Щецінський університет та Інститут політичних наук і безпеки святкують цьогоріч своє 40-річчя. У святковій розмові доктор Дорота Ковалевська – уповноважена до справ України розповідає про діяльність університету у справі підтримки українців. Тішить, що ця підтримка й надалі є непохитною.

– Пані Дорото, 28 лютого 2022 року Вас було призначено yповноваженою з питань допомоги Україні. Які були Ваші обов’язки?

– Можна сказати, що спектр моєї діяльності був дуже різноманітний. Упродовж трьох років кривавої російської агресії і масштаб, і характер діяльності постійно змінювалися. Я дуже рада, що ніколи не діяла одна – в нашій академічній спільноті ми функціонуємо як єдиний організм, як родина. Завжди було чиєсь плече поруч.

Деякі справи, з якими доводилося мати справу, були дуже делікатними, дуже особистими. Але досвід у сфері допомоги показує: не існує безвихідних ситуацій. Перші пів року, особливо перший квартал після призначення на посаду, були надзвичайно інтенсивними. Ще до того, як на рівні держави були введені нормативні рішення, ми в університеті діяли інтуїтивно, вчилися міжінституційно організовувати допомогу. Я зустрічалась з іншими повноважними, брала участь у засіданнях кризових штабів. Найголовнішим було діяти «тут і зараз» та підтримувати одне одного. Я постійно була на зв’язку.

Думаю, що на моє призначення вплинула майже 15-річна діяльність на користь української меншини в Щеціні. Уже 25 лютого 2022 року ми разом з Яном Сирником, головою Щецінського відділення Об’єднання українців у Польщі, створили Комітет допомоги Україні, який складався з 11 секцій: освітньої, психологічної, перекладацької, правової тощо. Ми могли ефективно працювати, бо колеги з університету фахівці ділилися знаннями та допомагали.

Моя допомога стосувалася підтримки українських студентів у Щеціні та їхніх родин, які прибули після 22 лютого. Я брала участь у процесах набору, допомагала в організації заходів, створенні та роботі Навчального пункту для дітей з України при Щецінському університеті.

Я дуже тішуся, що завдяки зусиллям колеги Бартоша Крефти наш пункт безперервно працює. Торік ми отримали фінансування на функціонування цього особливого місця. Завдяки Фонду наші наймолодші громадяни можуть не лише навчатися й гратися, а й мають забезпечене повноцінне харчування та різноманітні активності та розваги.

Важливою частиною моєї роботи є представлення Ректора Щецінського університету д-ра габ. проф.Вальдемара Тарчинського під час подій, дебатів, науково-культурних заходів. Я намагаюся якнайкраще виконувати свою функцію й бути всюди, де потрібна.

Як академічна спільнота Щецінського університету долучилася до гуманітарної допомоги Україні?

Ми від перших хвилин включилися у допомогу на багатьох рівнях. Гуманітарна допомога реалізовувалася у двох напрямках. З одного боку – ми були готові до багаторівневої підтримки осіб, які прибули до Щеціна після 24 лютого 2022 року, а з іншого – ми активно підтримували Щецінське відділення Об’єднання українців у Польщі, чия діяльність була зосереджена на відправленні допомоги в Україну ще від 2014р. Вже у перший тиждень після початку повномасштабної війни на сайті Щецінського університету з’явилася вкладка «US dla Ukrainy» польською та українською мовами. Це дозволило легко знаходити всю інформацію про підтримку для українських студентів: форми допомоги, набір, організовані збори як речей, так і фінансів – все в одному місці.

Щодо допомоги в самому Щеціні та регіоні – разом із Воєводою Західнопоморським ми облаштували спортивну залу для тимчасового розміщення 180 осіб одночасно. Пункт працював майже три місяці, де 24/7 ми прниймали нових воєнних біженців.

З теперішньої перспективи я бачу, скільки зусиль вкладалося, аби люди, які чекали у залі на житло, відчували турботу, безпеку та мали хоча б мінімум приватності. За кожною особою, кожною дитиною, кожним дорослим – стоїть воєнна історія. Дуже важливо було не лише дати їжу чи одяг, але й – а може й передусім – обійняти, помовчати разом. Кожен жест мав значення. Кожна ніжність, кожна усмішка.

Працівники Інституту педагогіки зосередили свої дії на дітях і їхніх родинах під гаслом «Дітям з України». Вони збирали іграшки, канцтовари, їжу, одяг – сортували, пакували, доставляли туди, де це було потрібно, у тому числі й на територію України. У приміщенні інституту створили склад, де можна було взяти найнеобхідніше.

Ми створили базу з понад 200 волонтерів, які були буквально всюди – на вокзалі, в залі на вул. Совінського, у пункті прийому на ал. Пястув. Студенти та викладачі долучилися до роботи в унікальному місці – Приватному дитячому садку «Маленька країна» для дітей з України, який відкрився всього за місяць і почав працювати 1 вересня 2022 року.

Колеги з університету організовували збірки не лише на факультетах, а й у своїх районах. Вони передавали необхідні речі, приймали біженців у свої домівки, організовували дозвілля, щоб хоча б трохи зняти психологічне напруження з українських гостей і відволікти від пережитих трагедій. Усі ми були волонтерами, для яких не існували ані поняття часу, ані втоми.

Я думаю, ми заряджали свої «життєві батарейки» відчуттям, що найважливіше – це допомога тим, хто її потребує. Нас вела людяність. Мар’ян Турський – видатний інтелектуал, в’язень Аушвіцу – завжди нагадував, як важливо не бути байдужими до іншої людини. Наша академічна спільнота гідно склала цей іспит.

– Який момент у співпраці з українською спільнотою був для Вас найзворушливішим?

– Важко назвати один момент. Було так багато хвилювань. Пам’ятаю різдвяну вечерю, яку організували студентки Гуманітарного факультету для учасників курсу польської мови. Вони самі приготували смачну вечерю, підготували художню частину. Запросили понад 80 осіб. Організаторки не були впевнені, чи всі прийдуть… Але коли гості почали прибувати, і ми змушені були доносити додаткові стільці – я бачила в їхніх очах щастяі сльози. Ми співали колядки польською й українською, їли страви, і почувалися як близькі люди. Було неймовірне відчуття спільності.

Дуже зворушливими були також всі аукціони й збірки. У моєму і – Інституті політичних наук і безпеки – студенти створили власноручні художні роботи, які ми потім завзято розігрували між собою. Кошти з аукціону ми передали до Об’єднання українців у Польщі. Окрім плакатів, студенти зробили макет з трьома півтораметровими соняхами, пелюстки яких були в кольорах українського прапора. Кожен міг прикріпити до квітів свої побажання. Я дуже зворушилась, читаючи ці послання для України та її захисників. Соняхи досі стоять у секретаріаті нашого інституту і чекають на вашу Перемогу.

Також неймовірно емоційні – це виступи дітей у Навчальному пункті нашого університету. Особливо, коли вони співають «Червону калину». Я просто не можу стримати сліз.

– Яке значення для Вас має роль повноважної представниці до справ України та які маєте плани на майбутнє в цій сфері?

– Виконувати роль повноважної – для мене велика честь і привілей. За ці три роки я дуже багато чому навчилася, зустріла виняткових людей як у нашому університеті, так і серед студентів та працівників з України. Я намагаюся, щоб моя роль була помічною. Завдяки тому, що вже багато років співпрацюю з українською меншиною в Щеціні та регіоні, з громадськими організаціями, культурними інституціями та соціальними службами я могла швидше реагувати на виникаючі потреби й проблеми. Мені приємно бачити, що наша українська молодь та викладачі з України активно долучаються до життя університету, що вони ініціативні, не пасивні спостерігачі, а повноцінні учасники нашої спільноти.

Мої плани й надалі будуть повністю відповідати очікуванням керівництва університету. Вони також відображають зміни, що відбуваються, і потреби, які з’являються.

– Чи діють у Щецінському університеті студентські організації, що підтримують польсько-українську інтеграцію?

– Думаю, чудовим прикладом є науковий гурток україністики «Червона Рута», який офіційно розпочав свою діяльність зовсім нещодавно – 8 квітня 2025 року на Гуманітарному факультеті Щецінського університету.

Я надзвичайно рада, що опікуном гуртка стала виняткова пані редакторка, з якою я саме зараз і даю це інтерв’ю – д-р Мирослава Рудик. Вона є взірцем для наших студентів – і не лише з України. Від самого початку своєї роботи в нашому університеті вона веде передачі в академічному NiUS Радіо та опікується студентами, які створюють контент українською мовою.

У Щецінському університеті ми намагаємося залучати студентів до співпраці – на основі взаємодії, взаємного доповнення. Ми ставимо на інтернаціоналізацію, ставимося до всіх студентів на рівних умовах і прагнемо, аби вони почувалися частиною спільноти.

Маю задоволення навчати студентів з України. Це чудові, дуже амбітні люди. І хоча я знаю, як важко їм жити далеко від Батьківщини, родини, друзів і улюблених місць – вони беруть активну участь у всіх аспектах академічного життя. Від нашого хору, спортивних секцій, університетського телебачення (UNIWIZJA) і радіо (NiUS Radio) – до участі в наукових гуртках, конференціях, мультикультурних днях та заходах для мешканців міста й регіону.

– Чи могли б Ви розповісти про діяльність Інституту політичних наук і безпеки щодо освіти, науки та програм, пов’язаних з війною росії проти України?

– Інститут політичних і безпекових наук вже майже 20 років співпрацює з науковими партнерами з України. До повномасштабної війни ця співпраця здебільшого зосереджувалась на науковій площині: спільні дослідження, семінари, конференції. Після 24 лютого 2022 року наші зв’язки розширились, однак ми були змушені перенесли людські відносини у сферу дистанційної співпраці. Але ми не припиняємо спільні дослідження, конференції, публікації, хоча, на жаль, зараз здебільшого онлайн.

З 2023 року, завдяки зусиллям директора інституту проф.Томаша Чапевського та проф. Марціна Ожеховського ми видаємо двомовний журнал «Pomiędzy. Polsko-Ukraińskie Studia Interdyscyplinarne». Це суттєво підсилює обмін науковим досвідом між польськими та українськими дослідниками.

До речі, хочу також згадати про щорічне видання «Хроніка Щеціна», яке ми готуємо в інституті на замовлення міської влади з 2017 року. Його постійні редактори – проф. Томаш Чапевський та д-р Міхал Сєдзяко. Кожне видання має головну тему і тимчасового запрошеного редактора.

Випуск 2022 року був присвячений солідарності з Україною. Науковці, експерти й публіцисти описували виклики, які стоять перед Україною, та підкреслювали непохитну підтримку й солідарність жителів Щеціна з прибулими українцями. Ми намагались зафіксувати через історії, інтерв’ю й аналітику дух того часу. Мені було особливо приємно бути запрошеною до редколегії як тематичний редактор цього випуску. Важливою частиною нашої наукової роботи є також співорганізація міжнародних конференцій з українськими партнерами. Їхня мета – це не тільки обмін знаннями, а й створення міжнародних спільнот, які зможуть формувати рекомендації та рішення, корисні для України після Перемоги, в яку ми всі віримо! Перша така конференція після початку війни відбулась 14 грудня 2023 року – у співпраці з Запорізьким національним університетом. Конференція дозволила сформулювати конкретні висновки та рекомендації, які можуть стати основою подальших досліджень і практичних дій. Усі відзначили важливість таких зустрічей як платформ для обміну досвідом і знаннями. А вже 13 червня 2025 року наш Інститут у співпраці з кафедрою проблем безпеки Європи Академії Якуба з Гожува Велькопольського, а також з українськими партнерами з факультету права Запорізького університету та кафедри публічного управління Полтавської політехніки, організовує міжнародну наукову конференцію: «Україна 2024/2025 – час викликів і змін. Спроба балансу – перспективи».

Я щиро сподіваюся, що наші студенти з України добре почуваються в нашому інституті. І що знання, які вони отримали тут, стануть для них надійною основою у професійному житті як у Польщі, так і в Україні.

– Що хотіли б сказати українським студентам, які обрали навчання в Щецінському університеті?

– Дорогі студенти, ми дуже раді, що ви є частиною академічної спільноти Щецінського університету. Сподіваюся, що попри тисячі кілометрів, які розділяють вас із рідними домівками, нам вдалося хоча б трохи оточити вас родинною атмосферою. Ви – надзвичайні, емпатичні й дуже амбітні люди, які щедро дарують нам свою силу, активність і натхнення.

Я щиро тішуся, що разом з д-р Мирославою Рудик ви створили Науковий гурток «Червона Рута» – це яскравий приклад вашої здатності до самоорганізації та ініціативності. Я глибоко вірю, що роки, проведені в Щецінському університеті, ви будете згадувати з теплом, а дружба, яка тут зав’язались, залишаться з вами назавжди. Вільна Україна матиме видатних спеціалістів і чуйних громадян. Бажаю вам і нам усім перемоги у війні з російським загарбником. І щоб війна більше ніколи не стала досвідом жодного покоління.

Розмовляла Мирослава РУДИК