Колаборація по-українськи

11 листопада 2016 року у програмі «Шустер LIVE» Олександр Вілкул, колишній член Партії регіонів (2005–2014), а нині співголова фракції Політичної партії «Опозиційний блок» у Верховній Раді, дав нищівну характеристику Олексію Гончаренку, колишньому членові Партії регіонів (2005 –2014 рр.), а нині членові Блоку Петра Порошенка: «А ви колабораціоніст… Ви класичний колабораціоніст… Такі як ви євроінтегруються через Гаазький трибунал».

5 грудня російський пропагандист Владімір Соловйов у своїй програмі «Вєчєр с Владіміром Соловйовим» публічно принизив одіозних екс-нардепів України від Партії регіонів (Ніколая Лєвченка, Єлєну Бондаренко і Владіміра Олійника), які прибули до нього на ефір. Під час виступу Лєвченка ведучий перебив гостя: «Я брєд ваш долго уже слушаю!.. Істіна в том, что ви оказалісь мєрзкімі, нічтожнимі прєдатєлямі своєй родіни».

У програмі «Про політику» на Еспресо.TV народний депутат України Надія Савченко у розмові з Сергієм Руденком, ведучим програми, заявила, що для неї «Захарченко і Плотницький не є терористами». Мовляв, «треба відкрити військовий статут, правила ведення війни, і почитати, що таке тероризм. Ні, терористами вони не є. Є чітко визначений набір понять того, що входить до тероризму. Там є частина сепаратистів і частина колаборантів. Є частина окупованого населення».

А ще Надія Савченко вважає, що терористів Захарченка і Плотницького треба поважати. Як повідомила журналіст Наталя Фібріг, про це український політик розповіла під час виступу в «Музеї Берлінської стіни» у Німеччині: «Побачила загнаних, змучених війною людей, які більше не хочуть воювати, розумних, тверезих, які заслуговують на мою повагу». Народному депутатові, очевидно, не відома геніальна сентенція Рене Декарта: «Правильно визначайте слова, і ви позбавите світ від половини непорозумінь». А ще Надія Савченко (і не лише вона), очевидно, не знайома з науково обґрунтованими висновками знаного історика Ярослава Дашкевича: «Ми – у повсякденному вжитку – не дуже чітко усвідомлюємо різницю між двома термінами: терор і тероризм. Насправді терор – це систематичне застосування засобів сили для збереження чи запровадження певної системи панування у власній або чужій державі, а навіть у глобальних вимірах (державний терор, що при певних обставинах – за своїм обсягом – може перетворитися в глобальний терор, який здійснює окрема держава (наддержава) імперія за допомогою своїх сателітів).<…>терористи намагаються захопити уми, мислення людей». Про це саме на початку 70-х років XX століття писав Євген Месснер, колишній полковник Генерального штабу Російської імператорської армії, воєнний теоретик: «Впредь важнейшим будет почитаться завоевание душ во враждующем государстве. <...> Не об уничтожении живой силы надо думать, а о сокрушении психической силы». Тобто сучасна збройна боротьба перейшла від традиційних методів до нових.

Акурат напередодні Різдва Христового за григоріанським календарем (новим стилем) на сайті Deutsche Welle появився коментар Сергія Руденка «ПАРЄ без Савченко, а влада – без Надії», в якій автор зазначив, що Надія Савченко«відмовляється визнати Плотницького та Захарченка терористами, називаючи їх «колабораціоністами».Помовчимо. Бо ми наразі не про тероризм і навіть не про те, до чого призводить плутанина у поняттях і визначеннях. Ми про колаборацію. Яка в Україні.

18 березня 2014 року народним депутатом України Сергієм Соболєвим був внесений Проект Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян на тимчасово окупованій території України». У Статті 10 (Колабораційна діяльність) Проекту зазначалось: «Колабораційна діяльність, тобто умисне, добровільне співробітництво у будь-якій формі з окупаційною державою або її представниками на шкоду державним інтересам України вважається державною зрадою і тягне за собою кримінальну відповідальність». Соболєв С. В. пропонував у Кримінальному кодексі України (Відомості Верховної Ради України, 2001 р., № 25–26, ст. 131) абзац перший частини першої статті 111 доповнити словами «а так само колабораційна діяльність».

Ознайомившись із законопроектом, Головне науково-експертне управління ВР України зробило такий висновок: «Поданим законопроектом впроваджується нове для законодавства України поняття – колабораційна діяльність. <…> Колабораційна діяльність прирівнюється до державної зради і пропонуються відповідні зміни до статті 111 Кримінального Кодексу України – підпункт 1 пункту 1 Розділу ІІ). З наведеного припису статті 10 проекту не зрозуміло, хто саме є суб’єктом колабораційної діяльності (лише громадянин України?). Крім того достатньо не визначеним є формулювання «співробітництво у будь-якій формі)».

Дивна якась логіка у фахівців-юристів українського парламенту. Бо навіть з Вікіпедії можна довідатись: «Відповідно до загального національного права діяльність колабораціоністів визнавалась як зрада громадян інтересам своєї держави. Залежно від ступеня шкоди, що була завдана державі їхньою діяльністю, передбачалася кримінальна відповідальність – довгострокове ув’язнення чи смертна кара».

В ухваленому Верховною Радою Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» (Відомості Верховної Ради (ВВР), 2014, № 26, ст.892) стаття про колабораційну діяльність відсутня. Не прописана відповідальність за колабораціонізм і в Статті 111 (Державна зрада) Кримінального кодексу України.

На жаль, в історії Української державиXXI століття виявів колаборації предостатньо. Скандальних і промовистих. Приміром, 1 липня 2013 року 148 народних депутатів України звернулися до Сейму Республіки Польща з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу: «Просимо вас, депутатів Сейму Республіки Польща, підтримати рішення сенату, визнати Волинську різанину ОУН-УПА геноцидом щодо польського населення і засудити злочинні діяння українських націоналістів». А ще в цьому документі йшлося, що «в Україні ростуть ксенофобські, антисемітські та неонацистські настрої. Їх представники вже сьогодні є у Верховній Раді України».

Коментуючи хворобливі фантазії деяких українських парламентаріїв про геноцид поляків, екс-президент Леонід Кравчук відзначив: «Заява 148 з них із закликом до польського Сейму визнати події на Волині геноцидом – безпрецедентний у світовій історії випадок, коли політики просять законодавчий орган іншої держави звинуватити у найважчому із злочинів представників свого народу. Це антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради».

Не менш різко відреагував і Євген Марчук: «Звернення українських депутатів до Сейму Польщі – це ганебний крок з боку всіх підписантів…Взагалі звертатися до іноземного парламенту чи уряду з тим, щоб твоїй країні зробили щось погане, це мінімум непристойно. Думаю, тут не обійшлося без впливу деяких російських структур».

Народний депутат України від ВО «Свобода» Ірина Фаріон одразу ж скерувала до голови Служби безпеки України та голови Комітету з питань Реґламенту, депутатської етики та забезпечення діяльності Верховної Ради України депутатське звернення щодо наявності ознак державної зради у діях депутатів.

З висновку СБУ: «Встановлено відсутність в діях народних депутатів України жодної з форм державної зради та прямого умислу, скерованого на заподіяння шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканості, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, що є обов’язковими ознаками злочину «державна зрада».

Можна припустити, що тодішня Служба безпеки України, керівництво якої з 9 січня 2013 року по 24 лютого 2014 року очолював громадянин Росії Алєксандр Якименко, підозрюваний у державній зраді проти України і злочинах проти людства під час подій Євромайдану і який нині переховується в РФ, діяла як орган політичного і силового прикриття антидержавної діяльності певних політичних антиукраїнських сил, які постійно прагнули і прагнуть розвалити Українську державу.

Олег Осуховський, народний депутат України від ВО «Свобода», член парламентського Комітету з питань запобігання та протидії корупції на брифінгу в парламенті 8 грудня 2016 року заявив, що народні депутати, які 2013 року підписали документ про визнання українців винними в «геноциді польського народу», мають відповідати перед законом за державну зраду.

На цьому ж брифінгу президент благодійного фонду «Посилення нацбезпеки та розвитку місцевого самоврядування» Костянтин Красовський зазначив, що у вересні звернувся до СБУ з повідомленням про злочин за ст. 111 ККУ («Державна зрада). Цитуємо: «СБУ не відреагувала на моє повідомлення, тоді я звернувся до Шевченківського районного суду Києва і суд зобов’язав Головне слідче управління СБУ внести відомості про правопорушення до Єдиного держреєстру» (http://svoboda.org.ua/news/ comments/00112126/#). Громадський активіст наголосив, що в нинішньому парламенті є 32 депутати з тих, які в минулому скликанні підписали зрадницький документ, відтак їхній доступ до державної таємниці загрожує національній безпеці.

А далі, як мовиться, без коментарів. «Головна військова прокуратура отримал через Постійне представництво України офіційний лист секретаріату ООН з наданням українській стороні завіреноі офіційною печаткою ООН фотокопії заяви Януковича від 01.03.2014 з проханням ввести війська Російської Федерації в Украіну та всі офіційні матеріали, які були додані від РФ до заяви представника РФ в ООН Чуркіна! Всі отримані українським слідством матеріали визнані ООН офіційними документами, які надала РФ. Слідством військовоі прокуратури Отримано беззаперечні документальні докази держзради Януковича», – написав Генеральний прокурор України Юрій Луценко на своїй сторінці в Facebook (http://www.radiosvoboda.org/a/news/28239212.html)...

Найвідоміші європейські конфлікти ХХ століття починалися з інформаційної атаки на супротивника, тобто з руйнування його інформаційної безпеки – аншлюс Австрії (1937), Судети (1938) тощо. Слід зазначити, що генлейнівці, котрі діяли в Судетскій області Чехословаччини, у жодному разі не були сепаратистами. Це були колабораціоністи. Не були сепаратистами й ті австрійці, котрі зробили ставку на Гітлера. Це були австрійські колаборанти. У Франції були петенівські колаборанти…

В історичному контексті колаборанти (Сталін, як найкращий друг мовознавців, вжив би зрозуміліший для совєтських громадян термін – «поплічники») – це ті, хто співпрацює з ворогом, з окупантами. Крим – це тимчасово окупована росіянами територія України. Колаборанти там є. Однозначно. Є і заручники. Є і українські патріоти. Маріонеткові «ЛНР» і «ДНР» створені промосковськими колаборантами за безпосередньої підтримки Кремля. На частині Луганської та Донецької областей діють незаконні збройні формування колаборантів. Не сепаратистів. А КОЛАБОРАНТІВ.

Але повернімося до теми колаборації в українському парламенті. КПУ – класична організація колаборантів. Але з ними прем’єр-міністр Юлія Тимошенко тісно співпрацювала у 2008 році. Члени КПУ в тодішньому її уряді: Микола Тимошенко – очільник Держлісгоспу; Ольга Гінзбург – керівник Держархіву; Василь Мармазов – заступник міністра внутрішніх справ, син депутата від КПУ Євгена Мармазова; Олег Матвєєв – заступник глави Державної податкової адміністрації, син депутата-комуніста Валентина Матвєєва; Володимир Богатир – заступник міністра юстиції, приятель Петра Симоненка, його юрист, до призначення був членом ЦВК за квотою Компартії; Юрій Сизенко – заступник міністра молоді та спорту, який на момент призначення очолював Київський міський комітет КПУ; Михайло Чубай – заступник міністра транспорту та зв’язку; Вадим Чупрун – заступник глави НАК «Нафтогаз України». Народний депутат Андрій Лозовий стверджує, що «під призначенням кожного з цих комуняк на посаду стоїть підпис Тимошенко» (http://blogs. informator.news/tymoshenko-tisno-spivpratsyuvala-z-komunistychnoyu-partijeyu-ukrajiny/#).

Дії 148 нардепів, які 1 липня 2013 року звернулись до Сейму Польщі зі скандальним листом про Волинську трагедію, на наш погляд, містять ознаки колаборації. Підрив інформаційної безпеки України вказаними діями нардепів має самодостатній склад злочину за статтею 111 КК України – державна зрада. Правовими підставами для такого твердження є частина 1 статті 17 Конституції України і стаття 111 КК України. Серед елементів диспозиції, що містяться у частини 1 статті 111 КК України, які визначають дії конкретного суб’єкта як злочинні, безпосередньо підходить (відповідно до ситуації зі зверненням до Сейму Польщі) таке: завдання шкоди інформаційної безпеці України.

Якби в Статті 111 (Державна зрада) Кримінального кодексу України була прописана відповідальність за колабораційну діяльність, то кваліфікувати дії 148 народних обранців було б значно простіше.

Досить згадати, як у Верховній Раді забракло голосів для ухвалення постанови про відзначення на загальноукраїнському рівні 80-х роковин Голодомору…

Не менш скандальна й інша історія, пов’язана з поіменним голосуванням про проект Закону про ратифікацію Угоди між Україною та Російською Федерацією з питань перебування Чорноморського Флоту РФ на території України 27 квітня 2010 року. Тоді 236 депутатів проголосували «ЗА»…

Елементарна логіка підказує, що маємо всі ознаки колаборації: на момент перебування Віктора Януковича на посту Президента України була відсутня конституційна підстава для укладання нової Угоди щодо перебування ЧФ РФ на території України. У діях тодішнього українського президента і народних депутатів щодо перебування ЧФ РФ на території Української держави містяться ознаки злочину за статтею 111 КК України – державна зрада, що виразилось у завданні шкоди суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній безпеці України.

Суддя Конституційного Суду України В. І. Шишкін у статті, надрукованій в збірці наукових праць «Загальнотеоретичне правознавство, верховенство права та Україна» (в-во «Дух і Літера», Київ, 2013. – С. 354-365) наводить переконливу аргументацію щодо співвідношення норм основного тіла Конституції з її Перехідними положеннями. А саме: конституційною підставою для укладення Л. Кучмою у 1997 році Угоди з Російською Федерацією про тимчасове перебування ЧФ РФ на території України був пункт 14 Перехідних положень Конституції України, який діяв як норма ад хок (adhoc) – правила, які регулюють діяльність спеціальних місій, посадових осіб, організацій, комітетів або робочих груп тимчасового характеру, створених для виконання спеціальних завдань. Будь-яка норма Перехідних положень за своєю правовою природою має одномоментний і тимчасовий характер. З використанням цілі, задля якої така норма призначалась (а її використав Кучма), вона втрачає свою силу, вона «вмирає», стає історією. З укладенням у 1997 році Угоди з Російською Федерацією щодо базування ЧФ РФ ця норма виконала своє тимчасове призначення і відтоді нею послуговуватись більше неможливо. Бо норми Перехідних положень не можуть бути вище за норми основного тіла Конституції.

Після використання Кучмою положення пункту 14 у всіх стосунках щодо іноземних військових баз на нашій території діють положення частини 7 статті 17 Конституції України. Всупереч цій вимозі Основного Закону України Янукович уклав з Російською Федерацією нову Угоду, яка апріорі не могла бути укладена в 2010 році. Однак її народні депутати ратифікували, хоча зробити цього не дозволяла стаття 17 Конституції, тобто вчинили антиконституційну дію за ознаками такого злочину як державна зрада.

Своєрідним підтвердженням такому висновку є публікація 3 січня 2017року інтернет-виданням «Українська Правда» матеріалу під заголовком«Суд дозволив прокуратурі вилучити у МЗС оригінал Харківських угод». Цитуємо: «Печерський райсуд Києва дозволив військовій прокуратурівилучити у МЗС оригінал Харківських угод про продовження на 25 роківбазування Чорноморського флоту Росії в Криму… Слідчим управлінням Головної військової прокуратури здійснюється досудове розслідування укримінальному провадженні за ознаками злочинів, передбачених ч. 1 ст.111 (державна зрада) і ч. 2 ст. 364 (зловживання владою або службовим становищем) Кримінального кодексу. У зазначеному виробництві досліджуються підстави та обставини підписання 21 квітня 2010 рокуугоди між Україною і Російською Федерацією з питань перебуванняЧорноморського флоту РФ на території Криму. «У слідства є достатніпідстави вважати, що в зазначених документах містяться відомості, щоможуть підтвердити факти порушення процедур підготовки, прийняття, підписання і ратифікації угоди... а також встановити коло осіб, чиї дії призвели до укладення угоди, що суперечить Конституції України», – сказано в рішенні суду».

Як склалася доля депутатів-колаборантів? По-різному. Дехто «в бігах», дехто подався на еміграцію, декого навіть Інтерполрозшукує. Однак більшість почувається цілком незле і в Україні. Їхні прізвища відомі.Навіть секретар РНБО Олександр Турчинов нарешті прийшовдо логічного висновку: «Я не считаю, что Медведчук с его непонятным статусом может на переговорах в Минске принести пользу. Он не скрывает своих близких отношений с Путиным, который является врагом номер один для Украины. Поэтому, когда перед Медведчуком будет выбор между интересами Украины и России – никакого «украинского выбора» не будет» («Ліга.net» – http://www.liga.net/projects/pastor/)...

Ті хто має сидіти за гратами, сьогодні голосують в парламенті. «Договорняк» влади з колишніми веде до реваншу антиукраїнських сил. Таку заяву зробив народний депутат Андрій Іллєнко в ефірі програми «Перші про головне. Коментарі» на телеканалі ZIK (http://ukr-biz.com.ua/2017/01/16/через-недолугу-економічну-політику-н/).

Депутат має рацію. Після ухвалення Верховною Радою 16 січня 2014 року так званих «диктаторських законів», протести на Майдані перейшли в криваве протистояння. Після падіння режиму Януковича, частина народних обранці, які «засвітилися» як колаборанти, втекла до Росії. Але два десятки тих, хто підняттям рук підтримав антиконституційні закони, й нині преспокійно почуваються у ВР. Парадокс? Аж ніяк. Бо колаборація по-українськи триває.

Ще два десятиліття тому Олександр Скіпальський, фундатор ГУР Міністерства оборони України, екс-заступник голови СБУ, заявив, що «активність російських спецслужб в Україні добре помітна». У контексті теми колаборації вельми симптоматично прозвучала заява відомого журналіста Дмитра Гордона, екс-депутата Київської міської Ради у програмі «Шустер LIVE» від 11 листопада: «Сьогодні серед керівництва країни, серед міністрів, депутатів, просто політиків величезний процент становлять агенти КГБ СССР і ФСБ Росії. Поки вони там будуть перебувати, нам нічого не світить». За словами Гордона, найголовніша біда України – це «засилля серед нашого керівництва агентури Росії».

Найсвіжіше цьому підтвердження від Богдана Яременка: «11 січня 2017 року КМУ затвердив Розпорядження Про затвердження плану заходів, спрямованих на реалізацію деяких засад державної… політики щодо ОРДЛО.Фактично Кабмін цим документом визнав відповідальність за дотримання прав людини та забезпечення потреб та інтересів громадян України в «окремих районах». Згідно з міжнародним правом забезпечення дотримання прав людини на окупованих територіях покладається на державу окупанта. Кабмін підтвердив ці зобов»язання за Україною.Включно з соціальними зобов»язаннями, виплатою зоробітної плати тощо.

Що означає, що на Сході України немає окупованих іноземною державною територій, а існує внутрішній конфлікт, в результаті якого тимчасово припинили, але відновлюють свою діяльність органи державної влади України.

Продовження в журналі