпрацю з Росією. Ми повинні вчитися усього прогресивного і у держав євроатлантичного блоку, і на сході. Якщо ми хочемо жити так, як живуть люди у розвинутих демократичних країнах.

— Чи вірите Ви у перспективу вступу України до Європейського Союзу?

— Я впевнений, що так буде. Але хочу, щоб це сталося у не дуже далекій перспективі. Ми повинні вдосконалити наше законодавство, підняти економічний рівень держави так, щоб нас запрошували у ЄС, а не ми туди самі просилися.

— Ви людина емоційна. Як Ви пережили ті моменти, коли з “Нашої України” пішли “перебіжчики” до інших фракцій? Зокрема, номер другий у списку партії Олександр Стоян.

— Дуже боляче. Якби це був сороковий номер, то ще куди б не йшло. Але коли йдуть люди з першої десятки... Вони ж там були не просто так, а тому, що їм довіряли. Є гірке розчарування. Але я думаю, що лідер блоку ці всі речі врахує, зробить висновки. Йому варто бути обачнішим.

— Яким лідером, на Вашу думку, є Віктор Ющенко? Йому часто закидають, що він плутано говорить, що є занадто м’яким. Жартують навіть, що в уряді Ющенка хребтом була Юлія Тимошенко.

— Я працював з Ющенком весь період його прем’єрства. І хочу сказати, що хай би у кожного було стільки твердості, скільки має він, коли треба. Але, якщо хтось його інтелігентність вважає м’якотілістю, то це його проблеми.

— Чи можлива, на Вашу думку, спільна з блоком Юлії Тимошенко, робота на президентських виборах?

— Я вважаю, що інакше не може бути. Віктор Андрійович все зробить, щоб Юлія Володимирівна була до нього якнайближче.

— Які ще сили можуть увійти до коаліції Віктора Ющенка на президентських виборах?

— Я б не хотів сьогодні називати якісь трійки, четвірки. Якщо говорити про вибори, то це дуже відповідально. Адже вирішуватиметься доля України на наступні чотири роки. Будуть брудні технології. Ви ж знаєте про грубі провокації супроти Віктора Ющенка, котрі вчинили його опоненти, розпочавши поширювати мільйонними накладами фальшиві листівки від його імені, намагаючись посварити Ющенка з Тимошенко.

Вибори, по суті, вже почалися. Не хочу робити прогнозів. Ми вже маємо гіркий досвід розчарування Канівською четвіркою.

— Як Ви оцінюєте нинішнє соціально-економічне становище Закарпаття?

— Незалежно від свого статусу, кожна людина оцінює ситуацію в тій чи іншій галузі просто: прибутковою чи збитковою вона є. Сьогодні, і мені дуже прикро, вона знову стала збитковою. Інший аспект — родинний: чи має людина роботу. Треба визнати, що сьогоднішнє керівництво не здатне забезпечити населення робочими місцями у повному обсязі. Звідси і величезний відтік краян за межі держави. Починаючи від будівельників, прибиральниць, служниць і закінчаючи комп’ютерниками, які є дорогими з погляду навчання у вузах. Нема серйозних поштовхів до соціально-економічного розвитку Закарпаття. Потрібна підтримка держави. А ми наразі не маємо стабільних підходів до ухвалення тих чи інших рішень. Рік чи два говорили про те, що спеціальні економічні зони — це щось із якоїсь іншої планети, а сьогодні ми вже цього не підтримуємо. Тобто, нема стабільності. А будь-які закони повинні бути стабільними. В іншому разі людей, які вкладають гроші, інвесторів, таке шокує. Який може бути соціально-економічний стан в області, якщо ковдру на себе тягне певна політична сила, яка використовує методи репресій, втягує у це пресу. Здійснює терор щодо інших політичних сил, аби поставити їх на ту чи іншу “колію”. Само собою, все це призведе до кризи, передусім соціально-економічної. Це діється у всій державі, тому і такий стан економіки.

— Як Ви прогнозуєте, чи спеціальні економічні зони можуть закрити?

— Це компетенція Верховної Ради, за таке питання ще треба проголосувати. У найближчі три роки це питання навряд чи виноситиметься на голосування. Я не думаю, що президент проти вільних економічних зон. Певно, хтось “підсунув” йому такі ідеї. Проглядається чийсь інтерес. Я більш ніж упевнений, нічого з цього не вийде.

— Яке ваше бачення розвитку туристичної галузі краю?

— Треба сказати, що ми структурно підходимо до розвитку туристично-рекреаційної галузі. І, незважаючи на деякі непорозуміння, які були у мене із попереднім керівництвом області, зокрема Геннадієм Москалем, я підтримую його у тому, що саме цю галузь потрібно активно розвивати. Ми будемо все робити для того, щоб як за участі краян, що мають кошти, так і за участі підприємців з інших регіонів країни найбільше інвестувати у цю галузь. А далі справа за спеціалістами-закарпатцями, щоб ув’язати це все у технологічні схеми, які успішно діяли, приміром, до 1975 року.

— А що особисто Ви робите для підготовки спортивної бази “Синяк” для проведення дитячих олімпійських ігор?

— Разом з керівництвом міста ми підготували пропозиції Прем’єр-міністру Януковичу за підписом закарпатських депутатів. Оскільки прем’єр є одночасно і головою Національного олімпійського комітету України, то він обов’язково піде назустріч, аби підтримати ті започаткування, які ми заклали у 2000 році для будівництва першого рівня підйомника лижної траси в “Синяку”. Справу треба продовжити: облаштувати другий, третій рівні. Для такого проекту потрібні десятки мільйонів гривень. Ви знаєте, про підготовку спортсменів зимових видів спорту десять років точаться розмови, нічого не зроблено. Хотіли створити базу олімпійського резерву, навіть були проекти постанови по Міжгірському району, але вони так і залишились проектами, грошей не було. Ми у 2000 році почали з меншого рівня, запустили першу чергу. Сьогодні надіємося, що з допомогою голови уряду, голови олімпійського комітету обов’язково зрушимо цю проблему з мертвої точки.

— А Ви вже долучилися до відкриття дитячої спортивної школи?

— Є пропозиції, є вже люди, які будуть цим займатися, і разом зі своїми колегами ми винесемо питання на розгляд Мукачівської райради, і це буде вирішено.

— Чи припинилися тотальні перевірки з метою виявлення порушень на “Барві”? Вмдтоді, як Ви пішли з посади голови ОДА їх було багато.

— У нашій державі діє хибна практика — шукати на рівному місці ворогів. Це робило попереднє керівництво і продовжує нинішнє. Що збирається робити керівництво? Воно прийшло, аби все ламати, викорінювати, перетворити все тут на Сахару — це одне. Якщо прийшло розвивати, то воно отямиться. Все ж таки потрібні і податки, і робочі місця. Наразі політика не змінилася. І міськвиконком по третьому колу одне і те саме питання ставить. Це якраз свідчить про менталітет і рівень наших керівників. Для мене нема проблеми, ідуть контролери чи ні. Я думаю, що це також мине, і колись цим людям буде соромно, що вони такі речі робили.

— Тобто, Ви вже навчилися ставитися до цього по-філософськи .

— Я не роблю з цього проблеми.

— Скільки працівників є на “Барві”?

— Уже шість років стабільна кількість — 1600 осіб.

— Розкажіть, будь ласка, про Ваші позапарламентські заняття, наприклад про сходження з колишнім керівництвом області на Говерлу.

— Зустрічі із колишніми керівниками практикували, ще коли я працював в Ужгороді. Це системний підхід. До речі, такі зустрічі були і минулого року, коли я вже не працював на посаді голови ОДА. А одну зустріч я провів уже як депутат. Дуже цікаво дізнатися про те, наприклад, що думає сьогодні колишній перший секретар Закарпатського обкому партії Ільницький про проблеми області. Це — спілкування, обмін думками, досвідом. Ми повинні це робити, поки ще ці люди живі, є у кого повчитися. А відносно Говерли, Бандровський, наприклад, стільки живе у Закарпатті, стільки років керував краєм, а ще ні разу на Говерлі не був. А в цілому про заняття поза ВР — найбільше уваги я приділяю своїм прямим обов’язкам, роботі з виборцями, керівниками районів, громадськими, політичними організаціями. Спілкування, спілкування і ще раз спілкування. Тільки це дає можливість бачити всі проблеми.

— Які Ваші стосунки з нинішнім керівництвом області?

— Ніякі. Їх просто немає.

— А чи є перспективи у цьому напрямі?

— Я думаю, що ті дії, до яких сьогодні вдається обласна влада, спрямовані на конфронтацію. Нема світла у кінці тунелю.

— Вікторе Івановичу, кажуть, колись міністра закордонних справ Совєтського Союзу Громика називали “містером “Ні”, бо він часто казав “Ні”. Натомість Вас у народі називають “містером “Так”, бо від вас відповіді “Ні” не буває, коли йдеться про допомогу. Ще кажуть, Ви на тиждень тратите три або й більше тисячі гривень для благодійних потреб. Як це позначається на вашому сімейному бюджеті?

— Я не виділяю грошей, тому що в мене їх нема. Мені допомагають у цьому організації, вони переказують гроші на благодійність. Я би не хотів говорити про якусь квоту. Але ми справді багато дістаємо грошей від меценатів і намагаємось максимально допомогти у розв’я-занні соціальних питань.

— Тобто Ви координуєте роботу меценатів. І до таких найпотуж-ніших проектів за останній час належить, напевно, перенесення церкви?

— Це наразі задум. Але ми докладемо всіх зусиль, аби упродовж цього року дерев’яна церква XVII століття із Іршавського району оселилась у Мукачевому. Там уже пі-дібрано місце для неї, і ми хочемо, щоб у ній знову правили богослужіння.

— Як часто Ви спілкуєтеся з журналістами?

— Вважаю, що досить часто. Нема такого тижня, щоб я з ними не спілкувався.

— Скільки часу обставини дозволяють Вам бути з сім’єю, адже Ви надзвичайно зайнята людина.

— Я такий, як усі. Все роблю, щоб бути з родиною, на вихідні завжди з ними. Якщо я не в Києві, то намагаюсь бути постійно поруч. Маю двох синів 14 і 8 років і доньку, якій чотири роки. Дружина працює лікарем у центральній районній лікарні.

— Ваші батьки живуть у селі Завидові Мукачівського району, так? Чи хоч раз на місяць у них буваєте?

— Частіше. Вони мають гарне ґаздівство. Якось до них запрошу своїх друзів-журналістів на перші черешні.

— Ще таке запитання. У Вас ритм зустрічей з виборцями особливий. Ви приймаєте їх часто і великими кількостями. Ось учора скільки осіб побувало у Вас на прийомі?

— Десь триста.

— Як Ви витримуєте фізично, психологічно такі навантаження?

— Бувало і п’ятсот відвідувачів. Все нормально. Зі мною команда, вісім-дев’ять осіб. Вони мені допомагають.

— Прокоментуйте, будь ласка, ситуацію з нещодавнім нападом на “нашоукраїнця”, депутата обласної ради пана Васюти.

— Комусь було вигідно дестабілізувати обстановку не тільки у Мукачеві, а й у цілому Закарпатті. Васюта — головний лікар міської лікарні, депутат облради, займає активну громадську позицію. Почерк однаковий у тих, хто прагне дестабілізації в уряді, парламенті, державі. Не можу називати замовників цих безчинств, бо їх дії не доведені у суді. Листівки проти Ющенка з цього ж ряду подій. Це була звичайнісінька політична акція, спрямована на дестабілізацію суспільно-політичного спокою у Закарпатті.

— Якою була реакція народних депутатів на Ваш виступ у парламенті в зв’язку з вищезгаданим інцидентом?

— Це була заява фракції “Наша Україна” щодо побиття Василя Васильовича Васюти, адже він є активним учасником блоку “Наша Україна”. Колеги налаштовані на його захист як людини і як громадянина з недвозначною позицією. Всі депутати дуже гостро і стурбовано сприйняли події у Закарпатті. Основна мотивація виступу — пок-ласти край правовому свавіллю у державі й області. Такі речі не повинні повторюватися. Ми критично ставимося до дій органів внут-рішніх справ, які змушені виконувати певні політичні замовлення.

— Опоненти “Нашої України” зараз багато говорять про позицію фракції, спрямовану на підтримку рішення надіслати український батальйон хімзахисту до Кувейту.

— Президент подав законопроект, збиралася більшість. Вирішили голосувати у вільному режимі. Ось наприклад: тільки половина членів фракції НДП проголосувала за це рішення. Так і у нас: 40% “нашоукраїнців” підтримали цей законопроект, 60% не голосувало. У нас був режим вільного голосування. Я вважаю, що Віктор Андрійович зайняв правильну позицію і оголосив, що буде вільне голосування, і кожен хай голосує як хоче. Не було вказівки від лідера — голосувати так або інакше. У нас є політики різного спектру, є прозахідники, проросійського спрямування. Голосували так, як вважали за потрібне. Тому всі інсинуації навколо голосування — це інтриги опонентів.

— Чи були підстави звинувачувати Петра Порошенка у фальсифікації державного бюджету України?

— Ми знаємо, що бюджет — дуже складний документ. Я впевнений, що технологічно і стратегічно все було зроблено правильно. А що використали стенограми, і десь не зійшлися слова, то про що це свідчить? Знову ж таки цим наші непримиренні опоненти хочуть скомпрометувати як Віктора Андрійовича Ющенка, так і уряд, який налаштований на конструктивну співпрацю з усіма прогресивними силами держави, щоб у ній була стабільність .

— Чи підтримає фракція “Наша Україна” проект змін до Конституції, запропонований Президентом?

— Процес вивчення законопроекту різними політичними силами триває. Від себе скажу, що є у проекті позитивні моменти, але є і негативні. Політичні сили повинні вирішити цю проблему шляхом розумного компромісу. Потрібно врахувати позиції усіх представників політикуму України. До 15 травня ще час є.

Розмову вів Віталій ЖУГАЙ (м. Ужгород)