– Багатьох здивували результати голосування в українському війську у першому турі виборів Президента. Як можете їх прокоментувати?

– Цифри справді дивують. Я з цього приводу обмінювався думками зі своїми колегами, цифри мали б бути дещо інші. Є певні недопрацювання у сфері виховання особового складу. Як би дивно це не звучало. Процес виховання, насамперед, національного, військово-патріотичного має бути постійним. Є відповідні інституції у Збройних силах України, які мають цим займатися. Ми дуже багато говоримо про гібридну війну, про те, що телебачення діє на суспільство, але треба усвідомлювати, що гібридна війна, насамперед, спрямована на те, щоби особовий склад Збройних сил розкласти зсередини. Тож має вестися наполеглива робота з роз’яснення тих чи інших дій нашого ворога-супротивника.

Є речі, які я не можу пояснити, і які б мали пояснити відповідні інституції, посадові особи. Так, минулого року відбувався процес роздержавлення преси. Одним махом роздержавили до того, що була ліквідована газета «Народна армія», яка була єдиною у ЗСУ і виходила накладом 30 тис. примірників, і журнал «Військо України». Про що це свідчить? Стоїть солдат на «передку» (офіційно – на лінії зіткнення), українського телебачення там немає, з радіо проблема. Він змушений дивитися сєпарські ЗМІ і аналізувати. І тут солдат навіть газети ніякої не отримує, не доноситься інформація. Ми, спілчани, зверталися з листом і просили звернути увагу на це, низка діячів підписалися. Як це так – ніякої інформації не отримує військовослужбовець? Це якась ідеологічна диверсія. Хтось мав би відповісти за це – той, хто готував цю директиву, хто подавав пропозиції. Позбавити військовослужбовців інформації, яку надає військове відомство під час гібридної війни? А у виданнях і накази Верховного Головнокомандувача, різні роз’яснення, у тому числі, як виділяють землю, про те, що збільшено грошове утримання тощо.

У нас не має бути різних ідеологій, особливо, у ЗСУ. Згоден, партійних ідеологій не повинно бути, але державна українська ідеологія має бути. Військо не повинен виховувати телевізор або «Квартал 95», де Україну порівнюють з «актрисою із німецького фільму для дорослих»… Коли людина у військовому однострої не маючи життєвого досвіду, належної освіти, не надто цікавилася історією, хоча є патріотом України, стикається з брехнею, загорнутою в жарт, підсилена піснею, новітніми технологіями, флешмобами, то не завжди може зрозуміти, що їй дають отруту.

Ось приклад, що стосується Львова і львівської молоді. Є дні, коли предствники громадських організацій, представники влади відвідують на Личаківський цвинтар і віддають шану тим, хто загинув. Наприклад на День ЗСУ, 6 грудня, біля поховань загиблих бійців АТО (тепер ООС) на Личаківському цвинтарі стоять у скорботі рідні, найближчі родичі, стоїть дитинка біля могили батька. Більше нікого. Молоді взагалі немає. Студентів немає. А полеглі в боях за Україну навіть молодші за них… Те що маємо державу, безвізовий режим – це приймається, можна поїхати, подивитися світ. Але, окрім того, є обов’язок – прийти у такий день на цвинтар, помолитися чи просто схилити голову. Це дуже важливо. Тоді по-іншому людина буде думати про свою державу, про своє місце у ній і, напевно, по-іншому голосуватиме. Адже такий же парубок, а іноді й дівчина, щодня стоять зі зброєю в руках у траншеях і шанцях, не раз по коліна в болоті під ворожими обстрілами…

Звичайно, в державі не все ідеально, треба багато що допрацьовувати, виправляти, але це наша держава. Якщо хтось наївно сподівається, що з’явиться інша, краща і дбатима за нас, українців, то цього не буде.

– Досвідчені військові кажуть, що раніше за недостатню роботу з особовим складом відповідальних осіб могли звільнити з посади.

– Могли. Людей треба готувати до такої роботи. Люди повинні мати належну освіту, знання. Є чисто психологічні нюанси, особливо щодо роботи з тими, які побували на передовій, на фронті. Ці фактори треба враховувати і швидше перебудовуватися.

Звичайно, слід виправляти і недоліки на державному рівні. Вимагати від військових треба багато, але ставитися до них слід по-людяному. Військовослужбовець ЗСУ складає присягу, що він готовий віддати життя за державу, і часто за неї віддає життя і здоров’я. Цю людину треба супроводжувати від початку до кінця. Треба збільшувати кількість курортів, де військовий і члени його сім’ї можуть підлікуватися, відпочити тощо. Але з іншого боку – людина має бути свідомим патріотом.

Минулого року ми відзначали 100-річчя походу Петра Болбочана на Крим. Полковник Болбочан казав, що кожен військовий повинен бути громадянином, а кожен громадянин – військовим. Це він говорив про захист України. Якраз ми говоримо про той час, коли військові, які підставляють груди під кулі, повинні відчувати себе громадянами і беручи участь у виборах Президента, бачачи інші недоліки, розуміти перспективу розвитку держави, за яку їхні побратими віддали життя. Це все можна перекреслити в один момент.

– Можливо, ключову роль під час голосування зіграли останні корупційні скандали в оборонній сфері?

– Усе грає роль. Але треба дивитися, хто безпосередньо винуватий, хто не винуватий. Інше питання – підкидується дуже багато негативу. Опозиції завжди легше критикувати. Треба дивитися, що отримаємо у висліді. Знову хтось має виходити на Майдан і віддавати своє життя, щоб інші так все легко профукували. Попереду парламентські вибори. Треба ставити вимоги до партійних лідерів, до партій. Громадянське суспільство повинно підтискати. Але треба зрозуміти, що образитися на свою державу і повестися так, що поставити її на межу існування – це неправильно. Не можна піддаватися емоціям, віртуальним героям.

– Наскільки велику роль зіграло те, що суспільство і, зокрема, військові, втомилися від війни?

– Ми маємо справу з підступним ворогом. Так, українці втомилися. Далі що – здатися треба? Зробити так, щоб маршем під Львів прийшли ті, хто не втомився? На це і розраховано – на втому, незадоволення, щоб створити хаос. При тому, що, без сумніву, існують об’єктивні підстави для невдоволення і втоми. Не думайте, що мені про це так легко говорити. Мій родич серед тих, хто загинув в АТО – під Зеленопіллям.

Гібридна війна якраз і спрямована на те, щоб використати цей момент, посилити його і завдати поразки. Колись Іван Мазепа говорив про те, що «самі себе звоювали». Ми не повинні цього допустити – самих себе звоювати. Є втома, є бажання чогось кращого. Але треба розуміти: якщо капітулюємо у цій війні, то будемо мати тільки гірше. Чого нас вчить історія? Згадаймо історію УНР, ЗУНР. 100 літ минуло. Повелися на большевицькі обіцянки-цяцянки, а в результаті – Голодомор-геноцид, виселення до Сибіру. У нас той самий ворог. Кожне покоління, крім сімейних, родинних справ, має докластися до будівництва держави і чимось пожертвувати. Є втома. Але якщо прийде сюди ворог, чи він організує нам відпочинок? Хіба в концтаборах.

Наталія ШУТКА,
IA ZIK

2 квітня, 2019