13 квітня Польща відзначала День пам’яті жертв Катині, 85-і роковини злочину радянської/російської імперії. У виступі під час офіційних заходів у Варшаві того дня прем’єр-міністр Польщі Дональд Туск згадав уранішній ракетний обстріл Сум: «... Зло, яке було джерелом цього злочину, все ще перебуває біля нас. Вербна неділя, щойно закінчилася літургія. У місті Суми кілька годин тому російські ракети впали на молитовників: жінок, дітей та чоловіків, які йшли на службу...»

Отже, зло те саме. Мені ж хотілося б привернути увагу до іншої події та іншої дати – 18 квітня – безпосередньо пов’язаних із Катинською трагедією.

18 квітня 1943 року срср офіційно заявив, що поляків у Катинському лісі розстріляли гестапівці. Насправді місць знищення польської військової і не лише еліти (адже йшлося і про тих військових, які були не кадровими офіцерами, а прикликаними на службу лікарями, викладачами, інженерами, митцями) було кілька: ліс поблизу села Катинь Смоленської області, тюрми Твері (тоді Калінін) і Харкова, а ще в’язниці в Західній Україні та Західній Білорусі. Страти відбувалися за спеціальними рішеннями політбюро цк вкп(б) від 5 березня та 5 квітня 1940 року.

З цілком таємної записки від 3 березня 1959 року тодішнього голови кгб ссср Шелєпіна на ім’я Хрущова відома загальна кількість убитих: 21857. Саме стільки архівних справ Шелєпін пропонував знищити (кінці в воду), що й було зроблено. Виконавців злочину також цілком таємним наказом від 26 жовтня 1940 року було нагороджено.

Наступну доповідну записку вже 22 лютого 1990 року тодішній завідувач міжнародного відділу цк кпсс, секретар цк кпсс писав уже на ім’я майбутнього (з легкої руки демократичного Заходу) лауреата Нобелівської премії миру Горбачова. Цього разу йшлося про знайдені архівні документи і пропонувалося звинуватити в Катинському злочині вище керівництво нквд – Берію та Меркулова, що й було зроблено.

Таким чином, злочин частково було визнано через 50 років, провину покладено на розстріляних 1953 року ватажків радянських каральних органів. Позиція росії досі полягає в тому, що ніякої провини та відповідальності вона за собою не визнає, а розсекречувати архівні документи 85-річної давнини не збирається, мотивуючи це знов-таки їхньою надзвичайною таємничістю.

Я розумію президента Зеленського, коли він відмовляється вести переговори з путіним. Але з ким в росії взагалі можна вести переговори? Чим імперіаліст Навальний був би кращим за імперіаліста путіна? Після путіна до влади в росії прийде новий путін тільки з іншим прізвищем, якого підтримають ті самі понад 80% імперськи налаштованого населення. Приклади «борця з культом особи» Хрущова та автора «перебудови» Горбачова – найкраще цьому підтвердження.

Переговори можна буде вести не з наступникам путіна, а з наступниками росії – державами без імперських амбіцій, які колись-таки (бо імперії не вічні) постануть на її місці. Варто усвідомити це самим і привчати до цієї думки партнерів.

Сергій БОРЩЕВСЬКИЙ,
експерт Центру дослідження росії