1.

Серед строкатих спогадів мого життя, яке уклалося в географічні рамки України, Європи, Близького Сходу, Московії, Сибіру й Америки, немеркнучим залишається один – Венесуела: країна сяючого сонця, яскравих квітів, екзотичних краєвидів, привітних людей (склалося враження, що більшість венесуельців пише вірші), красунь, які регулярно виграють всесвітні конкурси на звання Міс Вроди (я побував у спеціальній школі, де готують цих дівчат – наче відвідав оранжерею тропічних рослин) , масових мітингів під звуки румби, неймовірної архітектури... Якби мені доручили визначити місце для земного раю, я б не вагаючись назвав Венесуелу.

Я провів у цій країні майже місяць, побував не тільки в столиції – Каракасі, але й у Меріді, Валенсії, Маракайбо. Саме в Маракайбо, причмелений неймовірною спекою, в мареві тремтливого гарячого повітря я побачив неозоре озеро з напівсолоною водою, з якого випливали в океан величезні танкери з венесуельською нафтою особливого гатунку: це важка нафта, призначена для нафтопереробних заводів США, з якої виробляють дизельне паливо – продукт, життєво необхідний для північноамериканської економіки. Ні пальми, ні банани не справили на мене такого враження, як ці танкери.

Це були часи добрих відносин між Венесуелою і США, й хоча місцеві мешканці не любили американців (нас, прибульців з Європи, вони теж називали «грінго»), проте країна процвітала,

середній і верхній класи суспільства збагачувалися, наші господарі возили нас у величезних американських автівках – пожирачах дешевого бензину. Але вже тоді в горах, на схилах яких ліпилися фавели бідняків – хібари без води й каналізації, де процвітала злочинність – вже в той час відносного розквіту зростали грона революції, схожої на більшовицьку – жорстокої та безглуздої – яка зруйнувала райську країну.

Одного разу нам довелося добиратися до Каракасу не головною автострадою, а повільно рухатися через район фавел у горах – і я жахнувся побаченим злидням, а мої господарі молили Бога, щоб на нас не напала місцева банда.

А внизу розкинувся Каракас – неймовірно гарне місто, де народився Симон Болівар – батько венесуельської свободи й незалежності; навколо пам’яті про нього виріс народний культ. Мене вразив Центральний університет Венесуели, його модерний кампус, побудований за проектом видатного архітектора Карлоса Вільянуева; ректор Університету розповів, що в ньому навчається біля 60 000 студентів, і з гордістю підкреслив незалежність й автономність цього найстарішого в Латинській Америці навчального закладу, який неодноразово ставав вогнищем повстань. Я тоді подумав (і сьогодні притримуюсь тої ж думки), що київським керівникам варто з’їздити до Венесуели й повчитися – яким має бути сучасне місто та його освітні установи.

А ще більше враження справило метро в Каракасі, його просторі станції, в порівнянні з якими московський метрополітен здався тісним і брудним.

З тої пори Венесуела посіла почесне місце в шкалі моїх цінностей.

2.

На жаль, замість розвиватися демократичним, еволюційним шляхом, ліквідуючи бідність, корупцію та злочинність, даючи освіту й роботу жебракам й переселяючи їх з фавел у соціальне житло, Венесуела під впливом підполковника Уго Чавеса (1954–2013), харизматичного бейсболіста й десантника в незмінному червоному береті, популіста й послідовника Фіделя Кастро, обрала шлях марксистських перетворень, наслідуючи згубний приклад кубинських революціонерів і кремлівських більшовиків. Чавес, як і Ленін у 1917 році, обіцяв народу райське життя, й спочатку виграв демократичні вибори, бо його підтримала незаможна більшість, об’єднана в «боліваріанські комітети бідняків». Але згодом, як й інші диктатори лівацького штибу, Чавес збільшив президентський термін й домігся ніякими законами не обмеженого перебування при владі.

Фатальним, як покзали події 2026 року, стало для Венесуели приєднання до Материка Зла – до Росії, Білорусі, Китаю, Ірану. У 2008 році, після зустрічі з Путіним, Чавес бундючно звернувся до США: «Валіть до диявола сто разів, ви, американське гівно. Відтепер Венесуела не одна – з нами Росія. Ми більше не самотні. Коли до наших берегів прийде російський флот...американці зійдуть з розуму».

Так і сталося. Та про це пізніше.

У 2007 році Чавес відмовився від «американського імперіалістичного часу», змістивши місцевий час на півгодини (!), а Венесуела почала занурюватися у темряву комуністичної кризи, яку свого часу пережили народи СРСР і так званих «соціалістичних» країн. Різко зросла інфляція – до небачених 1000–1 000 000% !; всупереч спробам встановити офіційний контроль за цінами й прибутками приватних підприємців, з’явився дефіцит основних продуктів харчування, зросло безробіття, спекуляція на чорному ринку; понад 90% населення страждали від недоїдання ( і це в багатій аграрній країні!), багато родин перейшло на одноразове вдень харчування (!), різко впав ВВП країни. Єдиним постачальником валюти залишилася важка нафта, потоки якої пішли до Китаю та Куби. «Острів свободи» став паразитувати на венесуельській нафті – й припинення її експорту призведе до економічного колапсу Куби.

До небачених показників зросла злочинність й наркоторгівля; лише за один рік у Венесуелі було зареєстровано близько 30 000 вбивств, більшість з яких залишилася нерозкритою.

Це призвело до рекордної в історії Латинської Америки еміграції 8 мільйонів громадян Венесуели.

Звичайно, всі ці провали в будівництві «соціалстичної» економіки влада оголосила не наслідком власного догматичного ідіотизму, а «прошуками імперіалізму».

Нащадок Чавеса Ніколас Мадуро, малоосвічений водій автобусу, випускник комуністичної школи на Кубі, який не мав такої харизми, як його попередник й дивував суспільство безглуздими заявами про наявність у собі єврейського коріння й багаті соціалістичні традиції єврейського народу, довів Венесуелу до стану терористично-наркоділерської держави, встановивши криваву диктатуру й ставши нелегітимним, невизнаним президентом.

Під час його правління Росія збільшила військову присутність, постачаючи засоби ППО та великі партії іншої зброї на 11 мільярдів доларів, намагаючись підпорядкувати інтересам Сєчина нафтову промисловість, яка також переживає деградацію: націоналізація галузі й захоплення інфраструктури американських нафтових компаній призвело до занепаду нафтовидобування й руйнування технологічних засобів.

Маючи найбільші у світі розвідані поклади нафти (300 мільярдів барелів), Венесуела скотилася до рівня 18% добування нафти у порівняні з попереднім періодом (до прикладу: США видобувають на день у 14 разів більше нафти). Отримавши від Китаю 65 млрд. доларів й від Росії 20 мільярдів баксів, Ніколас Мадуро та його мафія довели «боліварійську республіку» до стану банкрутства.

Все це привело Венесуелу та її проросійське керівництво на край економічної та політичної прірви.

Президент Трамп, перебуваючи під величезним впливом держсекретаря Марко Рубіо, сина кубинських емігрантів-антикомуністів, не дуже задумучись про глобальні наслідки, вирішив зіштовхнути Венесуелу у цю прірву.

3.

Події 3-го січня 2026 року – блискуча операція США з захоплення й арешту Ніколаса Мадуро та його всемогутньої дружини-прокурорки Сілії Флорес викликало ейфорію серед ворогів режиму й серед більшості українських блогерів, які почали розкошувати у мріях про аналогічні арешти Путіна й Лукашенка.

Схаменіться, панове.

Новорічна операція США має світове значення, але не тому, що заарештовано дрібного комуністичного головоріза, з якого слідчі вичавлять усі відомі йому таємниці Куби, Росії, Китаю, Білорусі.

Велич та історичне значення подій 3-го січня полягає в тому, що США зганьбили, принизили, змішали з болотом Росію, її імперську «велич», іі збройні сили, ГРУ та ФСБ, розтерли, наче таргана на підлозі, Путіна, його міф про «непереможність» Москви.

Ось як це було.

Операція «Абсолютна рішучість» готувалася два місяці. Було збудовано точну копію президентського палацу Мадуро, в якому тренувалися понад двісті спецпризначенців підрозділу сухопутних сил США «Дельта» та офіцерів Агенства боротьби з наркотиками (DEA); залучено понад 150 літаків, гелікоптерів та найновіших транспортних конвертопланів, які о другій годині ночі підлітали на невеликій висоті над морем до Каракасу.

Але головну роль в цій безпрецедентній операції відіграли всього-навсього ТРИ літаки, зброєю яких були не ракети чи авіабомби, а найновіша електроніка. Винищувачі EA-18 G Growler («Буркун»), на кінцях крил яких були встановлені найновіші системи прийому електромагнітних хвиль ANALQ 218, які приймали й аналізували сигнали російських радарів ППО С-300 та Бук, викриваючи їхнє розміщення та частоти, на яких вони працюють. Головним інструментом «Буркунів», їх активною зброєю стало надсекретне обладнання ANALQ99, встановлене під фюзеляжем, яке, використовуючи дані, отримані приймачами на крилах, висилало потужні електромагнітні сигнали, які заглушали радари. Венесуельські й кубинські оператори батарей С-300 побачили на екранах своїх радарів кашу, незрозуміле миготіння; у цей час американські ударні винищувачі , отримавши інформацію від «Буркунів», здійснили залп ракет

AGM88 HARM (High speed Antiradiation Missile), які нанесли удар в антени радарів ППО; одночасно в районах розташування батарей С-300 зникли світло та зв’язок. Завдяки цьому гелікоптери США безперешкодно долетіли до палацу, в якому Мадуро з дружиною не встиг сховатися в захищеній кімнаті. Жоден американець не загинув, натомість 56 охоронців (з них 32 кубинці) були знищені в ході атаки.Звичайно, в корумпованій країні знайшлися зрадники, які інформували американців про пересування венесуельського диктатора.

Тепер подумайте: ТРИ літаки США з найновішими засобами РЕБ проривають російську протиповітряну оборону, яка коштувала 2 мільярди доларів! Це означає, що новіші, вже взяті на озброєння США види електромагнітної зброї здатні засліпити й знищити лінію оборони стратегічних ядерних ракет, якими Путін шантажує світ.

Нагадаю, що всього на озброєнні США перебуває 159 винищувачів «Growler».

Є над чим задуматись у Кремлі.

4.

Крім цілком зрозумілої радості з приводу військової переваги США – нашого стратегічного союзника – над Росією, віковічним ворогом України, нас охоплює більш складне й менш оптимістичне почуття, бо на венесуельській пальмі всілися як ангели, так і дияволи.

Операція «Абсолютна рішучість» – явище амбівалентне. Її далекосяжні наслідки сьогодні важко передбачити.

Але безперечно одне: ця акція стала остаточним сигналом людству: відбувся крах міжнародного права, з такими муками вибудованого після Другої світової війни. Впали принципи устрою післяялтинського світу, Гельсинські угоди, сотні договорів, меморандумів, декларацій; ООН, яка задумувалася Рузвельтом як організація, спрямована на збереження глобального миру, стала нікчемною і безсилою й, вочевидь, закінчить своє безславне існування. Звичайно, головним руйначем системи міжнародної безпеки стала Росія, яка в 2014 році розпочала загарбницьку війну проти України. США у 2026 році лише забили останній цвях у труну міжнародного права.

У світі запанували принципи примітивного імперіалізму ХІХ століття – неприховане право сили перемогло силу міжнародного права, поваги до суверенітету й територіальної недоторканості всіх держав – малих і великих. Абсолютно очевидко, що за прикладом США зірвуться з гальм й будуть діяти тепер авторитарні й диктаторські країни. Росія вже вимагає розміняти Венесуелу на Україну, Китай готується до атаки на Тайвань.

Дональд Трамп, сповнений пихою й ейфорією перемоги, скинув й викинув на смітник білі крила голуба-миротворця й надягнув орлині крила воїна з томагавком. Він оголосив стару геополітичну доктрину Монро (принцип 1823 року «Америка для американців») знову актуальною, і тепер це носить назву «доктрина ДОНРО». Марко Рубіо став великим філологом, творцем орвелівської новомови ХХІ століття, називаючи блискавичний військовий удар «правоохоронною операцією», а блокаду цілої країни – «карантином».На черзі – Куба, Мексика, Гренландія, Іран.

Рубіо з його гротескною рафінованою термінологією, політичними талантами й харизмою, виграв важливий раунд бою з віце-президентом Венсом за президентську номінацію 2029 р.

5.

Згадуючи Венесуелу й співчуваючи її громадянам, які стали заручниками давно скомпрометованого соціального експерименту, думаю про Україну. Урок Венесуели показав, що тільки сильна, озброєна найновішим технологічним обладнанням – ракетами, дронами, засобами РЕБ, ядерними боєголовками, яка тримає напоготові потужні Збройні Сили й перебуває в складі коаліції дружніх країн – українська держава здатна буде витримати виклики нової безжальної епохи, що народжується на наших очах. Це епоха брутального переділу світу й панування сильних над слабкими, яку Трамп охрестив як «мир через силу».

І через гроші. Нафтові об’єднані запаси США і Венесуели становитимуть 40–50% світових; заблокувавши впливи Куби, Росії, Китаю і взявши під контроль продаж венесуельської нафти, Трамп суттєво збагатить свою сім’ю та наближені до нього американські нафтові компанії.

Україна – не Венесуела. В нас немає гігантських покладів нафти, зате є народ, «якого Правди сила ніким звойована ще не була». Подолавши комунізм та рашизм, Україна довела своє право на існування в новому дивному світі, де «вражою злою кров’ю» треба окропити волю.

Ми можемо, ми здолаємо.

Юрій ЩЕРБАК,
письменник, дипломат,
Голова Ради Незалежного Медіа Форуму

8 січня 2026

Карикатура: Олексій КУСТОВСЬКИЙ