Наталя Тисовська. Перемоги і поразки державності

Львівське видавництво «Універсум» знане в Україні передусім тим, що уже понад десять років видає однойменний часопис. Крім політологічних і культурологічних статей, у журналі читач знайде й багато матеріалу, дотичного до цих загальнолюдських інтересів, проте спертого на новітні досягнення природничих, технічних, економічних наук. А цього року журнал спробував підсумувати власні здобутки і за сприяння Фундації імені Івана Багряного (США) видав товстий том вибраного. Назву книжка отримала просту й водночас промовисту — «Україна в Універсумі».
Як цитує Сергія Набоку в передмові до збірки шеф-редактор часопису «Універсум» Олег Романчук, «... усіляка подібна публіцистика (...) має застарівати щонайбільше за рік, ну вже хай два. А ми й досі товчемо воду в ступі...». Справді, навіть статті, які вперше побачили світ у 1993—2000 рр., ще не втратили актуальності. Ба більше, якщо на момент публікації вони сприймалися як пересторога, як керівництво до дії, то сьогодні стають свідченням того, як ганебно ми, українці, один за одним втрачаємо шанси, які нам на диво щедро посилає доля протягом і минулого, і цього століть.
Книжка «Україна в Універсамі» структурно поділена на три частини. Перша з них узагальнює ідеї, які упродовж дванадцяти років розвивалися й кристалізовувалися на шпальтах часопису. Автором цього розділу є сам шеф-редактор Олег Романчук. Його дописи присвячені аналізу СИСТЕМИ, яка дісталася Україні в спадок від імперських часів — і царської Росії, і СССР — і яка ще й досі є визначальною для розвитку нашої держави, а також методам викорінення цієї СИСТЕМИ на державному рівні, але найперше — на рівні свідомості громадян.
Проте найбільшу увагу Олег Романчук приділяє питанню української мови як головної запоруки існування самостійної держави. «Мова — найдієвіший засіб консолідації суспільства. А наше суспільство розколоте за мовною ознакою. Відтак втрачається перспектива побудови самодостатньої процвітаючої Української держави». Єдиний шлях подолання кризи він бачить у наполегливому розвитку української культури. «Українці мають бути вищими в культурному відношенні. (...) Самоусвідомлення своєї інакшості, кращості може принести успіх, а з ним — перемогу».
Другий розділ книжки — «Монологи в Універсамі» — це підбірка статей постійних авторів за 1993—2006 рр. А серед дописувачів журналу — і кандидат філософських наук Сергій Грабовський, і академік Іван Дзюба, і кінорежисер Юрій Іллєнко, і доктор медичних наук Володимир Войтенко, і доктор історичних наук Ярослав Дашкевич, і багато інших видатних українців. Всі статті в короткій рецензії неможливо охопити, але читач, поза всяким сумнівом, оцінить, наприклад, надзвичайно актуальну, резонансну публікацію доктора економічних наук Юрія Саєнка «Комунізм — це хвороба бідних і рабів», в якій досліджуються причини інертності нашого суспільства: «Десь під кінець 70-х років сусловсько-брєжнєвський режим оголосив про (...) формування нової спільноти «совєтський народ». (...) Зараз тяжко сказати, наскільки компартійні ідеологи вірили в те, що вони проголошували. (...) А от з погляду сьогодення (...) можна з певністю сказати, що провідні ідеологи комуністичного табору мали рацію. Пропустивши через жахливу криваво-тоталітарну м’ясорубку майже чотири покоління людей, справді створили нову «совєтську людину» з ще не знаним у світі типом свідомості «совєтського раба»...
Третій розділ збірки — «Діалоги в Універсумі» — це інтерв’ю з визначними особистостями сучасності. Тут читач зустрінеться з Ярославом-Василем Новицьким — винахідником препарату проти раку під назвою «україн®, з французьким публіцистом П’єром де Вільмарестом, з поетом Іваном Драчем, з ректором Києво-Могилянської академії В’ячеславом Брюховецьким та іншими.
Збірка «Україна в Універсумі» — стислий аналіз нашого життя за п’ятнадцять років незалежності. Якщо ми не зважимо на нього сьогодні, завтра українці як нація можуть опинитися поза історією. Щоправда, книжка ця важка до читання. І не тільки тому, що порушує складні, неоднозначні питання, а ще й тому, що у прагненні вмістити якомога більше інформації вона видрукувана дрібним шрифтом. Але той, хто прикладе зусиль, аби подолати перешкоду у вигляді дрібного шрифту, не пошкодує про втрачений час.

Наталя ТИСОВСЬКА
«Книжковий клуб плюс», № 10, 2006 (м. Київ)