Розділ перший
Приїзд у Чернече

Скотившись з крутого підгірка, «Жигулі» заскрипіли гальмами і, мов укопані, зупинилися під лісом з поетичною назвою «Вилінь». З авто вийшов ще молодий, але вже з помітними залисинами чоловік. Його худорляве, з впалими щоками обличчя, примружені зеленкуваті очі пломеніли від якогось внутрішнього збудження. І нічого дивного: прямо у жолобистій улоговині лежало село Чернече, в якому він народився і звідкіль помандрував у світ.

Уже давно Ярослав Бандура – мешканець Львова, майор міліції, проте його досі ваблять сільські краєвиди. Ніяк не може звикнути до напруженого урбаністичного укладу життя. Як тільки дозволяє служба, викочує з гаража автомобіль і чимдуж тікає від кам’яних споруд, шукаючи на лоні природи предковічної гармонії та спокою.

Дихнувши вологою лісового прохолодою, Вилінь стріла його пташиним щебетом та бджолиною музикою. І ще якимсь приглушено-тривожним дитячим гомоном, який з кожною секундою голоснішав. Іншого разу Ярослав, мабуть, не звернув би на це уваги, бо що, власне, незвичного в тому, що вчителі повели до лісу своїх вихованців? Та сьогодні чомусь відчув неспокій: школярі йшли не гуртом, а врозсип, їх перегуки лунали по всьому лісу.

Вмить пропало відчуття радості, сполоханим птахом ударила думка: щось трапилося! Ярослав побіг назустріч голосам. Незабаром зіткнувся з дільничним інспектором, з яким мав нагоду познайомитися раніше. Лейтенант Ярема Вихопень вже два роки працював у Чернечому і ще в двох навколишніх селах. Він розповів про те, що трапилося у Чернечому: тиждень тому безслідно щезла пенсіонерка Ганна Шавінська – як камінь у воду. По селу повзли різні чутки. Одні говорять, що Шавінська пішла у світ за очі, інші – що наклала на себе руки, а дехто припускає, що зникла навмисне, аби провчити своїх дітей. Річ у тім, що, маючи трьох заміжніх дочок, вона жила поміж чужих людей. Дочки чомусь не люблять матері, хоч Ганна сама, без чоловіка виховала їх і зуміла навіть дати непогане придане.

Ярослав делікатно перервав балакучого дільничного, бо й сам добре знав не тільки Шавінську, але й усіх її дочок: Галину, Оксану і Катерину. З найстаршою навіть учився в одному класі, був час, що симпатизував їй. Не раз у сутінках сиділи в садку на зрубаній яблунці і несміливо, по-дитячому, цілувалися. Але лукава, вередлива, або, як у Чернечому кажуть, бзікувата дівчина не могла довго володіти серцем Ярослава. Відставка, однак, не дуже збентежила Галю, бо вже наступного вечора під руку шпацирувала тротуаром місцевого курорту з відомим на весь район лікарем-ловеласом.

Правда, давненько це було. Повиростали і повиходили заміж дочки Шавінської: Галина залишилася дома, а молодші подалися у сусідні села: Катерина – у Заланів, а Оксана – на Залип’я. І хоч села межують з Чернечим, сестри зустрічаються рідко. Кожна живе своїм життям. Сказати – не любляться, то буде напівправдою, вони ненавидять одна одну. Такі ж почуття – і до рідної матері. Причина – захланність, корисливість. Бо прагнуть тільки одного: розбагатіти...

Продовження в журналі