Мало того, оголоси Україна остаточне зросійщення своєю національною метою, Росія стерпіла б найспокусливішу її демократію. Розумом це не до кінця розуміють навіть перші особи Росії, не кажучи про інші, але в підкірці у них саме така Україна. Що втовкмачують населенню Росії кремлівські ТБ, радіо, газети? Чи говорять вони: дивіться, люди, що творять ці українці по господарській частині, нас не питаючи? Ні, з року в рік акцент на інше: дивіться, люди, як наполегливо ці українці від нас відсуваються – дійшли до того, що хочуть, аби все у них там було по-українськи. Націоналісти, одне слово, бандерівці. Тобто зрадники.

Чому єльцинська Росія майже дружелюбно ставилася до України в роки президентcтва Кучми? Той вловив, що треба Росії для повного щастя. Для повного щастя Росії треба одне: щоб в Україні все більш зримо переважала руськість. Ну, і казенна балаканина Києва про вічне братерство. От і чудово, вирішив Кучма. Чим би Москва ні тішилася, аби не розоряла нас своїм газом. Якщо вам подобається, щоб ми мали те і те з російської мови на наших теренах, ми не проти, отримуйте свою цяцьку!

При цьому у Кучми під рукою завжди був бандерівець. Коли йому, Кучмі, треба було, він говорив Єльцину: «Так я б, ти ж розумієш, Борисе Миколайовичу, радий був би піти ще далі, але ж ці галичани, боюся, піднімуть ґвалт а то і за кілки вхопляться». Він розраховував на час – на те, що, поступово зміцнюючись економічно, Україна даватиме все більше волі українству. Третій президент, Ющенко, поклав край цій грі. Українство заявило про себе всерйоз. Цього політика ворогом Росії в її очах зробив його побутова українська мова. Мова і тільки мова – хай не дуже досконала, але українська побутова. Все інше дрібниці. Якби Ющенко виголошував неприємні для Москви промови російською мовою, вона і вухом б не повела.

Чому Росія вклала величезні гроші у виборчу кампанію Януковича? Тому що його побутовою мовою був донецько-російський блатняк. Блатняк, але російський. Чому Росія прийняла загравання Тимошенко після поразки Януковича? Тому що її побутовою мовою була нехай дніпропетровська, але російська. Чому Москву надихнула спроба Юлії Володимирівни влаштувати тандем з Януковичем, аби удвох володіти Україною до кінця своїх земних термінів або поки не підростуть спадкоємці? Тому що це був би тандем побутової російської мови з домінуванням блатняка.

Зрештою Янукович таки переміг Ющенка. Україна не встигла озирнутися, як стала чимось каламутним майже в складі Росії. Громадяни Росії з’явилися на багатьох ключових посадах у Києві та областях. Служба безпеки України стала злодійським підрозділом путінської ґебухи. Якщо і залишалися якісь українські секрети, то суто приватні грошові. Кожен чиновник мав свою ціну, вільно продавався і купувався. «Навіщо нам Крим? Нам потрібна вся Україна», – проголосив колись один видатний думець. І дійсно: Росії за наявності Януковича не потрібен був Крим – вона мала у своєму розпорядженні всю Україну. Мовний закон Ківалова – Колесніченка, який поставив хрест на українстві, був російському серцю дорожчий за всі міждержавні договори. Тепер можна було цілком зосередитися на найприємнішому: на схемах розкрадання і відкатах. Великі українські та великі російські гроші ніколи до цього так вільно не говорили однією мовою – мовою російської братви.

Майдан-2 став ударом і для Путіна, і для Януковича з їхніми людьми, але для Путіна й компанії – більш сильним, незважаючи на те що донецьким належало втратити свою сіть, вже накинуту на всю країну. Донецькі – народ простий. Йому що треба? Щоб йшло бабло – більше, ще більше! Натомість кремлівським, крім бабла, потрібно ще дещо, а саме: аби жила країна рідна, а яке може бути у неї життя, якщо Україна стане Україною не на папері, а на ділі?! Небезпеку вони відчули раніше і гостріше Януковича, тому що перемога Майдану-2 означала б початок кінця «рускава міра», яким вони його бачили у своїх мріях. У бариг теж можуть бути не зовсім ниці цілі.

Ось чому Путін одразу взяв цю справу в свої руки і став боротися з українським Майданом як зі своїм рідним, російським. Були покликані люди, не тільки зобов’язані, але й здатні стріляти. І все вийшло б, якби Майдан-2 злякався і якби не жменька людей, немов створених для оргроботи в такій обстановці.

Збереження і розвиток України як найважливішої частини «рускава міра» був і буде завданням всіх російських завдань. Росія живе з переконанням, що без російської України вона – не вона. Росії немає без Києва, без «цього пращура російських міст». Що тут ще пояснювати? Чому той же Ходорковський втрачає самовладання в нападках на Україну? Обмовляє її, грубить так, немов був на зоні аж ніяк не політичним. Він бачить себе на чолі Росії, а навіщо вона йому не вся? Не для того він стільки страждав, щоб отримати якийсь обрубок. А ви все: нафта, газ. Без їх надлишку Росії може обійтися. А ось без українського сержанта ... Без українського сержанта немає російської армії. Без українського чинуші немає російської бюрократії. Без українського попа немає російського православ’я. Без українського образованца немає російської образованщини.

Насправді все це може бути і без українця, але російська людина думає, що – ні, не може бути. Цього стану російської душі не розуміє, не відчуває Захід, тому що він живе вже в іншій епосі.

У Росії, коротше, є тільки один ворог, від згадки про якого вона тужить воістину смертельно. Це не США, не Захід в цілому, не Китай. Це – українська мова.

Переклад з російської