Найважчим станом для будь-якої інтелектуальної системи – людини, тварини чи комп’ютера – є стан невизначеності, викликаний поєднанням двох факторів: потребою ухвалення рішення і браком відповідної інформації.

Інтелектуальна система відрізняється від простих обчислювальних засобів тим, що здатна розв’язувати завдання саме за дефіциту інформації. Процес розв’язку відбувається шляхом побудови гіпотез, які ліквідують брак інформації. Однак можлива ситуація, коли інтелектуальна система не здатна побудувати гіпотезу – вона знає, що побудова правильної гіпотези неможлива, і в будь-якому разі неминуча помилка. Такий стан зумовлює порушення роботи всієї системи (у разі вищої нервової системи призводить до неврозу).

Згадаймо дитячу класику.

Мальвіна: Ми займемося арифметикою, Буратіно. У вашій кишені два яблука...

Буратіно: Неправда, жодного.

Мальвіна: Я кажу: припустимо, що у вас в кишені два яблука. Хтось узяв у вас одне яблуко. Скільки у вас залишилося яблук?

Буратіно: Два.

Мальвіна: Подумайте гарненько.

Буратіно: Два.

Мальвіна: Чому?

Буратіно: Я ж нікому не віддам яблуко, хоч він й бийся.

У цьому випадку дерев’яний хлопчик перебуває у стані невизначеності не лише через брак уяви, що перешкоджає йому правильно розв’язати задачу – реципієнт навіть не припускає, що може добровільно з кимось поділиться яблуками: Буратіно починає бурхливо демонструвати своєрідний раціоналізм і прагматизм…

Мислення в умовах дефіциту інформації – це ланцюг послідовних гіпотез, які підтверджуються або спростовуються реальністю. Відтинок часу між відмовою від однієї гіпотези до переходу до іншої характеризується різким зростанням невизначеності, збільшенням ступеня свободи, плюралізмом пошуків. Пригадаймо класичний дослід «суперечки» травного і оборонного рефлексу – один із знаменитих дослідів фізіолога Івана Павлова. На показане зображення кола у собаки виробляється травний умовний рефлекс. Через короткий проміжок часу після демонстрування тварині кола перед нею появляється їжа. Декількох таких поєднань достатньо, аби виробився умовний рефлекс і почалося слиновиділення відразу ж після появи кола.

В той же час показ овалу супроводжується ударом струму по лапі піддослідної тварини. Поєднання умовного (овал) і безумовного (удар струмом) подразників виробляє умовний рефлекс, і собака забирає лапу, тільки-но на екрані появляється зображення овалу, і таким чином уникає удару струмом.

Дещо змінимо дослід і деформуватимемо овал, поступово наближаючи його форму до кола. Кіркова уява зорового аналізу у собаки значно менша, ніж у людини. Саме тому собака починає помилятися, приймаючи овал за коло: виділяє слину, як під час зображення кола, і замість їжі отримує удар струмом.

У результаті настає типовий невроз: тварина втрачає сон, апетит, відчуває страх, у неї випадає шерсть і навіть може розвиватися патологія внутрішніх органів. Інакше кажучи, невроз виникає тоді, коли ухвалити рішення неможливе чи утруднене внаслідок невідповідності потужності інтелектуальної системи із складністю поставлених завдань.

Виникнення невизначеності у прийнятті рішення супроводжується появою страху. Страх – це насамперед неможливість ухвалити рішення в ситуаціях певної складності, у доленосних ситуаціях.

«Ірраціональний страх – надзвичайно дієвий засіб «вимкнення» здорового глузду і захисних психологічних механізмів. Приголомшена страхом людина легко піддається навіюванню і вірить в будь-який запропонований йому «рятувальний» засіб» (Сєргєй Кара-Мурза).

Звернімося до класики. Робінзон Крузо, герой славетного роману Данієля Дефо, ідучи берегом моря, несподівано помітив на піску відбиток босої людської ноги. Розгублений і перестрашений, славетний самітник втратив сон – він наполегливо аналізував факт появи загадкового сліду на безлюдному острові і ніяк не знаходив прийнятного пояснення. Неспроможність збудувати більш-менш вірогідну гіпотезу вкрай налякала Робінзона, і він був змушений констатувати: «Страх небезпеки жахає нас у десять тисяч разів більше, ніж сама небезпека, коли вона стоїть перед очима. І тягар страху для нас набагато важчий, ніж зло, якого ми боїмось. <...> Гадаю, читачеві не здасться дивним, коли я признаюсь, що усвідомлення небезпеки, яка завжди загрожувала мені, усвідомлення, під гнітом якого я жив останні роки, і страх та тривога, що ніколи не покидали мене, знищили в мені всяку винахідливість і припинили всі мої плани щодо поліпшення свого добробуту та своїх хатніх вигод».

Про політичну невизначеність в країні українська преса писала неодноразово. Українці дедалі більше стурбовані загрозою масового безробіття, інфляційними очікуваннями, зростанням тарифів на енергоносії й житлово-комунальні послуги, подорожчанням пасажирських перевезень. А ще непередбачуваність наслідків пенсійної і медичної реформи...

Немовби в квазідержаві живемо. Суспільство почувається в пастці. Інерція патерналізму, совєтськості – колосальна. Ресурсів і бажань Заходу замало, аби штучно підтягнути населення України до розуміння цінностей західних демократій. Стосунки між громадянами значною мірою ґрунтуються на аморальності й корупції, про засилля котрої не писав хіба що лінивий. Народ став заручником амбіцій політиків, які породили невизначеність у роботі українського парламенту, ГПУ, МВС, прокурорів і прокуратур, судів і суддів, ЦВК.

«Один із засновників сучасної соціології дослідник ідеології К. Манхейм підкреслив, що в моменти глибоких соціальних криз відбувається блокування здорового глузду – здатності людини розумно судити про стан справ і діяти, виходячи з цього судження. Потреба обдумувати і розуміти те, що відбувається, перетворюється в непосильне навантаження, і людина намагається втекти від цієї необхідності, сховатися у сфері ірраціонального. Вона починає виявляти підвищений інтерес до окультизму, вивчати гороскопи, вірити астрологам. Її психологічний захист проти маніпуляції свідомістю різко послаблюється» (Сєргєй Кара-Мурза).

Все, що від’єднує свідомість від сприйняття реальності, люди починають широко використовувати, щоб зняти перенапругу мозку, який не знаходить правильного рішення (в останні роки різко зросла кількість самогубств, серцево-судинних захворювань). Однак прагнення втекти від дійсності виявляється також в ескалації алкоголізму і наркоманії, агресивності й жорстокості, загостреному відчутті страху, підвищеній образливості й схильності до неадекватної поведінки.

Україна продовжує перебувати у так званому перехідному періоді, у стані переадаптації від одного суспільно-економічного устрою до іншого, що породжує низку загроз. Стан невизначеності виникає при переході від стабільного функціонування системи/структури до хаосу, а затим до творення нового порядку. В Україні нового порядку все ще не створено.

Нині українці виснажені невизначеністю, втомлені психологічно від неможливості побачити якусь привабливу перспективу для себе, своєї сім’ї, держави. Цей страх міцно осідає в підсвідомості, створює психологічну ситуацію безглуздості планування майбутнього, що й призводить до невдоволення, до соціальної апатії з усіма можливими наслідками.

У нейрофізіологічному аспекті невдоволення завжди приводить мозок у стан збудження. Він шукає виходу. Це збуджує нейронні сітки і збільшує електромагнітну активність мозку. Тепер уже відомо, що мозок людини є генератором слабкого електромагнітного випромінювання. Для будь-яких коливальних процесів характерними є явища резонансу. Коли ритми роботи нейронних сіток починають синхронізуватись і збігатися за частотою, у людей, які зібралися у натовп, відбувається резонансне підсилення цих ритмів, і юрба починає збуджуватись. Досвідчені лідери маси інтуїтивно це відчувають і свідомо нагнітають збудження. У такому стані натовп не чутливий до логічних аргументів, але бурхливо реагує на заклики емоційного характеру. І якщо згадати історію, то виявиться, що вожді завжди брали на озброєння нагнітання емоцій і вельми слабкі були в логіці.

«Створення стресу в масовій свідомості – випробуваний спосіб. Для управління Парижем якобінці старанно культивували «нервозність». У 1790 році Марат писав, що мета якобінців – «постійно підтримувати народ у стані збудження до того часу, коли в основу чинного уряду будуть покладені справедливі закони» (Сєргєй Кара-Мурза).

У гіпоталамусній ділянці головного мозку людини є центр (дуже давній за походженням), життєво необхідний в боротьбі за існування, без якого людина не здатна до чину. Це центр агресивної поведінки. Його активація в емоційно збудженому натовпі – неминучий наслідок. Коли це відбувається, юрба переходить до дій, як правило, необдуманих, жорстоких. Якщо в цей момент вилучити людину з натовпу і дати їй заспокоїтись, вільно пересуватись, то вона сама буде дивуватись своїй попередній поведінці і вже не приєднається до натовпу, котрий поводиться як єдиний організм (іноді досить одного необдумано кинутого слова, щоб відбувся вибух).

Про політичну невизначеність в країні українська преса писала неодноразово. Українці дедалі більше стурбовані загрозою масового безробіття, інфляційними очікуваннями, зростанням тарифів на енергоносії й житлово-комунальні послуги, подорожчанням пасажирських перевезень. Все це викликає зневіру в майбутньому, призводячи до соціальної апатії з усіма можливими наслідками. А така втома/невизначеність неодмінно приводить до втрати волі, отупіння. Одне слово, настає соціальна депресія.

Російська агресія проти Україні лише загострила стан невизначеності. Війна чи АТО? Будуть вибори на Донбасі чи ні, а якщо будуть то на чиїх/яких умовах? Чи/коли вдасться повернути Крим? Скільки триватиме «гібридна війна»? Проблеми цілком конкретні: якою буде реальна ціна на газ, чи зможуть громадяни України сплачувати комунальні платежі, чи вдасться здійснити судову і медичну реформу, чи працюватимуть на благо громадян правоохоронні структури... А суперечки про Помісну церкву та єднання українського православ’я... Наскільки самостійною буде зовнішня політика України? Чи не спричинить криза територіальна кризу державності?

Стан невизначеності у суспільстві збурює настрої громадян, породжує у них сумніви щодо спроможності владної верхівки навести лад у країні.

«Однозначно визначити нинішній морально-психічний стан нашої країни дуже непросто, якщо взагалі можливо. Цілком очевидні ознаки політичної шизофренії <...>. Це вже навіть не роздвоєння, а розчленовування на безліч гілок і дрібних гілочок, тобто, по суті, розпад національної «особистості». <…> За сукупністю безлічі ознак, що особливо наочно виявляються в періоди, близькі до виборів, нинішній морально-психологічний стан (стан НЕВИЗНАЧЕНОСТІ. – О. Р.) України можна охарактеризувати як хиткий, розгублений і нервозний. Він дуже легко може привести країну на грань національної катастрофи» (Октавіан Ксенжек, доктор хімічних наук).

У державі населення може тривалий час перебувати у стані невизначеності, не беручи участі в ухваленні рішень, підкоряючись владі. Але такий стан неминуче призводить до втрати ініціативи, до політичної апатії населення. Апатія зростає, але чим вищий рівень науково-технічного розвитку людського суспільства, тим небезпечнішою для існування диктатури стає ця апатія. Адже без ініціативи населення неможливо витримати ритм науково-технічного розвитку, а втрата його зумовлює відставання від інших країн світу.

З часом апатія набуває характеру пасивного опору владі. Економічні програми не виконуються не тому, що їм хтось активно чинить опір. Чим вищий рівень розвитку суспільства, тим більшу роль відіграє індивідуальна активність, зацікавленість. А оскільки її немає, то все робиться абияк. Система стає некерованою.

«Видатний український історик і соціолог В’ячеслав Липинський, намагаючись осмислити причини безславної кончини Української Народної Республіки 1918–20 років, визначив українську націю як «недержавотворчу», таку, що не має «державницького інстинкту». Це звучить вкрай песимістично, як вирок. Насправді, брак інстинкту – це вже природжений генетичний дефект. Якщо інстинкту немає, то він вже не з’явиться; не варто навіть і претендувати на те, на що ти є органічно нездатний – тільки знеславишся. <…> Сам факт існування України в її нинішньому дуже невизначеному стані може трактуватися і «за здоров’я» і «за упокій», але все-таки залишає надію на те, що якийсь залишковий «державницький інстинкт» у нас є. Інстинкт цей споконвічно дуже слабкий і до того ж сильно пригнічений тривалим перебуванням України в утробі Російської імперії, спочатку в її царському, а потім у радянському варіанті. Відповідно, виявляється він дуже мляво і часто неадекватно. Проте, якщо зберігається хоч щонайменша надія на те, що цей інстинкт все ж таки може прокинутися, то буде великим гріхом українського народу цієї надії не виправдати» (Октавіан Ксенжек).

Тому постає конечна потреба вже аврального аналізу явищ та процесів, які стають соціальними проблемами. Соціальна політика стає засобом розв’язання соціальних проблем. Роль інтелектуальних і психологічних ресурсів різко зростає, що неминуче веде за собою інноваційний процес – процес творення нового знання. Об’єктивна переоцінка (самоаналіз) системи (структури, установі, інституції) може стати запорукою успіху. Йдеться про отримання вичерпних відповідей на питання: 1. Чи здатне суспільство сприймати зміни, усвідомлювати і виправляти свої помилки? 2. Чи домінує в ньому критичне мислення, що передбачає існування опозиційних ЗМІ? 3. Чи практикується діалог у конфліктних ситуаціях? 4. Чи існують конкурентні організаційно-управлінські центри та комунікативні групи? 5. Наскільки розвинена в суспільстві діалогічна організація мислення?

На жаль, подібного самоаналізу українського суспільства на державному рівні досі зроблено не було. Маючи солідний інтелектуальний потенціал, Україна перебуває в жалюгідному стані. «Інтелектуал завжди пам’ятає про те, що управлінець метикує значно швидше від тебе. Доки шукаєш найкраще вирішення, він встигає ухвалити десятки гірших» (Юрій Саєнко).

У цьому іронічному поясненні причин перманентної політико-економічної кризи в державі прихований глибокий сенс.