ЧАCТИНА ПЕРША

– Скажіть Келверсові, що він ідіот! – гриміло за дверима. – Що?! Та за таку суму я можу залучити кого завгодно! Так, озвучування завтра о третій – а що, по-вашому, могло змінитися? Виїжджаю, чорти б вас забрали, вже виїжджаю!

Двері відчинилися, й одразу ж більша частина неймовірного натовпу з недоладними запитаннями кинулася назустріч чоловікові, що виходив, інші ж, навпаки, подалися назад, вивільняючи йому шлях. Виник немислимий у своєму безладді людський вир. Руденьку дівчину в довгій яскраво-червоній спідниці підхопило цим виром, пронесло кілька витків і, врешті, кинуло під стіною, де їй вдалося зупинитись. Якийсь хлопець, важко дихаючи, спинився поруч, майже впритул.

– Червона спідниця – це здорово – без передмов сказав він. – Вони можуть не запам’ятати тебе, але вже спідницю точно запам’ятають. Надягай її на всі прослуховування, якщо хочеш стати кінозіркою.

Дівчина взялася до своєї вщент розсипаної зачіски. Зі шпильками в роті вона похитала головою.

– Що? А чому «ні»?

– Я хочу стати режисером, – вимовила вона, заколюючи на потилиці руде волосся.

Хлопець присвиснув – досить голосно, щоб з десяток із натовпу повернулися до них.

– Режисером? – перепитав хтось, розчувши останні слова.

– Так, – руденька дівчина відважно пішла в наступ. – А що? Я, можливо, й стала б акторкою, якби в усій Корпорейшн був хоч один справжній режисер! Сучасні фільми... їх неможливо дивитись, якщо ти бачив хоча б один старовинний! Так, старовинні фільми примітивні, двовимірні, іноді вони навіть чорно-білі, але там є щось живе, якісь почуття, думки, емоції... Схоже, останній режисер помер ще за часів Голлівуду!

– Але ж існують ретристи, – заперечив чи той хлопець, чи хтось інший.

– Ретристи лише намагаються повторювати те, що було колись. Ніхто з них не має режисерської освіти, вони й гадки не мають про суто технічні досягнення сучасного кіно, до того ж, в них нема доступу до грошей Корпорейшн, а без цього теж...

– Дехто знімає у Варіаціях, – це уже точно сказав той хлопець.

– Але ж Варіації весь час змінюються, й потім, це незаконно... ні, я хочу стати справжнім режисером! – ця наївна дзвінка бравада викликала легкий сміх, що пробіг над головами присутніх, й дівчина яскраво, як усі руді, почервоніла.

– Як тебе звати? – запитав хлопець.

– Айріс.

Заповітні двері знову відчинилися, на порозі появився високий худорлявий чоловік із жорстким обличчям.

– Гей, ви! – уривчасто гукнув він, і запанувала цілковита тиша. – Бос поїхав у своїх справах, мій час теж обмежений, я можу прослухати десять чоловік. Всім стояти на місцях! Я сам скажу, хто. Ви. Ви двоє... Молодий чоловік... Ви... Ні, не ви... хоча й ви теж. Ви, усі втрьох... і ви, в червоній спідниці.

За спиною Айріс прокотилися заздрісні зітхання, й вона попрямувала вперед, ковзаючи ледь помітною стежкою в натовпі, що трохи розступився...

– Так! – кричав в трубку відеофона худорлявий чоловік. – За п’ять хвилин! Сем знову звалив на мене свою роботу. Що? Скажіть, що я їй голову відірву! Так, так, зараз їду, не робіть такої фізіономії!

Він поривчасто закрокував до дверей, Айріс ледь встигла перепинити йому шлях.

– Ви ще тут? Я ж вам сказав...

– Ви не сказали мені ані слова.

Він зупинився.

– Ви ж бачите, я поспішаю! Гаразд, підійдіть до вікна.

Вона слухняно стала біля вікна й дозволила йому взяти себе за підборіддя.

– Так, чорні оченята – це добре. Ластовиння ви вже позбавились – теж добре. Руде волосся зараз не котується – станете блондинкою. Талія в порядку, бюст... не завадить додати два-три дюйми. Салон Нових форм за два квартали. Потім прийдете ще. На все добре.

– Але я...

– Тільки не подумайте, що зовнішні дані – це все. Тим більше, що зараз актуальний образ антигероїні, простіше – звичайної негарної жінки. Всі ведучі режисери...

– Я хочу стати режисером!

Він озирнувся біля напіввідчинених дверей.

– Он воно що! З вашою комплекцією? Та це не до мене, режисерські курси набирає Кармеллі – чи вже набрав... Він має прийти хвилин за двадцять...

– Я зачекаю!.. Якщо можна...

– Чекайте. Я вас зачиню.

Продовження в журналі