Патологія імунної системи організму схожа з «патологією» правозахисних органів держави. Організовану злочинність і корупцію, яка десятиліттями порядкує в Україні, а на Донбасі прибрала відкритих форм колаборації й тероризму, треба розглядати не лише як соціальну патологію, але й значно ширше – як патологію системну, а отже методи боротьби з нею повинні випливати з системних соціальних заходів захисту суспільства. Заходи мають бути розширені до системного рівня, і боротьба з «ватою», з «народам Дамбаса» має розглядатися як боротьба з чужорідною системою, котра прагнула і прагне бути частинкою іншої системи – «рускава міра».

Терористичний анклав на сході України – це своєрідна «ракова пухлина» на тілі держави. Існування цього злоякісного новоутворення смертельно небезпечне для майбуття Української державності.

Цю ситуацію Олесь Гончар зафіксував у своєму нотатнику в червні 1993 року: «Донбас – це ракова пухлина, то відріжте його, киньте в пельку імперії, хай подавиться! Бо метастази задушать всю Україну! Що дає Донбас нашій духовності, нашій культурі? Ковбасний регіон і ковбасна психологія! Єдину українську школу – й ту зацькували... Ні, хай нас буде менше на кілька мільйонів, але це буде нація. Ми здатні будемо відродитись, увійти в європейську цивілізовану сім’ю... А так ніколи ладу не буде. Буде розбій і вічний шантаж».

Відомий публіцист і політолог Андрій Піонтковський вже нині застерігає: «Путін має намір впихнути ракову пухлину «ЛДНР» у політичне поле України, нічого в ній не змінюючи, не вивільняючи з Донбасу російських військовослужбовців, «адже їх там немає». Тим самим він прагне створити всередині України абсолютно легальний з погляду нового українського закону про особливий статус військовий плацдарм окупантів для їх подальшої експансії».

Уявімо, що війну ми виграли, перемогли росіян і повернули собі землі, населені людьми, більшість яких українцями себе не вважають. Гидують українською мовою, українською культурою, українськими традиціями. Знову опинившись у складі Української держави вони й далі тягнутимуться до Росії, постійно виступатимуть в обороні свого інтересу. Частково регіонального, частково національного. Згадаймо поведінку французів у Квебеку, вимоги курдів і каталонців, басків, північних ірландців, шотландців. Який сенс Україні утримувати в межах своєї території вороже налаштованих до української державності людей – непевних і непередбачуваних, не патріотів, потенційних колаборантів?

Оскільки на Донбасі немає пальм і моря, не вирощують апельсинів й ананасів, а клімат у Дикому Полі аж ніяк не середиземноморський, то лжегромадянам з синіми паспортами із золотим тризубом прищеплювати любов до України, заохочувати бути лояльними до Києва можна хіба що великою зарплатнею і пенсіями, усілякими дотаціями, преференціями, безвізом. Але таке загравання з «ватою» сумнівне і ненадійне.

Утримувати чужорідний елемент у своєму державному тілі Україні і дорого, і небезпечно.Такий експеримент може обернутись стратегічною поразкою аж до втрати державності. Злютовувати кров’ю патріотів територію, населену нелояльним елементом, із землями, на яких домінує етнічне населення країни, котре сповідує державні цінності, – неможливо.

8 січня 1961 року на всенародний референдум про самовизначення Алжиру було винесне питання: «Чи схвалюєте ви законопроект, представлений французькому народові Президентом Республіки щодо самовизначення алжирського населення та організації державної влади в Алжирі перед самовизначенням?»

Сімдесят чотири відсотки учасників висловили схвалення, таким чином фактично підтримавши ідею про незалежність Алжиру.

Я не знаю, як проголосують українці, якщо на всенародний референдум буде винесене питання про самовизначення «Лугандонії». Але вважаю, що цьому питанню має передувати застереження: «Люби Україну, або забирайся геть».

Нагадаймо: етнічна українська нація (титульна нація) є основним елементом етнонаціональної структури українського суспільства. Своє природне право на самовизначення українська нація втілила у державотворчій формі. В Основному законі України відповідниками етнічної української нації є поняття «українська нація» та «українці»; щодо громадян України інших національностей вживаються поняття «інші корінні народи та національні меншини».

28 квітня 2016 року в інтерв’ю «Голосу Америки» Вадим Пристайко, ще у ранзі заступника міністра закордонних справ України, апріорі допустив можливість проведення виборів на території ОРДЛО, визнавши, що після цього в українській політиці можуть з’явитися люди, яких офіційний Київ називає терористами та сепаратистами: «Ці люди мають зараз певний вплив на територіях, я боюсь нам прийдеться жити з цим, нам прийдеться враховувати всі інтереси, які є на великій території України для того, щоб наша держава змогла просуватись далі ми маємо знайти консенсус. Якщо в результаті виборів, відкритих і чесних виборів, ці люди прийдуть до влади – нам прийдеться шукати можливість взаємодіяти з ними: і в парламенті, і в урядових структурах, і в місцевих структурах».

Виходить, що більшість громадян України має пристосовуватись до інтересів меншості?

В Австралії інакше. Так, у вересні 2006 року на «зеленому континенті» («the land down unde») був опублікований указ, в якому мовилося, що мусульманам, котрі бажають жити в Австралії за законами шаріату, доведеться покинути цю країну. Міністр фінансів цієї країни Пітер Костелло (Peter Howard Costello), виступаючи по державному телебаченню, заявив: «Якщо ці цінності (Австралія – секулярне держава, в якому закони приймаються парламентом. – О. Р.) не є вашими, якщо ви хочете жити в країні, в якій править закон шаріату, або в теократичний державі, то тоді Австралія не для вас».

Міністр оборони Австраліїї Брендан Нельсон (Brendan John Nelson) був ще різкішій: «По суті, люди, які не хочуть бути австралійцями і які не хочуть жити у відповідності з австралійськими цінностями і розуміти їх, вони можуть забиратися. Іммігранти, а не австралійці, повинні пристосуватися. Приймайте або забирайтеся. Мені набридло, що наша країна повинна постійно хвилюватися з приводу того, що не ображаємо ми якихось людей або їхню культуру. Ми говоримо впереваж по-англійськи, а не іспанською, ліванською, арабською, китайською, японською, російською або будь-якою іншою мовою. Тому, якщо хочете стати частиною нашого суспільства, вчіть нашу мову!».

Хто з українських владців наважиться на таку відвертість?

Відомий львівський активіст Святослав Літинський нещодавно програв суд Офісу президента, вимагаючи надати український переклад російськомовного виступу Володимира Зеленського на форумі інтернет-діячів ІForum. У рішенні суду було зазначено: «Офіс президента повідомив, що національним законодавством не передбачено обов’язкове здійснення перекладу виступу чи промов глави держави на заходах, які прямо не пов’язані з реалізацією ним повноважень президента України».

Таке враження, що працівникам Офісу президента близька позиція заповзятлового большевицького віршомаза («пралєтарскава поета») Дем’яна Бєдного, який глузував з української мови:

Язик украінскій, навєрно,

Єсть очєнь пьостроє кліше –

І стало мнє уесесерно,

Уесесерно на душе!

Чи не тому «русскій мір» в Україні почав відвойовувати втрачені з початком війни позиції. Якщо 2017 року київська радіостанції Nostalgie 99FM здійснила переформатування і впродовж двох років транслювала лише українську та зарубіжну музику, то віднедавна аби вивільнити слоти для російської музики українську знову почали зганяти в «мовні гетто» – з 7.00 до 7.35 і після 21.00. І це не єдиний випадок мовних гетто для української музики...

Визнаймо: війна не надто вплинула на шовіністичні переконання проросійської частини населення країни. Керівник соціологічної групи «Рейтинг» Олексій Антипович відзначає, що в Україні приблизно кожен сьомий житель симпатизує президенту Росії. І попри заборону комуністичної ідеології ця людиноненавиницька доктрина не зникла з голів українців.

Вислід: неприпустимо інтегрувати у державне тіло чужорідний елемент – різношерстний, «мультикультурний» набрід і всіляку антидержавну потолоч – який не бажає адаптуватися з корінним населенням, його світосприйняттям. Легітимізувати так звані ДНР і ЛНР – це державний злочин. Хай українська спільнота буде менша кількісно, зате більш однорідніша, згуртованіша, міцніша, дієвіша.

І ще. Якщо країна не бажає віддати ворогі жодної п’яді землі, то вона передусім повинна дбати належним чином про її захист, а не виділяти на оборону 3 або 4 відсотки ВВП навіть в умовах війни.

Невеличкий екскурс у минуле. 3 грудня 1946 року ЦК ВКП (б) в постанові «Про викладання логіки і психології в середній школі» визнав абсолютно ненормальним, що в середніх школах не вивчається логіка і психологія, і визнав за необхідне запровадити протягом 4 років, починаючи з 1947/48 навчального року, викладання цих предметів у всіх школах Радянського Союзу. У 1959 році викладання логіки в середній школі відмінили. Донині не вивчають логіку і в школах України. А шкода. Тим паче, що «слугам народу» вона більш ніж потрібна.

І справді. Помічник президента України Андрій Єрмак на своїй сторінці у Фейсбуці повідомив: «Вчора (20 вересня . – О. Р.) зустрічався в Офісі президента з активістами, щоб обговорити «формулу Штайнмаєра» та її роль у врегулюванні ситуації на Донбасі. І хочу повторити те, що сказав на зустрічі: 1. Нічого не буде вирішуватися без відома суспільства; 2. Процес імплементації формули має кілька етапів, це не разове рішення; 3. Формула – це не закон; Це база, яка ляже в основу законопроекту, за який голосуватимуть і який буде винесено на публічне обговорення». І ще: «усе це буде пізніше, наразі треба припинити вогонь».

Цікаво, як собі уявляє помічник президента – «припинити вогонь»?

Хіба Україною не розроблялись і не втілювались в односторонньому порядку плани розведення сил та засобів на Донбасі?

На тлі посилення обстрілів у зоні бойових дій (20-21 вересня в зоні ООС збройні формування Російської Федерації і її найманці 7 разів порушили режим припинення вогню, було поранено четверо військовослужбовців ЗСУ) міністр іноземних справ Вадим Пристайко демонструє якусь дивну логіку. Мовляв, «між Україною і Росією намітилося потепління». Та ніяке це не потепління, а продовження шантажу з боку Кремля. Так, 21 вересня директор Центру вивчення країн Близького Сходу і Центральної Азії Семен Багдасаров у прямому ефірі каналу «Россия 1» закликав «Л/ДНР» перенести бойові дії на решту території України…

На засіданні парламентських комітетів міністр закордонних справ України Вадим Пристайко підтвердив: «Ми домовилися про формулу Штайнмаєра на зустрічі радників 2 вересня, і я можу навести те, на що я дав згоду. Закон про особливий статус вступає в дію в попередньому форматі на момент проведення виборів, а остаточно набуває чинності після рішення БДІПЛ ОБСЄ».

Стоп. За так заною формулою Штанмайєра виведення російських військ з території України не передбачено, а деокупація Криму взагалі не згадується.

У цій конкретній історії надто багато замовчувань. А диявол, як відомо, ховається в деталях. Українські політики постійно посилаються на українське законодавство, на українські закони. Але постає елементарне питання: чи будуть попередньо роззброєні бойовики? ким будуть роззброєні і яким чином? Чи є відповіді на ці питання? Немає. То про який контроль може йти мова? Де логіка? Разом з тим прес-секретар представника Києва на переговорах Леоніда Кучми Дарка Олефір на своїй сторінці у Facebook повідомила, що українська сторона не має «принципових заперечень по суті «формули Штайнмаєра» про місцеві вибори на Донбасі», однак реалізація цієї «формули» можлива лише за умови виконання таких пунктів: повне припинення вогню; забезпечення ефективного моніторингу СММ ОБСЄ на всій території України; виведення з території України збройних формувань іноземних військ та військової техніки; розведення сил і засобів уздовж всієї лінії зіткнення; забезпечення роботи Центральної виборчої комісії України, українських політичних партій, ЗМІ та іноземних спостерігачів; встановлення контролю над непідконтрольною Україні ділянкою російсько-українського кордону.

Але про ці речі Пристайко 2 вересня не згадував! Йому невідомо, що згідно стандартів ОБСЄ проведення виборів за наявності іноземних військ і найманців заборонено? Принаймні на це звертав увагу ексміністр закордонних справ України Павло Клімкін.

Володимир Зеленський під час зустрічі з президентом Естонії заявив, що вибори в ОРДЛО можуть бути тільки після виведення російських військ і згідно українського законодавства. Чи не тому

Тристороння контактна група у Мінську 18 вересня письмово не зуміла узгодити умови проведення виборів на окупованих частинах Донецької та Луганської областей?

Вадим Пристайко пояснює цю ситуацію «технічним непорозумінням». Мовляв, представник України в ТКГ висловив певні зауваження. Леонід Кучма і справді поставив риторичні питання: «Ну які вибори, коли люди ходять зі зброєю? Вибори можна проводити тоді, коли війська пішли з України, і коли важка техніка пішла, коли українська влада з’явилася, коли можуть приїхати туди журналісти».

Тепер уже й сам міністр погоджується з такою логікою: для проведення виборів на окупованій частині Донбасу спочатку мають бути створені відповідні умови.

«Чергова спроба імплементації «формули Штайнмайєра» загрожує Україні штучним створенням російсько-кримінального анклаву на Донбасі та втратою Криму, як мінімум, на десятиліття. У разі реалізації цього сценарію, наступним і дуже швидким результатом стане втрата незалежності, по-справжньому вистражданої українським народом. Саме в цьому полягає суть путінської формули, покладеної в основу т.зв. Мінських домовленостей лютого 2015-го. «Формула Штайнмайєра» – не більше ніж обгортка для цього дурного змісту» (Андрій Сенченко, український політик і громадський діяч, лідер політичної партії «Сила права»).

Мінські угоди – це домовленості, які не ратифіковані Україною. Тож у цьому питанні треба керуватися виключно міжнародним правом, яке передбачає відповідальність агресора за свої дії і право країни на самооборону. «Ми напали на Росію? Ми окупували у неї частину території? Чи як? Яка логіка такої тактики переговорів? Правда за нами. Бог за нами. Тому ми повинні вести вперед, а не відповідати на закиди агресора» (Володимир Огризко, дипломат, ексміністр закордонних справ).

Тим часом глава парламентського комітету у закордонних справах Богдан Яременко виступає з дивною ініціативою виведення американських інструкторів з території України в обмін на виведення російських нерегулярних військових формувань з окупованих територій. Натомість є чітка логіка в думці колишнього командувача військами США в Європі генерала Бена Ходжеса: «Насамперед треба сказати, ми (інструктори США – О. Р.) тут на запрошення. Ми не вторгалися… Якщо український уряд скаже: «Дякую, зараз у нас все добре». Це ми, канадці, британці, поляки, литовці – всі зараз допомагають українцям… Уявлення деяких про те, що тут немає російських солдатів, а є якісь сепаратисти або «нерегулярні військові формування», це все казки. Всім відомо, що кожен офіцер, командир батальйону тощо – всі вони російські офіцери, з необмеженими поповнюваними запасами (військової техніки і боєприпасів – О. Р.), які йдуть через неконтрольовану ділянку кордону. Донбас є полігоном для російських збройних сил. Україна зупинила їх».

В інтерв’ю «Московському комсомольцю» міністр оборони РФ Сергій Шойгу несподівано заявив, що «і думати не хоче про можливе зіткнення армій України та Росії». Мало того, він має «велику надію, що в українського народу і в української влади вистачить волі, сил і можливостей остудити ті гарячі голови, які закликають до подібної дурості і божевільного сюжету». А ще російський міністр назвав українців «братнім народом». І він, мовляв, «абсолютно переконаний, що з українським народом ми будемо жити в мирі і добросусідстві».

Цинізм путінського поплічника зашкалює. Це називається перекладати з хворої голови на здорову. У людини, яка не знайома з перебігом подій в Україні 2014-2019 рр. навіть може скластись враження, що саме Україна є агресором, що саме вона спровокувала російсько-українську війну.

Чи вистачить в української влади IQ знайти прихований сенс лицемірства Шойгу? В усякому разі заступник голови Офісу президента України Андрій Єрмак запевнив головних редакторів інтернет-медіа та популярних блогерів, що український президент – один з найкращих лідерів сучасного світу.

Помовчимо. Відома телеведуча Яніна Соколова запросила президента України Володимира Зеленського на «некомплементарне» інтерв’ю в програмі «Рандеву». Журналістка показала відео, зроблене на зустрічі у Львові, де молодіжна авдиторія скандувала: «Зеленський, не сци!».

Але ми не про це. Зрозуміло, що російсько-українське протистояння так просто не завершиться. Чи є історично прецеденти, коли Росія добровільно забралася геть з окупованих територій? Афганістан – не приклад. СССР агонізував і не міг перешкодити Литві, Естонії та Латвії здобути свободу. Натомість є Придністров’я, Абхазія, Південна Осетія. Так просто Росія Україну в спокої не залишить і з Донбасу не забереться...

1 жовтня на своїй сторінці у Facebook Роман Безсмертний, звільнений у серпні із Тристоронньої контактної групи у Мінську, опублікував текст документу – так звану «формулу Штайнмайєра». Політик і дипломат попередив, що не слід підписувати документ: «Цей папірець готується від імені ТКГ в Мінську для глав держав Нормандського формату і подається, як так звана «формула Штайнмайєра». Звертаю увагу всіх причетних до процесу на неприпустимість схвалення подібного документу, а тим більше підписання».

Цього ж дня учасники Тристоронньої контактної групи таки узгодили текст «формули Штайнмаєра». Представник України в ТКГ Леонід Кучма письмово повідомив (на певні роздуми наводить той факт, що розміщений в інтернеті текст чомусь викладений російською мовою, а про офіційне узгодження «формули» Києвом наймерш повідомила не Українська держава, а російські ЗМІ) представника ОБСЄ М. Сайдіка, що «українська сторона приймає текст цієї формули». В цьому тексті, зокрема, зафіксовано, що «справжній закон набуває чинності о 20:00 за місцевим часом у день голосування на дострокових місцевих виборах в окремих районах Донецької і Луганської областей, які призначені й проведені відповідно до Конституції України та спеціального закону України, який регулює проведення місцевих виборів у згаданих районах».

Тобто дострокові місцеві вибори в ОРДЛО зафіксовані на скандальному папері як доконаний факт. Щоправда Володимир Зеленський під час терміново скликаного 1 жовтня брифінгу запевнив, що «ніяких виборів під дулом кулеметів не буде».

Повіримо?

З виступу президента України на терміново скликаному ним брифінгу ввечері 1 жовтня можна зробити висновок, що Володимир Зеленський таки потрапив у капкан Штайнмайера. «Було досягнено домовленостей про розведення військ у Петрівському і Золотому. Хочу заспокоїти місцеве населення: я особисто гарантую, що ви будете захищеними, і відвід військових ніяк не вплине на вашу безпеку», – запевнив Володимир Зеленський.

Повіримо в особисті ґарантії президента?

3 жовтня волонтер Роман Донік у своєму блозі написав: «Зеленський знає, що по Станичці розведення не відбулося. Йому все доповідають. Він знає, але бреше про те, що розведення пройшло успішно... А ще в Золотому близько 4 тисяч чоловік живе. А ще Золоте вчора обстріляли. Тобто за правилами відведення треба чекати 7 днів. Сім днів тиші має бути. Зрозуміло, що Зеленський гарантував їм безпеку, тільки що він може реально гарантувати? А якщо не буде безпеки, то що? Напише в спортлото? Або в лігу сміху?»

А ще Володимир Зеленський повідомив: «Буде новий закон, який розробить парламент, порадившись із суспільством. Не буде ніякої капітуляції! «Формула Штайнмаєра» має бути імплементована в новий закон про особливий статус, якого ще немає».

Президент запевнив, що перш ніж провести вибори, він зустрінеться з лідерами «нормандського формату».

Мовляв, «Підготуємо всі запобіжники. Ми з вами ніколи не підемо на те, щоб проводити вибори, якщо там є військові»,

Які «запобіжники»? Французькі? Своєю скандальною заявою щодо повернення Росії в ПАРЄ Макрон дав зрозуміти, що гратиме на боці московитів: «Підтримую зроблений вибір, щоб Росія залишилася в Раді Європи, оскільки я переконаний, що російський народ близький до європейського гуманізму і сам брав участь у створенні цього гуманізму... Це об’єднує і географію, і культуру, і спадщину Росії, які є європейськими».

Як мовиться, без коментарів.

Судячи з брифінгу, Зеленський і сам толком не знає, що має чинити. Прочитав з папірця написане, обмежився загальними тезами і хутенько залишив аудиторію.

Як повідомило інтернет-видання «Українська правда» на зустрічі з представниками парламентських фракцій президент переконував, що про капітуляцію України після підписання так званої «формули Штайнмаєра» не йдеться, але пояснити свою позицію з трибуни Ради відмовився. Джерела УП повідомили, що на зустрічі з головами фракцій Зеленський нервував, але переконував, «що все буде добре, він все розрулить і парламент може розслабитися». Пряма мова співбесідника УП: «Зеленський говорив, що все буде добре. Ніяких виборів».

Помовчимо, чи почекаємо, що скаже вулиця?

2 жовтня на документ емоційно зреагували так звані глави так званих «ДНР» і «ЛНР». Мовляв, підписавши на переговорах у Мінську «формулу Штайнмаєра», українська сторона тим самим визнала право народу Донбасу на самовизначення і закликали президента України Володимира Зеленського «не диктувати Донбасу свої умови».

Отакої! Чи хтось в Україні вірить, що текст заяви-ультиматуму Дениса Пушилін і Леоніда Пасічника від імені «народа Дамбаса» не писаний чи завізований в Кремлі?

23 липня 2015 року під час телефонної розмови з лідерами країн-учасниць «нормандської четвірки» Путін закликав українську сторону погодити з представниками так званих «ДНР» та «ЛНР» законодавче оформлення особливого статусу регіонів. Безцеремонну вимогу Путіна тоді прокоментував екс-заступник голови СБУ, генерал-лейтенант Олександр Скіпальский: «Нехай Путін сам розмовляє з ними. Це він їх підібрав, він їх поставив, він їх навчив під Москвою. Нехай він забирає своїх бандитів і краще посилює свою оборону на сході Росії». Цей коментар актуальний і нині. Це своєрідна підказка Володимиру Зеленському.

Відома фраза Отто фон Бісмарка: «Я ненавиджу Австрію більше, ніж люблю власну Прусію». Та з «досвіду попередніх стрільб» годі сподіватися, що Володимир Зеленський зможе її перефразувати: «Я ненавиджу Росію більше, ніж люблю власну Україну». Найімовірніше, аби перекласти відповідальність за капітуляцію країни Зеленський вдасться до «прямої демократії» – питання по Донбасу буде винесене на всеукраїнський референдум. Можна припустити, що й Медведчук, і Стефанчук, і Богдан допоможуть провести таку акцію. Та й новий ЦВК осторонь не залишиться...

В усякому разі вже 2 жовтня Зеленський терміново запустив роботу Комісії з реінтеграції Донбасу, яка вивчатиме питання реінтеграції тимчасово окупованих територій. Під час засідання Комісії президент нагадав про плебісцити, коли громадяни голосують за ухвалення рішень на національному рівні.

Чим насправді керуватимуться найближчим часом «слуги народи» залишається тільки гадати. Невідомо, чи дослухається Офіс президента слушних застережень фахівців.

Наразі складається враження, що Банкова не розуміє конечного бажання Путіна вмонтувати ОРДЛО – цю ракову пухлину – в державний організм України, щоб смертельно заразити її, а відтак знищити.

З жовтня в інтерв’ю «Радіо НВ» Роман Безсмертний заявив: «Те, що сталося цими днями, – величезна помилка, яка межує зі злочином…Кремль розраховує на те, що українська влада, проковтнувши наживку під назвою «формула Штайнмаєра», спричинить внутрішній конфлікт. Легке ставлення до таких речей може призвести до того, що українці розраховуватимуться за це кров’ю, а війна з Росією може перетворитися на конфлікт усередині держави та серйозну політичну кризу в Україні. <…> Те, що було запропоновано ще місяць тому Кремлем, – перебріхана «формула Штайнмаєра». <…> Це лише 10% всього тексту. Те, що зараз питання виборів вирване з контексту, свідчить про те, що Росію в принципі не цікавить питання виведення збройних сил. Їх лише цікавить, щоб в Україні хтось підписався під словом «вибори», а далі все закрутиться. Лавров не випадково проговорився, що їх цікавить схема Придністров’я, ця ж схема була використана в Грузії та Нагірному Карабасі. Причин бити на сполох у цій ситуації більш ніж багато. Так, відповідно до норм та правил ОБСЄ вибори не можуть відбуватися на території, на якій перебувають регулярні війська».

Помиляються ті, хто вважає, що особливий статус Донбасу принесе мир. Якщо в ОРДЛО реінтегрується Україну, то ця своєрідна ракова пухлина розповзеться по всій території країни, знищить її державність, а Європа отримає сухопутне Сомалі.

Елементарна логіка підказує: про ОРДЛО треба забути. Хай «народ Дамбаса» інтегрується в Російську Федерацію. Правильність такої думки підтверджує вкрай настирне й наполегливе прагнення Кремля впихнути Україні цю територію, розграбовану й сплюндровану московитами й колаборантами-терористами.

Чи зуміє українська влада оперативно виробити чіткий стратегічний плану дій? Бо наразі такий відсутній. А все через те, що у «слуг народу» з логікою далеко не все гаразд. Тож воліють перекладати політичну відповідальність на суспільство, підкидаючи йому суперечливі ідеї в очікуванні реакції. Якщо вона негативна, то починають переконувати громадян, що вони «не так зрозуміли».

Не може похвалитись глибокими знанням принципів логіки і Володимир Зеленський, який погодився на обмін заручників за сценарієм Путіна. Так, 24 моряки, взяті в полон у Керченській протоці, мали бути беззастережно звільнені на вимогу Морського трибуналу в Гамбурзі, а не в порядку обміну під особисте зобов’язання українського омбудсмена Людмили Денисової. Річ у тім, що на вимогу Москви моряки мають прибути до Росії для проведення слідчих дій. А що заважає московським слідчим їх викликати? Мало того, російська прокуратура може знову арештувати українських моряків у «пєрвопрєстольной». Чи може Київ не відправити моряків до Москви на вимогу тамтешнього Слідчого комітету? Питання навіть не риторичне. У противному разі подальші переговори з Москвою припиняться.

Що далі? Варіантів небагато: національне приниження або продовження протистояння. До перемоги. України.

Було б незле, якби в Офісі президента взяли до уваги висновок з документу, написаного сто років тому. У звіті про Перший Зимовий похід Головному отаманові Симону Петлюрі референт уряду УНР Василь Совенко відзначив настрої українців на Лівобережжі та Правобережжі: «Чекають твердої влади, безпартійної, з відомих громадських діячів, людей чесних і щирих синів свого народу. (...) Неукраїнські культурні фахові сили повинні бути використані Урядом лише як фаховий елемент, не віддаючи в його руки відповідальних, державного значення посад. (...) Тяжко повинні бути покарані зрадники і казнокради. Поява цих людй на відповідальних посадах може підірвати довір’я народу. (...) Урядом повинна бути звернена в першу чергу увага на ті сім’ї, батьки чи брати яких поклали свої голови в боротьбі за незалежність».

Відома фраза Отто фон Бісмарка: «Я ненавиджу Австрію більше, ніж люблю власну Прусію». Було б добре, якби її Володимир Зеленський перефразував: «Я ненавиджу Росію більше, ніж люблю власну Україну».

Краще не скажеш.